 Одним зі способів захисту немайнових прав, передбачених в Основному Законі, є відшкодування моральної шкоди.
Саме поняття моральної шкоди є предметом дискусії серед вчених, але неоднозначно його сприйняття і практикуючими юристами.
Що ж таке "моральну шкоду"? Згідно з Цивільним кодексом України, моральна шкода - це шкоду, завдану особі внаслідок порушення його немайнових прав, неисчерпывающий перелік яких закріплено в Конституції України. Моральна шкода може проявлятися в фізичного болю і стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо його самого, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода може бути завдано поширенням недостовірної інформації, що ганьбить честь і гідність або ділову репутацію, незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу, незаконним затриманням, засудженням, притягненням до кримінальної відповідальності, прийняттям уповноваженими державними органами незаконних рішень або неконституційних нормативно-правових актів і так далі. Тобто моральна шкода може бути завдано будь-яким неправомірним діянням, що зачіпають немайнові права.
У зв'язку із зростанням правосвідомості українського суспільства, а також розмитістю визначення моральної шкоди, останнім часом різко збільшилася кількість поданих позовів про його відшкодування. Сприяє цьому і той факт, що моральний (нематеріальний) шкоду компенсується саме матеріальними засобами.
Однак у процесі складання позовних заяв виникає найважливіше питання - питання розміру компенсації завданої моральної шкоди.
Відповідно до Цивільного кодексу України (ЦК) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Природно, що таке визначення розміру відшкодування не є однозначним. Пов'язано це з тим, що ключові поняття - фізичні та душевні страждання - не є константою. Тому однакові неправомірні дії щодо різних людей будуть мати абсолютно різні результати. Хтось навіть не зверне на це увагу, а кому-то така подія в його свідомості може поламати життя.
З зазначеними вище складнощами пов'язані і проблеми визначення розміру моральної шкоди в суді. Не могли не відреагувати на таке положення речей і вищі судові інстанції. Так, Пленум Верховного Суду України видав постанову "ПРО судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року. Однак дана постанова не дає розширеного або більш чітко сформульованої способи визначення розміру завданої шкоди, а лише, повторюючи вищевикладені положення ЦК, вказує, що, приймаючи рішення з даного приводу, суд повинен зазначити мотиви, виходячи з яких визначався розмір шкоди. Що стосується Вищого арбітражного (господарського) суду України, то в його роз'ясненні "ПРО деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" № 02-5/95 від 29 лютого 1996 року практично відсутні вказівки щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі. Однак у цьому роз'ясненні зазначається, що розмір такого відшкодування не може бути менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Як показує судова практика, вкрай рідко зустрічаються випадки, коли у рішеннях суду зазначаються мотиви визначення розміру моральної шкоди. Найчастіше такий розмір визначається, виходячи не з суб’єктивного сприйняття постраждалим незаконних дій, звернених проти нього, а з об'єктивних факторів, таких як термін тривалості і рід незаконних дій.
Непоодинокі випадки, коли в рішенні одного суду розмір відшкодування моральної шкоди за завдану каліцтво, результатом якого стала інвалідність потерпілого, менше, ніж аналогічний розмір за незаконне звільнення у вирішенні іншого суду. Багато судді і юристи плутають моральну та матеріальну шкоду, заподіяну потерпілому. Так, часто розмір відшкодування моральної шкоди визначається, виходячи з витрачених коштів потерпілим на медикаменти, медичні послуги, послуги інших фахівців або розміру коштів, необхідних для відновлення попереднього стану.
Також слід звернути увагу на той факт, що розмір який справляється відшкодування залежить від відповідача. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням, дією або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 152 Основного Закону, моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, які визнані неконституційними, відшкодовується державою в установленому законом порядку. Саме у випадках відшкодування моральної шкоди державними органами або органами місцевого самоврядування його розмір найменший.
Не слід також забувати, що у відповідності зі статтею 1193 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізичною особою, залежно від його матеріального становища, крім випадків, коли шкода заподіяна злочином. Саме у справах щодо моральної шкоди найчастіше застосовується згадана стаття, в результаті чого розмір який справляється відшкодування істотно зменшується судом.
Однак проблема визначення розміру відшкодування моральної шкоди стосується не тільки служителів феміди. Так, у відповідності зі статтею 60 Цивільного кодексу України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Тобто юристу, який представляє позивача, необхідно довести, що зазначений у позові розмір відшкодування є адекватним перенесеним душевних і фізичних страждань, погіршення можливостей потерпілого і так далі.
У зв'язку з цим широко поширилася практика надання медичних висновків або висновків фахівців в інших областях. Деякі юристи навіть вдаються до надання висновків психологів, у яких нібито постійно спостерігається потерпілий. Хоча такі способи докази не завжди мають необхідну дію і впливають на прийняття суддею рішення, часто відсутність лікарняного або доказів надання медичної допомоги є вирішальною обставиною для відмови в задоволенні позову.
Більш складні з погляду докази є справи, в яких моральний збиток не проявляється у вигляді фізичних страждань, не виникає в результаті яких-небудь втрат (роботи, майна), а проявляється у внутрішніх душевні переживання. У такому разі апатію, стрес не завжди можливо визначити медичним шляхом і тим більше зв'язати їх виникнення з правопорушенням відносно потерпілого.
Також окремою темою для розмови є моральну шкоду, завдану юридичній особі. У зв'язку з тим, що підприємство будь-якої його організаційно-правовою формою є особою формальним за своєю природою, не наділеним почуттями і сприйняттям, неможливо визначити розмір завданих збитків, виходячи зі ступеня і розміру душевних або фізичних страждань.
У зв'язку з тим що моральну шкоду, завдану юридичній особі, може проявлятися тільки у вигляді приниження ділової репутації, суд часто виходить з фінансових показників діяльності компанії, що також є неправильним. Фінансові показники після правопорушення може і не виявитися нижче попередніх у зв'язку з додатковими витратами підприємства на рекламу, пошук контрагентів, розміщення в ЗМІ спростовує інформації, грамотного ведення діяльності. Що стосується відмови від контрагентів укладення договорів, то такі доводи приймаються лише в разі наявності неспростовних доказів ведення переддоговірних переговорів і досягнення між сторонами згоди щодо основних умов таких договорів. Однак і цей підхід є неправильним. Як і в наведеному вище випадку, такий збиток, нанесений юридичній особі, є додатковими витратами для відновлення попереднього стану або неодержаної прибутком. Такі збитки компанії є матеріальними і не компенсують нанесеного їй моральної шкоди.
Слід також звернути увагу на той факт, що право вимоги відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого в результаті делікту, зверненого в його бік. Тому, звертаючись до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, необхідно пам'ятати про загальних підставах для виникнення цивільно-правової відповідальності. Такими є наявність шкоди, протиправність дій особи, яка завдала, наявність причинного зв'язку між діями особи, яка завдала і його провиною.
Правда, наявність вини не завжди є необхідною складовою для можливості залучити до відповідальності особи, яка завдала. Так, у разі заяви позовних вимог у відповідності зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", стягнення моральної шкоди проводиться судом незалежно від наявності вини посадових осіб зазначених правоохоронних органів.
Природно, в одній позовній заяві можна просити суд визнати дії незаконними або іншим чином встановити факт наявності делікту і в ньому ж просить стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди. Але я радив би розділити дані вимоги на два позови. У разі якщо суд не визнає відповідача винним, сплачене державне мито за стягнення відшкодування не буде повернута позивачу, що спричинить додаткові витрати.
Окремою темою для розмови є розмір державного мита за позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди. Як показує практика, найбільш ущемленими у своїх правах є фінансово неспроможні верстви населення. Тим не менш розмір державного мита за такі позовні вимоги не те що не є пільговим, він найбільш високий порівняно з іншими категоріями справ. Так, декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито" встановлює розмір мита в даній категорії справ від одного до десяти відсотків від ціни позову. Що ж стосується оплати держмита юридичними особами, то позови про відшкодування моральної шкоди віднесені зазначеним декретом до немайнових і розмір мита становить всього п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також слід врахувати описані вище складності в таких судових спорах, у зв'язку з чим результативними найчастіше виявляються справи, які ведуть фахівці високого рівня в даній галузі.
Тобто для захисту прав громадян державою не створено ніяких спрощених процедур розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, а саме розгляд вимагає чималих витрат.
Хотілося б згадати і про відповідальність. При вивченні судової практики стає очевидним, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди рідко подаються у випадках, коли порушені немайнові та майнові права. У таких випадках зазвичай стягується матеріальний збиток, нанесений позивачеві. Абсолютна більшість зазначених справ пов'язано з порушенням немайнових і невід'ємних прав людини. Саме тих прав, які визначають спрямованість діяльності держави, є найвищою цінністю і повинні бути найбільш захищеними.
Позитивна практика розгляду таких справ було б серйозним мотивом для належного ставлення до своїх обов'язків медичних працівників, співробітників правоохоронних органів, журналістів. Тих посадових осіб, які відповідають за охорону здоров'я і демократичних свобод громадян.
Іншими словами, незважаючи на декларування Основним Законом соціальних цінностей та їх важливість для України як правової демократичної держави, існує величезна кількість перешкод на шляху до їхнього захисту. Нам всім доведеться пройти нелегкий шлях у пошуках спрощених процедур, адекватності відповідальності і вирішення інших проблемних питань для реального забезпечення прав людини, а довжина даного шляху буде залежати від нас з вами, господа юристи.
КОСОВАН Анатолій - начальник судового департаменту міжнародної юридичної групи "Астапов Лойерс", м. Київ
|
портал
