 Подання фізичною особою до суду позовної заяви спрямована, насамперед, на його захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Однак подача, а надалі розгляд його заяви і винесення відповідного рішення - половина шляху до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Адже крім винесення рішення судом існує його подальше виконання органом державної виконавчої служби.
Однією з підстав для забезпечення виконання рішення суду в майбутньому може послужити заяву про забезпечення позовних вимог, подане позивачем на будь-якій стадії розгляду справи, після відкриття провадження у справі (крім випадку, передбаченого частиною 4 статті 151 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України).
Забезпечення позову - це діяльність судді або суду щодо застосування передбачених законом заходів, що гарантують реальне виконання майбутнього рішення по справі, в тому випадку, якщо позов буде задоволений. Заходи по забезпеченню позову приймаються судом або суддею за заявою і клопотанням осіб, які беруть участь у справі (стаття 152 ЦПК України). Будь-яких спеціальних вимог, крім письмової форми, до викладу такого прохання закон не передбачає. Підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування засобів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому згідно з частиною 3 статті 151 ЦПК України.
Один суддя вирішує питання про забезпечення позову в момент порушення цивільної справи і в процесі його підготовки, а також в ході судового розгляду, якщо справа розглядається не в колегіальному складі.
Заява розглядається суддею або судом, що розглядає справу, у той же день без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. Така оперативність необхідна, оскільки відповідач може анулювати предмет спору (продати, приховати, привести в непридатність і т.п.). Щодо забезпечення позову виноситься ухвала суду, який приводиться в дію негайно в порядку, встановленому для виконання рішень суду (стаття 153 ЦПК України).
Однак на практиці стаття 153 ЦПК України в частині розгляду заяви про забезпечення позовних вимог у день його надходження до суду, а також постанову Пленуму ВСУ "ПРО практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року просто ігноруються. Найчастіше заяви про забезпечення позову розглядаються не в день надходження, а за необґрунтованим причин через тиждень або місяць після їх надходження до суду, або ж взагалі ігноруються судами. За цей проміжок часу боржника вдається здійснити розпорядчі дії зі своїм майном.
Коли ж надходять скарги на дії судді, то виявляється, що в попередньому судовому засіданні в задоволенні цієї заяви відмовлено. У разі відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову судом визначення не виноситься, тому окремого процесуального документа в матеріалах справи немає, а інформація про відмову зафіксовано в протоколі судового засідання, строк на оскарження якого пропущено. Відмову в забезпеченні вимог не позбавляє права звертатися до суду з повторним заявою, але, як правило, час упущений і майно вже немає. Це банальний, але, як показує практика, досить поширений приклад.
Найбільш поширеними заходами щодо забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, і заборону відповідачеві вчиняти певні дії. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен встановити, наскільки обґрунтовані позовні вимоги позивача, з'ясувати їх відповідність із заявлених вимог, а також чи заслуговують уваги побоювання з приводу можливих несумлінних дій з боку відповідача або інших осіб, які можуть протидіяти виконання майбутнього рішення, ускладнити його, а то і зовсім зробити неможливим.
Законом України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна здійснюється шляхом його опису, оголошення заборони на його відчуження, а в разі необхідності - обмеження права користування майном.
На жаль, не завжди арешт грошових коштів є найбільш ефективним заходом забезпечення позовних вимог, оскільки грошові кошти на рахунках до моменту судового розгляду часто просто відсутні або перераховані на інші рахунки в інші банки. За клопотанням (заявою) сторони суддя має право зробити відповідний запит в банк про стан грошових коштів на рахунках. Для цього необхідно письмово заявити клопотання про запиті (в конкретний банк або обласне відділення НБУ) наявності та стану грошових коштів на рахунках боржника. Запит суду повинен відповідати положенням статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Отримати такий запит складно, оскільки його форма не встановлена процесуальним законодавством, тому необхідно детально обґрунтувати необхідність такого запиту.
Накладення арешту на грошові кошти не приносить відповідного результату, а позовні вимоги, у свою чергу, залишаються незабезпеченими. При відсутності коштів на рахунках відповідач, тим не менш, володіє певним майном, яке може бути заарештовано. У цьому випадку позивач повинен заявити клопотання про заміну одного виду забезпечення іншим. У необхідних випадках може бути допущено кілька видів забезпечення позову (стаття 152 ЦПК України).
Допускається заміна одного виду забезпечення позову іншим. Питання про заміну видів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, сповіщаються про судовому засіданні, проте їх неявка не є перешкодою для розгляду питання про зміну виду забезпечення. Клопотання про заміну одного виду забезпечення іншим необхідно мотивувати тим, що така міра, як забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, не забезпечує прав позивача і не може гарантувати виконання рішення суду, оскільки коштів на рахунках відповідача немає або їх недостатньо.
Також зустрічаються випадки, коли в процесі розгляду справи позивач звернувся в суд із заявою про забезпечення його позовних вимог, суд, у свою чергу задовольняє заяву і виносить ухвалу, в якій забуває вказати реквізити боржника, такі як: рік народження, місце проживання, ідентифікаційний код. Виконавча служба після отримання ухвали виносить постанову, якою відмовляє в накладенні арешту на майно та грошові кошти, посилаючись на статтю 19 Закону України "Про виконавче провадження". Так що не втрачайте пильності після задоволення заяви про забезпечення позовних вимог, а ретельно ознайомтеся з ухвалою суду.
Прийняті заходи забезпечення позову можуть бути скасовані тим же судом. Новим визначенням суд скасовує діючу захід забезпечення позову, зупиняючи тим самим дію первісного визначення (стаття 154 ЦПК України). Спочатку прийняті заходи забезпечення позову зберігають свою дію до тих пір, поки вищестоящого суду не залишить без зміни нове визначення. Подача приватної скарги або опротестування всіх інших визначень з питань забезпечення позову не припиняють виконання ухвал.
Якщо ухвала про забезпечення позову було винесено без повідомлення особи, яка подала скаргу, строк для подання скарги обчислюється з дня, коли йому стало відомо про це визначення. Закон допускає можливість оскарження всіх ухвал з питань забезпечення позову, не випадково тут істотно зачіпаються матеріальні інтереси сторін, кожна з них може зазнати збитків з-за несвоєчасні або неправомірних дій суду.
Насамкінець хочу відзначити, що на даний момент забезпечення позовних вимог надзвичайно актуально, оскільки недобросовісні боржники, щоб не повертати свої борги, вдаються до різних хитрощів. Забезпечення ж вимог підвищує ймовірність реального виконання рішення суду.
КОЛЯДА Анастасія - юрисконсульт, м. Запоріжжя
|
портал
