 Земельні відносини в даний час є об'єктом підвищеної уваги, оскільки являють собою один з найбільш привабливих, хоча і дуже ризикованих об'єктів інвестицій. Наприклад, протягом трьох місяців земельні ділянки, придатні для котеджного будівництва, подорожчали на 14 %, з липня по грудень - на 61 %. РБК-Україна з посиланням на РІА Новини повідомляє, що в Сочі (РФ) після оголошення про проведення в місті зимової Олімпіади 2014 року зростання цін на землю під комерційну забудову за три місяці склав від 40 до 100 %.
Зрозуміло, що цивілізований розвиток зазначеного виду відносин неможливе без належного нормативного регулювання. Отже, звернемося до нормативного регулювання цієї сфери правовідносин, яке, з одного боку, є правилами гри для учасників правовідносин, а з іншого - інструментарієм юристів.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України (ЦК) одним з речових прав на чуже майно є, зокрема, сервітут. Право користування чужим майном ("сервітут" від лат. servitus (servitutis) - зобов'язання, обов'язок, повинність) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (власнику) сусідньої земельної ділянки, а також іншого, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Законодавство визначає різні види сервітутів, в загальному вигляді вони наведені на схемі 1. Однак зазначені класифікації не є вичерпними. Український класифікатор прав обмеженого користування чужими земельними ділянками (сервітути), затверджений наказом Держкомзему України № 14-1-7/1205 від 24 квітня 1998 року і не зареєстрований у Мін'юсті України, встановлює не тільки види, але і коди відповідного виду сервітуту. Використання та облік цього документа можуть бути корисними при подальшому здійсненні державної реєстрації відповідного сервітуту. Цікаво також і те, що чинне законодавство України не містить вичерпного переліку, але містить обов'язкове для виконання вимога, що сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Цілком справедливо, що сервітут не позбавляє власника майна, щодо якої він встановлений, права володіння, користування і розпорядження цим майном; діє у разі переходу до іншим особам права власності на майно, щодо якої він встановлений. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном може полягати в можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації і т.п.
Окремим видом сервітутів є земельні, щодо яких Земельний кодекс України (ЗК) встановлює, що право земельного сервітуту (ЗС) - це право власника або землекористувача ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Виникнення земельного сервітуту
Власник або землекористувач ділянки має право вимагати встановлення ЗС для обслуговування свого земельної ділянки. ЗС встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Цікавим прикладом роз'яснювальної діяльності щодо встановлення земельних сервітутів є лист Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель, яка є урядовим органом державного управління, що діє у складі Держкомзему та підпорядковується йому відповідно до пункту 1 Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1958 від 25 грудня 2002 року. Слід зазначити, що ця інспекція не має офіційного права тлумачити чинне законодавство України, але організовує і здійснює державний контроль за: дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами земельного законодавства; дотриманням встановленого порядку придбання та реалізації права на землю, у тому числі на землі водного та лісового фонду; використанням земельних ділянок за цільовим призначенням і т.п. Держземінспекція видала лист № 6-10-1071/727 від 2 листопада 2004 року, в якому висловила своє бачення щодо порядку встановлення ЗС.
Відповідно до частини 1 статті 100 ЗК, вимагати встановлення ЗС має право власник або землекористувач земельної ділянки. Але згідно з чинним законодавством право вимагати встановлення ЗС мають не тільки землевласники і землекористувачі. Так, відповідно до частини 6 статті 10 Закону України "Про телекомунікації" особи, які отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, мають право вимагати від власників земельних ділянок та землекористувачів встановлення сервітутів до категорії земель, визначених ЗК для прокладання під землею телекомунікаційних мереж і/або усунення пошкоджень.
Згідно частини 2 статті 100 ЗК, земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Але необхідно мати на увазі, що сусідніми можуть бути земельні ділянки, які не мають спільного кордону.
Істотні умови договору ЗС законодавством не визначено. Але виходячи з практики застосування норм земельного і цивільного права доцільно було б передбачати в договорі такі істотні умови: спосіб обтяження земельної ділянки; опис місцезнаходження з визначенням меж поширення права ЗС на плані (схемі); обсяг права ЗС; термін дії договору ЗС; плата за ЗС.
Згідно з частиною 3 статті 100 ЗК право ЗС виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Порядок встановлення ЗС на земельні ділянки комунальної власності міста Вінниці для обслуговування вбудовано-прибудованого приміщення різного функціонального призначення в багатоквартирної забудові, затверджений рішенням Вінницької міськради від 21 вересня 2004 року, регламентує, що для встановлення ЗС на земельні ділянки комунальної власності міста Вінниці для обслуговування вбудовано-прибудованого приміщення різного функціонального призначення в багатоквартирної забудові юридична особа подає до міськрада клопотання, до якої додаються:
- узгоджене в установленому порядку містобудівне обґрунтування кордонів і площі земельної ділянки з визначенням ідеальної частки; у разі якщо планується облаштувати приміщення або здійснити його реконструкцію, одним із розділів містобудівного обґрунтування повинен бути технічний висновок про стан конструкцій з проектним пропозицією реконструкції, попередньо погоджений з органом державного пожежного нагляду;
- кадастровий план прибудинкової території;
- копія свідоцтва про державну реєстрацію;
- копія установчого документа;
- копія довідки з статистичного управління про включення юридичної особи в Єдиний державний реєстр підприємств, установ і організацій.
Державна реєстрація земельних сервітутів
Відповідно до статті 402 ЦК договір про встановлення ЗС підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Право ЗС також виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Порядок реєстрації прав на нерухоме майно встановлює Закон України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", який в даний час має обмежену дію. Це обставина пов'язано з тим, що ще не прийнято низку нормативних актів, передбачених у Перехідних положень зазначеного Закону. Відповідно до постанови КМУ "ПРО створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" № 1088 від 17 липня 2003 року до створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті земельних ресурсів проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель, а комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації вносять дані про об'єкти нерухомого майна, розташованих на земельних ділянках, та права на них до бази даних державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Центр державного земельного кадастру фактично здійснює реєстрацію земельних сервітутів шляхом внесення записів у реєстраційну картку земельної ділянки наступним чином. Згідно з пунктом 3.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 від 2 липня 2003 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962, в реєстраційній карті відображаються відомості про земельній ділянці, власників, користувачів та орендарів (суборендарях) земельної ділянки та документ, що засвідчує право власності або право постійного користування або оренди земельної ділянки наступним чином:
- у стовпчику 39 відображаються відомості про скорочення назви типів наявних обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку, ЗС, договорів оренди (суборенди) землі;
- у стовпчику 40 відображається код обмежень (обтяжень) прав на земельну ділянку;
- у стовпчику 41 відображається ідентифікаційний номер, наданий Державною податковою адміністрацією України фізичній особі, або ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, юридичної особи, на користь якої встановлюється ЗС, обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку або який є орендарем (суборендатором) земельної ділянки;
- у стовпчику 42 відображається інформація про площі, на яку поширюється дія обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку, ЗС або наданої в оренду (суборенду) у гектарах або у відсотках від загальної площі земельної ділянки із зазначенням символу ""%;
- у стовпчику 43 відображається розмір плати за встановлення ЗС алі орендна плата. Орендна плата за землю, зазначена в договорі оренди землі, відображається в залежності від її форми (грошова, натуральна, відробіткову та інші форми плати). Якщо орендна плата за землю здійснюється в грошовій формі, розмір орендної плати відображається в гривнях за рік;
- у стовпчику 44 відображається дата початку дії обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку, ЗС;
- у стовпчику 45 відображається дата закінчення дії або термін дії (в роках) обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку, ЗС, договору оренди (суборенди) землі;
- у стовпчику 48 відображаються відомості про підставі встановлення обмеження або ЗС, нотаріус, який посвідчив договір оренди (суборенди) землі, ЗС, судовий орган, що прийняв рішення про встановлення ЗС.
Судова практика щодо земельних сервітутів
Згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 30 травня 2007 року колегія суддів ВАСУ за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ДО" (ТОВ "Фірма "До") - гр-на М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ТОВ "Фірма "До" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 року по справі № * за позовом ТОВ "Фірма "До" до Одеській міськраді і Одеському обласному раді про встановлення ЗС та зобов’язання вчинити дії, встановила таке.
ТОВ "Фірма "До" звернулося до суду з позовом до Одеській міськраді та Одеському облради, в якому позивач просив:
- встановити право користування - особистий ЗС на земельних ділянках площею 0,5465 га, 0,0689 га, 0,0846 га (всього 0,7 га) з таким змістом: 1) право проходу та проїзду; 2) право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; 3) право проведення дренажних робіт; 4) право споруди підземних будівель і споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку; 5) право використання земельної ділянки для ремонту ліній електропередач; 6) право встановлення будівельних лісів і складування будівельних матеріалів в період будівництва; 7) право закінчення будівництва, використання і обслуговування приналежних йому споруд; 8) інші права;
- зобов'язати відповідачів здійснити в установленому порядку державну реєстрацію встановленого рішенням суду права користування - особистого постійного безкоштовного ЗС.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Одеською міськрадою і позивачем був укладений 20 листопада 2001 року договір про право користування землею, згідно з яким міськрада передав позивачу строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 12 963 кв. м., розташований за адресою... в платне володіння і використання під благоустрій, що включає в себе підземний паркінг. Зазначений договір довгострокової оренди земельної ділянки є чинним.
Крім того, рішенням виконкому Одеської міськради від 26 лютого 2004 року позивач був призначений замовником реконструкції та благоустрою площі з оформленням землекористування земельною ділянкою, суміжних з вищеназваних земельною ділянкою, наданими в 2001 році в довгострокове користування. Розпорядженням мера р. Одеси від 25 лютого 2005 року позивачу було надано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки, орієнтовна площа якого до 0,7 га, за адресою... для передачі в оренду.
Також Одеською міськрадою було видано позивачу дозвіл від 13 квітня 2004 року на виконання підготовчих робіт з реконструкції Грецькій площі, встановлення типового огородження, перенесення інженерних мереж і споруд з терміном дії до 1 квітня 2005 року.
Однак виконком Одеської міськради рішенням від 27 квітня 2005 року скасував своє рішення від 26 лютого 2004 року, на виконання якого позивач побудував кабельні споруди та інженерна споруда "стіна в грунті" - котлован глибиною 18 м, які технічно неможливо демонтувати, так як це призведе до руйнування сусідніх будівель.
Одеською міськрадою позивачу для будівництва підземного паркінгу надано підземний простір, частково перебуває під пішохідною зоною центральній площі міста, яка відноситься до земель загального користування, і тому передача її в оренду неможлива. Отже, до завершення будівництва і відновлення на ній пішохідної зони позивач може використовувати вказаний вище ділянку на умовах сервітуту. Власником цієї землі, позивач зазначає, є Одеська облрада, а державна реєстрація встановленого ЗС покладено на Одеська міськрада. З метою реалізації прав землекористувача слід встановити ЗС, який встановлюється, зокрема, на підставі рішення суду і виникає після його державної реєстрації.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 21 грудня 2005 року позов задоволено частково, встановлено право користування - особистий ЗС на земельних ділянках площею 0,5465 га, 0,0689 га, 0,0846 га (всього 0,7 га). Позивачу надано право проходу та проїзду через земельну ділянку; право прокладання та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право проведення дренажних робіт; право супроводу підземних будівель і споруд на земельній ділянці з опорою на сусідню земельну ділянку; право використання земельної ділянки для ремонту ліній електропередач; право встановлення будівельних лісів і складування будівельних матеріалів в період будівництва; право використання і обслуговування приналежних йому споруд - до закінчення будівництва. В решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позову і визначено в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ "Фірма "До" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а рішення Господарського суду м. Києва від 21 грудня 2005 року як законне і обґрунтоване залишити в силі.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може дослідити докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, і вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, обговоривши докази касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на підставі наступного.
Суд першої інстанції, визначаючи належного відповідача у справі, правильно виходив з того, що, згідно з пунктом 12 Перехідних положень ЗК до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах р. Одеси здійснює Одеська міськрада, і оскільки на Одеська облрада не покладено обов'язки щодо вчинення зазначених дій, то позов до останнього є необґрунтованим.
Судом встановлено, що рішенням виконкому Одеської міськради "ПРО заходи щодо здійснення комплексної реконструкції площі" від 26 лютого 2004 року позивач був визначений замовником реконструкції та благоустрою площі з оформленням землекористування.
Розпорядженням мера міста Одеси "Про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки" від 25 лютого 2005 року позивачу було надано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки за адресою... орієнтовною площею до 0,7 га для передачі в оренду.
Також Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю р. Одеси позивачу було видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 13 квітня 2004 року, згідно з яким позивачу надано дозвіл на виконання підготовчих робіт з реконструкції Грецькій площі - терміном дії до 1 квітня 2005 року.
Для виконання реконструкції площі актом вибору земельної ділянки для розташування об'єкта були визначені: земельна ділянка 1 - площею 0,5465 га; земельну ділянку 2 - площею 0,0689 га; земельну ділянку 3 - площею 0,0846 га, всього загальною площею 0,7 га в межах замкнутої лінії, що проходить через точки (...), позначені на кресленні перенесення меж земельної ділянки в натурі, що є невід'ємною частиною проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Фірмі "До" для реконструкції, експлуатації та обслуговування адміністративно-торговельного будівлі і реконструкції частини Грецькій площі по розміщенню підземного паркінгу, торгових приміщень і благоустрою території за адресою...
Як закріплено у статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на умовах власності або користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.
Частиною 1 статті 19 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством України. Чинним законодавством не передбачено обов'язок забудовника мати документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою для здійснення підготовчих робіт. Разом з тим для здійснення будівельних робіт такий документ необхідний.
Цей висновок випливає з положень статті 376 ЦК і частин 2, 3 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій", згідно з яким фізичні та юридичні особи, зацікавлені в здійсненні будівництва об’єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради. До заяви додається документ, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки.
Та обставина, що позивач отримав відповідний дозвіл на будівництво підземного паркінгу, прохід до якого на час будівництва можливий через пішохідну зону, і те, що позивачем проведено великий обсяг підготовчих будівельних робіт, ніким із сторін не оспорюється.
Рішенням виконкому Одеської міськради від 27 квітня 2005 року скасовано рішення від 26 лютого 2004 року та прийнято нове рішення від 27 квітня 2005 року, згідно з яким замовником на проведення благоустрою Грецькій площі визначено інше підприємство - фірма "М".
Проте ні Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", ні іншим нормативним актом України не передбачено, що виконавчий комітет міськради може скасовувати власне рішення, яким делегував позивачу функції замовника по благоустрою та реконструкції площі, яка, відповідно до ЗК, відноситься до комунальної власності м. Одеси.
Отже, суд першої інстанції зроблений правильний висновок про те, що скасування виконкомом Одеської міськради в квітні 2005 року власного рішення від 26 лютого 2004 року не впливає на відносини, що виникли під час його дії, зокрема, щодо проектування, інвестування, реалізації будівництва, які проводилися на підставі дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання підготовчих будівельних робіт у відповідності з технічною документацією.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, за договором на право тимчасового користування землею на умовах оренди від 20 листопада 2001 року позивачу наданий у строкове, платне володіння і користування строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 2963 кв. м, розташований за адресою...
Зазначений вище договір оренди земельної ділянки, а також рішення виконкому Одеської міськради від 13 листопада 1998 року та рішення Одеської міськради від 15 жовтня 2001 року, на підставі яких було укладено з позивачем зазначений договір оренди, ніким не були скасовані.
Тобто позивач є належним землекористувачем земельної ділянки, який передано під благоустрій, що включає в себе підземний паркінг.
Зі змісту Закону України "Про оренду землі" вбачається, що право користування земельною ділянкою, надане орендарю, є винятковим і будь-які інші особи земельну ділянку використовувати не можуть.
Частиною 3 статті 83 ЗК передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів і т.п.).
Судом першої інстанції зроблений правильний висновок про те, що, оскільки спірна земельна ділянка площею 0,7 га є пішохідною зоною центральній площі міста і відноситься до земель загального користування населеного пункту, передача його в оренду або приватну власність неможлива. Отже, позивач для будівництва підземного паркінгу може використовувати підземний простір лише таким чином, щоб на поверхні пішохідна зона залишалася в тому ж розмірі.
Статтею 79 ЗК передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над і під поверхнею ділянки, на висоту і на глибину, необхідні для спорудження житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Господарським судом правильно враховано також те, що під час будівництва позивачем використовується як поверхня земельної ділянки, так і простір під ним. Після завершення будівництва простір під земельною ділянкою буде з'єднуватися з поверхнею ліфтами, сходами, ескалаторами, в'їздами, виїздами.
Таке використання позивачем на час будівництва підземного паркінгу спірної земельної ділянки - пішохідної зони, яка є комунальною власністю міста Одеси, вимагає відповідного оформлення. В той же час укладення договору оренди на вказана земельна ділянка неможливо. Враховуючи це, судом першої інстанції зроблений правильний висновок, що єдино можливим є встановлення ЗС до завершення будівництва підземного паркінгу.
У відповідності зі статтею 98 ЗК право ЗС - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Статтею 99 ЗК встановлено перелік видів права ЗС. Пункт "з" статті 99 ЗК (інші земельні сервітути) встановлює, що наведений вище перелік видів земельних сервітутів не є вичерпним. Заінтересована сторона має право вимагати встановлення на її користь іншого виду сервітуту щодо чужого земельної ділянки, виходячи з конкретних потреб і існування недоліків земельної ділянки, для використання якого необхідно встановлення сервітуту.
Помилковим є висновок апеляційного суду про те, що право звернення до суду у особи виникає, якщо йому відмовлено в укладенні договору на встановлення сервітуту і суд посилається на відсутність доказів на підтвердження відмови у встановленні сервітуту на підставі договору з боку власника або користувачів сусідніми земельними ділянками.
Згідно частини 2 статті 100 ЗК, є дві підстави для встановлення ЗС: 1) за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору; 2) за рішенням суду.
Отже, вирішуючи питання про можливість звернення до суду без наявності відмови в укладенні договору між власниками сусідніх земельних ділянок, слід звернути увагу на той факт, що відмова в укладенні договору є лише однією з можливих причин його неукладення.
Такими причинами при одночасному наявності волі на укладення договору між власниками сусідніх земельних ділянок можуть бути, зокрема, різні погляди на істотні умови договору, надзвичайний або неминуче подія (непереборна сила), відсутність можливості зв'язатися з власником сусідньої земельної ділянки і т.п.
Оскільки законодавець зазначеною нормою передбачив два підстави встановлення сервітуту, власник земельної ділянки має право на власний розсуд обирати спосіб його встановлення.
Крім того, факт звернення власника земельної ділянки в суд свідчить про відсутність можливості врегулювання спору іншим способом, адже звернення позивача до відповідачів з заявою від 22 серпня 2005 року з вимогою про встановлення сервітуту не принесло відповідного результату.
Висновок апеляційного суду про те, що позивач використовує спірну земельну ділянку самовільно - без дозволу на виконання будівельних робіт, суперечить обставинам справи. Такий дозвіл на виконання будівельних робіт з підготовки до реконструкції площі було видано позивачу Одеською міськрадою 13 квітня 2004 року.
Господарський суд прийшов до правильного висновку. А саме: ту обставину, що рішення виконкому Одеської міськради від 26 лютого 2004 року було скасовано, не впливає на можливість встановлення ЗС, оскільки споруди, для обслуговування яких зберігається сервітут, були побудовані позивачем правомірно під час дії дозволу на виконання підготовчих будівельних робіт.
Також правильним є висновок суду першої інстанції, що позивач має право на встановлення на зазначеному земельній ділянці особистого постійного ЗС на використання поверхні земельної ділянки на весь термін будівництва, право на сервітут на користування підземним простором під земельною ділянкою для обслуговування на весь період існування там належних йому споруд, право ЗС на період будівництва, експлуатації та обслуговування ліфтів, сходів, ескалаторів, в'їздів, виїздів, входів, виходів, існуючих мереж і елементів благоустрою.
Згідно з частиною 3 статті 100 ЗК право ЗС виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку.
Тобто право ЗС реєструється в порядку і на підставах, передбачених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що підстави для задоволення вимоги позивача про зобов'язання Одеської міськради здійснити державну реєстрацію сервітуту відсутні, оскільки позивачем не були надані суду докази відмови Одеської міськради в зазначеної реєстрації, і в цій частині судові рішення жодної зі сторін не оскаржуються.
Суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини і дав належну правову оцінку наявних у справі доказам, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про встановлення ЗС є законними і обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Разом з тим апеляційний суд помилково скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції, не взявши до уваги, що правовідносини щодо встановлення ЗС регулюються ЗК.
Відповідно до частини 1 статті 226 КАС, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, прийняте відповідно до закону і скасовану помилково.
Оскільки апеляційний господарський суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні відносини, а суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з вимогами чинного законодавства, то зазначена обставина відповідно до частини 1 статті 226 КАС є підставою для скасування прийнятого по справі постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 231 КАС, колегія суддів визначила: касаційну скаргу ТОВ "Фірма "До" задовольнити; постанова Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2006 року скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2005 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та в порядку, визначених статтями 237-239 КАС.
Враховуючи викладене, очевидно наявність певної динаміки розвитку нормативного регулювання земельних правовідносин, що дозволяє зробити наступний висновок: земельні сервітути - це вже практика, що вимагає подальшого розвитку та регулювання.
ШУЛЯК Надія - старший юрист юридичної компанії "ОЛ&РУСТ", м. Київ
|
портал
