 Наприклад, якщо людина добровільно відмовляється від їжі і до того ж він ще й ув'язнений, а відмова від прийому їжі є вираженням його протесту.
Так, у грудні минулого року понад 80 ув'язнених у в'язниці на американській базі Гуантанамо на Кубі, де містяться близько 500 ув'язнених, підозрюваних в причетності до терористичних організацій, почали відмовлятися від прийому їжі. Це не сподобалося адміністрації в'язниці, і голодуючих почали примусово годувати. Правозахисні організації і в'язні Гуантанамо заявляють, що співробітники в'язниці прив'язують оголосили голодування до стільців і годують їх через трубки, які вставляються в ніс. За словами в'язнів, ця процедура дуже болюча і рівноцінна тортурам.
Більше 250 медиків з семи країн світу підписали відкритий лист до уряду США із закликом припинити практику примусового годування ув'язнених в американській в'язниці на базі Гуантанамо. У листі, опублікованому в медичному журналі "Ланцет", говорилося, що тюремна адміністрація повинна поважати право укладених на відмову від прийому їжі. "Ми закликаємо уряд США забезпечити огляд ув'язнених незалежними лікарями і відмовитися від застосування примусового годування і зв'язування", - відзначили автори листа, що представляють Великобританії, США, Ірландії, Німеччини, Австралії, Італії та Нідерландів. За словами авторів відкритого листа, Всесвітня медична асоціація - орган, що об'єднує лікарів зі всього світу, у тому числі із США, - прямо забороняє примусове годування.
Однак, з іншого боку, в тому ж році Гаазький трибунал все ж таки хотів вдатися до такого суперечливою мірою як примусове годування. Лідер Сербської радикальної партії Воїслав Шешель, укладений у в'язниці Гаазького трибуналу, 10 листопада 2006 року почав голодування протесту. 5 грудня 2006 року міжнародна медична комісія оглянула укладеного і прийшла до висновку, що Шешель знаходиться в критичному стані. Тому керівництво Гаазького трибуналу прийняло рішення про насильницьке годуванні голодуючого політика, оскільки судді хотіли уникнути чергової трагедії в трибуналі, де вже померло кілька підозрюваних у військових злочинах в колишній Югославії, включаючи екс-президента країни Слободана Мілошевича.
Ця Проблема не минула і Україну. За словами урядового уповноваженого, найбільшу сатисфакцію за рішенням Європейського суду - 26 тис. євро - Україна виплатила 2005 року у справі "Невмержицький проти України", у якому було констатовано порушення прав заявника щодо умов тримання під вартою і позбавлення належного медичного лікування, а також щодо примусового годування заявника, яке було застосовано способом, кваліфікованим Європейським судом як тортури.
Ця проблема торкнулася не тільки України. Наприклад, у 2007 році за подібною справою "Чорап проти Молдови" Європейський суд з прав людини (Суд) присудив виплатити позивачеві 20 тисяч євро як компенсацію моральної шкоди і 1150 євро за судові витрати.
Тому з метою посилення законодавчих гарантій захисту прав людини та приведення законодавства у відповідність з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475-97/ВР, враховуючи їх тлумачення Судом, Кабінетом Міністрів України був внесений на розгляд парламенту минулого скликання законопроект № 3735 від 26 червня 2007 року. Даним законопроектом передбачається внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України, зокрема в Кримінально-виконавчий кодекс України, Кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України "Про попереднє ув'язнення" щодо примусового годування.
Відзначаючи необхідність законодавчого врегулювання цієї проблеми, запропоноване урядом рішення все ж викликає сумніви в можливості досягнення поставлених перед зазначеним законопроектом цілей і явно потребує більш глибокого вивчення.
У справі "Невмержицький проти України" щодо примусового годування заявника Суд вказав, що таке медичне захід як примусове годування в принципі не вважається способом, такого, що принижує людську гідність. Зазначена позиція суду підтверджується також у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" (заява № 2346/02), де вказується, що стаття 2 Конвенції, що захищає право на життя і перешкоджає умисного позбавлення життя, не може тлумачитися як надає право померти або отримати допомогу з боку іншої людини для заподіяння своєї власної смерті.
Однак застосування примусового годування повинно обов'язково відповідати певним умовам. По-перше, повинна бути однозначно встановлена необхідність його застосування. По-друге, вона повинна відповідати певним процедурних гарантій.
Законопроект в деякій мірі вирішує поставлені Судом. Зокрема, встановлюється процедура, згідно з якою питання примусового годування осіб, які відмовляються від їжі, вирішується судом за місцем їх перебування і за поданням адміністрації установи попереднього ув'язнення або відбування покарання, в якому міститься зазначена особа, і на підставі медичного висновку, в якому обґрунтовується необхідність такого лікування.
Разом з тим нагадаю, що щодо примусового годування Невмержицького Суд вказав на неприпустимість способу примусового годування, передбаченого Інструкцією про умови утримання і порядку примусового годування в установах кримінально-виконавчої системи осіб, які відмовляються від вживання їжі (Наказ Держдепартаменту виконання покарань № 127 від 12 червня 2000 року). Наприклад, зазначена Інструкція передбачає, що під час процедури примусового годування "рот голодуючого розкривається і утримується роторасширителем. Якщо приготовлена суміш по своїй консистенції може пройти через тонкий зонд, то примусове годування проводять через ніс" (пункт 2.1 Інструкції).
Тому Суд зазначив, що застосування таких обмежувальних коштів, передбачених зазначеною Інструкцією, як наручники, роторозширювач, а також гумова трубка, призначена для введення в стравохід, може бути визнано катуванням в розумінні статті 3 Конвенції, особливо у випадку, якщо ці кошти застосовуються силою для подолання опору пацієнта. Нагадаємо, що в наведеному прикладі щодо примусового годування. Шешеля судді міжнародного трибуналу вказали, що ця міра повинна застосовуватися до такого ступеня, щоб вона "не суперечила незаперечним визнаним міжнародним стандартам медичної етики і обов'язковим для виконання правил міжнародного законодавства". Тому Шешеля збиралися примусово годувати внутрішньовенно за допомогою крапельниці, хоча до фактичного виконання в даному випадку справа не дійшла.
Однак законопроектом передбачені зазначеною Інструкцією заходи і способи примусового годування не усуваються. Крім того, зазначену вище процедуру примусового годування законопроектом пропонується поширити також і на осіб, затриманих за вчинення адміністративного правопорушення. З цією метою Купап пропонується доповнити новою статтею 2631. Однак доцільність такої пропозиції також видається сумнівною, оскільки у відповідності зі статтею 263 Купап адміністративне затримання за загальними правилами може тривати від трьох годин до трьох діб, і лише в обмежених випадках перевищує цей термін. А згідно з діючою Інструкцією особа, розпочала голодування, у строк до трьох діб з моменту фактичного відмови від прийняття їжі тільки підлягає обов’язкового медичного огляду, під час якого лікар пояснює шкоду голодування для організму.
Таким чином, голодування під час адміністративного затримання дуже малоймовірно може нашкодити затриманому. З іншого боку, введення цієї норми може створити умови для застосування примусового годування як виду катування, тому доповнення Купап зазначеною статтею 2631 є зайвим.
Таким чином, незважаючи на позитивний аспект запропонованих урядом заходів, передбачених в законопроекті № 3735, він вимагає серйозного доопрацювання перед прийняттям парламентом, інакше не можна законодавчо гарантувати дотримання прав людини при застосуванні процедури примусового годування.
Виходячи з політичних реалій, 23 листопада 2007 року цей проект, як і всі інші урядові законопроекти, був відкликаний. Однак, зважаючи на необхідність приведення законодавства України у відповідність з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, можна не сумніватися, що цей законопроект буде внесено повторно. При цьому важливо, щоб не тільки змінився реєстраційний номер цього законопроекту, але і були внесені корективи в його зміст, інакше не можна гарантувати, що Україні не доведеться знову компенсувати своїм громадянам порушення прав людини з таким же підстав.
ПЕТРИЧЕНКО Олег - юрист, м. Київ
|
портал
