Правовідноси- ни, що виникають між банком і клієнтом, багато в чому є спорід- неними з відносинами між зберігачами і емітентами цінних папе- рів. Реалізація прав і виконання обов’язків учасників допоміжних, організаційних за своєю природою депозитарно-зобов’язальних відносин опосередковується низкою цивільних договорів, у яких поєднуються публічно- і приватноправові аспекти правового ре- гулювання відносин, що виникають у цій сфері. Цього висновку можна дійти, взявши до уваги міркування, висловлені правниками стосовно особливостей договору банківського рахунка, правова природа якого є близькою досліджуваному договору. Виходячи із поняття банківського рахунка, сформульованого І. А. Безклубим , депозитарний рахунок у цінних паперах — це сукупність здійсню- ваних депозитарною установою юридико-технічних засобів забез- печення депозитарного обліку прав на цінні папери, їх переведен- ню на підставі розпоряджень депонента на інших осіб, а також клірингу, розрахунків, заставних та інших операцій. Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електрон- ного обігу цінних паперів України» містить кілька легальних визначень окремих договорів, що укладаються між окремими структурними підрозділами вказаної системи. До них належать договір про відкриття рахунка в цінних паперах, що укладається між депонентом і зберігачем; договір між зберігачем і обраним ним депозитарієм (депозитарний договір); договір про кліринг та розрахунки, сторонами якого є фондова біржа або учасники ор- ганізаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів і відповідний депозитарій; договір на обслуговування емісії цінних паперів, що укладається між емітентом та обраним ним депози- тарієм, кореспондентський міждепозитарний договір тощо. Всі вони є різновидами договорів на надання послуг у межах Націо- нальної депозитарної системи (депозитарних послуг). Основною договірною підставою для надання депозитарних послуг у сфері випуску та обігу бездокументарних цінних паперів є договір про відкриття і ведення рахунка в цінних паперах, що підлягає укладенню у простій письмовій формі.

За своєю приро- дою він є договором на надання оплатних депозитарних послуг. За договором про відкриття і ведення рахунка в цінних паперах зберігач зобов’язується надавати депоненту послуги по обслуго- вуванню його рахунка в цінних паперах, здійснюючи за його роз- порядженням переведення прав стосовно них на інших осіб та інші операції, а депонент зобов’язується оплачувати ці послуги. За депозитарним договором депозитарій зобов’язується надавати послуги по веденню для зберігача (а через нього і для емітентів) рахунків у цінних паперах, а зберігач зобов’язується оплачувати його послуги. Однак тільки наданням цих послуг депозитарна діяльність не обмежується. Депозитарій може здійснювати депо- зитарну діяльність, пов’язану не лише з обліком і посвідченням прав клієнтів (депонентів) на цінні папери, але й надавати послу- ги по зберіганню сертифікатів документарних цінних паперів при їх переведенні в бездокументарну форму, здійснювати кліринг і розрахунки, набуваючи статусу клірингового депозитарію, тощо. За договором про кліринг та розрахунки депозитарій бере на себе обов’язок здійснювати отримання, звірку та поточне оновлення інформації, підготовку бухгалтерських та облікових документів, необхідних для виконання правочинів щодо цінних паперів, визначення взаємних зобов’язань, що передбачають можливість взаємозаліку, забезпечення та гарантування розрахунків щодо цінних паперів, а фондова біржа або учасники організаційно офор- мленого позабіржового ринку цінних паперів за рахунок своїх клієнтів зобов’язуються оплачувати ці послуги. За договором на обслуговування емісії цінних паперів уповноважений депозитарій надає послуги по обслуговуванню розміщення емітованих емітен- том цінних паперів, а емітент зобов’язується оплатити їх. Нарешті, за кореспондентським міждепозитарним договором один депо- зитарій надає оплатні послуги по веденню обліку цінних паперів, що зберігаються в іншому депозитарії. За такою модельною схе- мою встановлені кореспондентські відносини між Національним та іншими (регіональними) депозитаріями. Основними суб’єктами структури договірних зв’язків виступа- ють Національний депозитарій; інші (регіональні) депозитарії — юридичні особи, що мають ліцензію професійного учасника рин- ку цінних паперів; клієнти депозитаріїв (депоненти) — юридичні або фізичні особи, які користуються послугами зберігача по від- криттю і обслуговуванню рахунків у цінних паперах, і зберіга- чі — професійні учасники ринку цінних паперів — комерційні банки або торговці цінними паперами.

Структура правовідносин, що виникають між депозитарієм, зберігачем і депонентом, має такий вигляд. Зберігач за дорученням депонента через уповнова- жений депозитарій зазвичай забезпечує переведення прав на цінні папери як у межах цього депозитарію, так і в будь-який інший депозитарій. При здійсненні депозитарної діяльності депозитарна установа (як і банківська) зобов’язана враховувати збереження «депозитарної таємниці» (за аналогією з «банківською таємни- цею») стосовно конфіденційної інформації про стан рахунків де- понентів, операції по них тощо. Клієнтами депозитарію можуть бути також заставоутримувачі цінних паперів або професійні учас- ники ринку цінних паперів (наприклад, торговці цінними папера- ми), яким цінні папери передані в довірче управління. За окреми- ми договорами депозитарії можуть надавати і додаткові (супутні) послуги, наприклад, здійснювати перевірку сертифікатів цінних паперів на автентичність (справжність) і дійсність посвідчених ними майнових прав (емітент акції — платоспроможне АТ чи АТ- банкрут). За змістом розглянуті депозитарні правочини мають характер змішаних договорів, оскільки є підставою виникнення комбінованих прав і обов’язків по зберіганню і водночас наданню послуг з переведення прав на цінні папери на інших осіб. За спе- цифікою укладення вони підпадають під ознаки договорів приєд- нання (ст. 634 ЦК України), оскільки їх умови стандартизовані і коригуванню не підлягають.

Таким чином, незважаючи на суттєві особливості механізму реалізації майнових прав у межах Національної депозитарної системи, немає підстав для повного розмежування механізмів здій- снення майнових прав, посвідчених документарними і бездоку- ментарними цінними паперами. Їх єдність і взаємозалежність полягає, передусім, у взаємній конвертаційній здатності вказаних форм випуску та обігу цінних паперів. Більш того, розглянутий єдиний механізм правореалізації не виключає функціонування однієї частини цінних паперів єдиного випуску, емітованих одним емітентом, у межах Національної депозитарної системи в бездо- кументарній формі, а іншої — у документарній. Особливості здійснення прав та виконання обов’язків, що визначають зміст емісійно-посвідчувальних правовідносин, обумовлені складним, комплексним характером його структури. Положення актів цивіль- ного законодавства України про цінні папери, ґрунтуючись на такому засобі юридичної техніки, як юридичні фікції, встановлю- ють режим власності (речового і абсолютного права) на цінний папір. Юридичне припущення (фікція) полягає в тому, що цінний папір являє собою документ (правовий титул), що посвідчує май- нове право і не є річчю в традиційному її значенні (об’єктом цивільних прав, правовий інтерес до якого обумовлений власти- вими йому самому як предмету зовнішнього матеріального світу фізичними властивостями).

Право власності на документарні цін- ні папери, як засноване на юридичній фікції, не підлягає ототож- ненню з правом власності на речі. Це обумовлює певні межі засто- сування положень ЦК України, що регулюють відносини власності, в ході впорядкування здійснення прав і виконання обов’язків з приводу цінних паперів. Наприклад, поширення положень про набуття права власності на досліджувані відносини є можливим не у всіх випадках, передбачених главою 24 ЦК України. Не під- лягають поширенню на сферу правового регулювання цінних па- перів положення ст. 333 ЦК України, що передбачають можливість придбання права власності на більшість створених уперше речей. Хоча цінні папери, як і більшість речей, первісно виникають у цивільному обороті в результаті оформлення емітентом (і в цьому сенсі це може розглядатися як їх створення за аналогією з власне речами), емітент не може вважатися їх власником, тому що не має змоги здійснити весь комплекс належних власнику правоможнос- тей. Цінний папір має інструментальну природу, оскільки підлягає оформленню емітентом з метою встановлення в односторонньому порядку відповідного майнового права і видачі документа першо- му набувачу з правом його передачі третім особам для створення можливості подальшої циркуляції в цивільному обороті.

Розглядати досліджуваний механізм правореалізації в не- розривній єдності його складових дає змогу й аналіз специфіки остаточної реалізації посвідчених цінними паперами майнових прав. Адже цей механізм практично не залежить від форми фікса- ції майнового права, а цілком визначений характером посвідчено- го цінним папером майнового права. Відповідно кожна видова конструкція цінних паперів має особливості механізму реалізації змістовно втілених у ній майнових прав. Наприклад, механізм реалізації майнових прав, посвідчених пайовими цінними папера- ми (акціями), полягає в можливості здійснення акціонерами ком- плексу майнових і особистих немайнових прав щодо емітента- боржника (відповідного АТ). Його особливості полягають у дов- гостроковості корпоративних правовідносин і узгодженій з нею тривалості реалізації акціонерами належних їм правових можли- востей, що кореспондуються з обов’язками емітента-боржника. Крім цього, розглядуваний механізм правореалізації характери- зується не тільки значною тривалістю його функціонування в часі, але й різноманітністю діяльнісних актів, що реалізуються акціо- нерами в межах наданих їм правових можливостей. Механізм реалізації майнових прав, посвідчених борговими цінними папе- рами, навпаки, найчастіше полягає у здійсненні лише одного діяльнісного акту, який можна визначити як платіж. Він полягає в поверненні боргу емітентом на користь управоможеної за цінним папером особи по закінченні строку обігу боргового цінного па- пера. Поверненню на її вимогу підлягає повна сума боргу і обумовлені умовами їх випуску та обігу відсотки.

Механізм реалізації майнових прав, посвідчених похідними цінними паперами, поля- гає в здійсненні емітентом на користь правонабувача його одно- стороннього зобов’язання, що полягає в купівлі або, навпаки, продажу певної кількості цінних паперів другого емітента чи інших базових активів. Нарешті, механізм реалізації майнових прав, посвідчених товаророзпорядчими цінними паперами, полягає у здійсненні права управоможеної за ними особи розпоряджатися відповідними майновими благами. Зокрема, основна відмінність механізму здійснення майнових прав, посвідчених коносаментом, від договірних відносин перевезення полягає в тому, що останній правонабувач за коносаментом набуває не тільки зобов’ язального права вимоги видачі йому вантажу в кінцевому порту призначення, але й отримує право власності на вантаж і можливість розпорядження ним. Це, власне, дало їм термінологічне визначення то- варорозпорядчих документів. Аналогічну роль відіграє і механізм реалізації майнових прав, посвідчених складськими свідоцтвами (простим і подвійним). Окрім можливості перенесення на набува- ча прав на свідоцтво права власності на поклажу, подвійне склад- ське свідоцтво дає змогу управоможеній за ним особі додатково реалізувати право на передачу товару, що зберігається на товарно- му складі, під заставу. Усе це підкреслює інструментальну право- ву природу цінних паперів як об’єкта-інструмента не тільки посвідчення відповідного майнового права, але і його реалізації управоможеною особою, забезпечуючи при цьому мінімізацію можливих ризиків у цій сфері.