 Останнім часом досить активно обговорюються питання, що стосуються правової природи відсотків або так званих відсотків річних, а також взаємовідносини їх як санкції з іншими заходами цивільно-правової захисту. Визначення правильної правової природи відсотків має істотне значення в правозастосовній практиці. Так, стаття 625 Цивільного кодексу України (ЦК), з одного боку, отримала широке практичне застосування, а з іншого - стала предметом численних дискусій в юридичному світі.
Зі свого боку, хотілося б охарактеризувати рівень дослідження даного питання і, можливо, сформулювати власну позицію з даного питання, а також з'ясувати, якою формою цивільно-правової відповідальності є відсотки річних у випадках, коли законодавець використовує принцип провини:
1) збитками;
2) неустойкою (пені);
3) самостійної формою відповідальності.
Отже, відповідно до статті 625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зміст статті, зокрема, полягає в нарахуванні відсотків річних на грошову суму, сплата якої складає зміст грошового зобов'язання, і, природно, служить обтяженням для боржника.
Думки з приводу природи відсотків річних різні. Деякі розглядають відсотки річних як компенсацію за порушення грошового зобов'язання, інші - як особливі збитки, треті - як плату за користування грошовими коштами.
Так, наприклад, Лунц Л.А. вважає, що відсотки - це періодично що нараховується на боржника винагорода за користування чужим грошовим капіталом, яке фактично здійснюється боржником внаслідок прострочення платежу (Лунц Л.А. Грошове зобов'язання в цивільному і колізійне право капіталістичних країн. - М., 1948. - З. 62Розенберг М.Г. встановив, що відсотки річних є платою за користування чужими коштами при невиконанні грошового зобов'язання (Розенберг М.Г. Відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. - М., 1995. - З. 8, якщо припустити, що відсотки річних при простроченні зобов'язання будуть платою за капітал, у такому випадку відносини при простроченні зобов'язання трансформуються в позикові відносини, що насправді не так. Тим самим створюється ілюзія правомірність утримання коштів у разі прострочення. Тобто створюються нові відносини, які, за логікою, не повинні виникати. Отже, відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання не можуть розглядатися як плата за капітал.
Однак законодавець передбачив у статті 536 ЦК, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний платити відсотки. Дана стаття якраз і розглядає відсотки як плату за капітал, але в ній нічого не говориться про прострочення грошового зобов'язання, отже, вона регулює відносини правомірного (договірної) користування грошовими коштами кредитора. Зі співвідношення статей 625 і 536 ЦК можна зробити висновок, що природа відсотків річних залежить від правового режиму, встановленого законодавцем.
Розглянемо тепер відсотки річних як форму відповідальності, а також їх співвідношення з такими традиційними заходами цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків та сплата неустойки. Так, пункт 1 статті 624 ЦК передбачає, що якщо за порушення зобов'язання встановлена неустойка, то вона підлягає відшкодуванню в повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків. Тим самим законодавець забезпечив неустойку і збитків незалежний характер, але в пункті 2 цієї статті він все ж таки дав можливість сторонам самостійно (диспозитивно) встановлювати в договорі залікове співвідношення між неустойкою і збитками.
Питання співвідношення відсотків річних і збитків полягає в їх відмінності. Відшкодування збитків є універсальною формулою цивільно-правової відповідальності, оскільки застосовується у всіх випадках, незалежно від того, вона передбачена законом або договором. Різниця полягає в процесі доведення відсотків річних і збитків.
Так, при доведенні збитків необхідно визначити саме їх наявність (причинний зв'язок порушення боржником), а також їх розмір. Взагалі, розмір збитків - величина досить невизначена, так як довести її досить складно, адже навіть при правопорушення збитки цілком можуть бути відсутніми.
Інакше справа з відсотками річних, оскільки в даному випадку доведення підлягає сам факт правопорушення, як то: прострочення, неповернення, безпідставне заощадження або отримання коштів. Цей критерій як раз показує різницю правової природи відсотків річних і збитків. Але також треба враховувати, що всі відомі форми цивільно-правової відповідальності в результаті походять від збитків, і між ними немає непереборної кордону (Єфімова Л.Г. Банківські операції: право і практика. - М.: НИМП, 2001. - З. 135).
Враховуючи викладене, а також певний правовий режим, який законодавець і суди надають відсотків річних, можна припустити, що відсотки річних при простроченні грошового зобов'язання є якоюсь особливою формою цивільно-правової відповідальності. Практична користь такого висновку полягає в можливості використання загальної позовної давності для захисту свого права при стягнення відсотків річних.
Тепер розглянемо співвідношення відсотків річних з неустойкою.
З точки зору функціонального призначення, неустойка є не тільки формою цивільно-правової відповідальності, але й способом забезпечення виконання зобов'язання, причому, незалежно від її законного або договірного походження, вона стимулює боржника до виконання зобов'язання.
Навпаки, специфіка відсотків річних визначається їхнім законним підставою. В той же час, зважаючи на диспозитивність правил пункту 1 статті 625 ЦК (правила пункту 1 статті 625 застосовуються, якщо інший розмір відсотків не встановлено законом або договором), законна підстава відсотків річних - тільки загальне правило, яке може знати виключення, причому, якщо звичайна законна неустойка дозволяє угодою змінювати її розмір тільки у бік посилення (див.: пункт 2 статті 551 ЦК), то розмір відсотків річних можна змінювати угодою сторін довільно. Тому слід зазначити, що так само, як будь-яка неустойка (законна і договірна) виконує обеспечительно-стимулюючу функцію, ця функція властива і відсотків річних. Інша справа -
відома специфіка, якою відрізняється тут дана функція, обумовлена особливістю грошей, здатних забезпечувати постійний приріст, який, у свою чергу, нерідко позбавляє відсотки річних ознаки фактичної обтяжливість.
Принципова позиція полягає в тому, що в подібних ситуаціях кредитор повинен вибрати одну з цих двох форм відповідальності, яку він хоче застосувати до боржника, який порушив грошове зобов'язання. Неможливо одночасно стягувати і неустойку і відсотки за користування чужими коштами при простроченні зобов'язання.
Крім цього, в силу пункту 3 статті 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшено судом при наявності обставин, які мають істотне значення, тому положення статті 625 ЦК суперечили б загальним правилом (стаття 551 ЦК), згідно з яким розмір законної неустойки може бути тільки збільшений угодою сторін (якщо закон цього не забороняє), але не знижений, якщо це прямо передбачено законом. Статтею ж 625 ЦК прямо сторонам надано право на їх розсуд встановити інший розмір відсотків, тобто знизити його в порівнянні зі ставкою, що підлягає застосуванню на підставі цієї статті.
Здавалося б, законом свідомо встановлений занижений розмір неустойки, оскільки в більшості випадків кредитори за простроченими грошовими зобов'язаннями, будучи клієнтами комерційних банків, сплачують їм відсотки за користування кредитом за більш високими ставками, ніж ставки НБУ. Тим самим втрачається одна з основних функцій неустойки - стимулювання виконання зобов'язань під загрозою серйозних негативних фінансових наслідків у разі порушення. Збитки ж є максимально можливим межею цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Якщо допустити одночасне застосування за одне і те ж порушення (наприклад, прострочення оплати товарів, робіт або послуг) і неустойки і відсотків (стаття 625 ЦК), зберігається можливість стягнення санкцій, які в загальній сумі перевищують максимально можливі збитки кредитора, понесені останнім у зв'язку з порушенням боржником грошового зобов'язання (тобто безпідставне збагачення кредитора в результаті застосування до боржника відповідальності). Таке положення суперечить принципам цивільного права.
З цього загального правила про неприпустимість одночасного застосування до боржника за одне і те ж порушення грошового зобов'язання двох заходів відповідальності - неустойки і відсотків - є два винятки. По-перше, це правило не стосується випадків, коли договором або законом передбачена штрафна неустойка за несплату боргу або прострочення його сплати. Мова йде про неустойку, що підлягає стягненню незалежно від відшкодування збитків, у тому числі і понад заподіяних збитків. По-друге, це правило не поширюється на випадки, коли відсотки річних стягуються в якості плати за користування чужими коштами, в силу того, що останні не є мірою відповідальності.
У випадках, коли законом або угодою сторін передбачено обов'язок боржника сплачувати неустойку (пеню) за прострочення виконання грошового зобов’язання, слід виходити з того, що кредитор має право пред'явити вимогу про застосування однієї з цих заходів, не доводячи факту та розміру збитків, понесених при невиконанні грошового зобов'язання, якщо інше прямо не передбачено законом або договором.
Якщо ж кредитор пред'явить до боржника одночасно обидва вимоги, суд повинен (при відсутності підстав, увільнюючих боржника від відповідальності) задовольнити лише одне з них і відмовити в позові в частині другого вимоги. При цьому суд застосовує ту міру відповідальності, яка найбільшою мірою компенсує втрати кредитора. Надалі кредитор має право пред'явити до боржника вимога про відшкодування завданих йому збитків у частині, не покритій відповідно неустойкою або відсотками річних за користування чужими коштами (Витрянский В.В. Відсотки за користування чужими коштами. // Господарство і право. - 1998. - № 11. - З. 24).
З усього сказаного випливає, що у відносинах відсотків річних повинні застосовуватися всі загальні правила про цивільно-правової відповідальності, а також правила, присвячені неустойку. На мій погляд, практична цінність цього висновку полягає в застосуванні до відсотків річних при простроченні грошового зобов'язання спеціальної позовної давності, передбаченої для неустойки статтею 258 ЦК, яка складає 1 рік, що значно зменшує витрати боржника при простроченні грошових зобов'язань.
Гострота проблеми визначення правової природи відсотків річних пов'язана ще і з тим обставиною, що навіть ті автори, які не тільки розглядають цю санкцію в контексте заходів цивільно-правової відповідальності, але і визнають її самостійність, відрізняючи і від неустойки, і від збитків, по-різному підходять до характеристики умов її реалізації. Так, наприклад, р-н Витрянский відзначає, що специфіка відсотків річних як самостійної форми цивільно-правової відповідальності пов'язано з особливістю грошового зобов'язання, з абсолютною заменимостью грошових коштів. Звідси, як він вважає, грошові зобов'язання виключається сама неможливість їх виконання, а відсутність у боржника необхідних коштів навіть при наявності обставин непереборної сили не може служити підставою для звільнення боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Таким чином, оскільки підставою припинення грошового зобов'язання є його належне виконання, а боржник не може бути звільнений від відповідальності за його невиконання, у тому числі і при форс-мажорних обставинах, відсотки річних як особлива форма відповідальності за грошовими зобов'язаннями повинні застосовуватися у всякому разі, тоді як правила про припинення зобов'язання неможливістю виконання (стаття 607 ЦК) тут, навпаки, не підлягають застосуванню. Так, Новосьолова Л.А. також вказує на те, що згадана особливість грошових зобов'язань дійсно виключає неможливість їх невиконання.
МАЙОРОВ Василь - начальник юридичного відділу ТОВ "Компанія "Реверс", м. Київ
|
портал
