 Питання оскарження рішень міжнародного комерційного арбітражу, винесених на Україні, регулюються Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (Закон). Закон був розроблений на основі Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародному комерційному арбітражі (Типовий закон ЮНСІТРАЛ) і, як і Типовий закон ЮНСІТРАЛ, не містить норм, детально регламентують процедуру оскарження арбітражних рішень, а лише визначає підстави і встановлює принципи оскарження як такого.
Так, у статті 34 Закону визначені терміни подачі відповідної заяви до компетентного суду і встановлено перелік підстав для скасування арбітражного рішення. Цей перелік є вичерпним і повністю відповідає переліку, що міститься в статті 34 Типового закону ЮНСІТРАЛ, який, у свою чергу, повторює відповідні положення статті V нью-йоркської конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року (Нью-Йоркська конвенція), яка встановлює підстави для відмови в визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень.
На жаль, незважаючи на те що Закон був прийнятий ще 24 лютого 1994 року, досі в українському процесуальному законодавстві відсутні спеціальні норми, що регулюють процедуру оскарження рішень міжнародного арбітражу, винесених на Україні.
В той же час судова практика по даній категорії справ була у свій час узагальнено в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, винесених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" № 12 від 24 грудня 1999 року. (Постанова).
Природно, левова частка справ про оскарження арбітражних рішень стосується рішень, винесених інституційними арбітражами: Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (МКАС і МАК відповідно).
Спочатку функції щодо скасування арбітражних рішень, зазначені в пункті 2 статті 34 Закону, здійснювалися відповідно до частини 2 статті 6 Закону апеляційними судами Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя за місцезнаходженням арбітражу. Відповідно, клопотання про скасування рішень МКАС і МАК розглядалися Апеляційним судом м. Києва - за місцем знаходження даних постійно діючих арбітражних інститутів. За результатами розгляду справи суд виносив визначення, яке могло бути оскаржене тільки в касаційному порядку - до Верховного Суду України. Це в цілому сприяло формуванню однакової судової практики по даній категорії справ.
29 вересня 2005 року набули чинності зміни до статті 6 Закону, згідно з яким повноваження апеляційних судів Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, передбачені частиною 2 статті 6 Закону, були передані районним, районним у містах, міських і міськрайонним судам за місцем знаходження арбітражу.
У силу цього клопотання про скасування рішень МКАС і МАК в даний час подаються в Шевченківський районний суд м. Києва - суд першої інстанції, визначення якого можуть бути оскаржені вже у двох інстанціях - апеляційної (Апеляційний суд м. Києва) і касаційної (Верховний Суд України).
За відсутності спеціальних норм відносно даної категорії справ суди змушені застосовувати за аналогією положення голови І розділу VIII Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (ЦПК). За результатами розгляду клопотання суд першої інстанції виносить ухвалу, на яке, згідно з роз'ясненнями самого суду, протягом 5 днів після його оголошення може бути подано апеляційну заяву, а протягом 10 днів після подання апеляційної заяви - апеляційна скарга. Іншими словами, встановлюється порядок оскарження, характерний для оскарження інших ухвал суду першої інстанції.
При цьому в списку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у відповідності зі статтею 293 ЦПК, дана категорія визначень не вказана. ЦПК також не містить підстав для оскарження такої категорії визначень, як і вказівки на те, чи повинні в цьому випадку застосовуватися положення про оскарження рішень чи ухвал суду першої інстанції.
Це викликає деякі складнощі з урахуванням певної двоїстої природи ухвал, винесених за клопотанням про скасування арбітражного рішення. З одного боку, такі визначення є остаточними рішеннями у справах щодо скасування арбітражних рішень, з іншого - їх можна розглядати і як процесуальні акти, адже суди не переглядають арбітражні рішення по суті, а лише встановлює наявність або відсутність підстав для їх скасування, передбачених статтею 34 Закону.
Згідно з міжнародною практикою роль державних судів при розгляді справ щодо оскарження арбітражних рішень є допоміжною і контролює по відношенню до міжнародного арбітражу. Іншими словами, при розгляді клопотань про скасування, які, відповідно до статті 34 Закону, є виключним засобом оскарження арбітражного рішення, компетентний державний суд має виходити з необхідності сприяння міжнародного арбітражу як способу вирішення спорів. Саме в силу такого підходу міжнародним співтовариством був розроблений і на рівні конвенцій та типового закону встановлено перелік тих істотних порушень, допущення яких при винесенні арбітражного рішення підриває основи міжнародного арбітражу як такого, а тому є достатньою підставою для скасування відповідного арбітражного рішення.
Вичерпний перелік підстав для скасування арбітражних рішень, встановлений статтею 34 Закону, складається з двох груп підстав: 1) підлягають перевірці судом за заявою сторони, на якій лежить тягар доказування відповідних обставин (пункт 1 частини 2 статті 34); 2) підлягають перевірці судом ex officio, навіть якщо жодна з сторін на них не посилається (пункт 2 частини 2 статті 34).
Перша група включає в себе низку грубих процесуальних порушень, у тому числі недієздатність боку арбітражної угоди, відсутність у боку можливості подати свої пояснення з питань призначення арбітра або арбітражного розгляду, вихід арбітражним судом за межі арбітражного угоди, невідповідність складу арбітражного суду або арбітражної процедури угодою сторін і/або положенням Закону. Друга група містить лише дві підстави: протиріччя арбітражного рішення публічному порядку України і неарбитрабильность спору, розглянутого арбітражним судом, за законодавством України.
Практика українських судів щодо розгляду відповідних клопотань про скасування рішень МКАС або МАК, а це, як зазначено вище, насамперед практика Шевченківського районного суду м. Києва та Апеляційного суду м. Києва, в основному базується на проарбитражной позиції. Між тим останнім часом спостерігається тенденція до ускладнення текстів арбітражних застережень, множинності договірних відносин і супутніх їм взаємопов'язаних контрактів, відповідно, ускладнюються як арбітражні розгляди, так і пов'язані з ними можливі процедури, в першу чергу оспорювання.
В цілому, підстави для скасування, пов'язані з процесуальними порушеннями, допущеними в ході арбітражного розгляду, рідко використовуються сторонами для обгрунтування необхідності скасування арбітражного рішення. Значною мірою це пов'язано і з високим професійним рівнем ведення арбітражного розгляду, відповідності його згодою сторін і нормам регламенту арбітражного інституту.
По-, як і раніше досить часто підставою для заяви клопотання про скасування арбітражних рішень є посилання на протиріччя рішення публічному порядку України. При цьому найбільшу складність становить правильне визначення самого поняття публічного порядку України.
Ситуація ускладнюється тим, що в даний час в законодавстві України існує декілька визначень публічного порядку - у статті 228 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про міжнародне приватне право" і в згаданому вище Постанові. Примітно, що зазначені визначення не збігаються не тільки за змістом, але і по об'єктах. У першому випадку це дійсність угод, у другому - застосування норм іноземного права на території України, а в третьому - визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень на території України. Дані визначення, по суті, відносяться до різних груп норм імперативного характеру: законам внутрішнього публічного порядку і законами міжнародного публічного порядку.
Крім того, на жаль, ні в сучасній науковій літературі, ні у практиці судів не висвітлено питання про співвідношення матеріально-правовий і процесуальної складових публічного порядку. Відносно рішень міжнародного комерційного арбітражу зарубіжна доктрина і судова практика застосовують категорію міжнародного публічного порядку держави, яка включає: 1) основоположні принципи, що відносяться до правосуддя і моралі; 2) правила для забезпечення суттєвих політичних, соціальних і економічних інтересів держави (lois de polis); 3) обов'язки держави перед іншими державами та міжнародними організаціями. Наприклад, безперечним прикладом основоположного матеріального принципу є заборона на зловживання правом, а до процесуального принципом такого порядку можна сміливо віднести вимогу про неупередженості арбітражного суду.
Згідно з визначенням Постанові, під публічним порядком "слід розуміти правопорядок держави, що визначають принципи та засади, які є основою існуючого в ньому ладу (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності, основних конституційних прав, свобод, гарантій і т.д.)". Зазначена Постанова узагальнює практику як по справах про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, так і по справах про оскарження арбітражних рішень. У той же час відповідно до статті 36 Закону в визнання і приведення у виконання іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено через порушення громадського порядку, якщо не саме арбітражне рішення, як це має місце у разі оскарження, а саме його виконання суперечить публічному порядку України. На жаль, цей факт не враховується державними судами, які розглядають справи щодо оскарження арбітражних рішень в Україні.
Цікавий такий казус, в якому зловживання правом з боку одного з учасників процесу призвело арбітраж до дуже спірним висновку. Так, одна з сторін подала клопотання про скасування рішення МАК, посилаючись серед іншого на невідповідність арбітражної процедури угодою сторін та положень Закону. Спір, переданий компанією "Х" на дозвіл МАК, виник з контракту, що містить альтернативну арбітражне застереження з правом подачі позову в МАК або арбітраж ad hoc в Лондоні за вибором боку, ініціації арбітражний розгляд.
При цьому, як з'ясувалося, в Лондоні було раніше ініційовано компанією "У "велося паралельно з арбітражним розглядом у МАК арбітражний розгляд у цій суперечці. Примітно, що вже після подачі позову в МАК компанія "Х" подала в рамках арбітражу в Лондоні зустрічний позов, в якому просила арбітраж у Лондоні розглянути ті ж претензії, що були предметом арбітражного розгляду в МАК.
Компанія "У "послідовно не погоджувалася з юрисдикцією МАК з посиланням на паралельне арбітражний розгляд у Лондоні по тому ж самому справі, яке, як було встановлено, у тому числі і МАК, було ініційовано раніше, ніж арбітражне виробництво в МАК. Незважаючи на це, МАК погодилася з аргументом компанії "Х", що арбітражний розгляд у Лондоні було розпочато не на підставі контракту з альтернативної застереженням, а на підставі нової арбітражної угоди, укладеної шляхом обміну процесуальними документами між сторонами.
Цікаво те, що такий обмін відбувся після ініціювання компанією "Х" справи в МАК. Оскаржуючи рішення МАК, компанія "У "вказувала, що, якщо погодитися з таким висновком МАК, то арбітражне застереження, що міститься в контракті, взагалі втратила чинність, оскільки була замінена новою арбітражною угодою і, отже, МАК взагалі не мала компетенції розглядати спір, а тому винесла рішення при відсутності чинної арбітражного застереження. Оскільки Закон прямо не передбачає такої підстави для скасування арбітражного рішення, як відсутність арбітражного застереження, у клопотанні про скасування рішення МАК компанія "У "вказала серед іншого, що арбітражна процедура в МАК не відповідала угодою сторін та положень Закону.
Примітно, що в ході арбітражного розгляду в МАК компанія "Х"вдалася до зловживання своїми правами исначала заперечувала сам факт арбітражу в Лондоні, потім, після підтвердження її участі в ньому безперечними документами, компанія "Х"заперечувала вже факт пред'явлення в Лондоні зустрічного позову, а після підтвердження останнього знову таки безперечними документами вдалася до того самого аргументу про заміну застереження, який і був прийнятий МАК.
Очевидно, що розгляд справи третейським судом без наявності чинної арбітражного застереження є істотним порушенням основних принципів правосуддя. Проте ні Шевченківський районний суд м. Києва, ні Апеляційний суд м. Києва не зважилися скасувати рішення МАК, вважаючи арбітражний розгляд ad hoc в Лондоні занадто "підозрілих", "врегульованих іншими нормами", "виробленим якимсь фізичною особою", щоб прийняти його до уваги. Не була дана оцінка і зловживань правом, допущеними в ході арбітражу в МАК компанією "Х".
При оскарженні арбітражних рішень іноді виникають ситуації, коли суд, який розглядає відповідне клопотання про скасування арбітражного рішення, може вважати за доцільне надати арбітражного суду можливість усунути підстави для його скасування. Дана можливість передбачена частиною 4 статті 34 Закону, згідно з якою "суд, який подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна зі сторін, призупинити на встановлений термін виробництво з цього питання, з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або виконати інші дії, які, на думку третейського суду, дозволять усунути підстави для скасування арбітражного рішення".
На практиці такі ситуації виникають вкрай рідко і стосуються, як правило, тільки деяких підстав першої групи, зазначених вище. При цьому здійснення зазначених повноважень судом пов'язане з певними процесуальними труднощами як для самого суду, так і для відповідного арбітражного суду. Так, з тексту частини 4 статті 34 Закону неясно, коли саме державний суд повинен ухвалити таке рішення. Відповідно до частини 4 статті 34 Закону, обов'язковою передумовою для зазначеної у цій нормі процедури є відповідне клопотання однієї з сторін. При цьому очевидно, що таке клопотання повинно бути заявлено зацікавленою стороною і розглянуто судом до винесення остаточного рішення по справі.
Парадокс полягає в тому, що для ухвалення рішення про надання арбітражного суду можливості усунути підстави для скасування арбітражного рішення суду фактично повинен встановити наявність таких підстав, що за загальним правилом може бути зроблено тільки в остаточному рішенні по даній категорії справ. Вирішити питання про можливості застосування процедури, зазначеної у частині 4 статті 34 Закону, після винесення остаточного рішення за клопотанням про скасування арбітражного рішення суду не може, оскільки з ухваленням остаточного рішення провадження у справі припиняється, а арбітражне рішення, якщо суд встановлює наявність зазначених у статті 34 Закону підстав, вважається скасованим.
Можливим виходом із цієї ситуації може бути прийняття судом рішення за клопотанням про надання арбітражного суду можливості усунути підстави для скасування арбітражного рішення після завершення вивчення обставин справи і дебатів сторін, відступаючи в дорадчу кімнату для винесення остаточного рішення по справі. Якщо суд не встановить наявності підстав для скасування арбітражного рішення, то в остаточному рішенні по справі має бути відмовлено в задоволенні клопотання про скасування арбітражного рішення, так і в клопотанні про надання арбітражного суду можливості усунути підстави для скасування арбітражного рішення. Якщо ж суд встановить такі підстави, то залежно від обставин він може, не виносячи остаточного рішення по справі, винести ухвалу про зупинення провадження у справі та надання арбітражного суду можливості усунути підстави для його скасування.
При цьому, однак, залишається незрозумілим, яким чином третейський суд/арбітраж може усунути такі порушення: відновити арбітражний розгляд і винести додаткове рішення?
Все вищевикладене свідчить про те, що нині існуючі прогалини в процесуальному законодавстві України потребують усунення. Розвиток практики міжнародного арбітражу вимагає розвитку і вдосконалення супутніх судових процедур, до яких відноситься і заперечення арбітражного рішення, право на який встановлено Законом. Більш того, оскільки саме на суди покладено допоміжна і контрольна функції по відношенню до міжнародного арбітражу, ефективність відповідних судових процедур і практика розгляду судами клопотань про скасування рішень має істотний вплив на майбутнє міжнародного арбітражу в Україні і його сприйняття аналогічними закордонними інституціями і компаніями, що вибирають арбітраж на Україні як місце для розгляду своїх спорів.
|
портал
