 Відповідно до статті 48 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК), адвокат має право на конфіденційний побачення зі своїм підзахисним до його першого допиту, а після - на аналогічні побачення без обмеження їх кількості й тривалості. Аналогічні права, тільки зі свого боку, мають підозрюваного й обвинувачуваного (статті 43, 431 КПК). Це ж право закріплено у статті 12 Закону України "Про попереднє ув'язнення", згідно з якою підставою допуску адвоката в СІЗО є письмове повідомлення особи або органу, у провадженні яких перебуває кримінальна справа. Як же на практиці реалізуються ці права адвокатів і їх підзахисних?
Упевнений, що колеги мене підтримають в тому, що реалізація цього права на практиці залишає бажати кращого. Майже кожен день я бачу своїх колег-адвокатів, годинами чекають своїх дозволів. Адже дозвіл являє собою невеликий типографський бланк, який від руки вносяться дані адвоката і його підзахисного. Так і в Законі про дозвіл немає ні слова - мова йде про письмовому повідомленні. Але оскільки процедура отримання такого повідомлення перетворилася в якийсь культ, саме дозволом слід називати цю маленьку папірець. Ось і виходить, що нам, адвокатам, саме дозволяють реалізовувати свої професійні і процесуальні права!
На стадії досудового слідства практика отримання дозволів на побачення з підзахисним, в принципі, проста і терпима. Слідчі, не утруднюючи себе, видають, як правило, два, три, а то й більше дозволів і навіть без дат, ніж звільняють адвоката від зайвої метушні, а себе від зайвих зустрічей з адвокатом. Мовляв, ходіть, скільки хочете, і говорите, про що хочете, маєте повне право. Правда, деякі з них просять написати заяву або клопотання, що не передбачено Законом. Та й саме написання такого документа, не передбаченого Законом, я вважаю принизливим, так як з його назви логічно випливає, що він повинен бути розглянутий і може бути не задоволений.
У разі отримання таких "щасливих дозволів" адвокат лише ставить дату на дозволі, так воно дійсно лише протягом трьох днів, і спокійно йде в СІЗО. Така ситуація вигідна всім і не є порушенням Закону. Слідчий займається своїми справами, а адвокат своїми, вільно плануючи свій графік і не сумуючи годинами в принизливому очікуванні дозволу.
Слід зазначити, що якщо слідчий підрозділ розташований окремо від центрального органу досудового слідства, наприклад прокуратура р. Києва і її слідчий відділ, адвокату потрібно з слідчого відділу їхати в центральний будинок, щоб поставити печатку на дозволі.
У деяких органах досудового слідства існує практика, яка передбачає, що підпис на дозвіл на побачення ставить лише начальник слідчого відділу, наприклад слідчий відділ прокуратури р. Києва. Слідчі лише знизують плечима, мовляв, знаємо, що і ми можемо підписувати, але такі вказівки. Доводиться чекати начальника.
Але ось досудове слідство закінчилося і кримінальну справу передано до суду. В цей період, поки справу не призначене попереднє засідання, потрапити до свого підзахисного практично неможливо. Суддя мотивує свою відмову тим, що справа ще не прийняте ним до виробництва і розраховувати на побачення можна лише після попереднього розгляду справи.
Згідно зі статтею 241 КПК, справа має бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а в разі складності справи - не пізніше тридцяти днів з дня надходження справи до суду. Виходячи з цієї норми і практики отримання дозволу на побачення, адвокат не може бачитися з підзахисним цілий місяць, що є грубим порушенням процесуальних та професійних прав як адвоката, так і його підзахисного.
Практика отримання дозволів в судах апеляційної інстанції показує, що можна простояти по декілька годин в очікуванні дозволу на побачення, як правило, час-півтора. І тут щастя адвоката залежить навіть не від судді, а від його помічника, який готує дозвіл.
Аналогічне положення справ існує і в судах касаційних інстанцій. Мені особисто разом з іншими адвокатами довелося простояти чотири години в приймальній Верховного Суду України, щоб отримати дозвіл на побачення із засудженим.
Цікавий і той факт, що захисникові з дозволом на побачення на руках працівники СІЗО можуть відмовити у побаченні з його підзахисним, якщо він вже значиться за іншим органом досудового слідства або судом. Таким чином, підслідність і підсудність кримінальних справ побічно перешкоджають реалізації права на захист.
Отже, можна сміливо робити висновок про те, що реалізація права адвоката і його підзахисного на побачення в СІЗО залишає бажати кращого. Якщо вас не хочуть пускати в СІЗО, то будьте впевнені, не пустять. І для цього, як ви переконалися, знайдеться маса способів: немає начальника, ні судді, не прийшло справу, у вас прострочені дати, справу передано, прийдіть завтра і т.д. Все це не раз доводилося чути. Адже приходячи на побачення в СІЗО, адвокат не тільки надає правову допомогу, він - єдиний ланка, яка пов'язує арештованого із зовнішнім світом, з близькими людьми, що є сильною психологічною підтримкою в реалізації права на захист.
Згідно зі статтею 44 КПК про допуск захисника до участі у справі, особа, що проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя виносять постанову, а суд - визначення. На мою думку, саме цей документ повинен стати основним дозволом, пропуском адвоката до свого підзахисного.
У Законі необхідно передбачити, що копія постанови чи ухвали, завірена гербовою печаткою, повинна вручатися адвокатові, а інша копія направлятися в СІЗО і зберігається в особовій справі підозрюваного, обвинувачуваного або засудженого. Адже все одно при кожній зустрічі з підзахисним працівники СІЗО відзначають, в якій камері він знаходиться і перевіряють, за яким органом він числиться за алфавітним картками. Записати в таку картку адвоката, яка бере участь у справі, простіше простого.
У разі зміни захисника, особу чи орган, у провадженні яких перебуває кримінальна справа, можуть легко повідомити про це в СІЗО, про що буде зроблено запис у алфавітній картці. Знаходження кримінальної справи юрисдикції певного органу не повинно стати перешкодою для побачень адвоката з підзахисним, так як підслідність і підсудність кримінальної справи можуть змінюватися.
Втім, змінити тоталітарну психологію, яка формувалася роками, досить складно. Такий порядок речей, безсумнівно, є рудиментом тієї системи, яка не сприймала адвоката як рівноправного учасника процесу, що, на жаль, відбувається і зараз.
Сергій ТРОФІМОВ - адвокат, м. Київ
|
портал
