Цей загальний висновок підтверджується також аналізом особливостей укладення і вико- нання договору купівлі-продажу бездокументарних цінних паперів. Його укладення в письмовій формі завжди передує їх оплаті і пе- реведенню з рахунка на рахунок у цінних паперах. Для здійснення передбаченого для цього законодавством комплексу дій правово- лоділець зобов’язаний надати зберігачу не тільки передаточне розпорядження, але й надати екземпляр відповідного договору як підставу і доказ правомірності зміни управоможеної особи. Важ- ливе значення для його чинності має визначення суттєвих умов договору купівлі-продажу цінних паперів. О. І. Сафончик відно- сить до суттєвих умов договору купівлі-продажу предмет і ціну .

 

Слід зазначити, що окремі положення Закону України «Про націо- нальну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» і низка прийнятих відповідно до них інструкцій, норми яких регламентують порядок функціонування депозитарної системи, використовують термінологічне словоспо- лучення «поставка цінних паперів». У зв’язку з цим постає питан- ня, чи можуть цінні папери мати відношення до предмета догово- ру поставки? З огляду на специфіку вказаного договору відповід- ні дії стосовно цінних паперів не можуть бути його предметом, який може стосуватися лише передачі товарів і інших видів про- дукції, які використовуються в підприємницькій діяльності. У цьому разі йдеться про передачу пакетів цінних паперів масових емісій, а тому вказане словосполучення має значення законодав- чого ідіоматичного виразу. На купівлю-продаж цінних паперів цілком поширюється дія принципу свободи договору (п. 3 ст. 3 ЦК України). Його враху- вання забезпечує учасникам ринку цінних паперів можливість самостійно вирішувати питання участі в договірних відносинах, вибору контрагентів, формування їх змісту тощо. Це може в деяких випадках привести до корекції конструкції купівлі-продажу. Зок- рема, деякі біржові правочини можуть мати конструкційні особ- ливості, що визначають їх відмінність від класичного договору купівлі-продажу і його підвидів. У літературі з цього приводу за- значається, що при укладенні біржових правочинів стосовно без- документарних цінних паперів право власності не переходить, а тому і визнавати такі правочини купівлею-продажем немає під- став . Виходячи з особливого характеру емісійно-посвідчувальних відносин і посиленого контролю за випуском та обігом цінних паперів масових емісій, дія принципу свободи договору може під- порядковуватись окремим законодавчим обмеженням, застосову- ваним у розглядуваній сфері. Зокрема, О. В. Лисихін зазначає, що вони можуть стосуватися суб’єктного складу досліджуваних від- носин і забезпечувати задоволення переважного права акціонерів на покупку акцій нових випусків . Положення актів цивільного законодавства не містять вимог щодо форми договору купівлі-продажу цінних паперів, отже, до нього застосовуються загальні правила.

Однак, якщо вказані до- говори укладаються на організованому ринку, письмова форма є для них обов’язковою. Можливість застосування усної форми для договору купівлі-продажу документарних цінних паперів на пред’явника, що укладається на неорганізованому ринку, не виклю- чається, однак це слід визнати винятком, а не загальним правилом. Правило щодо письмової форми іменних цінних паперів обумов- лене необхідністю використання договору для легітимації право- набувача при подальшому переведенні на нього посвідчених ними майнових прав. З огляду на легітимаційно-посвідчувальне значен- ня і оборотоздатність цінних паперів для договору їх купівлі-про- дажу бажано установити законодавчу вимогу його укладення в простій письмовій формі у всіх випадках. Договір купівлі-продажу цінних паперів має оплатний характер, оскільки зобов’язання по передачі цінних паперів завжди корес- пондується зустрічному зобов’язанню по сплаті їх ціни, а тому є взаємозобов’язуючим. Що стосується ціни договору купівлі-про- дажу, то вона практично завжди визначається у змісті договору, а для ряду правочинів (наприклад, укладених на фондовій біржі) є і його істотною умовою. При її визначенні перш за все підлягають врахуванню змістовно-інструментальні характеристики цін- ного папера — тобто характер, зміст і обсяг посвідченого ними майнового права. Враховувати слід «цінність» цінного папера, яка полягає в «можливостях, що випливають з володіння відповідними правами в даних конкретних, тобто індивідуальних умовах» . При цьому вартість окремо взятого цінного папера може залежати від ряду чинників.

На вартість цінних паперів впливає і економічна ситуація на ринку, і платоспроможність емітента, й інші чинники економічного і навіть політичного характеру. Одним із таких чин- ників може бути також можливість довести сформований раніше їх пакет до величини контрольного. Вартість необхідної кількості цінних паперів, набуття прав на які дає змогу досягти вказаної мети, як правило, буде значно вищою, ніж звичайно. Вартість цінних паперів, що є предметом договору купівлі-продажу, засно- вується на їх номінальній вартості або інших показниках (напри- клад, біржових котируваннях). Однак вона може коливатися в разі впливу якихось додаткових чинників. Якщо сторони передбачили в договорі саму можливість і умови її перегляду, то ці цінові коли- вання підлягають врахуванню. Це можуть бути показники фінан- сово-господарської діяльності акціонерного товариства, зміна біржових котирувань цінних паперів, зміна попиту і пропозиції на них, політична або економічна кон’юнктура тощо. Спосіб оплати зазвичай обирається за згодою сторін.

На практиці договори купівлі- продажу цінних паперів, як правило, укладаються за умов поперед- ньої оплати (ст. 693 ЦК України). Зокрема, такий спосіб часто вико- ристовується при укладенні договорів купівлі-продажу корпоративних цінних паперів, питома вага яких на фондовому ринку найвища. Оплата цінних паперів за договором купівлі-продажу повинна здійснюватися відповідно до положень глави 74 ЦК України. Вартість цінних паперів, що підлягають передачі за договором купівлі-продажу, встановлюється його сторонами, але порядок її визначення має особливості. Так, іноді вона може мати вигляд обу- мовленої сторонами грошової суми. Ціна договору може визначатись вартістю одного цінного папера чи цілого їх пакета (сукупності цінних паперів єдиного випуску, емітованих одним емітентом). Крім того, установлення ціни може здійснюватись на рівні біржових ко- тирувань відповідних цінних паперів на тій чи іншій фондовій біржі з її прив’язкою до рівня середньозважених цін на аналогічні папери за певний період у місці виконання договору.

На окремих фондових біржах ціна може визначатись і «кроком» підвищення вартості (най- меншою кратною величиною нової запропонованої їх вартості) цінних паперів у ході біржових торгів. Умова про строк виконання договору купівлі-продажу не визначена законодавцем як обов’язкова. Тому сторони можуть і не враховувати її при формуванні основних положень договору, однак, як правило, цей строк обов’язково визначається. Це обумовлюєть- ся, передусім, інструментальною правовою природою цінних па- перів. Адже на їх цінність, а іноді і взагалі можливість визнання об’єктом-інструментом посвідчення майнових прав, може впли- нути банкрутство емітента, а також інші чинники. До того ж окремі боргові цінні папери (наприклад, векселі), строк виконання зобов’ язання за якими минув, також можуть втрачати цінність. На фондовій біржі строк або термін передачі цінних паперів за дого- вором у всіх випадках має значення істотної умови. Доцільно підкреслити, що на організованому ринку з урахуванням визначе- них умовами договору строків передачі цінних паперів біржові правочини поділяють на касові і строкові . Оплата цінних паперів за розглядуваним договором здійснюєть- ся зазвичай грошима, але в разі зустрічної передачі іншого майна правочин по їх відчуженню набуває значення договору міни.

Крім того, не виключена комбінована оплатність договору по відчужен- ню цінних паперів — одна частина їх вартості оплачується гроши- ма, інша, за погодженням сторін, — відповідним майном еквіва- лентної вартості. На договорі міни буде ґрунтуватись як передача одних цінних паперів взамін інших, так і їх обмін на інші види майна. Вказаний договір може бути підставою для обміну окремих цінних паперів однієї видової конструкції. Наприклад, обміну підлягають корпоративні цінні папери (акції одного АТ обміню- ються на акції іншого АТ). Характеристика досліджуваної сфери була б неповною без урахування ролі на ринку цінних паперів його професійних учас- ників — торговців цінними паперами. Окремі договори, що опо- середковують участь у цивільних взагалі і досліджуваних відно- синах зокрема інших осіб розглядали деякі правники . Цікавою є класифікація участі інших (третіх) осіб у зобов’язанні, запропо- нована М. І. Брагінським і В. В. Вітрянським , але вона підлягає поширенню лише на договірні зобов’язання і є багатоступінчастою (багаторівневою). Перший рівень утворюється за критерієм найме- нування при участі в зобов’язанні, тому виокремлюються «особи, що виступають від власного імені та від імені сторони в договорі» . Дру- гий рівень визначається особами, що беруть участь у договірних відносинах від власного імені. Серед них виокремлені ті, участь яких становить або, навпаки, не становить основну мету договору (тобто договори на користь третьої особи й інші).

Автори виокремлюють ще й третіх осіб на активній і пасивній стороні зобов’язання . Виходячи із цих загальнотеоретичних передумов, у емісійно- посвідчувальних правовідносинах також можуть брати участь не тільки безпосередні їхні учасники — управоможені і зобов’язані особи, що набувають права й беруть на себе обов’язки відповідно, але й інші суб’єкти. В одних випадках вони діють на користь тре- тьої особи (наприклад, договір на користь третьої особи — ст. 636 ЦК України), в інших можуть діяти в чужих інтересах, але мають і власну зацікавленість (комісія — ст. 1011, доручення — ст. 1000; комерційне представництво — ст. 243, ч. 2 ст. 1004; управління майном — ст. 1029 ЦК України). Деякі інші суб’єкти можуть і не бути учасниками розглядуваних договірних відносин, але все ж здійснювати відповідні юридично значущі дії. Це, наприклад, батьки або інші законні представники неповнолітньої особи, а також органи опіки і піклування, що дають згоду або дозвіл від- повідно на укладення ним правочину стосовно цінних паперів (ч. 4 ст. 32 ЦК України), адже очевидно, що він виходить за межі дрібних побутових правочинів. Важливу роль у забезпеченні участі цінних паперів у цивіль- ному обороті відіграє договір управління майном. За цим догово- ром одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сто- рона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управ- ління цим майном в інтересах установника управління або вказа- ної ним особи (вигодонабувача). Про специфіку договірних відно- син у сфері управління цінними паперами і можливість визнання його предметом не всіх їх видів йшлося в цивілістичній літературі . На це слід зауважити, що ч. 1 ст. 1030 ЦК України визначає цінні папери як предмет договору управління майном, не встановлюючи певних обмежень.

Однак найчастіше його предмет становлять цінні папери масових емісій (акції, облігації, депозитні сертифіка- ти, казначейські зобов’язання тощо), незалежно від форми їхнього випуску та обігу. Цінні папери індивідуальних емісій, особливо із незначними строками обігу (векселі, чеки, коносаменти, просте і подвійне складські свідоцтва) дуже рідко передаються в управлін- ня, але така можливість не виключена. Наприклад, беручи до уваги строковість і жорсткі правила опротестування векселів, а також здійснення інших юридично значущих дій стосовно них, вони можуть передаватись в управління особі, знання та досвід якої передбачають можливість його ефективного здійснення. До того ж, хоч вексель є цінним папером індивідуальних емісій, одна юридична особа потенційно може випускати десятки або навіть сотні векселів. Для здійснення необхідних юридично значущих дій стосовно цих документів виникає потреба у створенні окремої штатної одиниці або підрозділу. Як альтернатива вони можуть передаватись в управління професійному учаснику ринку цінних паперів. Між договором управління майном і договорами доручення та комісії є як певна подібність, так і відмінності . Слід погодитися з тим, що «насамперед договір довірчого управління майном оформляє здійснення управителем в інтересах власника чи вигодонабу- вача як юридичних, так і фактичних дій. Тим самим дані відноси- ни чітко розмежовуються з відносинами доручення і комісії, що мають предметом лише здійснення визначених юридичних дій» . Управитель майном (пакетом цінних паперів масових емісій) завжди виступає в цивільному обороті від власного імені.

Цінні папери, як і гроші, можуть бути об’єктом правовідносин, що виникають у сфері надання фінансових послуг. Наприклад, ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулю- вання ринків фінансових послуг» передбачає можливість здійс- нення фінансових послуг по випуску платіжних документів (век- селів і чеків), довірчого управління фінансовими активами (у тому числі й у цінних паперах, номінованих в національній і іноземній валютах) і їх залучення із зобов’язанням наступного їх повернен- ня, кліринг (розрахунки у сфері обороту бездокументарних цінних паперів) та інші фінансові операції. Певну роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин відіграють і односторонні правочини, предметом яких є юридично значущі дії стосовно цінних паперів, наприклад заповіт, доручення, прийняття спадщини і відмова від неї. Зобов’язально- забезпечувальний характер мають правочини по передачі цінних паперів як завдатку (ч. 1 ст. 570 ЦК України). Односторонніми актами саморегулювання, за рахунок яких забезпечуються конк- ретизація порядку правового регулювання розглядуваних відносин самими їх учасниками, є деякі правочини, які можуть укладатись у сфері спадкування. Це, наприклад, заповіт (ст. 1233 ЦК України), прийняття або відмова від прийняття спадщини, яку можуть ста- новити і цінні папери (ст. 1268 ЦК України). Крім того, передача цінних паперів у власність відказоодержувача може бути предме- том заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України). У сфері забез- печення саморегулювання відносин представництва, яке полягає у вчиненні правочинів, предметом яких є юридично значущі дії стосовно цінних паперів, може застосовуватись довіреність (стат- ті 244, 246 ЦК України). Враховуючи можливість укладення пра- вочинів стосовно цінних паперів у межах здійснення підприємни- цької діяльності, довіреністю (а також і договором) можуть визна- чатись повноваження комерційного представника — особи, яка є професійним учасником фондового ринку.

Цінні папери можуть розглядатись як різновид майна, що ви- користовується для забезпечення виконання зобов’язань. Зокрема, цінні папери можуть бути предметом неустойки (ст. 549 ЦК Украї- ни), поруки (ст. 553 ЦК України), завдатку (ст. 570 ЦК України) або застави (ст. 572 ЦК України). Вони можуть також бути пред- метом притримання (ст. 594 ЦК України). На такій можливості використання цінних паперів наголошує Н. В. Южанін . Особливістю правочинів, що забезпечують участь цінних па- перів у цивільному обороті, є певна їх залежність від форми ви- пуску та обігу. Однак ключовою інструментальною характеристи- кою, що впливає на можливість чи, навпаки, неможливість від- повідних видових конструкцій цінних паперів бути об’єктом тих чи інших договірних відносин, є зміст, обсяг, порядок здійснення та інші властивості посвідчених ними майнових прав. Певну роль відіграє також спосіб легітимації управоможеної особи і правова мета, яку мають сторони, здійснюючи правочин, — оплатна чи безоплатна передача права власності на цінні папери. Основним різновидом правочинів, що забезпечують індивідуальне регулю- вання відносин, що виникають у процесі участі цінних паперів (як об’єктів цивільних прав) у цивільному обороті, є договори, спря- мовані на передачу права власності на цінні папери. Правочинами, предметом яких є передача цінних паперів у власність, постають договори купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України), міни (ст. 715 ЦК України), дарування (ст. 717 ЦК України), пожертви (ст. 729 ЦК України), ренти (ст. 731 ЦК України), довічного утримання (догляду) (ст. 744 ЦК України) тощо. Все це ілюструє широту і уні- версальність застосування договірних конструкцій як правового засобу забезпечення участі цінних паперів у цивільному обороті. Це свідчить про влучність запропонованого в літературі підходу щодо визначення договору в одному із можливих аспектів аналізу його правової природи як універсального юридичного засобу (еле- менту) механізму правового регулювання