 На Україні сьогодні спостерігається будівельний бум. Це пов’язано насамперед зі збільшенням населення великих міст, а також з впроваджуваної на Україні модою на заміські будинки, які давно вже стали звичними в країнах Європи. В результаті виникли численні котеджні містечка, тільки під Києвом їх налічується близько вісімдесяти.
Акцент в рекламі заміського житла зроблений на те, що мати будинок за межами мегаполісу набагато вигідніше і зручніше, ніж квартиру безпосередньо в ньому. Аргументами на користь такого вирішення житлового питання є те, що нове місце проживання (котедж) знаходиться далеко від загазованого і галасливого міста, в той же час дістатися від заміського будиночка до межі міста на автомобілі можна за яких-небудь 15-25 хвилин. А оскільки ціна такого заміського будиночка є неабиякою, обивателя активно підштовхують до думки продати квартиру в місті і за виручені гроші придбати вищевказане заміське житло. При цьому особливий акцент робиться на тому, що такий підхід до вибору місця проживання є європейським і взагалі більш просунутим порівняно з проживанням у самому місті.
Котеджні містечка відповідно мають і спокусливі назви (наприклад, Альпійське село, Німецька слобода і т.д.). І все було б чудово, якби не той факт, що зареєструватися в будинку, якщо він знаходиться за межами населеного пункту, неможливо, тобто неможливо офіційно оформити своє проживання. Але чи є принципово важливою реєстрація місця проживання? Відповідь однозначна: так!
Справа в тому, що без реєстрації громадянин не зможе реалізувати свої конституційні права буде позбавлений права звертатися з письмовими клопотаннями в органи державної влади і місцевого самоврядування, бо в подібному заяві необхідно вказати місце проживання (реєстрації) суб'єкта звернення, громадянин позбудеться права брати участь у виборах, звертатися за медичним обслуговуванням у державні та комунальні медичні установи. Список конституційних прав, які неможливо буде реалізувати внаслідок відсутності реєстрації, можна продовжити. Крім того, у незареєстрованого особи будуть великі проблеми з пристроєм на роботу, отриманням кредиту в банку і т.д. Таким чином, напрошується висновок: реєстрація є абсолютно необхідною.
Залишається питання: чому ж в Україні неможливо зареєструвати місце свого проживання в заміському будинку? Щоб розібратися в ситуації, для початку потрібно проаналізувати вітчизняне законодавство, яке регулює питання реєстрації.
Конституція України в пункті 1 статті 33 гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, вільний вибір місця проживання за винятком обмежень, встановлених законом. Більш детально питання вибору місця проживання в Україні регулює Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року (Закон).
Так, стаття 2 Закону гарантує громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, що на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання на її території за винятком обмежень, встановлених законом. У пункті 3 статті 3 Закону визначено, що вільний вибір місця проживання або перебування - право громадянина України, а також іноземці та особи без громадянства, що на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на якій вони хочуть жити або перебувати.
У статті 13 Закону сказано, що обмеження у виборі місця проживання та перебування можуть встановлюватися в територіальних одиницях, що знаходяться: у прикордонній смузі; на території військових об'єктів; в зонах, які згідно з законом відносяться до зон з обмеженим доступом; на території, де у зв'язку з небезпекою поширення інфекційних захворювань і отруєння людей введені особливі умови і режим проживання, а також господарської діяльності; на територіях, на яких введено воєнний або надзвичайний стан.
З аналізу зазначених статей випливає висновок, що громадянин України, а також іноземець та особа без громадянства, що на законних підставах перебувають на території України, мають право обрати своє місце перебування або проживання в будь-якому придатному для житла місці України за винятком обмежень, встановлених статтею 13 Закону.
Однак на практиці все значно складніше. Справа в тому, що вітчизняні органи реєстрації відмовляються реєструвати громадян в тому випадку, якщо земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, в якому має бажання зареєструвати своє місце проживання громадянина, має інше цільове призначення, ніж землі житлової та громадської забудови.
У відповідності зі статтею 38 Земельного кодексу України (ЗК) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Таким чином, на законодавчому рівні визначено, що землі житлової та громадської забудови можуть перебувати лише в межах населеного пункту.
Органи реєстрації пояснюють це тим, що тільки на землі житлової та громадської забудови ЗК передбачено розміщення житлових будинків, мовляв, усі інші категорії земель України не передбачають можливості будівництва будівель, придатних для постійного проживання в них громадян.
Законами України передбачено, що на землі з іншим цільовим призначенням, ніж землі житлової та громадської забудови, також можна будувати будинки і споруди, але вони будуть вважатися непридатними для постійного проживання в них громадян. Наприклад, котеджні містечка найчастіше будуються на землях з цільовим призначенням під садівництво. Зазначена категорія земель відповідно до пункту 3 статті 35 ЗК передбачає можливість зведення будинків для обслуговування відповідних земельних ділянок. При цьому яких-або нормативних актів, що регламентують площа таких будинків, їх кількість поверхів та інші технічні характеристики, в українському законодавстві не існує. А тому "будиночок для обслуговування земельної ділянки під садівництво" дуже часто виходить в два, а то й три поверхи і є капітальним будівлею з можливістю забезпечити комфортне цілорічне проживання в ньому громадян. Парадокс полягає в тому, що у свідомості наших чиновників навіть такий будинок, по комфорту і якості будівлі значно перевершує звичні нам багатоповерхівки, не є придатним для постійного проживання.
В контексті цієї статті неможливо не згадати той факт, що 14 квітня 2008 року Конституційний суд Російської Федерації визначив суперечить Конституції РФ заборону на реєстрацію громадян у дачних будинках. Таким чином, юстиція Російської Федерації позбулася ще від одного спадщини тоталітарного режиму.
Україні ще належить зробити такий крок, тобто дозволити громадянам реєструватися у дачних будинках. Зробити цей крок для України буде набагато простіше, ніж для нашого північного сусіда, оскільки вітчизняне законодавство фактично дозволяє реєстрацію громадян, а також іноземців та осіб без громадянства, що на законних підставах перебувають на території України, в будь-якому придатне для проживання місці, за винятком встановлених обмежень.
Таким чином, особи, яка бажає зареєструвати своє місце проживання або перебування за межами населеного пункту (тобто будівлі з іншим цільовим призначенням, ніж землі житлової та громадської забудови), треба звернутися до органу реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання, отримати відмову і оскаржити його в суді. Думаю, заявник у такій справі має всі шанси виграти суд, оскільки на його стороні Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, і закони України, і відповідно допомогти Україні зробити ще один крок у напрямку до реальної демократизації суспільства.
СУХОБРУС Олександр - юрисконсульт, м. Київ
|
портал
