 Що робити, коли звільнили? Практика діючого законодавства
Останнім часом все частіше до судів подають позови державні службовці, які вважають своє звільнення незаконним. Практика
показує, що одні державні службовці подають позовні заяви про
поновлення на роботі в загальні суди, інші - в адміністративні. Куди ж повинні звертатися незаконно звільнені державні службовці за законом? Які норми застосовуються при розгляді подібних спорів?
Постараємося проаналізувати ситуацію, що склалася. Почнемо з передбаченого законом права державних службовців на звернення до суду.
Відповідно
до статті 32 Закону України «Про державну службу», рішення про
припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем
безпосередньо в суді. В який суд повинен звертатися незаконно звільнений держслужбовець, цей Закон не вказує.
Державні
службовці, починаючи працювати в держустановах, надходять на публічну
службу, поняття якої розкривається у статті 3 Кодексу адміністративного
судочинства України (КАС). Відповідно
до статті 3 КАС, публічна служба - це діяльність на державних
політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова
служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша
державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим,
органах місцевого самоврядування.
Отже,
суперечка, яка може виникнути між сторонами в разі звільнення
державного службовця, є публічно-правовим і відноситься до компетенції
адміністративних судів. Стаття
17 КАС передбачає, що компетенція адміністративних судів поширюється
серед іншого на суперечки, що стосуються прийняття громадян на публічну
службу, її проходження та звільнення зі служби.
Доводити
свою правоту державні службовці можуть, відповідно до встановленої
предметної підсудності, в окружних адміністративних судах. Перелік справ, підсудних окружному адміністративному суду, зазначений у статті 18 КАС. Відповідно
до частини 2 статті 18 КАС, окружним адміністративним судам підсудні
адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади,
інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх
посадова чи службова особа, крім справ щодо їхніх рішень, дій чи
бездіяльності по справах про адміністративні проступки. Однак
КАС не передбачає, нормами якого нормативного акта повинен керуватися
адміністративний суд, розглядаючи справу про звільнення державного
службовця по суті.
Стаття
30 Закону України «Про державну службу» передбачає, що крім загальних
підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (КЗпП),
державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу;
2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу»;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії;
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги державного службовця;
7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.
Отже,
якщо будь-які правовідносини не врегульовані спеціальним законом (в
нашому випадку це Закон України «Про державну службу», і в ньому є
посилання на КЗпП), суд субсидиарно може застосувати норми трудового
законодавства.
У
визначенні № К-37849/06 від 5 липня 2007 року Вищий адміністративний
суд України вказав на те, що, відповідно до частини 1 статті 30 Закону
України «Про державну службу», підстави припинення державної служби
можуть бути загальними, тобто передбаченими КЗоТом , і спеціальними, наведеними в цій нормі Закону. Таким
чином, згідно з визначенням від 5 липня 2007 року, суди правильно
застосовують до спорів про поновлення на роботі державних службовців
норми КЗпП, оскільки підстави припинення служби є загальними.
Незаконно
звільнений державний службовець повинен пам'ятати, що, згідно зі
статтею 233 КЗпП, працівник може звернутися до суду із заявою про
вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з
дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової
книжки. І хоча КЗпП допускає відновлення пропущених строків, але лише з поважних причин. Тому
державному службовцю слід враховувати строки звернення до суду, і якщо
вони будуть пропущені без поважних причин, право на поновлення на роботі
буде втрачено.
До суду необхідно звертатися до належним чином підготовленим позовною заявою. Вимоги до позовних заяв перераховані у статті 106 КАС. Визначаючи конкретні позовні вимоги, позивачі найчастіше просять поновити їх на роботі. Однак
потрібно мати на увазі, що працівник може також вимагати виплати
середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, що передбачено
статтями 235 і 238 КЗпП. Згідно зі статтею 237-1 КЗпП, позивач може вимагати відшкодування морального збитку.
Стаття
162 КАС передбачає, що адміністративний суд в своїй постанові, крім
визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, може
прийняти рішення про стягнення з відповідача певної суми грошей.
Поняття моральної шкоди визначено в статті 12 Закону України «Про охорону праці». Так,
моральний збиток - це моральна втрата, порушення нормальних життєвих
зв'язків потерпілого, необхідність для нього зусиль для організації
свого життя. Під
моральною шкодою слід розуміти страждання, заподіяні працівникові
внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинили погіршення або
позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення
відносин з оточенням, інші негативні наслідки морального характеру.
Розрахунок
середнього заробітку за час вимушеного прогулу провадиться відповідно
до Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. Згідно
з пунктом 2 вищевказаної постанови, середньомісячна заробітна плата
розраховується виходячи з виплат за останні два календарні місяці
роботи, що передують місяцю звільнення працівника від роботи. Працівникам,
які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох
календарних місяців, середня заробітна плата розраховується виходячи з
виплат за фактично відпрацьований час.
Пункт
3 постанови № 100 від 8 лютого 1995 року передбачає, що при розрахунку
середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються:
основна заробітна плата; доплати і надбавки (за понаднормову роботу та
роботу в нічний час; суміщення професій і посад, розширення зон
обслуговування або
виконання підвищених обсягів робіт працівників-погодинників; високі
досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці;
інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислуга років та інші);
виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива,
електроенергії та теплової енергії; винагороду за підсумками роботи за рік та вислугу років тощо Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії,
які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при
розрахунку середньої заробітної плати за останні два календарні місяці
включаються до заробітку в частині, що відповідає кількості місяців у
розрахунковому періоді. У
випадку, коли кількість робочих днів у розрахунковому періоді
відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні
виплати за час розрахунку середньої заробітної плати за останні два
календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в
розрахунковому періоді.
Часті
випадки, коли в день розгляду справи в суді відповідач або його
представник подають наказ про поновлення працівника на роботі. Наступний
розгляд справи залежить від позиції позивача, який може поставити
питання про закриття провадження у справі або про відкладення її
слухання до з'ясування дійсних намірів відповідача. Якщо
ж такого клопотання позивач не заявить, то сама по собі скасування
наказу про звільнення не може бути визнана підставою для припинення
провадження у справі. Суд
повинен розглянути позов працівника по суті і в разі визнання факту
поновлення на роботі дійсним відмовити працівнику у позові про
поновлення на роботі.
Стаття 51 КАС передбачає право сторін на примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу. Примирення сторін є причиною для закриття провадження у справі. Згідно
з частиною 4 статті 51 КАС, суд не приймає відмову позивача від
адміністративного позову, визнання адміністративного позову і не визнає
примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують
чиї-небудь права, свободи чи інтереси.
Але,
навіть беручи примирення сторін, суд відповідно до статті 166 КАС,
виявивши під час розгляду справи порушення закону, може винести окрему
ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для
вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли порушенню закону.
Про вжиті заходи суд повідомляє не пізніше одного місяця після винесення окремої ухвали.
Стаття
166 КАС також передбачає, що у разі необхідності суд може винести
окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо
притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких
визнаються протиправними.
В
адміністративному судочинстві статті 262 КАС передбачена також
можливість сторін укласти мирову угоду в процесі виконання рішення суду.
Суд
розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову від примусового
виконання в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням
осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.
Таким
чином, після розгляду справи про звільнення державного службовця
адміністративний суд, у разі задоволення позову, згідно статті 162 КАС
може винести постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта
владних повноважень (у нашому випадку - наказ про звільнення) та
скасування або визнання нечинним рішення.
Стаття
162 КАС передбачає, що адміністративний суд може також у своїй
постанові зобов'язати відповідача вчинити деякі дії, наприклад,
відновити на роботі незаконно звільненого державного службовця. Також
адміністративний суд може винести постанову про стягнення з відповідача
грошової суми на користь позивача, як це передбачено статтею 162 КАС.
Залишається
актуальним питання про те, з якої дати державний службовець буде
вважатися відновленим на роботі і як бути з часом, витраченим на судові
тяжби?
Стаття 256 КАС передбачає, що постанови суду про поновлення на посадах публічної служби виконуються негайно. Це
означає, що незалежно від того, чи буде роботодавець подавати скарги на
рішення суду до апеляційної чи касаційної інстанції, рішення суду
набирає чинності з моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.
Незаконно
звільнений працівник вважається відновленим на роботі з дня видання
наказу про його звільнення, а не з дня винесення судом рішення. Отже,
весь час вимушеного прогулу зараховується до трудового стажу і за весь
цей час заробітна плата підлягає стягненню на користь працівника.
Стаття 235 КЗпП містить обмеження, яке передбачає, що заробітна плата може бути стягнена не більш, ніж за один рік. У
випадках, коли заява про поновлення на роботі розглядається більше
одного року не з вини позивача, орган, який розглядає трудовий спір (у
нашому випадку - адміністративний суд), може винести рішення про виплату
заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.
Не
можна забувати і про таку гарантії виконання рішення адміністративного
суду, як судовий контроль за виконанням судового рішення. Так,
згідно статті 267 КАС, суд, який виніс судове рішення в
адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних
повноважень, не на користь якого ухвалено рішення, подати у встановлений
судом строк звіт про виконання судового рішення. За результатами звіту або в результаті його ненадходження у встановлений строк суд може винести окрему ухвалу.
Розглянута
процедура відновлення на роботі державних службовців свідчить про те,
що держслужбовці при вступі на роботу вступають не просто в трудові, а
ще й у службові відносини з органами, що прийняли їх на роботу. Державні
службовці призначаються на посаду наказами відповідних органів
виконавчої влади і тим самим вступають на публічну службу.
Отже,
спори про поновлення на роботі державних службовців повинні
розглядатися як публічно-правові в адміністративних судах і за правилами
адміністративного провадження. Суди
в свою чергу субсидиарно можуть застосовувати норми трудового
законодавства при розгляді справ про поновлення на роботі державних
службовців.
|
портал
