Роль зберігачів у механізмі забезпечення функціонування Національної депозитарної системи полягає в здійсненні обліку прав на бездокументарні цінні папери шляхом урахування імені їх володільця, а також виду і кількості належних їм акцій одного емітента. Окремого розгляду заслуговує дискусійне питання єдності чи розбіжності механізмів передачі документарних і бездокументар- них цінних паперів. Механізм передачі документарних цінних паперів шляхом укладення правочинів, спрямованих на передачу права власності на них, вважається усталеним і в цивілістичній літературі не піддається сумніву. А ось можливість визнання од- ного із різновидів правочинів, що укладаються стосовно бездоку- ментарних цінних паперів, договором їх купівлі-продажу запере- чується. Зокрема, Є. О. Суханов твердить, що «відчуження (пере- дача) прав акціонерів відбувається... не шляхом купівлі-продажу цінних паперів (тому що їх не існує, а запис (курсив мій. — В. Я.) не може бути об’єктом купівлі-продажу), а шляхом поступки прав (цесії)... Тому об’єктом купівлі-продажу можуть бути лише деякі документарні цінні папери» . Дійсно, детальний розгляд механізмів передачі документарних і бездокументарних цінних паперів на перший план висуває проблеми визначення не тільки їх єдності чи розбіжності, але й можливості беззастережного застосування до них договірних чи інших зобов’язальних конструкцій, призначених для передачі прав власності, тощо. Однак очевидним є законодав- че закріплення можливості купівлі-продажу бездокументарних цінних паперів і поширення на них правового режиму оборотоздатних об’єктів цивільних прав.

 

Дороговказом вирішення вказа- них проблем є інструментальна природа цінних паперів. Вико- ристання положень про купівлю-продаж у ході передачі як доку- ментарних, так і бездокументарних цінних паперів має однакову умовність, оскільки воно засноване на їх інструментальному при- значенні. В обох випадках кінцевою правовою метою застосуван- ня розглядуваних договірних механізмів є передача посвідченого цінним папером майнового права іншій особі. Однак виконання цінними паперами легітимаційно-посвідчувального призначення в механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин і в подальшому вказує на необхідність одночасної пере- дачі обох категорій прав, що визначають їх конструкційну (дуалістичну) специфіку. Це дає підстави зробити висновок про немож- ливість часткової передачі майнових прав, що становлять зміст емісійно-посвідчувальних відносин.

Диспозитивне правило, визначене положеннями ст. 514 ЦК України, аналіз якого дав змогу окремим правникам твердити про допустимість часткової уступ- ки вимоги, у досліджуваних відносинах застосуванню не підлягає. Зважаючи на неподільність правоможностей, які належать право- володільцю за цінними паперами, вони переходять до нового правонабувача у повному обсязі. Конструкційно-дуалістична специфіка цінних паперів обумовлює і подвійність механізму передачі прав, пов’язаних із функціо- нуванням цінних паперів у цивільному обороті. Йдеться про взає- моузгоджені способи договірної передачі (зокрема, шляхом укла- дення договору купівлі-продажу) прав «на папір» і суто зобов’ язальні способи (відступлення права вимоги — цесії) переда- чі прав «з папера», що поєднані в єдиному подвійному (і цим унікальному) механізмі. Причому перший з указаних способів завжди, як стосовно документарних, так і бездокументарних цін- них паперів, має допоміжний (інструментально-обумовлений) характер. Тому слід уточнити висновок Є. О. Суханова стосовно визначення об’єктом купівлі-продажу лише окремих видів доку- ментарних цінних паперів.

Визнання предметом передачі за дого- вором купівлі-продажу як документарних, так і бездокументарних цінних паперів є однаково умовним. Таким чином, обумовлена інструментальною спрямованістю цінних паперів подвійність розглядуваного механізму завжди полягає в комбінуванні речово- го правочину (купівля-продаж, міна, дарування, рента тощо) і зобов’ язального правочину (уступка права вимоги). У їх єдності і взаємоузгодженості полягає специфіка передачі обох категорій майнових прав, що становлять єдине комплексне майнове право. Вади одного із указаних правочинів є достатніми для того, щоб цей механізм «не спрацював», а акт передачі прав був визнаний здійсненим неналежним чином, а відтак таким, що не відбувся. У зв’язку з цим слід погодитись із висловленими у цивілістич- ній літературі різних часів твердженнями стосовно того, що слід розрізняти поняття цесії як такої і правочину, що є підставою її здійснення. Такої думки дотримуються і вітчизняні правники . «Цесія знаходить свій вияв у передачі цедентом цесіонарію визна- ченого права на підставі правочину чи згідно з законом. Тим самим у першому випадку сама передача має підставою договір, що зв’язує цедента з цесіонарієм. Але цим договором є не цесія, як нерідко думають, а той правочин, що є підставою переходу прав, що становить сутність цесії» . Г. Ф. Шершеневич з цього приводу зазначав, що «...акт передачі права, який називається цесією, відріз- няється від правочину, що слугує їй підставою... хоча найчастіше обидва акти зливаються, очевидно, в один. Але, власне кажучи, вони однаково різні, як передача матеріальних речей і договір, що покладений у її основу» . Виходячи із цих доречних міркувань, механізм здійснення передачі прав вимоги шляхом цесії завжди опосередковується двома взаємопов’язаними правочинами. Пер- ший з них є підставою її здійснення, а як другий правочин слід розглядати юридично значущі дії, що, власне, і є уступкою права вимоги — цесією.

Серед відомих у цивілістичній літературі спроб визначення її правової природи єдності поглядів немає, що завжди дає привід для дискусії. Зокрема, поділяючи загальний висновок про розмежування розглядуваних правочинів, В. А. Бєлов пише про договірний характер правової природи цесії. «Вчені неодно- разово підкреслювали, — зауважує він, — що договір про відступ- лення права вимоги завжди має своєю підставою загальноцивільний правочин (купівля-продаж, дарування, внесок у капітал юридичної особи, використання як засобу платежу, факторинг і т. д.), з яким, однак, не зливається і не повинен ототожнюватися» . Не вдаючись у дискусію щодо правової природи загальноцивільної цесії, розгля- немо специфіку індосаменту як аналогічного правочину. Деякі положення, викладені у ст. 197 ЦК України, що унормо- вують механізми передачі окремих видів цінних паперів, характе- ризуються термінологічною плутаниною і недостатньою для нор- мативних актів змістовною чіткістю. Зокрема, визначаючи механізм передачі майнових прав, посвідчених іменними цінними паперами, положення п. 4 вказаної статті сконструйовані із використанням термінів «цесія» і «індосант».

Застосування останнього свідчить на користь законодавчого поширення на іменні цінні папери ме- ханізму передачі посвідчених ними майнових прав за індосамен- том. Цей висновок цілком узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», згідно з якими права, посвідчені іменними цінними паперами, передають- ся в порядку, встановленому законами України. Згідно з ч. 3 ст. 163 Господарського кодексу України іменні цінні папери передають- ся шляхом повного індосаменту (передавальним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Аналогічні положення щодо ордерних цінних паперів (ч. 4 вказаної статті) характеризуються частим застосуванням низки термінів, пов’язаних з індосацією (індосант, індосат, індосамент) і водночас повним ігноруванням терміна «цесія». Тож перед вне- сенням остаточних пропозицій щодо шляхів розв’язання розгля- дуваних проблем слід внести певну термінологічну ясність, окрес- ливши співвідношення основних термінів, які застосовуються для впорядкування механізмів передачі майнових прав, посвідчених іменними і ордерними цінними паперами. По-перше, беручи до уваги статус правоволодільця за цінними паперами як кредитора, механізм передачі останнім посвідчених ними майнових прав ін- шій особі є правочином, який у цивілістиці набув усталеного термінологічного визначення відступлення права вимоги (цесії). По-друге, наведене законодавче визначення індосаменту як засвід- чувального передавального напису дає підстави розглядати остан- ній як особливий характерний лише для розглядуваного механізму правовий засіб і форму вказаного правочину. Однак здійснювана із застосуванням індосаменту передача майнових прав, посвід- чених іменними і ордерними цінними паперами, має суттєві розбіжності, нормативне визначення яких і вносить вказану тер- мінологічну плутанину. Впорядкований положеннями п. 4 ст. 197 ЦК України механізм передачі іменних цінних паперів ототож- нюється із загальним порядком, встановленим для відступлення права вимоги (цесії). А відтак індосант відповідає лише за недій- сність посвідченої цінним папером вимоги до емітента і не від- повідає за її невиконання останнім. За індосаментом, що визначає порядок передачі майнових прав, посвідчених ордерними цінними паперами, індосант відповідає не тільки за їх існування, але і здій- снення. В цьому полягає основна відмінність індосації майнових прав, посвідчених іменними і ордерними цінними паперами.

Положення аналізованої статті містять термінологічні і змістовні характеристики індосаментів, що застосовуються в механіз- мі передачі майнових прав, посвідчених ордерними цінними па- перами, як бланкового (без зазначення особи, на користь якої має бути здійснене виконання) і ордерного (із зазначенням особи, на користь якої або за наказом якої має бути здійснене виконання). Отже, індосамент, що забезпечує дієвість механізму передачі май- нових прав, посвідчених іменними цінними паперами, слід термі- нологічно визначити як іменний (з огляду на положення вказаного закону). Нарешті, і іменний, і ордерний, і бланковий індосаменти є повними з точки зору повноти посвідчених іменними і ордерни- ми цінними паперами майнових прав, механізм передачі яких ін- шим особам вони забезпечують. Пункт 5 аналізованої статті визначає можливість застосування ще одного виду індосаментів — доручального. Його специфіка полягає в посвідченні доручення правоволодільця за цінним папером іншій особі здійснювати посвідчені ним майнові права на свою користь, тобто без їх повного передання індосату. Механізм правового регулювання емісійно- посвідчувальних відносин не обмежується застосуванням зазна- чених чотирьох видів індосаментів. У сфері вексельного обороту застосовуються ще кілька різновидів індосаментів . Деякі з них мають універсальний характер і можуть використовуватись і в сфері обігу інших видів іменних і ордерних цінних паперів. Безо- боротний індосамент має вузьку сферу застосування (лише век- сельний оборот) і характеризується тим, що містить обмовку ін- досанта «без оборота на мене (нас)», наявність якої в його тексті виключає його із безперервного ряду векселезобов’язаних осіб. Індосамент інкасовий являє собою передаточний запис, згідно з яким особа, що приймає вексель, має право інкасувати суму век- сельного боргу, а в разі відмови боржника сплатити його — здій- снити протест векселя. Інкасовий індосамент є спорідненим із доручальним. Індосамент з дорученням містить обмовки «валюта для отримання», «на інкасо», «як довіреному» тощо. Векселедер- жатель, що отримав вексель за таким індосаментом, має право передати його далі тільки в порядку передоручення. Індосамент умовний містить додаткову умову індосанта, наявність якої приво- дить до його дійсності. Заставний індосамент може використову- ватись не лише у сфері вексельного обігу. Його здійснення свідчить про передачу векселя (або іншого цінного папера) під заставу . Відмінності індосаменту і цесії були предметом детального роз- гляду в цивілістичній літературі.

Слід погодитись із висновками, запропонованими В. В. Посполітаком стосовно того, що індоса- мент і цесія є різнорідними правочинами, оскільки, на відміну від цесії, він додатково установлює заставні правовідносини (застав- ний індосамент), є засобом доручення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав (індосамент з дорученням) і забезпечує неможливість звернення права вимоги на одного із індосантів (безоборотний індосамент) тощо . Таким чином, індо- самент, який забезпечує не лише передачу посвідченого цінним папером майнового права, але й деякі окремі аспекти його здійс- нення, є більш універсальним правовим засобом, ніж цесія. Аналіз указаних видів індосаментів дає змогу визначити його загальну правову природу як особливий (відмінний від власне цесії) правочин, що має односторонній характер. Адже передаваль- ний напис (індосамент) здійснюється особисто управоможеною за цінним папером особою, а тому з точки зору як його змісту, так і форми постає односторонньо-управоможуючим правочином, спря- мованим за своїм юридичним результатом на наділення іншої особи суб’єктивним правом. Особливість індосаменту як способу передачі прав полягає в тому, що він учиняється тільки на самому цінному папері. З цього випливає, що індосамент здійснюється тільки стосовно документарних цінних паперів.

Аналогічної дум- ки дотримується і А. Габов . Таким чином, індосамент являє собою односторонній правочин, що вчиняється в письмовій формі. Однак, як і будь-який інший односторонній правочин, індосамент сам по собі відразу не викликає ніяких правових наслідків. Вони настають при його вчиненні в поєднанні з правочином, що є органічним елементом єдиного юридичного складу, наявність і завершеність якого забезпечує перехід прав «на папір» і «з папера». Ними мо- жуть бути як правочини, що забезпечують перехід права власності на документарні цінні папери, так і ті, що є підставою для переве- дення прав на бездокументарні цінні папери на нового набувача в Національній депозитарній системі. Таким чином, досліджуваний механізм опосередковується певною сукупністю взаємопов’язаних правочинів. У цьому аспек- ті цінні папери постають як базова конструкція, видові варіації якої покликані забезпечувати кілька альтернативних варіантів передачі прав на іменні та ордерні (документарні) цінні папери за допомогою передавального напису (індосаменту), що також має значення односторонньо-управоможуючого правочину.

Докумен- тарний цінний папір набуває в цьому разі значення об’єкта-інстру- мента, що є носієм правової інформації стосовно цілої низки правочинів по передачі посвідчених цінними паперами майнових прав. Наприклад, на звороті векселя, що був переданий п’ять (де- сять тощо) разів, буде здійснена така ж кількість індосаментів. Враховуючи, що кожний індосамент, як і інший правочин, має не тільки певний зміст, що полягає у здійсненні юридично значущих дій, але і форму, кожен із п’яти (десяти) написів на звороті матиме правове значення форми правочину. Тож, з одного боку, індосова- ний документарний цінний папір постає як об’єкт-інструмент, що забезпечує незмінність односторонньої волі емітента на потенцій- не набуття посвідчених ним майнових прав будь-яким законним правонабувачем протягом всього часу його участі в цивільному обороті. З другого боку, він дає змогу одночасно зафіксувати на його звороті в письмовій формі і всім зацікавленим особам від- слідковувати у подальшому всі подальші односторонні акти пере- дачі посвідчених цінним папером майнових прав і першого, і на- ступних правонабувачів. Жодна інша цивілістична конструкція такого значення не має. Отже, значення особливої конструкції, форми закріплення майнових прав, у якій знаходять письмове вираження односторон- ньо-управоможуючі правочини не тільки зобов’язаних осіб (емі- тента), але іноді й управоможених за цінним папером осіб, завжди зберігається за документарним цінним папером у ході його подаль- шого обігу в цивільному обороті. Конструкція цінних паперів дає змогу в кінцевому підсумку (після низки транзитних передач посвідчених папером майнових прав) пов’язати формалізоване воле- виявлення емітента і останнього набувача прав на нього.

Таким чином, цінний папір як форма односторонньо-управоможуючого правочину емітента і інший правочин (договір купівлі-продажу, міни, дарування, заповіт тощо), на підставі якого набувались посвідчені ним майнові права, стають взаємопов’язаними елемента- ми єдиного юридичного складу. Взаємоузгоджене поєднання в його межах цих категорій правочинів, за умови відсутності визначених законодавчо вад, які призводять до їх недійсності в кожному ви- падку передачі прав на цінні папери, спричиняють нівелювання зазвичай персоналізованого в договірних відносинах правового зв’язку між управоможеною і зобов’язаною особами. Його зне- особлення за рахунок транзитивної здатності цінних паперів і за- безпечуваної нею універсальної оборотоздатності посвідчених ними майнових прав приводить до виникнення між ними особли- вих, як з точки зору їхнього змісту, так і враховуючи їх суб’єктний склад, емісійно-посвідчувальних правовідносин. Їх специфіка полягає в тому, що ці правовідносини можуть виникати між осо- бами, які ніколи у стосунки між собою не вступали (емітент і будь-який інший, після першого, набувач прав на них). До настан- ня моменту здійснення посвідченого цінним папером майнового права його наявність (завершеність) приводить лише до виникнен- ня потенційного права вимоги кожної управоможеної особи до боржника-емітента щодо виконання відповідного кореляційного обов’язку в період обігу документа в цивільному обороті. Оста- точно реалізувати набуте право вимоги до емітента шляхом засто- сування відповідного видового механізму реалізації посвідченого цінним папером майнового права зможе останній правонабувач