Особливості цінних паперів як конструкції, нормативно визна- чена оборотоздатність якої покликана інструментально забезпечи- ти передачу майнових (зазвичай зобов’язальних за змістом) прав, уже розглядали відомі правознавці минулого. Заслуговують на увагу міркування, запропоновані Савіньї . Аналізуючи особливості виникнення цінних паперів на пред’явника, в яких найбільш рельєфно виявляється їх інструментальна специфіка як об’єктів- інструментів посвідчення і забезпечення оборотоздатності майно- вих прав, він наголошував на тому, що у сфері речових відносин діє принцип вільного відчуження об’єктів власності. У правовід- носинах з відчуження речей проявляється повне абстрагування здійснюваного стосовно них правочину від персоналій їх власни- ка.

 

Зобов’язальні правовідносини засновані на зовсім інших заса- дах, оскільки особистісні характеристики боржника мають суттє- ве значення для кредитора (вірителя) і впливають на вибір ним контрагента. Зміна вказаних правовідносин можлива або у формі його анулювання і заміни іншим предметом зобов’язання між ко- лишнім боржником і новим кредитором (новація), або у вигляді передачі кредитором належного йому права вимоги іншій особі, що не призводить до повного абстрагування від колишніх правових стосунків між його первинними суб’єктами (цесія). Новація і цесія, на думку Савіньї, придатні для укладення правочинів, характерних для повсякденного обороту, динаміка якого має розмірений харак- тер, а коло учасників незначне за кількісним складом. Однак при укладенні правочинів, що забезпечують постійно зростаючий як внутрішній, так і зовнішній господарський оборот відповідної країни, з’явилася потреба у встановленні нових правових форм, за допомогою яких переваги, пов’язані з вільним і знеособленим відчуженням об’єктів права власності, могли б бути застосовані і до зобов’язальних правовідносин.

 

 Цю потребу він пропонував розглядати як одну із соціально-правових передумов появи і роз- витку конструкції цінних паперів, у якій втілювався односторонній акт формалізації емітентом відповідного майнового права. Мож- ливість участі цінних паперів у цивільному обороті на зразок ру- хомих речей забезпечила і оборотоздатність цього права. Законо- давче надання документам матеріального, речово-правового зна- чення дало змогу віднести їх до об’єктів права власності та інших речових прав, забезпечити їм легку відчужуваність і, як наслідок, здатність до участі в обороті посвідчених ними майнових прав «на зразок звичайних рухомих речей», як зазначав Н. Й. Нерсесов. В. О. Лапач з цього приводу зауважив, що «вся історія виникнення і розвитку ринку цінних паперів — це історія все більш широкого перетворення відносин між кредиторами і боржниками на "обо- ротоздатне” майно» . Тенденція появи в цивільному обороті нових різновидів цінних паперів, які забезпечують якісно новий рівень універсальної обо- ротоздатності окремих категорій майнових прав, характерна і для сучасного цивільного обороту України та інших країн світу.

 

До- статньо як приклад навести нещодавно законодавчо визначену можливість випуску та обігу в Україні цінних паперів, які опосе- редковують іпотечні відносини, — заставної та іпотечних сертифі- катів. У закордонній цивілістиці тенденція появи нових видів цінних паперів згідно з потребами цивільного обороту дістала назву «сек’юритизація» (від securiti — термінологічне позначен- ня цінних паперів у правовій системі США). Як зазначається в літературі, «сек’юритизація, перетворюючи звичайні зобов’язання боржника щодо кредитора на майно, забезпечує цим зобов’язанням підвищену оборотоздатність, вміщуючи їх у готову інфраструкту- ру фондового ринку і в кінцевому підсумку робить фінансові відносини в економіці більш мобільними, а саму економіку — більш гнучкою і ефективною» . Оборотоздатність цінних паперів, як і інших здатних до оборо- ту об’єктів цивільних прав, визначена на законодавчому рівні. Відповідно до положень ст. 178 ЦК України всі об’єкти цивільних прав (включаючи цінні папери) можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивіль- ного обороту, не обмежені в обороті або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи. Оборотоздатність цінних паперів не слід плутати з їх циркуляційною здатністю або транзитивністю, яку як їх ознаку обґрунтував Є. О. Крашенінников . Останні тер- міни мають більш вузьке термінологічне значення і позначають лише здатність цінних паперів циркулювати в цивільному обороті, тобто «транзитом» переходити від однієї особи до іншої. Оборотоздатність цінних паперів означає їх спроможність бути об’єктом значно шир- шого кола відносин, що виникають в цивільному обороті на підставі відповідних правочинів. Нормативно визначена оборотоздатність цінних паперів, а завдяки їй і майнових прав, які становлять їх зміст, забезпечує вирішення низки потреб цивільного обороту, що знаходить свій вияв у можливості випуску та обігу окремих їх видів. Завдяки цій властивості цінних паперів забезпечується розвиток інвестиційних процесів (акції, облігації), кредитно-розрахункових відносин (векселі, чеки), обіг позичкового капіталу (ощадні сертифікати, казначейські зобов’язання), здійснення великих товарообмінних операцій (коно- саменти, складські свідоцтва) і т. ін.

 

Ступінь оборотоздатності цінних паперів визначається їх видом і способом легітимації їх власника. Найбільш універсальну і спро- щену оборотоздатність (дійсно на рівні рухомих речей) мають цінні папери на пред’явника, оскільки для передачі виражених у них майнових прав досить одного їх вручення новому набувачу. Необхідність дотримання певних формальностей, враховуючи обов’язковість вказівки імені (найменування) управоможеної осо- би в ордерних і іменних цінних паперах, ускладнює їх передачу, а відтак і їх оборотоздатність. Є. О. Суханов, розглядаючи особли- вості передачі прав за іменними цінними паперами, мотивовано твердить, що при їх передачі необхідно виконати більше формаль- ностей, ніж при передачі інших видів документів. Це дало йому змогу говорити про ускладнену оборотоздатність іменних цінних паперів . Ускладненість механізму участі в цивільному обороті має місце і стосовно бездокументарних цінних паперів. Таким чином, Циркулювати – здійснювати кругообіг (див.: Ожегов С. И. Словарь русского языка. – С. 760). цей висновок поширюється не тільки на іменні і ордерні цінні папери, а й на бездокументарну форму їх випуску та обігу. Положення чинного законодавства про цінні папери чітко роз- межовують процедуру випуску цінних паперів у цивільний оборот (емісію) і власне їх участь у ньому (оборотоздатність). Зокрема, словосполучення «обіг цінних паперів» використовується для термінологічного позначення їх оборотоздатності. Тому певну проблему становить визначення співвідношення термінів «обіг», «оборот» і «цивільний оборот». Термін «обіг» зазвичай застосо- вується у правовому вжитку для позначення участі в цивільному обороті цінних паперів і грошей (зокрема, грошовий обіг). Сто- совно інших видів оборотоздатних матеріальних об’єктів цивіль- них прав (зокрема, речей і майнових прав), як правило, застосову- ють категорію «оборот». Разом з тим, Є. О. Суханов наголошує на необхідності чіткого правового регулювання відносин, пов’язаних саме з оборотом цінних паперів . З огляду на це терміни «обіг» і «оборот» за сферою застосування при позначенні динамічних аспектів участі цінних паперів у цивільному обороті слід розгля- дати як такі, що мають різну сферу термінологічного застосування. Словосполучення «оборот цінних паперів» підлягає застосуванню для позначення використання цінних паперів у різних сферах цивільного обороту, за винятком тих правовідносин, об’єктами яких вони не можуть бути через їх правову природу.

 

Словосполу- чення «обіг цінних паперів» має більш вузьке і спеціалізоване термінологічне призначення, оскільки передусім визначає особли- вості функціонування цінних паперів у цивільному обороті саме як об’єкта-інструмента забезпечення передачі посвідчених ними майнових прав. Разом з тим, і законодавство, і практика часто ототожнюють за сферою застосування терміни «обіг» і «оборот» цінних паперів, незважаючи на більш широке і універсальне зна- чення останнього із них. Візьмемо, наприклад, документарний цінний папір. Погашений документ не може визнаватися власне цінним папером, а відносини з його приводу не можуть підпоряд- ковуватися положенням цивільного законодавства, які визначають особливості їх обігу. Разом з тим, погашений документарний цін- ний папір може бути, наприклад, музейним або колекційним екс- понатом, а його передача — предметом правочинів, направлених на перехід права власності на нього як на об’єкт культурної спад- щини або колекціонування (купівля-продаж, міна, дарування). Виходячи з правового інтересу до нього як до «фізичної, тілесної субстанції» — раритетність екземпляра, його фізичний стан, поліграфічне виконання, рік емісії, відомості щодо емітента — юри- дичної особи, що давно вже припинила існування, інші характе- ристики, — він набуває правового значення звичайної рухомої речі. В цьому випадку він може бути об’єктом цивільного обороту як звичайна рухома річ, але ніяк не власне обігу цінних паперів як окремого і спеціалізованого його сегмента. Таким чином, стосов- но цінних паперів, що мають значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав, можливе рівнозначне використання в необхідному контексті термінів «обіг» і «оборот», оскільки вони мають однакову термінологічну усталеність у правовому вжитку. Перший з указаних термінів зазвичай посвідчує лише їх циркуля- ційну, транзитну здатність (наприклад, обіг цінних паперів у На- ціональній депозитарній системі), а другий визначає їх універсаль- ну здатність бути об’єктами цивільного обороту і відповідних відносин, що становлять його окрему сферу (наприклад, спадко- вих, сімейних тощо). Розглянемо категорію «цивільний оборот» у контексті досліджуваних проблем.У цивілістиці немає єдності висловлювань з приводу категорії «цивільний оборот», а також визначення охоп- люваної нею сфери і особливостей її термінологічного застосуван- ня. Зокрема, С. С. Алексєєв вважає, що цивільний оборот охоплює всю сферу дії цивільного права , інші правознавці, як правило, виходять із значно вужчого його розуміння.

 

Під цивільним оборо- том розуміють також «цивільно-правове вираження економічного обороту, який опосередковується договірними і недоговірними інститутами зобов’язального права… Зміст цивільного обороту визначає перехід майна від однієї особи (організації, громадянина) до другої особи на підставі укладених учасниками цивільного обороту правочинів або інших юридичних фактів» . Відомі про- позиції вважати сферою цивільного обороту зобов’язання, які виникають із правомірних дій. Як «сукупність цивільно-правових зобов’язань, що виникають із правомірних дій, направлених на передачу майна, виконання робіт, надання послуг, виплату грошей» визначає цивільний оборот О. О. Красавчиков . Нарешті, деякі правознавці розглядають цивільний оборот як сукупність право- чинів. Зокрема, Б. Б. Ебзеєв вказує, що цивільний оборот визна- чається сукупністю цивільно-правових правочинів, що призводять до обтяження майна новими правами або пов’язані з його перехо- дом від однієї особи до другої, тощо . Як сукупність правочинів розглядали торговий оборот (невід’ємною складовою цивільного) Г. Ф. Шершеневич і П. П. Цитович . Таким чином, найбільш усталеним у цивілістичній літературі є розгляд цивільного обороту як сукупності або зобов’язань, або правочинів. Ґрунтуючись на запропонованому С. С. Алексєєвим його широкому розумінні, цивіль- ний оборот — це структурно визначена окремими змістовно різноманітними сегментами певна всеохоплююча сфера майнових відносин, динамічність якої забезпечується шляхом укладення правочинів або здійснення інших правомірних дій (наприклад, юри- дичних вчинків). Правочини, що опосередковують випуск та обіг цінних паперів, забезпечують динамічність розглядуваного окремого сегмента цієї всеохоплюючої сфери. Виходячи із загального визначення право- чину (ч. 1 ст. 202 ЦК України), вони можуть бути спрямовані або на набуття, або на зміну, або на припинення цивільних прав та обов’язків. Стосовно цінних паперів можливість укладення пра- вочинів вказаної спрямованості дещо звужена. В період обігу (циркуляції) цінного папера в цивільному обороті характер і обсяг майнового права, що визначає його зміст, залишається незмінним. Таким чином робимо висновок про неможливість укладення пра- вочинів, направлених на зміну характеру чи обсягу майнового права, що визначає зміст цінного папера, протягом всього періоду їх циркуляції в цивільному обороті. Правочини в розглядуваній сфері можуть бути спрямовані лише на набуття, зміну або припи- нення прав і обов’язків у правовідносинах, об’єктом яких є цінні папери. Особливості правочинів, що забезпечують обіг цінних паперів, обумовлені дуалізмом їх правової природи. Всю сукупність правочинів, які опосередковують обіг цінних паперів, враховуючи правову мету їх вчинення, слід поділити на дві групи. Першу з них становлять правочини, які опосередковують передачу права влас- ності на документарні цінні папери або забезпечують їх обіг у На- ціональній депозитарній системі. Їх правова мета полягає в забез- печенні оборотоздатності посвідчених цінними паперами майнових прав. Другу групу становлять правочини, правовою метою яких є задоволення тих чи інших інтересів учасників цивільного обороту, які визначаються характером і обсягом цих майнових прав.

 

Особливості правочинів, що їх вчиняють стосовно цінних па- перів, дають підстави розглядати сферу їх обігу як окремий сегмент цивільного обороту. Участь у ньому цінних паперів (їх обіг) харак- теризується потенційною необмеженістю актів їх переходу (а разом з ними і майнових прав, що є їхнім змістом) від однієї особи до іншої. Зокрема, В. І. Труба зауважує, що «цінний папір здатний до цивільного обороту, оскільки він є об’єктом майнових цивільно- правових правочинів» . Як зазначає Л. Р. Юлдашбаєва, «обіг цінних паперів — це не просто процес укладення правочинів сам по собі, а саме сукупність цих правочинів, які розуміють, відповідно до цивільного законодавства, як дії, направлені на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків» . Тож обіг цінних паперів зазвичай опосередковується укладенням і виконанням правочинів, які забезпечують їх участь у цивільному обороті. Найбільш поширеним у цивільному обороті різновидом пра- вочинів, укладення і виконання яких забезпечує передачу права власності на цінні папери, є договір купівлі-продажу. Попри те, що відомості стосовно цього договору відомі людству не менше чо- тирьох тисяч років , його застосування щодо окремих категорій майнових благ має суттєві особливості. На прикладі договору купівлі-продажу в дореволюційній цивілістичній літературі йдеть- ся про умовність ототожнення правочинів, що опосередковують перехід права власності на цінні папери, з актами відчуження ре- чей. В. І. Синайський зазначав з цього приводу: «Якщо триматися чіткого поняття про право як про вираження панування чи влади людини над річчю, то права не повинні бути віднесені до речей. Тому не точно говорять, наприклад, про продаж цінних паперів, бо продаються не самі папери, а цінність, вираженням якої вони є» .

 

 Погодившись із цим твердженням, слід зауважити, що висновок Г. Ф. Шершеневича стосовно того, що «продавати і купувати можна лише речі як частини фізичного світу» , у сучасних умовах дещо застарів. При визначенні предмета купівлі-продажу положення ЦК України враховують розширення кола матеріальних об’єктів цивільних прав. Предметом цього договору може бути майно (товар), а також майнові права, права вимоги, валютні цінності і цінні папе- ри. При регулюванні відносин, які виникають при відчуженні за цим договором цінних паперів, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом або не випли- ває із суті відносин сторін (ч. 4 ст. 656 ЦК України). Звернімося до цих особливостей і пов’язаних з ними проблем. Однією з особливостей є визначення моменту, з якого договір вважається укладеним. За загальним правилом, договір купівлі- продажу визнається консенсуальним, оскільки він вважається укладеним з моменту досягнення домовленості сторін за всіма його суттєвими умовами. На думку ряду дослідників, виходячи зі спе- цифіки цінних паперів, «було б невірно обмежувати істотні умови договору купівлі-продажу тільки найменуванням і кількістю то- варів» . В. В. Вітрянський на основі аналізу поняття договору купівлі-продажу зауважив, що до його істотних умов повинні бути віднесені умови, які характеризують товар, котрий підлягає пере- дачі покупцю, в тому числі його якість і ціна . У деяких випадках укладення договору купівлі-продажу цінних паперів їх передача і оплата здійснюються одночасно. Це, зокрема, є характерним для укладення і виконання договору купівлі-прода- жу документарних цінних паперів фізичними або юридичними особами, які не є професійними учасниками фондового ринку. Чи не визначає це його реальний характер? На наш погляд, така мож- ливість не впливає на загальний висновок стосовно консенсуаль- ності досліджуваного договору. Для реального договору передача речі визначає момент його укладення і (як наслідок) приводить до виникнення відповідних прав і обов’язків. Передача і оплата цін- них паперів, навіть якщо вони збігаються в часі з моментом укла- дення договору, навпаки, означають факт його виконання належним чином. Основна правова мета, яку мали на увазі сторони договору, за цих умов є досягнутою. Зобов’язання, що ґрунтується на до- сліджуваному договорі, у розглядуваному випадку одночасно (за певної умовності) виникає і припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).