Згідно зі статтею 194 ЦК України, цінний папір - це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що підтверджує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між випустив його особою і власником. Цей документ передбачає виконання зобов'язань відповідно до умов його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Разом з правом власності на цінний папір на-віч переходять у сукупності всі засвідчені нею права.

Акція як цінний папір

Власник акцій відповідно до статті 5 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» має право на частину прибутку (дивіденди), на участь в управлінні акціонерним товариством, а також на інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, статутом товариства .

У свою чергу, на акціонерне товариство (емітент) покладені обов'язки, що випливають з умов випуску акцій. Одне з них - забезпечувати реалізацію акціонерами своїх прав. Якщо права акціонера порушуються або створюються перешкоди на шляху їх реалізації, акціонер має право на захист своїх прав та інтересів з використанням одного із встановлених ГК України методів: судового, через відповідний орган державної влади, зокрема ДКЦПФР, самозахисту. Основне право власника акцій - право на отримання дивідендів.

Дивідендна політика - найпростіше запитання в корпоративній сфері. Розмір дивідендів безпосередньо залежить від ефективності роботи підприємства. Як показує світова практика, будь-яке підприємство прагне виплачувати дивіденди, щоб зробити свої акції більш привабливими. Інвестори охоче вкладають гроші в такі акціонерні товариства, оскільки покладають надії на дохід у вигляді високих і стабільних дивідендів. Навіть для інвесторів, які купують контрольні пакети акцій підприємства заради місця в органах управління, все одно кінцевою метою залишається отримання дивідендів.

Дивіденд (від лат. Dividendum - те, що належить розділити) - це платіж, який здійснюється юридичною особою на користь власника корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою у зв'язку з розподілом частини його прибутку.

Дивіденди можна класифікувати за їх розміром на частковій і фіксований.

Пайовий (звичайний) - дивіденд, що виплачується власникам простих акцій. Встановлюється, як правило, у відсотках до джерела виплати (чистого прибутку).

Говорити про привабливість для акціонерів саме таких дивідендів у порівнянні з іншими видами можна лише в разі хорошої роботи акціонерного товариства протягом декількох років.

Фіксований (привілейований) - дивіденд, що виплачується за привілейованими акціями. Встановлюється або у відсотках до номінальної вартості акції, або в грошовому виразі, що не має істотного значення.

Якщо номінал акції складає 100 грн, а дивіденд встановлений у розмірі 5% від номіналу, то акціонер може отримати 5 грн на акцію. В іншому варіанті дивіденд може бути відразу визначений у сумі 5 грн.

Привілейовані акції дають їх власникам переважне право на отримання дивідендів. Порядок реалізації переважного права визначається статутом акціонерного товариства. Розмір фіксованого дивіденду вказується в інформації про випуск акцій і в самій акції.

Фіксовані дивіденди виплачуються незалежно від розміру отриманої акціонерним товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку за рік недостатньо, виплата фіксованих дивідендів здійснюється за рахунок резервного фонду товариства.

Якщо розмір пайових дивідендів перевищує розмір фіксованих дивідендів, власники останніх можуть отримати доплату до розміру пайових дивідендів.

Порядок прийняття рішення про виплату дивідендів

Термін і порядок виплати дивідендів визначаються один раз на рік у вирішенні загальних зборів про розподіл прибутку та виплати її частини у вигляді дивідендів за підсумками фінансової роботи товариства. Але загальні збори, незалежно від розміру отриманого прибутку, може прийняти рішення не виплачувати дивіденди, а спрямувати прибуток на розвиток виробництва, до резервного фонду або на інші цілі.

Тому право акціонерного товариства виплачувати дивіденди не є абсолютним. Воно також обмежено з метою охорони інтересів власників привілейованих акцій, яким належить абсолютне право на отримання дивідендів (фіксований дивіденд).

Одним з суттєвих порушень законодавства при вирішенні питання про виплату дивідендів є непряме обмеження права загальних зборів на прийняття такого рішення.

Так, до статуту одного ВАТ було внесено наступну вимогу: «Розмір дивідендів, встановлений на одну акцію товариства, не може бути більше запропонованого правлінням, але може бути зменшений загальними зборами акціонерів».

Запорізьким територіальним управлінням ДКЦПФР винесено розпорядження про приведення статуту у відповідність до вимог чинного законодавства. Було зазначено, що ця норма статуту не відповідає вимогам пункту «д» статті 41 Закону України «Про господарські товариства», відповідно до якої прийняття рішення про розподіл прибутку, в тому числі про виплату та розмір дивідендів, віднесено до виключної компетенції загальних зборів. Такі вказівки статуту позбавляють загальні збори акціонерного товариства права приймати рішення про виплату дивідендів у тому випадку, якщо правління ВАТ прийняло рішення про невиплату дивідендів за минулий фінансовий рік.

Такий випадок дійсно був. До порядку денного загальних зборів ВАТ було внесено питання про розподіл прибутку. Голова правління, який доповідав на зборах про підсумки фінансово-господарської діяльності, представив пропозицію правління - дивіденди не нараховувати. При цьому секретар зборів пояснив, що, відповідно до вимог статуту, загальні збори не може за таких обставин ухвалити рішення про виплату дивідендів. Необізнані акціонери змушені були проголосувати за пропозицію голови правління.

Як бачимо, такі вимоги статуту порушують права та охоронювані законом інтереси акціонерів.

Емітент не погодився з висновками управління ДКЦПФР і звернувся з позовом до Господарського суду Запорізької області. Суд своїм рішенням позов задовольнив частково. Проте вказаний пункт статуту товариства був визнаний судом недійсним.

Цей же висновок господарського суду був надалі підтверджений судовою колегією по перегляду рішень і постанов Вищого господарського суду України.

В якості основного аргументу щодо законності таких положень статуту представники акціонерних товариств висувають те, що найвищий орган суспільства (тобто самі акціонери) добровільно обмежив себе в правах.

Оскільки на загальних зборах рішення щодо внесення змін до статуту приймається більшістю голосів, а не одноголосно, то неможливо стверджувати, що акціонери самі обмежили себе в правах, адже були і ті, хто голосував проти або не з'явився з якої-небудь причини на збори. Крім того, склад загальних зборів постійно змінюється у зв'язку з вільним обігом акцій, тому обмежуються права і тих акціонерів, які придбали акції цього емітента після прийняття таких змін до статуту.

Обмеження з виплати дивідендів встановлені статтею 158 ЦК України. Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

- До повної оплати всього статутного капіталу;

- При зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до меншого розміру, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду;

- В інших випадках, встановлених законом.

Дивіденди виплачуються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківським кредитом. Дивіденди повинні бути пропорційні вартості що належать акціонеру акцій.

Визначення терміну виплати дивідендів

Термін і порядок виплати дивідендів визначається виключно загальними зборами.

Найчастіше загальні збори, приймаючи рішення про виплату дивідендів, забувають визначити термін виплати, хоча це є основним чинником, що зумовлює, хто саме має право на їх отримання.

Так, відповідно до пункту 2.6 Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 25 грудня 2001 року № 386, рішення про виплату дивідендів оформляється протоколом, який може містити (вірніше було б встановити не «може », а« повинен ») дати початку і закінчення виплати дивідендів.

Необхідно звернути увагу і на те, що термін виплати дивідендів має зазначатися також:

- У статуті акціонерного товариства, відповідно до статті 37 Закону України «Про господарські товариства»;

- В інформації про випуск акцій і рішенні про випуск акцій (при відкритому їх розміщенні), відповідно до пункту 2.2 Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх емісію в новій редакції, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 18 від 9 лютого 2001 року;

- У рішенні про випуск акцій ЗАТ, згідно з підпунктом «б» пункту 2.2 розділу 5 Положення про порядок реєстрації випуску акцій закритих акціонерних товариств, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 167 від 11 червня 2002;

- У сертифікаті акцій, відповідно до пункту 8 Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 31 липня 1998 року № 95.

Строк виплати дивідендів (початок і закінчення) обов'язково повинен збігатися у всіх перерахованих вище документах. При цьому загальні збори, реалізуючи своє право на визначення терміну виплати дивідендів, має врахувати той термін, який був встановлений раніше у всіх вищевказаних документах.

Оскільки для внесення змін до статуту потрібен час, а змінити інформацію про випуск акцій взагалі можна лише протягом 30 днів після її публікації (стаття 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»), то, визначаючи термін виплати дивідендів, необхідно враховувати реальну можливість підприємства почати виплату дивідендів в строк. Наприклад, можливість проведення чергових загальних зборів, на якому буде вирішуватися питання про затвердження підсумків фінансово-господарської діяльності підприємства.

В іншому випадку, якщо в сертифікаті акцій вказаний термін початку виплати дивідендів 1 лютого, а реально загальні збори за підсумками року відбулося набагато пізніше і ухвалило рішення виплачувати дивіденди з 1 липня, то можна говорити про невиконання емітентом умов випуску акцій. Як наслідок - подача акціонерами позову до суду про порушення прав та відшкодування упущеної вигоди.

Порядок виплати дивідендів

Після оголошення загальними зборами дивідендів вони стають власністю кожного з акціонерів даного товариства пропорційно номінальної вартості акцій і відображаються в бухгалтерському обліку на рахунку 75 «Розрахунки з учасниками».

Виплата оголошених дивідендів - зобов'язання емітента, за яким емітент є боржником, а акціонер - кредитором.

Відповідно до загальних принципів цивільного законодавства зобов'язання має бути виконане. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином не тільки відповідно до умов договору або вимог Кодексу, але й згідно іншим вимогам, які звичайно пред'являються. У даному випадку - відповідно до рішення загальних зборів.

Строк виконання зобов'язання - дата початку і дата закінчення виплати дивідендів - повинен бути встановлений загальними зборами.

На практиці порядок виплати дивідендів може мати кілька варіантів: виплата грошових коштів з каси товариства, відкриття персональних поточних рахунків акціонерів в одному з банків України, внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, - і може бути прийнятий на загальних зборах товариства.

Для здійснення виплати дивідендів з каси товариства в таку касу виконавчим органом товариства повинна бути подана на дату початку виплати дивідендів платіжна відомість із зазначенням акціонерів, які на даний момент є такими.

Боржник зобов'язаний виконати своє зобов'язання, а кредитор - прийняти виконання особисто (стаття 527 ЦК України).

У тому випадку, якщо на дату закінчення виплати не всі акціонери отримали дивіденди, виконавчий орган товариства може відкрити на їх ім'я поточні рахунки в будь-якому з банків України і перерахувати на них суму неотриманих дивідендів (стаття 1063 ЦК України) або у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 537 ЦК України внести ці грошові кошти в депозит нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

З прийняттям Національним банком України 12 листопада 2003 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах (затверджена постановою НБУ № 492) стало можливим відкриття емітентом поточних рахунків акціонерам та зарахування належних їм дивідендів на рахунки. Так, пунктом 6.7 Інструкції передбачено, що для здійснення деяких видів виплат на користь фізичних осіб (заробітної плати, дивідендів і т.д.) юридичні особи можуть відкривати поточні рахунки фізичним особам, уклавши з банком договір про відкриття поточних рахунків на користь фізичних осіб. Ці рахунки відкриваються на підставі надання банку визначених у даному пункті документів, зокрема заяви юридичної особи про відкриття поточних рахунків у встановленій формі та переліку фізичних осіб із зазначенням прізвища, імені, по батькові та ідентифікаційного номера платника податків кожної фізичної особи. Такі дані емітент може отримати з системи реєстру (при документарній формі випуску) або зі зведеного облікового реєстру (при бездокументарній формі).

Однак не всі акціонери сумлінно виконують вимоги чинного законодавства та своєчасно подають реєстратору (зберігачу) інформацію про одержання номера платника податків. Тому часто вона в емітента відсутня.

Видаткові операції за такими рахунками здійснюються банком після звернення до нього фізичної особи, пред'явлення документів, за якими можна ідентифікувати клієнтів.

Природно, після відкриття рахунків акціонерне товариство повинно відповідним чином повідомити про це всіх акціонерів і, по можливості, роз'яснити порядок отримання дивідендів у банку.

Крім того, стаття 537 ЦК України передбачає можливість виконання зобов'язань внесенням боргу в депозит нотаріуса, наприклад, в разі ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або іншого прострочення з їхнього боку.

Порядок внесення грошей у депозит нотаріуса врегульоване главою 11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18 / 5 (із змінами і доповненнями).

Передача грошей у депозит нотаріуса здійснюється за заявою емітента. Заява має містити такі відомості:

- Про емітента - найменування, місцезнаходження, код ЄДРПОУ, реквізити поточного рахунку, відомості про те, що дані гроші є дивідендами за певний рік; причини, за якими зобов'язання не може бути виконано безпосередньо (акціонер не є за їх отриманням);

- Про акціонера: прізвище, ім'я, по батькові, серію і номер паспорта, коли і ким виданий, місце проживання, ідентифікаційний код (тобто дані системи реєстру).

Нотаріуси при прийнятті грошей в депозит нотаріальної контори керуються Інструкцією про порядок обліку депозитних операцій у державних нотаріальних конторах і у приватних нотаріусів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 лютого 2003 року № 13 / 5.

Відповідно до цієї Інструкції внесення в депозит приватного нотаріуса здійснюється шляхом перерахування готівки через банки або підприємства поштового зв'язку або безготівковим перерахуванням сум з рахунку особи, яка вносить гроші на депозит, на окремий поточний рахунок приватного нотаріуса. Для зберігання грошових коштів, прийнятих у депозит державними нотаріальними конторами, в органах Державного казначейства відкриваються відповідні рахунки для зберігання депозитних сум.

Повернення грошових коштів особі, яка внесла їх у депозит, допускається тільки за згодою депонента. Вимога про повернення грошових коштів і згоду на їх повернення повинні бути викладені в письмовому вигляді.

Незатребувані з депозиту грошові засоби, що підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом трьох років, а після закінчення встановленого терміну підлягають перерахуванню до Державного бюджету України у порядку, встановленому чинним законодавством України.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що грошові кошти, перераховані на поточні рахунки в банку, можуть бути одержані їх власником в будь-який час, не обмежений ніякими термінами.

Однак ніким і ніде не встановлено термін, протягом якого можна витребувати грошові кошти з депозиту нотаріуса. Крім того, дане положення порушує норми статті 346 ЦК України, в якій вказані підстави припинення права власності. Серед них немає такої підстави, як «закінчення терміну зберігання на депозитному рахунку нотаріуса».

Якщо виходити з змісту слова «депозит» (в перекладі з латини «річ, віддана на зберігання»), то до зберігання грошових коштів на депозитному рахунку нотаріуса необхідно застосовувати норми ЦК України, що регулюють загальні положення про зберігання. По суті, заява особи і квитанція нотаріуса про прийняття цих сум на депозитний рахунок є доказом того, що фактично укладений договір зберігання в письмовій формі. При цьому, якщо в договорі не зазначено термін зберігання, зберігач зобов'язаний зберігати річ (грошові кошти) до пред'явлення вимог про її повернення (частина 2 статті 938 ЦК України).

Згідно зі статтею 100 ЦК України, право участі в товаристві відноситься до особистих немайнових прав. А участь у суспільстві передбачає отримання частини прибутку у вигляді дивідендів (стаття 10 Закону «Про господарські товариства»). На вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, позовна давність взагалі не поширюється (пункт 1 частини 1 статті 268 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, хотілося б рекомендувати загальним зборам приймати виважені і реальні рішення по термінах і порядку виплати дивідендів, а законодавцям - привести нормативно-правові акти у відповідність з новим ЦК України.


Право на отримання дивідендів

Отже, право на отримання дивідендів належить особам, які є акціонерами на початок строку виплати дивідендів.

Наприклад, загальні збори, що відбулися 1 лютого, ухвалив рішення виплачувати дивіденди з 1 березня по 1 червня. Право на отримання дивідендів у цьому випадку будуть мати особи, які є акціонерами станом на 1 березня. Підтвердженням права на отримання дивідендів будуть:

- Реєстр власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі, складений реєстроутримувачем за станом на 1 березня;

- Зведений обліковий реєстр депозитарію при бездокументарній формі випуску або при знерухомлення акцій станом на 1 березня.

При цьому власники іменних акцій обов'язково мають бути внесені до реєстру власників іменних цінних паперів або зобов'язані відкрити рахунок у зберігача до початку терміну виплати дивідендів.

На практиці це виглядає так. Загальними зборами визначений термін виплати дивідендів - з 1 травня по 1 липня. Громадянин А. придбав акції такого емітента 2 лютого, проте звернувся до реєстратора для внесення його до реєстру як власника тільки 3 травня. Отже такому громадянину дивіденди нараховано і виплачено не будуть.

На сьогоднішній день залишається невирішеним питання про виплату дивідендів акціонерам - власникам акцій на пред'явника.

Так, акції на пред'явника у відповідності до чинного законодавства звертаються вільно, не реєструються у емітента і передаються іншій особі шляхом їх вручення. Тобто встановити, коли особа набула таку акцію, практично неможливо. Внаслідок цього підтвердити, що акціонер, власник акцій на пред'явника, був таким на початок виплати дивідендів і має на них право, можна лише пред'явленням таким акціонером сертифіката акцій (акції) в день, визначений загальними зборами акціонерів як початок виплати дивідендів.

Але «строк» - це не тільки початок, але і закінчення якого-небудь процесу. Тому при виникненні права на отримання дивідендів акціонер, власник акцій на пред'явника, може вимагати виплати дивідендів не тільки в перший день виплати (визначений як початок терміну), а й у будь-який інший, аж до закінчення такого терміну.

Якщо неможливо встановити дату виникнення права власності на акції, дивіденди слід виплачувати першим звернувся з сертифікатом акцій на пред'явника особі, зафіксувати у відомостях щодо виплати дивідендів номер та серію такого сертифіката. А в разі звернення іншої особи з цим же сертифікатом акцій на пред'явника, що купив ці акції в період виплати дивідендів, відмовити у видачі дивідендів.

Дивіденди не нараховуються та не виплачуються по акціях, викупленим самим акціонерним товариством - їх емітентом.

Форма виплати дивідендів

За формою виплати дивіденди бувають двох видів.

Дивіденди, що сплачуються в грошовому вираженні. Вони найбільш поширені в практиці і виплачуються на кожну акцію в сумі, яка визначається самим акціонерним товариством в залежності від отриманого прибутку.

Дивіденди, що сплачуються акціями цього товариства. У цьому випадку на загальних зборах приймається рішення про виплату дивідендів, прибуток спрямовується до фонду дивідендів і проводиться нарахування належної суми кожному акціонеру, яка має право на отримання дивідендів. Якщо акціонери персонально заявляють, що хочуть отримати дивіденди акціями, то нараховані їм кошти перераховуються на рахунок акціонерного капіталу, приймається рішення про збільшення статутного фонду, проводиться випуск акцій на цю суму і акціонерам видається відповідна кількість акцій нового випуску. Такий спосіб виплати дивідендів називається реінвестиції дивідендів.

Інших форм виплати дивідендів (наприклад, продукцією підприємства) не існує.

Пункт 1.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає дивіденд як «платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку ».

Відповідно до статті 3 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, що приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не встановлено цим декретом, іншими актами валютного законодавства України .

Під валютою України, згідно з пунктом 1 статті 1 цього декрету, маються на увазі грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», цінні папери можуть бути використані для проведення розрахунків.

Виплата дивідендів на державну частку

Відповідно до статті 319 ГК України всім власникам забезпечуються рівні умови реалізації своїх прав. Стаття 13 Конституції України та стаття 318 ЦК України регламентують рівність усіх суб'єктів права власності перед законом. Тобто незалежно від того, хто є власником акцій: фізична, юридична особа або держава в особі уповноважених органів. Всім їм законом встановлені і гарантовані рівні умови реалізації та захисту права власності.

На жаль, на практиці справи йдуть інакше: встановлюються переваги реалізації права власності на акції (зокрема, з нарахування і виплати дивідендів), що належать державі.

Прикладом цьому служать Методичні рекомендації з проведення перевірки нарахування дивідендів, отриманих від акцій (часток, паїв) господарських товариств, що знаходяться в державній власності, та перерахування дивідендів до відповідного бюджету, затверджені заступником начальника ГКРУ 20 серпня 1998. Ними встановлено, що у разі, якщо частка державного майна у статутному фонді АТ протягом календарного року змінювалася, то для розрахунку суми дивідендів необхідно застосовувати величину середньорічної частки майна, що перебуває у державній власності, і навіть наведено її розрахунок.

Таке положення прямо суперечить вимогам Закону України «Про господарські товариства» (стаття 10), згідно з яким право на отримання дивідендів пропорційно наявної у них частці мають акціонери, які були такими на початок строку виплати дивідендів.

Тобто держава чи фізична або юридична особа, що володіла акціями у звітному році, але на початок терміну виплати дивідендів продає їх, втрачає право на отримання дивідендів. І ні про яку «середньорічний частці» не може бути й мови.

Цим документом встановлено перевагу держави перед іншими акціонерами: «На підставі прийнятого за підсумками року рішення про розподіл прибутку та нарахування дивідендів АТ визначають суму дивідендів, що підлягає внесенню до бюджету у п'ятиденний термін з дня прийняття цього рішення». Не кажучи вже про те, що дана норма суперечить вимогам статті 41 Закону України «Про господарські товариства», що відносить вирішення питання про термін і порядок виплати дивідендів до виключної компетенції загальних зборів АТ, а не до компетенції КРУ.

Аналізуємо далі цей документ: «... Враховуючи викладене, у разі якщо в статутному фонді АТ є частка державного майна, воно зобов'язане при наявності прибутку нарахувати на цю частку державного майна дивіденди і направляти їх до Держбюджету України».

Даний висновок КРУ можна розцінити виключно як втручання у фінансово-господарську діяльність АТ і порушення прав акціонерів на управління АТ, зокрема, шляхом участі у загальних зборах і рішення на ньому питань, віднесених до його компетенції.

Адже наявність прибутку ще не передбачає обов'язкової виплати дивідендів. Загальні збори може прийняти рішення весь прибуток направити на розвиток виробництва, а дивіденди взагалі не виплачувати.

Можна тільки припустити, чим закінчиться перевірка АТ, якщо працівники КРУ будуть в процесі перевірки керуватися цими методичними рекомендаціями. Напевно, судовим рішенням, винесеним не на користь КРУ.

Відповідальність за порушення порядку виплати дивідендів

Відповідно до статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання (виплати дивідендів) на вимогу акціонера акціонерне товариство зобов'язане сплатити суму боргу (нарахованих дивідендів) з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Так що раджу акціонерним товариствам уважніше поставитися до питання виплати дивідендів і докласти всіх зусиль для надання акціонерам рівних можливостей для реалізації ними прав, наданих законодавством.