Починаючи з моменту зародження і в ході подальшого функціонування в цивільному обороті більшості країн світу, цінні папери завжди мали значення правового засобу (інструмента), застосування якого забезпечує виникнення і посвідчення певних стандартизованих категорій майнових прав, і лише в такому зна- ченні підлягали віднесенню до об’єктів цивільних прав. Первісно цінні папери були законодавчо сконструйовані як пред’явницькі документи на тлі визначеної потребами цивільного обороту не- обхідності забезпечити підвищену оборотоздатність майновим (переважно зобов’язальним, а тому обмежено оборотоздатним) правам. Адже закріплення майнових прав у договорі виключало таку можливість у зв’язку з відносним (зобов’язальним) характе- ром договірних відносин і з обумовленою ним чіткою визначеністю персоналій боржника і кредитора. Задоволення цієї потреби стало можливим завдяки законодавчому забезпеченню можливості знеособлення особи кредитора в зобов’язальних правовідносинах за допомогою застосування документа, що підлягав особистому (односторонньому з точки зору характеристики цих дій як право- чину) оформленню боржником (цінному папері на пред’явника).

 

Правова інформація стосовно характеру і обсягу майнового пра- ва, яка раніше зазвичай визначала зміст відповідного договору, втратила договірний характер і знайшла юридичне вираження в реквізитах особливого документа, на який поширювався правовий режим рухомих речей. Поширення на цінні папери (документи, що посвідчують май- нові права) режиму рухомої речі уможливило неможливе шляхом договірного конструювання поєднання речових (абсолютних) відносин стосовно документів і зобов’язальних (відносних) за своєю природою правових зв’язків між емітентом-боржником і управоможеною особою. Договір у відносинах, що виникають на підставі оформлення і видачі цінних паперів, втратив характер єдиного правовстановлюючого юридичного факту і застосовувався як один із інструментів (поряд з цінними паперами) здійснення їх емісії і подальшого забезпечення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав.

 

Так поступово специфічна форма правочину емітента-боржника, шляхом вчинення якого він у односторонньому порядку встановлював майнове (переважно зобов’язальне) право в оборотоздатному документі, набула правового значення особливого об’єкта цивільних прав — цінних паперів на пред’явника. Законодавчо визначена можливість їх оформлення (і видачі, що для договору не характерно) як альтернативної (усталеній договір- ній) конструкції правовстановлення означала односторонню фікса- цію емітентом свого обов’язку здійснити виконання зобов’язання не на користь чітко визначеної (як у договірних правовідносинах) особи кредитора, тобто не тільки першого набувача прав на них, але і кожного наступного їх пред’явника. Це стало можливим завдяки такому прийому правового регулювання, як фікція рухомої речі і об’єкта цивільних прав стосовно документів, що фактично є специфічною письмовою формою одностороннього правочину емі- тента, спрямованого на виникнення змістовно втілених у них май- нових прав. Набувши правового значення рухомих речей і об’єктів цивільних прав, ці документи відігравали і відіграють особливу роль як конструкція передачі, здійснення і захисту посвідчених ними майнових прав.

 

Поєднання юридичної долі цих прав і документа, що їх посвідчує, забезпечило їм оборотоздатність на рівні рухомих речей і часткове використання для регламентації відносин, що виникають у сфері функціонування цінних паперів, регулятивних механізмів, віками апробованих стосовно відносин власності. Згодом потреби цивільного обороту викликали необхідність конструювання більш надійних (з точки зору мінімізації ризиків як управоможеної, так і зобов’язаної в досліджуваних відносинах осіб) приватноправових конструкцій забезпечення оборотоздат- ності майнових прав. Через наявні зловживання на ринку цін- них паперів на пред’явника на рівні законодавств європейських (а згодом і інших) країн були нормативно закріплені конструкції іменних цінних паперів, подальшого вдосконалення набули типові модельні схеми побудови прав, обов’язків та відповідальності, характерні для ордерних документів (зокрема, векселя), тощо. І, нарешті, сучасні реалії і розвиток інформаційних технологій обумовили законодавче визначення можливості випуску та обігу бездокументарних цінних паперів, за рахунок застосування яких у цивільному обороті мінімізація ризиків і оборотоздатність посвідчених ними майнових прав досягла апогею.

 

Таким чином, цінні папери документарної (а в сучасних умовах і бездокументарної) форми випуску були сконструйовані і з моменту їх виникнення в цивільному обороті розвинутих країн світу, а згодом і України, завжди мали значення особливих конструкцій (об’єктів-інстру- ментів), законодавчо визначений механізм випуску та обігу яких забезпечував і забезпечує впорядкування відносин у сфері здійс- нення посвідчених ними майнових прав. Інструментальна сутність цінних паперів дає змогу розглядати специфіку механізму правового регулювання відносин, що виника- ють у сфері їх випуску і обігу, з точки зору адаптованого до завдань цивілістики інструментального підходу. Пропозиції С. С. Алексєєва стосовно його застосування як нового напряму здійснення наукових пошуків є слушними і актуальними на сучасному рівні розвитку віт- чизняної правової науки. Обґрунтована правником ідея необхідності широкого впровадження інструментального підходу у праві, що полягає в охопленні вивченням всієї різноманітності інструмен- тів правової регуляції (у його інтерпретації), має особливе значення для аналізу специфіки механізмів приватноправової регламентації майнових відносин.

 

Застосування інструментального підходу при вирішенні поставлених завдань, на думку відомого правника, поля- гає в тому, що предметом наукової розробки стає правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарію як такий. Цей аспект врахування інструментального підходу у правових (зокрема, цивілістичних) дослідженнях, за С. С. Алексєєвим, визначається застосуванням у їх межах категорії «механізм правового регулюван- ня». Її використання як «загальнотеоретичної платформи» в ході по- шуку шляхів розв’язання проблем, пов’язаних із визначенням місця і ролі цінних паперів у загальній системі інструментів регламентації майнових відносин, що виникають у сфері здійснення посвідчених ними майнових прав, є особливо плідним.

 

Запровадження інструментального підходу дає змогу по-новому розглянути специфіку дуалістичної (а відтак інструментальної, на відміну від усіх інших матеріальних об’єктів цивільних прав) правової природи цінних паперів, довести теоретичну неспромож- ність їх беззастережного віднесення до різновидів рухомих речей. Інструментальний підхід забезпечує висвітлення їх відмінностей від грошей як спорідненої (і водночас відмінної своїм публічно- правовим інструментальним значенням) категорії матеріальних об’єктів цивільних прав, обґрунтувати піддану сумніву в цивілістичній літературі єдність документарної і бездокументарної форм їх випуску та обігу, знайти шляхи вирішення інших теоретичних і практичних проблем. Нарешті, інструментальний підхід визна- чає новизну ракурсу дослідження – цінні папери раніше ніколи не піддавались комплексному аналізу як особлива цивілістична конструкція, форма правового виразу (фіксації) і подальшого існу- вання (правового буття) посвідчених ними майнових прав. В цьому значенні цінні папери постають як унікальний об’єкт-інструмент, що є основною єднальною ланкою в загальній взаємоузгодженій системі функціонально-правових зв’язків, опосередкованих ме- ханізмом правового регулювання емісійно-посвідчувальних відно- син.

 

Постановка і розв’язання поставленої проблеми з урахуванням вказаного підходу започатковує в цивілістиці інструментальну концепцію цінних паперів. Запропонована інструментальна концепція цінних паперів базується на обумовленій їх правовою (більш точно – інструмен- тальною) природою відокремленості як від інших різновидів ма- теріальних об’єктів цивільних прав, так і з-поміж цивілістичних інструментів, що застосовуються для забезпечення формалізації відповідних категорій майнових прав (зокрема, договорів і од- носторонніх правочинів у значенні документів, певних форм їх правового закріплення). У такій площині цінні папери постають як цивілістичний об’єкт-інструмент, аналогів якому немає в механізмі правового регулювання майнових відносин. Законодавче закріплення особливостей правового режиму цін- них паперів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав забезпечує можливість відмежування механізмів регламентації споріднених, але все ж інших окремих груп майнових відносин. Йдеться про відносини, пов’язані з виникненням майнових прав, посвідчених цінними паперами, і аналогічні соціально-правові зв’язки, що виникають у ході встановлення всіх інших категорій майнових прав, опосередковані іншими приватноправовими інструментами (зокрема, договорами).