 Зміни торкнулися Господарський кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України і Закон України "Про приватизацію державного майна". Зміст найбільш важливих змін зводиться до наступного.
По-перше, встановлена підвідомчість господарським судам України справ у спорах, що виникають у процесі приватизації (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), а також з корпоративних відносин між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі вибув, між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням цього товариства, крім трудових спорів.
По-друге, справи у спорах між юридичними особами, які є учасниками, акціонерами товариства або господарським товариством, пов’язаних із створенням, управлінням або діяльністю цього товариства, будуть розглядатися господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства, згідно з даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (виключна підсудність). Порушення правил виключної підсудності за позовами усіх категорій справ є підставою для відмови у прийнятті позову або скарги, а також підставою для скасування рішення суду загальної юрисдикції, прийнятого вже після вступу в силу Закону.
По-третє, компетенція адміністративних судів не буде поширюватися на публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, і спори про приватизацію майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду).
По-четверте, у статті 167 Господарського кодексу України вводиться поняття "корпоративні відносини". Під цим поняттям розуміються відносини, що виникають, змінюються і припиняються щодо користування, володіння, розпорядження акціями або частинами в статутному фонді господарського товариства.
Приймаючи цей Закон, законодавець прагнув забезпечити більш ефективний захист прав та законних інтересів учасників корпоративних відносин - фізичних і юридичних осіб - і виключити можливість прийняття господарськими судами та судами загальної юрисдикції суперечать один одному судових актів у рамках одного корпоративного конфлікту, що в підсумку приводить до виникнення такого згубного для держави явища, як конкуренція судових актів, наслідком якої є втрата і без того вже втрати довіри до судової влади.
Однак ці законодавчі ініціативи не можна вважати абсолютно достатніми для досягнення поставлених цілей, оскільки деякі категорії корпоративних по своїй суті спорів формально залишилися підвідомчими судам загальної юрисдикції.
Так, виходячи з буквального тлумачення пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, судам загальної юрисдикції залишаються підвідомчі наступні категорії корпоративних спорів:
1) спори за позовами акціонерів - фізичних осіб до реєстратора цінних паперів (якщо акціонерне товариство не залучається до участі у справі);
2) спори, що виникають між кооперативами та іншими юридичними особами, створеними не у формі господарських товариств, і членами (засновниками, учасниками) кооперативів та інших юридичних осіб, створених не у формі господарських товариств, а також спори між самими членами (засновниками і учасниками) цих кооперативів та інших юридичних осіб, створених не у формі господарських товариств;
3) спори, пов'язані з призначенням (обранням), припиненням, припиненням повноважень і відповідальністю осіб, що входять до складу органів управління і контролю господарських товариств, кооперативів, некомерційних організацій, а також осіб, що входять в колегіальні виконавчі органи або здійснюють функції одноособового виконавчого органу господарських товариств, кооперативів, некомерційних організацій.
Остання категорія спорів являє собою істотну практичну проблему, оскільки часто в ході розвитку конфлікту корпоративний суперечка маскується під трудовий спір за участю осіб, які займають посаду одноособового виконавчого органу господарського товариства. Чинним процесуальним законодавством всі справи по трудових спорах віднесені до підвідомчості судів загальної юрисдикції. Це робить можливим подання до судів загальної юрисдикції серед іншого позовів про поновлення на роботі голови правління (генерального директора), звільненого у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом юридичної особи рішення про дострокове припинення трудового контракту (договору), про визнання недійсними рішень колегіальних органів акціонерних товариств, інших господарських товариств про дострокове припинення повноважень одноособового виконавчого органу. Такі справи, як правило, супроводжуються прийняттям судом загальної юрисдикції забезпечувальних заходів, наприклад, у вигляді заборони виконувати рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства про дострокове припинення повноважень одноособового виконавчого органа і т.п., що створює можливість перехоплення корпоративного контролю.
Крім того, за наявності кількох голів правління (директорів), призначених протиборчими сторонами корпоративного конфлікту, можливо пред'явлення до суду загальної юрисдикції позову від імені одного з цих директорів до суспільства і (або) іншому директору про усунення перешкод у здійсненні повноважень виконавчого органу. Це призводить до появи так званих подвійних органів управління товариства, одночасно які здійснюють дії з управління поточною діяльністю підприємства.
Незважаючи на появу в Господарському і Цивільному процесуальних кодексах України норм, що виняткової підсудності спорів, що виникають з корпоративних відносин, зберігається можливість ведення так званих корпоративних воєн вже в рамках системи господарського судочинства. Недосконалість чинного господарського процесуального законодавства дозволяє недобросовісних учасників корпоративних відносин ініціювати безліч судових розглядів, спрямованих на зміну корпоративного контролю, одночасно в декількох процесах в рамках одного господарського суду, що, у свою чергу, допускає можливість прийняття суперечать судових актів щодо окремої юридичної особи одним і тим же судом.
Тим не менш, підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що, незважаючи на яка пролунала вище критику на адресу Закону, останній є істотним досягненням вітчизняного корпоративного законодавства, що дозволяє більш ефективно протидіяти несумлінним суб'єктам підприємницької діяльності зовні законними методами здійснювати так звані корпоративні захоплення з використанням адміністративного ресурсу, що в результаті повинно позитивно позначитися на інвестиційній привабливості господарських товариств України.
|
портал
