Правовий режим цінних паперів визначає особливий порядок передачі прав на цінні папери і, як наслідок, зміни управоможених суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин і забезпечення обо- ротоздатності посвідчених ними майнових прав. У цьому аспекті цінні папери постають як «певний "фондовий інструмент” (курсив мій. — В. Я.), за допомогою якого можна одержати доступ до реальних цінностей чи забезпечити перехід (рух) цих цінностей від одного суб’єкта до іншого» . Цей порядок залежить від форми випуску цінних паперів і обумовленого їх видом способу легіти- мації управоможеної за ними особи.

 

Однак положення актів чин- ного цивільного законодавства України не передбачають можли- вості заміни зобов’язаної в досліджуваних правовідносинах осо- би — їх емітента. У період обігу цінного папера емітент (навіть за згодою кредитора — власника цінного папера і за наявності попе- редньої домовленості з новим боржником) не має права перевести свій борг на іншу особу. Недопустимість зміни суб’єктного складу розглядуваних правовідносин на стороні емітента в ході функціо- нування в цивільному обороті як документарних, так і бездоку- ментарних цінних паперів цілком зрозуміла. Адже у противному разі не виключена ситуація, за якої той самий цінний папір може бути об’єктом зобов’язального правовідношення, в якому беруть участь дві зобов’язані особи, правове становище яких є спірним. Теоретично цей висновок відповідає обстоюваному підходу, від- повідно до якого дії, наслідком здійснення яких є оформлення цінного папера, є односторонньо-управоможуючим правочином.

 

 Стосовно документарних цінних паперів масових емісій такі мір- кування додатково обґрунтовуються тим, що закріплення низки відомостей щодо індивідуалізації емітента в самому тексті доку- мента входить до складу виготовлених друкарським способом (а отже незмінних не тільки юридично, а й технічно) обов’язкових реквізитів. Відповідно до положень ч. 2 ст. 196 ЦК України доку- мент, що не містить обов’ язкових для досліджуваних об’єктів цивіль- них прав реквізитів (і передусім відомостей, що індивідуалізують їх емітента, — вказівки імені стосовно фізичних або найменування для юридичних осіб) і не відповідає встановленій для них формі, не є цінним папером. Відсутність у цінному папері вказівки імені або найменування їх емітента в усіх випадках тягне за собою немож- ливість визнання документа цінним папером. У цінних паперах, що випускаються в індивідуальному порядку (вексель, чек, коносамент, складське свідоцтво та ін.) ім’я або найменування їх емітента не подається в тексті документа друкарським способом, а частіше всьо- го вказується їх емітентом шляхом заповнення цього реквізиту «від руки». У цьому разі також діє загальне правило щодо обов’язковості вказівки імені або найменування емітента в тексті документарного цінного папера і заборони його заміни в період обігу цінних паперів індивідуальних емісій. Запропонований підхід до вирішення розглядуваної проблеми, на нашу думку, має бути поширеним і на бездокументарні цінні папери. Як об’єкт цивільних прав цінні папери всіх допустимих чинним за- конодавством форм їх випуску (документарної і бездокументарної) підпадають під дію єдиного правового режиму.

 

Переведення боргу емітентом у досліджуваних зобов’язальних правовідносинах здійс- нюється шляхом оновлення даних щодо особи нового боржника у здійсненому зберігачем обліковому записі. Ця дія не викликає склад- нощів із погляду юридико-технічних прийомів її вчинення. Мож- ливість поширення наведеного вище загального висновку на бездо- кументарні цінні папери заснована на аналізі положень спеціального законодавства, що регулюють відносини в зазначеній сфері. Зокрема, однією із законодавчо встановлених особливостей цінних паперів (як документарних, так і бездокументарних) є можливість їх кон- вертації. Відповідно до п. 1.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів конвертацією є переве- дення іменних цінних паперів одного виду або форми випуску в інший вид або форму випуску. Стосовно документарної форми випуску конвертація здійснюється шляхом їх знерухомлення. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» знерухомлення цінних паперів — це переведення цінних паперів, випущених у документар- ній формі, в бездокументарну форму шляхом депонування їх сертифі- катів у сховищах зберігачів цінних паперів. Знерухомлені цінні папе- ри відповідно до положень зазначеного Закону згодом можуть знову набувати документарної форми. Ця законодавчо закріплена мож- ливість підлягає доктринальному термінологічному визначенню як зворотна конвертація. Можливість зміни даних про особу емітента-боржника як у реєстрі, так і в тексті бланка цінних паперів для документарної форми їх випуску в разі здійснення конвертації (наприклад, шляхом знерухомлення документарних цінних паперів) згодом може при- звести до недопустимих правових наслідків. Ці наслідки можуть полягати в появі невідповідності даних про нового і початкового емітентів бездокументарних цінних паперів. Це може відбутися, коли зміниться такий реквізит цінних паперів, випущених у доку- ментарній формі, як вказівка імені їхнього емітента, при зворотній конвертації. У здійсненому зберігачем обліковому записі як емітент цінних паперів буде значитися одна особа, а в сертифікатах доку- ментарних цінних паперів, які раніше були депоновані і поверта- ються в обіг, — інша. Таким чином, допустима чинним законодавством зміна форми цінних паперів у період їх обігу в цьому випад- ку може призвести до зміни їх змісту.

 

Це недопустимо як з теоре- тичної, так і з практичної точок зору, оскільки зміна змісту цінно- го папера після його випуску в оборот і протягом всього часу його функціонування в цивільному обороті як об’єкта цивільних прав і в розглядуваному механізмі правового регулювання (як інстру- мента, правового засобу) чинним законодавством не передбачена. Цей висновок підтверджується також необхідністю забезпечення максимального (враховуючи особливості регламентації відносин у сфері випуску і обігу кожного окремого різновиду досліджуваних об’єктів цивільних прав) ступеня уніфікації положень чинного законодавства стосовно документарних і бездокументарних цінних паперів, для яких встановлено єдиний правовий режим. Проблему, пов’язану з досліджуваною, становить визначення наслідків припинення юридичної особи (яка є емітентом цінних паперів масових емісій) із правонаступництвом (тобто передачею всього належного її майна, а також прав і обов’язків іншим юри- дичним особам (ч. 1 ст. 104 ЦК України)). Майнові наслідки, пов’язані з припиненням акціонерного товариства і подальшою юридичною долею випущених ним акцій, досить повно і ґрунтов- но проаналізовані в літературі . Водночас проблема допустимості переходу комплексу обов’язків, зумовлених статусом юридичної особи-емітента цінних паперів масових емісій, до його правонаступників залишилася досі нерозв’язаною. Виходячи з аналізу новел ЦК України (які стосуються як юридичних осіб, так і цінних паперів), емітентами боргових цінних паперів масових емісій, як правило, можуть бути підприємницькі товариства. Зокрема, гос- подарське товариство як різновид останніх може випустити боргові цінні папери (наприклад, облігації), строк обігу яких на момент його ліквідації (з правонаступництвом) ще не скінчився.

 

Таким чином, перехід статусу емітента до юридичних осіб, які визначені як його правонаступники в разі припинення господарського това- риства з правонаступництвом, є неприпустимим. Разом з тим, майнові права та інтереси осіб, які інвестували грошові кошти у випущені таким товариством боргові цінні папери, повинні бути законодавчо забезпечені. При цьому недопустимість порушення балансу майнових інтересів учасників цивільних правовідносин вимагає зважених підходів до вирішення долі боргової частини майна юридичних осіб, діяльність яких припиняється як із право- наступництвом, так і без нього. При припиненні юридичної особи без правонаступництва її діяльність припиняється без переходу прав і обов’язків до інших юридичних осіб, а доля майна, що перебуває на її балансі, вирі- шується ліквідаційною комісією в установленому законом поряд- ку. Законодавство чітко встановлює майнові наслідки припинення шляхом ліквідації акціонерного товариства для акціонерів. Акціо- нерне товариство є юридичною особою, яка практично з моменту свого створення в обов’язковому порядку набуває статусу емітен- та і зберігає його протягом усього періоду функціонування в цивільному обороті випущених ним акцій. При ліквідації акціонер- ного товариства така проблема не виникає — його акції підлягають обов’язковому анулюванню. Анулюванню з виплатою їх номіналь- ної вартості і відсотків їх власникам підлягають й інші випущені юридичною особою, що ліквідується, боргові цінні папери, наприклад облігації.

 

Отже, статус емітента і заснований на ньому комплекс обов’язків не може бути об’єктом передачі при право- наступництві. Водночас припинення юридичної особи-емітента в усіх випадках тягне за собою припинення правовідносин, засно- ваних на випуску як боргових, так і цінних паперів інших груп і повинно приводити до дострокового виконання комплексу обов’ язків емітента перед правоволодільцями. Законодавче закріплення визначеної черговості задоволення вимог власників боргових цінних паперів масових емісій у разі припинення юридичної особи, яка є їх емітентом, до моменту за- кінчення строку їх обігу є додатковим засобом забезпечення непо- рушності їх обороту.

 

На сьогодні недостатнє поширення в Україні випадків емісії юридичними особами популярних в інших країнах боргових цінних паперів (зокрема, облігацій) саме й обумовлено недовірою потенційних інвесторів до такої форми інвестування вільних грошових коштів. Тому було б доцільним установити в законодавстві про цінні папери обов’язок органів юридичної осо- би-емітента боргових цінних паперів масових емісій забезпечува- ти резервування частини майнових активів або резервних фондів (при їх наявності), що є на його балансі, для забезпечення повер- нення грошових коштів, отриманих внаслідок їх емісії. Такий обов’язок юридичної особи-емітента не тільки слід установити в законодавстві про цінні папери, а й законодавчо забезпечити покладення контролю за його виконанням на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Реалізація цієї пропозиції була б достатньою гарантією повернення грошових коштів, вкладених інвесторами в купівлю емітованих юридичними особами цінних паперів масових емісій. А це, у свою чергу, значно підвищило б рівень довіри інвесторів до розглядуваних об’єктів цивільних прав і засобів забезпечення інвестування (а також фондових цінностей) і, як наслідок, активізувало б діяльність інвесторів на ринку бор- гових цінних паперів масових емісій, що позитивно позначилося б на розвитку економіки України в цілому. Ще однією невеликою проблемою, пов’язаною з аналізом пра- вового становища юридичної особи-емітента, є визначення особ- ливостей її ліквідації як підстави припинення зобов’язань, взятих перед власниками емітованих нею цінних паперів. Виходити із загального правила про припинення зобов’язання (ст. 609 ЦК України) в разі ліквідації юридичної особи, котра є емітентом цінних паперів, слід з урахуванням таких міркувань.

 

Правовий режим цінних паперів характеризується використанням для регламентації заснованих на їх оформленні і випуску в обіг відносин, норм зобов’язального права в межах, обумовлених особливостями пра- вової природи цінних паперів. Обов’язок емітента, що виникає у зв’язку з випуском ним в обіг документарних цінних паперів, як кореспондуючий майновому праву, що становить їх зміст, не може розглядатися без урахування тісного правового зв’язку останнього з документом. Тому при ліквідації юридичної особи-емітента всі його обов’язки перед власниками документарних цінних паперів підлягають припиненню з виконанням зобов’язання, що станови- ло їх зміст. Виходячи з обґрунтованої М. М. Агарковим конститу- тивності розглядуваних об’єктів цивільних прав, випущених у документарній формі, в момент виконання вказаного зобов’язання власники повинні не тільки пред’явити, але і передати емітенту належні їм сертифікати документарних цінних паперів. Це дає змогу визначити одночасність припинення як зобов’язальних, так і речових правоможностей, які становлять зміст розглядуваних правовідносин (якщо умоглядно розглядати їх окремо).

 

Важливою теоретичною і практичною проблемою є визначен- ня допустимості участі в досліджуваних правовідносинах як емі- тента двох і більше (як юридичних, так і фізичних) осіб. Особливо актуальним є вирішення цієї проблеми з урахуванням зазначеної у цивілістичній літературі тенденції появи «поміж самостійними юридичними особами відносин субординації, підпорядкування...» . Загальне правило, встановлене ч. 2 ст. 510 ЦК України, передбачає можливість участі в зобов’язанні на стороні боржника чи креди- тора або однієї, або одночасно кількох осіб. Аналіз положень чинного законодавства, що визначають особливості суб’єктного складу досліджуваних правовідносин, уможливлює участь у них на стороні емітента тільки однієї особи. Цей висновок ґрунтуєть- ся на положеннях ч. 2 ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», згідно з якими емітент — це юридична особа, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов’язання щодо них перед їх власниками. Аналогічний висно- вок випливає з буквального тлумачення положень ч. 1 ст. 199 ЦК України. У цій нормі також йдеться про «особу, яка видала (випустила) цінний папір», а не про осіб. Множинність осіб на стороні емітента як у документарних, так і в бездокументарних цінних паперах об’єктивно неможлива. Зокрема, і теоретично, і практично недопустимою є множинність осіб на стороні емітента при випуску акцій. Слід зазначити, що практика участі в оформ- ленні і випуску цінного папера в цивільний оборот декількох осіб, які спільно беруть участь в аналізованих правовідносинах на сто- роні емітентів, в Україні відсутня. Деякі особливості має і правове становище управоможеної за цінним папером особи. Зобов’язальні правовідносини завжди ха- рактеризуються визначеністю персоналій як особи боржника, так і кредитора, що обумовлює їх відносний характер.

 

Правове стано- вище кредитора в зобов’язальних правовідносинах, що виникають у сфері випуску і обігу документарних цінних паперів, має деякі особливості. Вони полягають у тому, що в цінних паперах на пред’явника, а також іменних і ордерних, переданих за бланковим індосаментом, ім’я їх власника в певні моменти може залишатися невідомим. У правовідносинах, установлених на підставі загальних положень зобов’язального права на підставі договору, така ситуа- ція виключена, оскільки його суб’єктний склад завжди персональ- но визначений. Особа нового боржника або кредитора завжди ві- дома і при його зміні у встановленому чинним законодавством порядку. Вказана особливість суб’єктного складу досліджуваних правовідносин визначається однією з цілей законодавчого вста- новлення для цінних паперів характерного тільки для них право- вого режиму. Можливість знеособлення управоможеної в розгля- дуваних правовідносинах особи є засобом забезпечення спрощеної оборотоздатності деяких видів документарних цінних паперів, і, як наслідок, їх підвищеної інвестиційної привабливості для потен- ційних правонабувачів.

 

Суттєві особливості має суб’єктний склад правовідносин, що виникають у сфері функціонування бездокументарних цінних паперів. Правовідносини, що виникають у сфері їх функціонування, виходячи з аналізу особливостей характерного для них суб’єктного складу, характеризуються участю в них кількох категорій учасників, правове становище яких є специфічним. Першу з них становлять емітенти і набувачі прав на бездокументарні цінні папери, які під- лягають розгляду як основні суб’єкти розглядуваних відносин. До них належать Національний і місцеві депозитарії, а також зберігачі і реєстратори цінних паперів. Роль Національного та місцевих де- позитаріїв полягає в забезпеченні функціонування бездокументар- них цінних паперів у механізмі правового регулювання у вигляді здійснених зберігачами облікових записів. Другу категорію становлять учасники розглядуваних правовід- носин, обов’язки яких мають допоміжний характер. Він полягає в забезпеченні безперешкодної реалізації першою з указаних кате- горій учасників розглядуваних правовідносин належних їм суб’єктивних прав та виконання взятих ними обов’язків. Встановлення і розвиток цих відносин забезпечує реалізацію прав і виконання обов’язків суб’єктами інших цивільно-правових правовідносин, які в цивілістичних дослідженнях визначені як організаційні . Діяльність прямих учасників (наприклад, зберігачів, депозитаріїв) Національної депозитарної системи має допоміжний характер, і хоча їх послуги є договірними і оплатними, вони не становлять самостійного правового інтересу в основних правовідносинах, що виникають між емітентом бездокументарного цінного папера та правоволодільцем за ним. Таким чином, правові зв’язки, які виникають між усіма учас- никами Національної депозитарної системи України, слід розгля- дати як різновид організаційних правовідносин. Останні є однією зі складових емісійно-посвідчувальних відносин. Завдяки законо- давчому закріпленню можливості виникнення та розвитку цих відносин забезпечується функціонування Національної депозитар- ної системи і здійснення цілого комплексу юридично значущих дій стосовно бездокументарних цінних паперів. Функціонування бездокументарних цінних паперів забезпечується шляхом відкрит- тя емітентами рахунків у цінних паперах у відповідному депози- тарії.