Проблеми розгляду цінних паперів як об’єкта-інструмента мінімізації ризиків, що несуть управоможені суб’єкти емісійно- посвідчувальних правовідносин у ході передачі і здійснення посвідчених ними майнових прав, правники торкалися в цивілістич- ній літературі. Зокрема, М. М. Агарков зауважував, що «сутність інституту цінних паперів полягає в тому, що він створює інший розподіл ризику між учасниками відповідних правовідносин, ніж той, що має місце на підставі загальних правил цивільного права» . Цей висновок є цілком актуальним і сьогодні. Обстоюване особливе функціональне призначення цінних па- перів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав визначає специфіку розподілу ризиків суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин у ході їх здійснення.

 

Ризики, пов’язані з реалізацією посвідчених цінними паперами майнових прав, особливо наочно виявляються в правовідносинах, заснованих на оформленні і емісії пред’явницьких цінних паперів боргової групи (змістом яких є відповідне грошове зобов’язання їх емітента). Одна з можливих ситуацій, пов’язана з ризиком виконання посвідченого цінним папером майнового права неналежному суб’єкту, визначається особливостями пред’явницьких документів. Такий документ по- тенційно може вийти з володіння його власника і бути пред’явлений до виконання особою, що придбала його незаконно. Виходячи із загальних положень зобов’язального права (ст. 599 ЦК України), зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

Однією з умов визнання зобов’язання виконаним належним чином є здійснення боржником дій, що становлять його предмет, на користь належного кредитора. Це випливає з положень ст. 527 ЦК України, що передбачають виконання зобов’язання належними сторонами. Визначення належності чи неналежності сторін роз- глядуваних зобов’язальних правовідносин у момент виконання зобов’язання, заснованого на оформленні і видачі цінного папера, і практична реалізація вказаних положень законодавства залежать від легітимаційно-інструментального значення відповідного їх виду і форми випуску. У документарних цінних паперах на пред’явника, наприклад, необхідним і достатнім для здійснення виражених у них майнових прав способом легітимації управоможеної в даних правовідносинах особи є їх пред’явлення. В іменному чи ордер- ному цінному паперах (включаючи передані за бланковим індоса- ментом) у момент здійснення посвідченого цінним папером май- нового права управоможена особа повинна бути персоніфікована шляхом вказівки його імені в тексті документа. В іменному й ор- дерному цінному паперах, що перейшли до набувача прав на них за бланковим індосаментом, останній користується правом влас- норучно вписати своє ім’я в бланк. У бездокументарних цінних паперах легітимація особи, що претендує на статус управоможеної, має свої особливості. Вона забезпечується шляхом співвіднесення даних, що персоніфікують її в цивільному обороті (вони, як пра- вило, містяться в документах, що засвідчують особистість фізич- ної особи або повноваження представника юридичної), та імені (найменування) їх власника, зафіксованого в Національній депо- зитарній системі шляхом здійснення зберігачем облікового запису з вказівкою кількості і виду приналежних йому цінних паперів од- ного емітента. Емітент має право виконати своє зобов’язання тільки суб’єкту, правоможності якого на прийняття виконання за цінним папером належним чином підтверджені.

 

Тому прийняття виконання здебільшого здійснюється власником цінного папера особисто. Ра- зом з тим, передача власниками цінних паперів правоможностей на прийняття виконання виражених у їх змісті зобов’язань третім осо- бам на підставі відповідних цивільно-правових правочинів (напри- клад, доручення) є припустимою. У цьому разі склад суб’єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин, права яких повинні бути належним чином посвідчені, збільшиться. Аналізована норма встановлює також, що сторони несуть ризик наслідків непред’явлення вимоги навести докази того, що обов’язок виконується належним боржником, а виконання приймається на- лежним кредитором чи уповноваженою ним особою (ч. 2 ст. 527 ЦК України). Отже, виконання боржником зобов’язання неналеж- ному кредитору (наприклад, внаслідок недбалості при перевірці законності його вимоги) за загальними правилами зобов’язального права не звільняє його від здійснення передбачених зобов’язанням дій (чи необхідності стримування від дій) на користь належного кредитора. У цьому разі належний кредитор має право вимоги виконання зобов’язання боржником (з огляду на зроблене нена- лежному кредитору виконання повторно) на його користь. Борж- нику в розглянутому випадку належить право звернення до нена- лежного кредитора з вимогою про повернення безпідставно отри- маного виконання за правилами, установленими положеннями стосовно набуття або збереження майна без достатньої правової підстави (глава 83 підрозділу 2 книги 5 ЦК України). Полегшений спосіб легітимації правоволодільця за цінними паперами на пред’явника впливає на правові наслідки пред’явлення документа для здійснення посвідчених ними майнових прав неуправоможеним суб’єктом. Отже, боржник підлягає звільненню від відповідальності перед належним кредитором, якщо він вико- нав зобов’язання пред’явнику пред’явницького цінного папера, який, хоча і володіє ним неправомірно, але заявив свою (фактично незаконну) вимогу до боржника про його виконання відповідно до вимог положень актів цивільного законодавства України.

 

Це пра- вило повинно поширюватися і на випадки, коли цінний папір на пред’явника загублений управоможеною особою, або в неї укра- дений, або вийшов з її володіння іншим шляхом, поза її волею. Цінні папери на пред’явника, через найбільш спрощену порівняно з іншими документами процедуру легітимації управоможеної по них особи (тільки пред’явлення документа) піддають їхнього емі- тента ризику виконання зобов’язання неналежному кредитору найбільшою мірою. Іменні й ордерні цінні папери, що неправо- мірно вибули з володіння їхнього власника, також можуть бути незаконно пред’явлені до виконання. Однак у цьому разі неза- конному власнику цінного папера доведеться удатися до додат- кових незаконних дій з метою доказу своїх прав на документ у момент пред’явлення його до виконання. Це обумовлено додат- ковими вимогами чинного законодавства щодо легітимації управоможеної по таких цінних паперах особи. Наприклад, для здійснення майнових прав, посвідчених ордерними цінними па- перами, незаконному власнику доведеться оформити незаконний (як не заснований на законному праві його здійснення) індоса- мент. Він необхідний йому із метою доказу своїх прав на доку- мент у момент пред’явлення його до виконання в ході вчинення своїх протиправних дій. Для здійснення прав, виражених в імен- них акціях, може знадобитися також незаконний трансферт — здійснення запису про перехід прав на цінний папір (і, як наслі- док, статусу акціонера) до іншої особи.

 

Емітент цінного папера несе також ризик можливості повтор- ного виконання одного і того ж зобов’язання, заснованого на єдиній правовій підставі: спочатку пред’явнику підробленого, а потім власнику справжнього документа. Виконання, здійснене на підставі пред’явлення підробленого документарного цінного папера, не є належним, тому воно не звільняє його емітента від здійснення дій, що визначають зміст його зобов’язання, на користь власника справжнього документа. При власноручному заповненні необхід- них реквізитів бланка сертифіката документарного цінного папера, що емітується емітентом в одному чи кількох екземплярах одного документа, цей ризик знижується. Зокрема, при його пред’явленні до виконання емітент має можливість розпізнавання власного почерку, підпису, печатки (у відповідних випадках), а також необ- хідних реквізитів. Тому цей вид ризиків найбільшою мірою харак- терний для емітентів, що випускають цінні папери великими серіями з реквізитами, виготовленими друкарським способом. Попри застосовувані при виготовленні бланків сертифікатів доку- ментарних цінних паперів заходи щодо їх захисту від підробки, не виключена потенційна можливість виготовлення правопорушни- ком підробленого бланка сертифіката з указівкою номера, серії, виготовлення підроблених підписів, печатки, а також дотримання інших реквізитів автентичного документа. За такі діяння статей 199 і 224 КК України окремо стосовно державних і недержавних цінних паперів встановлюють кримінальну відповідальність. Ви- конання за підробленим документом не звільняє емітента від здійснення дій, що визначають зміст його зобов’язання, власнику автентичного цінного папера під тим же номером і серією. Для емісійно-посвідчувальних правовідносин характерним є також ризик, пов’язаний з можливістю невиконання чи неналеж- ного виконання емітентом свого зобов’язання на користь управо- моженої особи. Такий ризик несе правоволоділець за цінним па- пером.

 

Проблема ризику невиконання такого зобов’язання безпо- середньо пов’язана з питанням публічної достовірності цінних паперів. Ця особливість цінних паперів, вперше обґрунтована Брюннером і досліджена М. М. Агарковим, була сформульована останнім як відсутність права боржника приводити проти вимоги належного пред’явника папера про виконання вираженого в ньому зобов’ язання заперечення, не засновані на їхніх безпосередніх відносинах . При цьому публічну достовірність М. М. Агарков визнавав властивою не всім відомим у той час цивільному оборо- ту видам цінних паперів. Зокрема, наявність публічної достовір- ності була зазначена правознавцем як один із критеріїв запропо- нованої ним класифікації цінних паперів. За цим критерієм він поділяв всі цінні папери на такі, для яких характерна і не харак- терна публічна достовірність . Положення ч. 2 ст. 198 ЦК України встановлюють щодо всіх цінних паперів правило публічної до- стовірності, яка полягає в неприпустимості відмови від виконання зобов’язання, засвідченого документом, з посиланням на відсут- ність підстави зобов’язання чи його недійсність. Враховуючи те, що зазначена норма не містить обмежень щодо поширення вста- новлених її змістом положень на певне коло відносин, слід визна- ти, що її дія поширюється на всі форми випуску і види цінних паперів. Положення ЦК України встановлюють правило абсолют- ної публічної достовірності цінних паперів. В інтерпретації М. М. Агаркова вона припускає для емітента можливість захисту своїх майнових прав за допомогою приведення заперечень, що випливають із емісійно-посвідчувальних правовідносин, суб’єктом яких він є.

 

Таким чином, публічна достовірність, впливаючи на мінімізацію ризиків суб’єктів цих правовідносин, не у всіх випад- ках підлягає розгляду як відносна. За допомогою наведених поло- жень ЦК України, на яких заснована публічна достовірність цінних паперів, акценти в забезпеченні балансу ризиків суб’єктів досліджуваних правовідносин зміщені в бік власника цінного папера. Встановлення правила стосовно публічної достовірності цінних паперів забезпечує зниження ризику невиконання зобов’ язання емітентом на користь законного набувача посвідчених цінними паперами майнових прав. Належним пред’явником документарного цінного папера, що має право вимагати виконання зобов’язання емітентом, може бути як перший його набувач, так і кожний з наступних у разі переходу до нього прав на документ. Правило абсолютної публічної до- стовірності цінних паперів, установлене положеннями актів чин- ного цивільного законодавства України, є цілком обґрунтованим. Для забезпечення балансу майнових інтересів боржника, первіс- ного і наступного кредиторів доцільним є законодавче забезпечен- ня механізмів зниження всіх видів ризиків вказаних суб’єктів.

 

Разом з тим, обмеження права зобов’язаної по цінному паперу особи приводити проти вимоги первісного і наступного кредиторів заперечення, засновані на відносинах, пов’язаних з його емісією, у яких вони беруть участь, може викликати ризик виконання борж- ником-емітентом недійсного, безпідставного зобов’язання. А це, з одного боку, суперечить загальним принципам цивільного права, а з другого — порушує права емітента цінного папера, засновані на загальних положеннях зобов’язального права. Надання борж- нику права наводити проти вимог наступних кредиторів запере- чення, не засновані на їхніх безпосередніх відносинах, могло б призвести до ризику настання таких несприятливих наслідків. Кожен наступний після першого кредитор не завжди може довести боржнику (а в разі суперечки — суду) законність первісного ви- никнення переданого йому права вимоги, оскільки він не був присутній при встановленні зобов’язання. Отже, один з ризиків власника цінного папера полягає в неможливості одержати вико- нання за документом, придбаним на законних підставах, при від- сутності можливості доказу законності заснованого на видачі до- кумента права вимоги в момент його виникнення. А це може спричинити підрив довіри до цінних паперів як надійного об’єкта- інструмента забезпечення здійснення посвідчених ними майнових прав з боку учасників цивільних правовідносин. Правовим засобом зниження ризиків, що виникають у ході реалізації прав кредиторів у боргових зобов’язаннях, є їхнє вста- новлення за допомогою оформлення і видачі боргових цінних паперів. Їх застосування як засобів оформлення грошового боргу іноді більш привабливе як для боржника, так і для кредитора.

 

Оформлення відносин позики шляхом емісії боргового цінного папера іс- тотно знижує для кредитора ризик невиконання зобов’язання і, таким чином, сприяє зміцненню кредиту його довіри до боржника. Це — з одного боку. А з другого — підвищує для потенційного боржника ймовірність повернення позикових коштів, маючи на увазі готовність кредитора брати участь у цих правовідносинах, яка засновується на зниженні ступеня його ризику понести майнові втрати. При установленні відносин позики за допомогою інших боргових документів (договору в його «класичній» формі чи у вигляді односторонньої боргової розписки, визнаної судовою практикою документом, що має доказове значення в цих правовід- носинах) кредитор несе такі цивільно-правові ризики. Це насам- перед ризик вибору контрагента в плані невиконання чи неналеж- ного виконання ним взятого на себе зобов’язання. При невиконан- ні позичальником свого зобов’язання перед позикодавцем доб- ровільно останній ризикує бути змушеним з метою захисту своїх порушених майнових прав ініціювати судовий розгляд суперечки. Завантаженість судів цивільними справами обіцяє тривалий судо- вий розгляд, а найчастіше низька платоспроможність населення не виключає ризику неможливості реального виконання рішення суду, винесеного на користь позивача. Застосування для оформ- лення боргових відносин векселів, згідно з положеннями Закону України «Про обіг векселів в Україні» та іншими актами чинного вексельного законодавства, дають змогу суттєво знизити ці ризики. Визначений ними правовий режим векселя може не тільки всели- ти в кредитора віру в найбільшу вірогідність добровільного вико- нання вексельним боржником взятого ним на себе зобов’ язання, але й оптимізувати можливість забезпечення примусового повер- нення вексельної суми. Зокрема, вчасно опротестований у вста- новленому законом порядку вексель після здійснення виконавчого напису нотаріуса є виконавчим документом (ст. 8 зазначеного За- кону).

 

Можливість відразу пред’явити опротестований вексель до примусового виконання суттєво знижує для кредитора ризик втра- ти вексельної суми, а також позбавляє необхідності ініціювання судового розгляду спору і участі в цій громіздкій і досить тривалій процедурі задоволення своїх позовних вимог. Кредитор у емісійно-посвідчувальних правовідносинах зобов’язального змісту, заснованих на емісії документарного цінного папера (або первісний, якщо права за цінним папером не переда- валися, або кожний з наступних, якщо передача мала місце) несе ризик невиконання емітентом (боржником) обов’язків, що корес- пондують посвідченим ними майновим правам. Цей ризик може бути обумовлений тим, що через тісний правовий зв’язок і залеж- ність між цінним папером та посвідченим ним майновим правом викрадення, втрата чи знищення документа може призвести до неможливості його презентації з метою реалізації відповідних правоможностей. Тому ризик втрати документарного цінного па- пера правоволодільцем у відповідних випадках може ускладнити, а іноді й унеможливити виконання на його користь обов’язків емітента.

 

Цінні папери, з огляду на часткове поширення на них правового режиму рухомих речей (згідно з положеннями ст. 178 ЦК України вони розглядаються як їх різновид), є юридично за- мінними об’єктами цивільних прав. Особа, що втратила сертифікат документарного цінного папера, за умови доведення своїх прав на нього тим чи іншим способом, може просити емітента видати його дублікат. Зокрема, це можливо при втраті сертифіката іменної акції. Стосовно пред’явницьких документів особа, що втратила їх, має право вдатися до передбаченої ЦПК України процедури від- новлення прав на втрачені (документарні — В. Я.) цінні папери на пред’явника та векселі. Емітент несе ризик виконання зобов’язання на користь добро- совісних набувачів цінних паперів на пред’явника, які потрапили в цивільний оборот без врахування волі їх емітентів. Така ситуація може виникнути в разі, коли належним чином оформлений емітен- том цінний папір на пред’явника був у нього викрадений, ним загублений тощо, а згодом отриманий на законних підставах доб- росовісним набувачем.

 

Якщо враховувати положення договірної концепції виникнення прав на досліджувані об’єкти цивільних прав, добросовісний набувач цінного папера на пред’явника не може бути визнаний суб’єктом посвідчених ним майнових прав, оскільки в момент його випуску в оборот (не санкціонованого емітентом) не був дотриманий порядок узгодження волі сторін даних правовідносин, характерний для договору. У цьому разі не було також добровільної передачі цінного папера емітентом його первісному набувачу. Чи можливо визнати наступних (після пер- шого) добросовісних набувачів цінного папера незаконними його володільцями, якщо документ спочатку був переданий у володіння особі, що не має достатнього для набуття прав на нього обсягу дієздатності? З точки зору загальних принципів цивільного права (і відомого постулата римського права про те, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам) така особа не може визнавати- ся правоволодільцем за цінним папером. Наприклад, набувач прав на цінний папір на момент установлення розглядуваних правовід- носин був визнаний недієздатним і без відома опікуна придбав цінні папери. У цьому разі правочин, внаслідок укладення і здій- снення якого до нього перейшли посвідчені цінним папером май- нові права, може бути визнаний нікчемним згідно з положеннями ст. 226 ЦК України.

 

Відповідно до положень зазначеної статті такий правочин є нікчемним за загальним правилом, але може бути визнаний судом дійсним на вимогу опікуна недієздатної особи за умови, що він вчинений на її користь. Така інструментальна озна- ка цінних паперів, як їх автономність, у цьому випадку зводить нанівець ризик визнання добросовісних набувачів прав на них незаконними правоволодільцями. Таким чином, з точки зору функціонального призначення в механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних від- носин цінні папери можуть розглядатися як особливий об’єкт-інструмент, застосування якого забезпечує мінімізацію низки ризиків (вірогідності настання певних небажаних наслідків). Більш того, іноді вірогідність виникнення небажаних наслідків навіть унемож- ливлюється за рахунок встановлення особливих нормативних механізмів здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав. При цьому проблематика зниження або повного усунення ризиків суб’єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин у ході здійснення належних їм майнових прав і виконання обов’язків не вичерпується наведеними міркуваннями. З огляду на це цілком слушною слід вважати пропозицію В. Г. Марчинського стосовно розробки Положення «Про страхування ризиків від здійснення довірчих операцій» у контексті забезпечення механізму обліку довірчих операцій у реєстрі власників іменних цінних паперів . Прогнозування таких ризиків дає змогу не тільки уникнути мож- ливих негативних наслідків їх настання, але і висловити пропози- ції стосовно подальшого вдосконалення чинного законодавства України про цінні папери.