 Закон України "Про телекомунікації" визначає Інтернет як світову інформаційну систему загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором і ґрунтується на інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.
Особливістю Інтернету є його оперативність, яка дозволяє особі в лічені хвилини отримати інформацію, що міститься в базах даних навіть іншого континенту. Тим не менш зручність його використання межує з небезпекою стати жертвою чиїх-то дій, спрямованих на порушення прав і свобод інших осіб.
У даній статті пропоную вашій увазі короткий огляд існуючої на сьогодні нормативної бази, що регулює питання, пов'язані з організацією особою свого власного сайту в мережі Інтернет, так і з порядком використання та розміщення інформації на інших сайтах.
Особа, що вирішив створити свій власний сайт, має бути готовим до зустрічі з рядом специфічних термінів і порядку врегулювання їх правового статусу. Так, починаючи процес створення сайту, ми відразу стикаємося з таким поняттям, як "домен".
Згідно із Законом України "Про телекомунікації", домен - це частина ієрархічного простору адрес мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що ідентифікує її, обслуговується групою серверів доменних імен і централізовано адмініструється.
Закон виділяє два рівня доменів. Домен .UA - домен верхнього рівня ієрархічного простору адрес Інтернету, створений на основі кодування назв країн у відповідності з міжнародними стандартами для обслуговування адресного простору українського сегменту мережі Інтернет. Причому частка UA в доменному імені вказує на країну і не має розрізняльної здатності.
Домен другого рівня - частина адресного простору мережі Інтернет, який розташовується на другому рівні ієрархії імен у цій мережі. Прикладом може служити домен kiev.uа, який є публічним доменом другого рівня.
Домен верхнього рівня .UA є складовою частиною всесвітньої системи доменних імен, які адмініструє Інтернет-корпорація з присвоєння імен та номерів (ICANN). ICANN має статус міжнародної неприбуткової недержавної організації, яка розташована в США і діє від імені і в інтересах всіх користувачів Інтернету.
Цікаво, що на конференції Інтернет-корпорації з присвоєння імен і номерів, що пройшла 12-15 листопада 2007 року в Ріо-де Жанейро, було прийнято рішення про розробку правил реєстрації багатомовних доменів з урахуванням особливостей національних культур і традицій для кожного з мовних громад. Планується, що, використовуючи мовні таблиці та алгоритми, наведені у відповідному стандарті, адміністратори зон зможуть безпечно реєструвати кирилічні домени .КОМ, .НІ, .ОРГ, .УА, .РУ і т.п.
Слід бути уважним при виборі назви домену, оскільки неправильний вибір доменного імені може призвести до порушення прав інших осіб і до скасування реєстрації доменного імені.
Прикладом порушення прав інших осіб у даному випадку може служити незаконне використання знака для товарів і послуг в доменному імені, коли на цей знак певного суб'єкта вже було видано свідоцтво. Адже така особа має право забороняти іншим особам використовувати вказаний знак для товарів і послуг без його згоди, у тому числі в діловій документації і мережі Інтернет в доменних іменах. Так, відповідно до статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", однією з форм використання знака є його застосування в діловій документації чи в рекламі та мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.
Крім того, законодавство не ставить встановлення факту порушення прав власника знака для товарів і послуг в залежність від отримання особою-порушником прибутку (постанова Київського апеляційного господарського суду від 7 червня 2007 року).
Тепер визначимось, що ж таке "сайт". Сайт у перекладі з англійської "site" означає "ділянка, місце, місце перебування". Це відповідним чином сконструйована і упорядкована інформація, що розміщується в мережі Інтернет, має відповідну назву (доменне ім'я) і відкрита користувачам цієї мережі для вільного або обмеженого доступу. Сторінки сайту об'єднані загальним кореневою адресою, а також звичайно темою, логічною структурою, оформленням або авторством.
Особам, занявшимся питанням створення власного сайту, так і звичайним користувачам не зайвим буде ознайомитися з Рекомендаціями № R (99) 5 Комітету Міністрів державам - членам Ради Європи по захист недоторканності приватного життя в Інтернеті. У них містяться керівні принципи захисту особи щодо збору та обробки персональних даних на інформаційних магістралях.
Зокрема, слід пам'ятати, що будь-яка трансакція, будь-яке відвідування сайту в Інтернеті залишає сліди. Подібні "електронні сліди" можуть бути використані без вашого відома для створення профілю про вас і ваших інтересах. Якщо ви не бажаєте такого збору інформації, то потрібно використовувати новітні технологічні дослідження, які дозволять вам отримувати інформацію про кожному разі можливості "слідів" і відмовитися від подальших дій. Також ви можете запитати інформацію про методи забезпечення недоторканності приватного життя, що надаються різноманітними програмами та сайтами, і вибрати ті з них, які реєструють мінімум даних про користувача можуть бути доступні анонімно.
Враховуючи невичерпність інтернет-ресурсу, більш детально хотілося б зупинитися на вивченні правового статусу матеріалів, творів та іншої інформації, розміщеної в мережі Інтернет, і з'ясувати рівень захищеності осіб, які мають те чи інше ставлення до опублікованими даними.
Слід зазначити, що, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про авторське право і суміжні права", охороняються, зокрема, особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.
Статтею 15 зазначеного Закону передбачено, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом, виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору, фонограми, відеограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового або постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровий), оптичної або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.
В абзаці 5 статті 1 Закону визначено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твори, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми, відеограми авторське право і(або) суміжні права, використання цих об'єктів авторського права і(або) суміжних прав лише ним і на видачу лише цією особою дозволу чи заборони їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
З аналізу зазначених норм випливає, що розміщення творів в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного споживання, є їх відтворенням.
Аналогічні положення містяться в статті 9 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Україна приєдналася 31 травня 1995 року). Відповідно до положень цієї Конвенції, автори літературних і художніх творів, охоронюваних цією Конвенцією, користуються винятковим правом дозволяти їх відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі.
Статтею 441 Цивільного кодексу України (ЦК) передбачені способи використання твору, якими, зокрема, є опублікування, відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі і т.п., а також інші дії, встановлені законом.
Відповідно до частини 1 статті 442 ЦК, твір вважається опублікованим, якщо воно будь-яким способом повідомлено невизначеному колу осіб, у тому числі видано, публічно виконано, публічно показано, передане по радіо чи телебачення, відображено в загальнодоступних електронних системах інформації.
Таким чином, чинне законодавство закріплює за автором виключні права на використання твору будь-яким способом і в будь-якій формі. Це означає, що автор встановлює, з якого моменту, в яких формах, обсязі та в межах буде відкритий доступ до твору для невизначеного кола осіб.
Наведу приклад з судової практики. Позивач звернувся до господарського суду з позовом, що містить такі вимоги. Зобов'язати відповідача видалити статтю з сайту відповідача і розмістити на головній сторінці цього сайту оголошення-вибачення за порушення його авторських прав, оскільки дана стаття є об'єктом авторського права позивача і вперше була надрукована під іншим заголовком в друкованому ЗМІ, видавцем якого є позивач.
За результатами розгляду касаційної скарги, Вищий господарський суд України (ВГСУ) зазначив, що сам факт розміщення на сайті відповідача статті, тотожною статті, майнові авторські права на яку належать позивачу, свідчить про факт порушення таких прав позивача за умови, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження правомірного розміщення їм на своєму сайті спірної статті. Запозичення цієї статті з іншого сайту без підтвердження правомірності використання об'єкта інтелектуальної власності не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності (постанова ВГСУ від 23 жовтня 2007 року № 21/ 133-20/86).
У разі порушення вашого авторського права, через мережу Інтернет зокрема, потрібно враховувати, що пунктом "г" частини 1 статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено наступне. Так, при порушенні будь-якою особою авторського права і(або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів або об’єктів суміжних прав, використання творів або об’єктів суміжних прав в обхід технічних засобів захисту або з підробкою інформації та(або) документів про управління правами або створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і(або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав та майнових прав суб'єктів авторського права і(або) суміжних прав, суб'єкти авторського права і(або) суміжних прав мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і(або) суміжних прав, або виплату компенсації.
Відповідно до пункту "г" частини 2 статті 52 Закону, суд має право винести рішення чи ухвалу про виплату компенсації, яка визначається судом у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
В абзаці 9 частини 2 тієї ж статті 52 Закону зазначено, що при визначенні компенсації, яка повинна бути виплачена замість відшкодування збитків або стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених підпунктом "г" пункту 2 статті 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення і(або) наміри відповідача.
З наведеного випливає, що стягнення компенсації є одним з видів відповідальності за порушення авторського права, що застосовується як альтернативна захід у разі неможливості обчислення заподіяної правопорушенням збитку і отриманого порушником доходу.
Між тим, підставою для застосування статті 52 цього Закону, що передбачає право осіб, які мають авторське право і суміжні права, вимагати за порушення їх прав відшкодування збитків, виплати компенсації тощо., є доведення факту такого порушення особою, до якої висувають претензії, оскільки, відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (постанова Вищого арбітражного суду України № 04-1/5-7/82 від 5 червня 2000 року).
Наскільки складно юридичній особі захистити свою ділову репутацію у випадку, якщо в мережі Інтернет буде розміщена інформація, що спотворює правдиві дані про цю особу і негативно впливає на імідж?
Кілька слів про поширення неправдивої інформації. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, достоїнства й ділової репутації громадян й організацій" № 7 від 28 вересня 1990 року визначено, що під поширенням відомостей слід розуміти їх опублікування в пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, виклад в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі необмеженій кількості осіб або хоча б одній людині. До відомостей, що порочить особистість, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці або думці окремих громадян з точки зору дотримання законів, загальноприйнятих правил співіснування і принципів людської моралі.
У відповідності зі статтею 471 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи або наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, які не можуть бути витлумачені як містять фактичні дані, враховуючи характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведення їх правдивості.
Згідно з пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Крім того, відокремлюючи інформацію (факти) від поглядів (оціночних суджень), Європейський суд заявив, що існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень доказуванню не підлягає.
Стаття 10 Конвенції захищає не тільки висловлені повідомлення, але і включає право на можливу дозу перебільшення з боку розповсюджувача такої інформації, оскільки вимогу довести правдивість оціночних суджень є нездійсненним і порушує свободу висловлення думки, що є фундаментальною частиною права.
Враховуючи особливості мережі Інтернет, можливість доступу до неї необмеженого кола осіб, довести причетність того або іншого особи до поширення певної інформації, що ганьбить, негативно впливає на ділову репутацію, практично неможливо.
В результаті розгляду апеляційної скарги по справі за позовом юридичної особи з проханням визнати інформацію, розміщену в мережі Інтернет, недостовірною і такою, що ганьбить ділову репутацію позивача, Апеляційний суд Київської області прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт поширення відповідачами зазначеної інформації через всесвітню мережу Інтернет (рішення Апеляційного суду Київської області від 2 червня 2006 року).
Цікавий і такий момент: ГК не передбачає порядок спростування недостовірної інформації щодо юридичних осіб. Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні за вказаною вище справі відзначає, що помилковим є застосування судом першої інстанції норми статті 277 ЦК, регулюючої спростування недостовірної інформації, поширеної щодо фізичної особи, оскільки позивач не є юридичною особою. Згідно зі статтею 16 ЦК такий спосіб захисту немайнових прав юридичної особи, як визнання недостовірної інформації, законом не передбачено, отже, рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим.
Тому, якщо вам стане відомо про розміщення в мережі Інтернет недостовірної інформації, перш ніж звертатися до суду, слід зважити ваші реальні можливості довести вину осіб, які вчинили неправомірні дії, а також визначитися зі способом захисту порушених прав.
ОЧИЧЕНКО Олена - юрисконсульт, м. Харків
|
портал
