Розглядаючи право на захист із матеріально-правової точки зору, В. П. Грибанов цілком справедливо зазначає, що «немає перешкод для того, щоб розгля- дати право на захист у його матеріально-правовому аспекті як одну з правоможностей самого суб’єктивного цивільного права» . Ви- ходячи з наведеного висновку В. П. Грибанова, однією із право- можностей досліджуваного єдиного комплексного суб’єктивного права на цінний папір завжди є право на захист передбаченими за- конодавством способами. У розглядуваному аспекті захист також в одному із ракурсів може розглядатись як примусова реалізація посвідченого цінним папером майнового права, що має місце із мож- ливим застосуванням державного примусу (адже правопорушник може виконати свій обов’язок і добровільно, без примусу) при анор- мальному розвитку емісійно-посвідчувальних правовідносин. Право власності на цінні папери через особливості своєї пра- вової природи має суттєву юридичну своєрідність і підлягає роз- гляду в єдності і диференціації правоможностей, що його станов- лять. Цінні папери являють собою документи, які посвідчують відповідні права, що мають завжди майновий і не завжди речовий характер. У цьому полягає одна з відмінностей правових режимів цінних паперів і речей. Це спостереження дає змогу говорити про особливості правоможностей, що становлять зміст права власності на розглядувані документи. Стосовно документарних цінних па- перів правоможності володіння, користування і розпорядження підлягають реалізації у правовідношенні, об’єктом якого є доку- мент як об’єкт речових прав. Усі три «класичні» правоможності, що становлять право власності на документарний цінний папір як об’єкт цивільних прав, мають автономний характер, тобто не за- лежать від волі інших суб’єктів цивільного права.

Можливість здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав (як правило, зобов’язальних) відрізняє їх від речей як найбільш по- ширеного різновиду об’єктів цивільних прав, корисність яких полягає передусім у їх фізичних та інших властивостях. Характер- ні для документарних цінних паперів аналогічні характеристики, наприклад, якісне поліграфічне виконання, наявність відповідної кількості ступенів захисту від підробки тощо у механізмі реаліза- ції посвідчених ними майнових прав, практично не враховуються і мають зовсім інше правове значення. Вилучати корисні власти- вості документарного цінного папера, як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав, можливо лише в межах зобов’язальних відносин шляхом пред’явлення його до виконання зобов’язаній по ньому особі — його емітенту.

Виконання за цінним папером може бути повним із подальшим його погашенням (у цьому разі вира- жене в ньому зобов’язання припиняється належним виконанням) або частковим (наприклад, виплата поточних відсотків або диві- дендів, реалізація права акціонера на управління, на інформацію тощо). Часткове виконання емітентом свого обов’язку не призво- дить до припинення емісійно-посвідчувальних відносин. Однак у всіх випадках реалізація посвідчених цінними паперами майнових прав, виходячи із зазначеної вище особливості характерного для них правового режиму, підкорятиметься загальним положенням зобов’язального права і спеціальних норм, присвячених правовому регулюванню відносин у сфері їх випуску і обігу. Визначаючи особливості права власності, деякі дослідники наголошували на наявності безпосереднього ставлення власника до речі . З приводу специфіки речового права (як його абсолют- ності) Г. Ф. Шершеневич писав: «Речове право встановлює, як кажуть, безпосереднє ставлення особи до речі. Це слід розуміти не в тому сенсі, наче управоможений суб’єкт повинен володіти річчю, а в тому, що для здійснення свого права на річ він не потребує фактичного посередництва інших осіб. Навпаки, у зобов’ язальних правовідносинах ставлення особи до речі виникає за допомогою іншої особи, що має на неї речове право…» Далі пра- вознавець акцентує увагу на тому, що «ставленням особи до речі не вичерпується вся сутність речового права, — кожне юридичне відношення є взаєминами між людьми, і тому сутність речового права характеризується не тим, що суб’єкт права може робити з річчю, а тим, чого суб’єкти обов’язку не повинні робити з цією річчю» . Отже, ставлення власника до речі передусім характери- зується автономністю, повною незалежністю ходу реалізації пра- воможностей, що належать власнику, від волі інших суб’єктів цивільного права, якщо не брати до уваги можливі обмеження і межі свободи розсуду управоможеної особи, встановлені законом або договором. Об’єктивні властивості речі, що становлять госпо- дарську корисність і обумовлюють правовий інтерес власника до неї, дають змогу використовувати її відповідно до призначення незалежно від волі інших суб’єктів. Це використання може бути безпосереднім (вилучення корисних властивостей речі самим власником) або опосередкованим (використання її побутової, гос- подарської або іншої корисності іншими особами в межах, вста- новлених власником, наприклад за договором майнового найму, оренди, лізингу і т. ін., укладеному з останнім). Ставлення влас- ника цінного папера до документа, на перший погляд, також є автономним, однак цьому не можна надавати значення більшого, ніж те, що визначається встановленим для розглядуваних майнових цінностей правовим режимом. Одна з інструментальних характе- ристик цінних паперів полягає в забезпеченні ними легітимації управоможеної особи. Це обумовлює особливості правомірних дій правоволодільців за документарними цінними паперами при ре- алізації посвідчених ними майнових прав. Вони полягають у можливості вибору ними обсягу або моменту його здійснення, і то тільки в тому разі, якщо це допустимо його змістом і умовами випуску, а також не суперечить суті відносин сторін. Порядок здійснення права, посвідченого цінним папером, цілком залежить від його змісту, обумовленого видом документа.

Оскільки майнові права, посвідчені цінними паперами, частіше всього мають зобов’язальний характер, їх здійснення полягає в праві управомо- женої за ними особи вимагати виконання боржником-емітентом свого обов’язку. Виходячи із такої інструментальної характеристики цінних паперів як поєднання в межах змісту емісійно-пос- відчувальних відносин речових (абсолютних) і зобов’язальних (відносних) правоможностей, право на документ і посвідчене ним майнове право, як складові єдиного комплексного суб’єктивного права, реалізуються в межах взаємовизначених і взаємообумовле- них, але все ж окремих ланок єдиного механізму правореалізації. Особливість механізму здійснення посвідчених цінними папе- рами майнових прав полягає в необхідності пред’явлення доку- ментарного цінного папера або виписки з рахунку в бездокумен- тарних цінних паперах і звернення до емітента з вимогою про виконання ним прийнятих на себе зобов’язань. Таким чином, мож- на говорити про суттєву юридичну своєрідність комплексу посвід- чених цінними паперами майнових прав. Право, структуру якого становлять правоможності, засновані на обов’язку іншої особи (емітента), вчинити комплекс дій (обов’язок пасивного характеру не може бути змістом цінного папера), не може визнаватися авто- номним такою мірою, як речове право. Правовий режим будь-яко- го об’єкта цивільних прав припускає використання передбаченого чинним законодавством комплексу правових засобів для забезпе- чення найбільш ефективного правового регулювання відповідної групи відносин. Для забезпечення виконання цього основного завдання допустимо використання комплексу характерних для відповідної галузі права юридичних засобів у будь-яких поєднан- нях. З цього погляду для документарних цінних паперів характер- ним є встановлення нерозривного правового зв’язку між докумен- том (як об’єктом речового права) і посвідченим ним майновим правом, що може бути і корпоративним, і зобов’язальним, і речо- вим. Його здійснення полягає в реалізації зобов’язальних, корпо- ративних або речових правоможностей, визначених у реквізитно- му змісті цінного папера. Навіть у разі, коли цінний папір посвід- чує речове право (наприклад, коносамент, а також передбачене положеннями ст. 961 ЦК України складське свідоцтво, яке може бути простим або подвійним) у межах емісійно-посвідчувальних правовідносин, що виникають з їх приводу, реалізуються як речові, так і зобов’язальні правоможності. Правонабувач за коносаментом реалізує не тільки право власності (речове право) на зазначений у ньому вантаж, а й право вимоги його видачі (зобов’язальне право) після прибуття в порт призначення. Саме це обумовлює його особ- ливість як товаророзпорядчого цінного папера, яка послідовно обстоювалась більшістю правознавців .

Слід наголосити на основному значенні зобов’язальних (і від- повідно допоміжних речових) прав та обов’язків у механізмах правореалізації, що функціонують у розглядуваній сфері стосовно документарних цінних паперів. Це пояснюється, по-перше, мож- ливістю заміни речових прав на цінний папір зобов’язальними в разі переведення випуску документарних цінних паперів у бездо- кументарну форму і подальшому врахуванні прав на них у Націо- нальній депозитарній системі. По-друге — відсутністю конструк- цій цінних паперів, що посвідчують виключно речові права. Крім того, поєднання в окремих видових конструкціях цінних паперів речових і зобов’язальних прав має місце всього в кількох випадках (коносамент і складське свідоцтво). Правоможності зобов’язального характеру, навпаки, реалізуються в межах змісту як документар- них, так і бездокументарних цінних паперів більшості їх видових конструкцій, відомих цивільному обороту України. Виходячи з цього, при розгляді особливостей здійснення прав і обов’язків, що становлять зміст емісійно-посвідчувальних правовідносин, як правило, визначальне правове значення мають правоможності зобов’язального, а не речово-правового характеру. Разом з тим, не слід забувати і про можливість здійснення права власності на цін- ні папери, що визначено на законодавчому рівні.

Роль і значення права власності у приватноправовій сфері ос- таннім часом значно розширилися. Закріплення в актах цивільно- го законодавства України можливості функціонування бездокумен- тарної форми цінних паперів привело до зміни значення бланка сертифіката цінних паперів як паперового носія правової інфор- мації і поєднувальної ланки між розглядуваними документами і майновими правами. Поява бездокументарної форми випуску та обігу цінних паперів призвела до того, що вони вже не можуть роз- глядатися як об’єкти речового права і різновид речей. Водночас законодавство встановлює правовий режим права власності стосов- но всіх форм існування цінних паперів у цивільному обороті, і з цим не можна не рахуватися. Через тенденцію розширення об’єктів права власності воно вже не може розглядатися як найбільш повне суб’єктивне право тільки на річ. Встановлення режиму власності на цінні папери слід розглядати як засіб юридичної техніки, що дає змогу встановити стосовно них найбільший ступінь повноти права управоможеного суб’єкта на них як на об’єкт цивільних прав. Ось що пише із цього приводу Р. Саватьє: «У міру того, як у юридичній техніці почало з’являтися абстрактне майно, початковий зміст права власності був насправді розширений. Цим словом у сучасних умовах продовжують позначати сукупність найбільш повну і най- більш абсолютну всіх прав, що можна мати відносно безтілесного майна, яке щойно з’явилось… Ми змушені говорити про право власності для того, щоб вказати на повноту прав…» . Виходячи з цього, термін «власність» використовується як показник «абсолют- ної» повноти належних управоможеному суб’єкту правоможностей. Особливості права власності на цінний папір наповнюють його новим змістом, дають змогу говорити про юридичну своєрід- ність не тільки розглядуваних документів як об’єктів цивільних прав, а й встановленого для них правового режиму. Фікція права власності для бездокументарних цінних паперів, наприклад, свід- чить про трансформацію класичних речових правоможностей на більш сучасні елементи юридичної техніки — здійснені зберігачем електронні облікові записи.

У правовідносинах, заснованих на функціонуванні бездокумен- тарних цінних паперів, «право на папір» (з урахуванням очевидної умовності такого найменування, оскільки папір фізично не існує) трансформовано і має не речовий, а зобов’язально-депозитарний характер. Так, його конструктивна побудова визначає особливості здійснення майнових прав, посвідчених бездокументарними цін- ними паперами. Адже вказані права і обов’язки учасників Націо- нальної депозитарної системи реалізуються в межах емісійно-посвідчувальних відносин особливого виду. Їх специфіка обумовле- на створенням певного договірно-організаційного механізму за- безпечення їх випуску та обігу в межах спеціально створеної На- ціональної депозитарної системи за наявності особливого (поси- леного) державного контролю за його провадженням. Механізм здійснення майнових прав, посвідчених бездокумен- тарними цінними паперами, можна окреслити таким чином. Він заснований на праві вимоги управоможеної за бездокументарним цінним папером особи до відповідного зберігача (депозитарія) здійснювати весь комплекс передбачених законодавством дій по обслуговуванню рахунку в цінних паперах. На підставі належним чином оформленого глобального сертифіката та інших необхідних документів (рішення про випуск цінних паперів, положення про їх випуск та обіг, документи, що свідчать про державну реєстрацію емітента тощо) депозитарні установи (депозитарії і зберігачі ) і емітент укладають депозитарний договір і на його підставі відкри- вають емітенту рахунок у цінних паперах. Взагалі структура до- говірних зв’язків у Національній депозитарній системі споріднена зі структурою банківської системи. Зокрема, правовідносини між Національним депозитарієм та зберігачами є подібними до відно- син, що виникають між Національним банком України та іншими банками. Визначаючи особливості відносин між банком і клієнтом по відкриттю і веденню банківського рахунка, окремі правники взагалі заперечують їх цивільно-договірне підґрунтя , інші — під- креслюють їх особливості і комплексний характер і звертають увагу на застосовання у сфері їх впорядкування як публічно-, так і приватноправових елементів правового регулювання . Слід по- годиться із твердженням І. А. Безклубого стосовно того, що «за- стосування імперативних норм при наданні фінансових послуг... є коректним і ефективним тільки тоді, коли... публічні норми спря- мовані на охорону інтересів особи, а не навпаки» .