 Однією з основ подачі позовної заяви є правильне визначення підсудності справи. У зв'язку з цим кожен процесуальний кодекс України містить спеціальну главу або статтю з правилами визначення підсудності. Кодекс адміністративного судочинства (КАС) не став винятком.
Глава 1 КАС присвячена саме адміністративної юрисдикції та підсудності адміністративних справ. В той же час деякі ситуації викликають сумніви щодо встановлення підсудності. Для того щоб вийти з цієї ситуації, КАС визначив Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) як інстанцію, вирішальну такі питання.
Позивач по одному з адміністративних справ скористався своїм правом звернутися за роз'ясненням щодо підсудності у ВАСУ. Відповідь виявився вельми неординарним. Отже, про суть справи.
Громадянин К. звернувся до ВАСУ з позовом до Апеляційного суду Запорізької області, Мелітопольському міськрайонному суду Запорізької області про визнання неправомірними дій і заявою про визначення підсудності його позову.
У своїй ухвалі ВАСУ зазначив, що стаття 22 КАС передбачає передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого. Однак порядок визначення підсудності адміністративних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, в названому Кодексі не передбачено.
З причини того, що порядок визначення підсудності саме в такому разі не визначено, суддя ВАСУ вирішив застосувати частина 7 статті 9 КАС. Дана норма свідчить, що в разі відсутності закону, який регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини. Таким чином, ВАСУ застосував аналогію закону, а саме частина 1 статті 108 Цивільного процесуального кодексу України. Дана норма вказує, що підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається постановою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.
Керуючись цією нормою, ВАСУ визначив справа в Надвірнянський районний суд Дніпропетровської області, зазначивши, що ухвала оскарженню не підлягає.
Даний висновок суду зводиться до того, що в разі відсутності в КАС норми, що регулює рішення якого-то конкретного питання, слід застосовувати аналогію закону або аналогію права. Безумовно, з таким висновком погодитись не можна хоча б тому, що законодавець, розробляючи і беручи нормативний акт, продумує всі можливі варіанти регулювання певних правовідносин. Більш того, передбачаючи, що деякі ситуації при виникненні правовідносин залишаться непередбачуваними, але, тим не менш, усвідомлюючи їх важливість, він робить у нормативному акті застереження про те, що переліку, наведеного в нормативному акті, не є вичерпним.
Що стосується конкретної ситуації щодо визначення підсудності адміністративних справ, то говорити про те, що це питання не врегульовано в КАС України не можна, оскільки цьому присвячена половина голови в Кодексі. Застереження про те, що перелік випадків, за якими справу за підсудністю направляється до іншого суду, не є вичерпним, КАС не містить.
Очевидно і те, що законодавець не порахував потрібним змінити підсудність у випадку, якщо з позовом до суду суддя звертається того ж суду. А нав'язувати правила підсудності цивільного процесу для адміністративного як мінімум некоректно.
Є цікавою і той факт, що в ухвалі ВАСУ зазначено, що воно не підлягає оскарженню. Зауважимо, що аналогію закону щодо ухвал ВАСУ застосовувати нема чого. КАС чітко вказує, що подібні визначення підлягають оскарженню. Більш того, Цивільний процесуальний кодекс України містить таку ж позицію. Виникає питання - якою процесуальний закон застосував ВАСУ, вказавши, що визначення не підлягає оскарженню? Може, іноземне законодавство?
|
портал
