Мирова угода у цивільному процесі: поняття, порядок заключення, особливості - 5 Февраля 2012 - Правовой портал Украины

	LEX Правовой портал
		Главная Регистрация Вход

МЕНЮ

Главная » 2012 » Февраль » 5 » Мирова угода у цивільному процесі: поняття, порядок заключення, особливості

13:57 Мирова угода у цивільному процесі: поняття, порядок заключення, особливості
Мирова угода як спосіб оформлення домовленості про врегулювання спору досить часто використовується в судовій практиці багатьох країн. На Україні таке засіб припинення виробництва судового розгляду цивільних справ передбачається Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року № 1618-VІ (далі - ЦПК). Відповідно до положень зазначеного нормативного акта, вирішення спірних проблем між боржником і кредитором шляхом укладення мирової угоди є допустимим на будь-якій стадії судового розгляду, включаючи і стадії виконання судового рішення. Поняття мирової угоди Поняття "мирову угоду" означає подана сторонами і підтверджене судом заяву, згідно з якими позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правової спір, що виник між ними. Мирову угоду можна визнати розпорядчим документом сторін як процесуального та матеріального права, оскільки, укладаючи мирову угоду, сторони розпоряджаються своїм процесуальним, а також суб'єктивним матеріальним правом і охоронюваних законом інтересом. Розпоряджаючись своїми правами при укладенні мирової угоди, позивач і відповідач не відмовляються від судового захисту своїх прав. Навпаки, вони впевнені, що суд, у разі порушення угоди, може примусити винну сторону виконувати прийняті на себе зобов'язання, оскільки мирову угоду, підтверджене судом, остаточно ліквідує спір між сторонами і підлягає примусовому виконанню. Ухвалу про затвердження мирової угоди за своїм правовим значенням прирівнюється до судового рішення. Як вже зазначалося вище, на Україні відносини, які виникають з приводу укладання та виконання мирової угоди, регламентується нормами ЦПК. Однак у кодексі немає визначення цього поняття, тому, на думку багатьох юристів, такий пробіл слід ліквідувати, доповнивши кодекс відповідною нормою. Сьогодні ж обов’язок судді роз'яснити сторонам можливість укладення мирової угоди (частина 3 статті 175 ЦПК, пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 5 березня 1977 року № 1 "ПРО підготовку цивільних справ до судового розгляду" із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року № 13) певною мірою компенсує відсутність законодавчого визначення поняття мирової угоди і дозволяє особі зрозуміти суть і значення цього способу врегулювання цивільно-правового спору. Суд надає сприяння примиренню сторін спору на протязі всіх стадій слухання справи. У разі закінчення провадження у справі укладенням мирової угоди суд, визнаючи його шляхом винесення відповідної ухвали, перевіряє, чи не суперечать положення, закріплені у мировій угоді сторонами, закону і не порушують чи вони чиї-або права та охоронювані законом інтереси. Суд також повинен звернути особливу увагу на чіткість і прозорість умов мирової угоди з тим, щоб вони сприяли такій ситуації, при якій виникнення повторних спорів зведено до мінімуму. У разі укладення мирової угоди між сторонами, суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі (частина 4 статті 175 ЦПК). Отже, згідно зі статтею 206 ЦПК, наявність такого визначення виключає можливість повторного звернення особи до суду з цього ж предмета спору до цієї ж стороні і на тих же підставах. Тому перед визнанням мирової угоди суд обов'язково роз'яснює сторонам наслідки такого процесуальної дії. Порядок укладення Як вже зазначалося, мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав і обов'язків сторін і предмета спору. Чинний ЦПК передбачає, що про укладення мирової угоди сторони можуть повідомити суд, зробивши спільну заяву. Кодекс не передбачає обов'язкової вимоги до форми такої заяви, тому можна припустити, що воно може бути зроблено і в усній формі. Якщо мирову угоду або повідомлення про ньому викладено в адресованому суду письмовій заяві сторін, це заява додається до справи. Безумовно, найкращим рішенням було б укладення мирової угоди у письмовій формі з підписами сторін або їхніх представників. Але Кодекс (ЦПК) в редакції 2004 року передбачає, що це повинно бути або загальне, усна заява, або ж письмова заява сторін, в якому викладені умови мирової угоди на основі взаємних поступок. Як вже зазначалося, до прийняття судового рішення у зв'язку з укладанням сторонами мирової угоди, суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє наявність повноважень у представника сторони, який висловив намір укласти мирову угоду. Після отримання заяви про укладення мирової угоди, суд виносить ухвалу про закриття провадження у справі. За змістом статті 175 ЦПК, суд за клопотанням сторін може винести ухвалу про визнання мирової угоди, де, звичайно, повинен вказати всі основні умови мирової угоди, які визнаються судом. Вкрай важлива визначеність і однозначність судового рішення, що необхідно для того, щоб умови мирової угоди, викладені в заяві сторін, були чітко викладені у визначенні про закриття провадження у справі. Необхідно мати на увазі, що мирова угода сторін, у разі недотримання сторонами, має підлягають примусовому виконанню. У першій редакції ЦПК 1964 року (стаття 348) примусовому виконанню підлягали мирові угоди, затверджені судом. Однак при цьому слід зазначити, що в Законі України "Про виконавче провадження" такий пункт, що передбачає примусове виконання затвердженого судом мирової угоди, відсутній. Таким чином, у цьому випадку примусового виконання підлягає визначення суду. Тому у визначенні суд повинен чітко вказати всі основні умови мирової угоди, які в разі їх невиконання можуть підлягають примусовому виконанню. Важливо зауважити, що зазначена вище норма (стаття 175 ЦПК) не повною мірою враховує дана обставина. У суддів може скластися думка, що умови мирової угоди вказуються у визначенні тільки у випадку, коли за клопотанням сторін суд виносить ухвалу про визнання мирової угоди. Саме по собі ухвалу про припинення провадження у справі (частина 4 статті 175), якщо в ньому не будуть вказані умови мирової угоди, не забезпечить сторонам його примусового виконання, оскільки суд у разі невиконання мирової угоди добровільно повинен видати сторонам виконавчі документи. Відсутність у визначенні умов мирової угоди може створити ситуацію неможливість видачі виконавчого документа. Справа в тому, що виконанню не підлягає саме мирову угоду сторін, а безпосередньо визначення суду, прийняте з цього питання (стаття 368 ЦПК, Закон України "Про виконавче провадження"). При цьому юристам, які надають правову допомогу, необхідно мати на увазі це положення, яке, по суті, є недоліком законодавчого врегулювання, і в кожному конкретному випадку клопотати перед судом з проханням вказувати у визначенні умови мирової угоди з тим, щоб було можливим його примусове виконання. Якщо сторони подали усна заява про мирову угоду, доцільно занести його в журнал судового засідання (протокол судового засідання) з обов'язковим укладанням сторонами в журналі умов мирової угоди. Це також дасть можливість запобігти можливі суперечки в майбутньому. Безумовно, що при відсутності забезпечення в примусовому порядку виконання мирової угоди втрачає сенс сам факт звернення до суду. У разі якщо умови мирової угоди суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, або якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може винести ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Хто може укладати? За загальним правилом сторонами мирової угоди у судовому розгляді є боржник і кредитор, які виступають у відповідному судовому справі сторонами; у позовній розгляді це позивач і відповідач. Згідно з положеннями ЦПК, правом укладення мирової угоди користуються лише позивач, відповідач, треті особи, які заявляють самостійні вимоги, а також їх представники, за умови, якщо такі повноваження спеціально обумовлені в довіреності. Інші особи, які беруть участь у справі, не наділені правом на укладення такої угоди. При укладенні мирової угоди між представниками сторін суд перевіряє, чи мають особи відповідні повноваження. При цьому необхідно мати на увазі вимоги статті 44 ЦПК і статті 42 ЦПК. При вирішенні питання про повноваження адвоката, який діє на підставі ордера, необхідно переконатися, не обмежував чи довіритель адвоката в правах на вчинення певних дій в цілому і що стосується мирової угоди зокрема. В аспекті зазначеного представляє певний інтерес наявність повноважень на укладення мирової угоди консулом або дипломатичним представником, які згідно з нормами міжнародних договорів мають право здійснювати представництво громадян своєї держави в судових органах держав перебування, якщо ці громадяни відсутні, або з інших поважних причин не можуть самі захищати свої права та інтереси і не призначили уповноваженого представника. У міжнародних договорах про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах наголошується, що вищевказаним посадовим особам не потрібно особливої довіреності (спеціального доручення) для здійснення таких дій. Деякі вчені стверджують, що в цьому випадку повноваження консула або дипломатичного представника базуються на норми міжнародних договорів, які не містять посилань до законодавства держави суду, і тому ці посадові особи, уповноважені здійснювати всі процесуальні дії (у тому числі і укладення мирової угоди без спеціального доручення). На думку інших юристів, якщо в міжнародному договорі відсутня вказівка щодо обсягу повноважень консула або дипломатичного представника як судових представників, то це питання має вирішуватися відповідно до внутрішньодержавним законодавством держави суду. Тобто при здійсненні процесуального представництва в судах України консули та дипломатичні представники мають право діяти без довіреності в межах, передбачених ГПК. На вчинення такого процесуальної дії, як укладення мирової угоди, консула або дипломатичному представникові повинна бути видана довіреність. Така позиція здається правильним, оскільки в міжнародному цивільному процесі діє принцип lex fori, якщо інше не передбачено внутрішнім законодавством держави або нормами міжнародних договорів. Мирова угода в процесі виконання рішення Укладати мирову угоду закон дозволяє на будь-якій стадії розгляду справи. Стаття 372 ЦПК передбачає можливість укладення мирової угоди навіть у процесі виконання рішення. Кредитор має право відмовитися від примусового виконання або укласти мирову угоду, яка підтверджується судом. Дана стаття передбачає процесуальний порядок розгляду справи про відмову або укладення мирової угоди. Заява кредитора про відмову від примусового виконання або мирову угоду подається у письмовій формі державному виконавцю, який у триденний термін передає її в місцевий районний суд за місцем виконання рішення. Однак стаття не передбачає ні виклику сторін, ні можливості розгляду заяви чи мирової угоди без участі сторін. Очевидно, що у всякому разі потрібно повідомити сторони про дату слухання справи. У певних випадках явка сторін може бути визнана обов'язковою, тому суду необхідно роз'яснити слідства цих процесуальних дій. Так, частина 3 статті 372 ЦПК передбачає, що за результатами розгляду мирової угоди або відмови від примусового виконання суд виносить відповідну ухвалу. Як зазначено в пункті 8 статті 293 ЦПК, визначення за вказаними питань можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Суд має право не прийняти відмови кредитора від примусового виконання і не визнати мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиї-або права чи свободи. В даному випадку обмежується принцип диспозитивності сторін. З іншого боку, якщо мова йде про інтереси неповнолітніх, тяжкохворих, які не можуть самостійно захищати свої інтереси, то це виправдано. Крім того, кредитор, замість відмови від примусового виконання, може просто не передавати виконавчий документ до стягнення або просити видати його на руки. Однак як бути в такій ситуації ЦПК не передбачив. Також передбачена можливість оскарження ухвали суду в апеляційному порядку. Розподіляємо витрати Слід також розглянути, яким чином розподіляються між сторонами судові витрати у разі укладення мирової угоди. Дане положення передбачено в статті 89 ЦПК, де, як і в інших нормах, реалізується принцип пропорційності. Так, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. З урахуванням принципу справедливості, у випадку, якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд, знову за заявою позивача, присуджує стягнення всіх понесених ним витрат з відповідача. Аналогічне правило передбачено і для укладення мирової угоди. У частині 2 статті 89 ЦПК зазначено, що у разі укладення мирової угоди, якщо сторони не передбачили порядку розподілу витрат, кожна сторона несе половину судових витрат. В інших випадках припинення провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Таким чином, в ЦПК послідовно проводиться принцип відшкодування витрат, понесених внаслідок неправильних або необґрунтованих дій іншої сторони. Таку позицію можна визнати правильною, особливо з урахуванням високої вартості правових послуг. Таким чином, укладення мирової угоди можна визнати одним із способів вирішення цивільно-правових спорів. За законодавством України і більшості держав світу мирову угоду характеризується подвійний юридичною природою. З одного боку, це угода про врегулювання матеріально-правових відносин, з іншого - це процесуальна угода між сторонами про завершення правового спору. Тому особа має право звернутися за захистом до суду України лише в разі відсутності визначення суду про визнання мирової угоди між сторонами у аналогічній справі. Мирова угода може бути укладена в судах України, так і на території іноземної держави. Ухвалу про визнання мирової угоди в судах іноземних держав є підставою для відмови у прийнятті заяви від особи, якщо вона визнана на території України. Таке визнання здійснюється на підставі норм міжнародних договорів.
1 2 3 4 5 Категория: Цивільні правовідносини \| Просмотров: 26027 \| Добавил: Bugor \| Рейтинг: 4.2/11

Всего комментариев: 0

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024