Цінні папери, з урахуванням їх значущості як особливої цивілістичної конструкції — об’єкта-інструмента посвідчення майно- вих прав, — у механізмі встановлення останніх функціонально пов’язані з односторонніми і двосторонніми правочинами (дого- ворами). Більше того, дієвість механізму встановлення посвідчених цінними паперами майнових прав неможлива без їх тісної функ- ціональної взаємодії. На відміну від наведеного співвідношення основної і допоміжної договірних конструкцій, розглянуті право- чини у відриві один від одного взагалі не можуть привести до бажаних емітентом і першим набувачем прав на цінні папери юри- дично вагомих наслідків. Адже вони полягають у забезпеченні появи в цивільному обороті цінного папера — особливого об’єкта- інструмента забезпечення посвідчення, оборотоздатності та інших аспектів правового буття змістовно втілених у ньому майнових прав не тільки стосовно них, але і стосовно інших набувачів прав на цінні папери. Юридично значущі дії емітента по формалізації майнового права у змісті цінного папера як особливої конструкції здійснюються ним у односторонньому порядку є кінцевим резуль- татом укладення ним односторонньо-управоможуючого право- чину з цілком визначеною правовою метою. Вона полягає в забез- печенні вираження в цінному папері односторонньої волі емітен- та не тільки по визначенню першого набувача прав на документ управоможеною (стосовно посвідченого ним майнового права) особою. У цінному папері змістовно формалізується заздалегідь надана стосовно всіх законних набувачів прав на нього обіцянка емітента здійснити на користь кожного з них обов’язок, що ста- новить корелят посвідченого документом майнового права. Сер- тифікат документарного цінного папера спочатку є лише формою його вираження і лише потім, за умови виконання вимог щодо його форми та реквізитів і належної емісії, набуває значення об’єкта- інструмента посвідчення майнових прав.

Стосовно бездокумен- тарної форми цінних паперів формою такого односторонньо-упра383 воможуючого правочину, у якому формалізується воля емітента стосовно емісії цілого випуску цінних паперів (а відтак і посвід- чених ними майнових прав), постає глобальний сертифікат. З цього приводу волю емітента на випуск цінних паперів масових емісій у цивілістичній літературі минулого запропоновано розгля- дати як «односторонній акт множинності» (Gesammtakt) . Дійсно, цей єдиний односторонній вольовий акт в кінцевому підсумку «розпадається» на обумовлену кількістю емітованих цінних папе- рів масових емісій множинність окремих взаємоузгоджених, від- носно самостійних і розпорошених у часі юридично значущих дій емітента і перших набувачів прав на цінні папери. За умови збігу зустрічних односторонніх волевиявлень емітента і перших набу- вачів прав на цінні папери відповідна їх кількість буде розміщена (а відтак і виникнуть посвідчені ними майнові права). Майнові права, наявність яких у правонабувача будуть посвід- чувати в майбутньому цінні папери, до моменту емісії останніх перебувають у стадії їх формування, а тому тимчасово характери- зуються невизначеним правовим станом. Адже без їх передачі першим правонабувачам, дії яких також іноді мають характер од- ностороннього правочину, виникнення розглядуваних правових наслідків неможливе. З цього приводу слід навести слушні мірку- вання Ю. П. Єгорова: «У юридичному складі, який включає дві односторонні дії, правочин, який виступає юридичною причиною здійснення другого правочину, створює можливість формування змісту правовідношення, що виникає за результатами здійснення цих правочинів. Другий же правочин не тільки створює цю мож- ливість, але і фактом свого вчинення реалізує її. Юридична значу- щість другого правочину полягає в тому, що безпосередньо після його здійснення і виникає правовідношення» . У механізмі вста- новлення розглядуваних відносин має місце саме така залежність між (завжди зустрічними, але не завжди односторонніми) право- чинами, що розглядаються. Адже умовою виникнення майнових прав, посвідчених сертифікатами документарних цінних паперів або бездокументарними цінними паперами, емітованими на під- ставі загального наміру щодо випуску цілої їх серії (єдиного ви- пуску), формалізованого у глобальному сертифікаті, якраз і є вчинення емітентом односторонньо-управоможуючого правочину і зустрічні, не менш важливі, юридично значущі дії першого пра- вонабувача.

Стосовно цінних паперів індивідуальних емісій (век- сель, коносамент, складське свідоцтво) вони набувають характеру зустрічних односторонніх актів, які не формалізуються в додатко- вому письмовому акті, а тому є своєрідним поєднанням усної форми вираження їх волі і конклюдентних дій. Другий юридично значущий акт розглядуваного механізму правовстановлення сто- совно цінних паперів масових емісій, як правило, опосередковуєть- ся договором і не обов’язково характеризується особистою участю емітента-боржника в їх розміщенні. Право на розміщення цінних паперів, як правило, на відплатних засадах, може бути передане торговцю цінними паперами на підставі договорів доручення (ст. 1000 ЦК України), комерційного представництва (ст. 243 ЦК України) за умови налагодження тривалих підприємницьких від- носин або комісії (ст. 1011 ЦК України). Ніякої суперечності тут немає, адже з моменту належної односторонньої формалізації емітентом майнового права (незважаючи на те, що в цей момент воно все ще перебуває у стадії формування) цінний папір уже є певним товаром, який має цінність. З огляду на це в ході першої договірної передачі цінного папера масових емісій здійснюєть- ся остаточне встановлення кореляційного зв’язку між одно- стороннім обов’язком емітента і змістовно вираженим у до- кументі майновим правом, після чого він набуває унікального значення особливого цивілістичного об’єкта-інструмента його посвідчення.

Таким чином, основу юридичного складу, що опосередковує дієвість механізму встановлення розглядуваних правовідносин, окрім інших юридичних фактів як публічно-, так і приватнопра- вової спрямованості, визначають два зустрічних, відносно само- стійних і взаємопов’язаних правочини. Перший з них є односто- ронньо-управоможуючим правочином емітента, одним із правових наслідків вчинення якого є установлення майнових прав шляхом оформлення документарного цінного папера або глобального сер- тифіката. Його значущість не обмежується лише посвідченням факту встановлення досліджуваних відносин, адже сертифікати документарних цінних паперів або бездокументарні цінні папери, емітовані на підставі формалізації волі емітента у глобальному сертифікаті, мають посвідчувальне значення і надалі. Таким чином, доходимо висновку про те, що цінні папери завжди, упродовж всього періоду їх перебування в цивільному обороті, виконують інструментальне призначення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав і зберігають значення форми вчиненого емітентом односторонньо-управоможуючого правочину. Здійснюване емітен- том одноосібно надання документарним або бездокументарним цінним паперам правового значення об’єкта-інструмента посвід- чення майнових прав, підготовленого до випуску в цивільний оборот, є лише попереднім наслідком вчинення вказаного право- чину. Адже тільки взаємопов’язаний і взаємоузгоджений комплекс юридично значущих дій емітента-боржника і першого набувача цінних паперів має правовим наслідком остаточне визнання за останнім правового значення об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. У зв’язку з цим розміщення цінного папера, тобто його передача першому набувачу в ході емісії, здійнюється на підставі другого окремого правочину.

Стосовно цінних паперів індивідуальних емісій — це зустрічний односторонній правочин першого набувача прав на цінні папери, який у механізмі набуття майнових прав, посвідчених цінними паперами індивідуальних емісій, також має характер одностороннього правочину, який здій- снюється в усній формі. З цієї точки зору видача емітентом вексе- ля, чека, коносамента, складського свідоцтва (та інших цінних паперів індивідуальних емісій, які можуть бути законодавчо сконструйовані в майбутньому) не може мати наслідком виникнення цінного папера як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав без урахування волевиявлення перших набувачів на їх прийняття у цій якості. У механізмі набуття майнових прав, посвідчених цінними паперами масових емісій, цей правочин, навпаки, підлягає формалізації (тобто втіленню в певну форму) і, як правило, є до- говірним актом. У цей момент емітент особисто або через управо- можену особу (торговця цінними паперами) пропонує набути в нього оборотоздатне майнове право, конструктивно втілене в цін- ному папері. Розміщення цінних паперів через дії торговця цінни- ми паперами опосередковується укладенням між останніми дого- вору андеррайтингу. Через товарне значення цінного папера як об’єкта-інструмента посвідчення майнового права останнє вста- новлюється емітентом в односторонньому порядку і передається першому правонабувачу. Така пропозиція не містить суперечності, адже якщо оборотоздатність цінних паперів забезпечується шляхом їх купівлі-продажу, міни та інших договорів після їх емісії, то чому в цей момент вони не можуть визнаватись об’єктом вказаних пра- вочинів? Ствердну відповідь на це питання можна обґрунтувати в такий спосіб.

Для механізмів встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами індивідуальних і масових емісій, характерною є участь у правовстановлюючих емісійно-посвідчувальних відно- синах емітента-боржника і однієї особи або певної групи колек- тивних правонабувачів (інвесторів) відповідно. При цьому потен- ційний (адже не факт, що всі цінні папери будуть розміщені) склад останніх обмежений кількістю цінних паперів одного випуску. Механізм емітування цінних паперів масових емісій передбачає виникнення правовстановлюючих відносин між емітентом-борж- ником і значною кількістю потенційних інвесторів. Розміщення випуску цінних паперів відповідного емітента має місце шляхом укладення договорів, спрямованих на передачу права власності на них. Це, як правило, договори купівлі-продажу, але за погодженням з емітентом ними можуть бути і договори міни. На можливість укладення договорів міни (за умови внесення в їх оплату не гро- шових коштів, а майна) у ході підписки на акції цілком мотивова- но наголошує І. В. Спасибо-Фатєєва . Аналогічну позицію, комен- туючи положення чинного законодавства України, займає і Вищий арбітражний (нині господарський) суд України . Отже, особливості розглядуваного механізму правоустановлення полягають у «вкрап- ленні» розглядуваних правочинів у загальну структуру складного юридичного складу, що включає як правочини, так і інші (напри- клад, організаційні) дії, приватноправові і публічні акти, загальна спрямованість яких одна — виникнення в цивільному обороті цінних паперів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Звісно, для кожного виду і форми випуску цей юридичний склад має свій «стандартний набір» юридично значущих актів притаман- ного їм юридичного складу, однак розглядувані правочини завжди становлять необхідний елемент його структури. Суттєві особли- вості, наприклад, має механізм правовстановлення, характерний для акцій. Адже в юридичний склад, що його визначає, додається ще такий юридичний факт, як державна реєстрація аціонерного товариства і набуття ним ознак юридичної особи. Їх більш доклад- ний розгляд виходить за межі цієї роботи.

Таким чином, сертифікат документарного цінного папера або глобальний сертифікат, оформлення якого опосередковує легі- тимність формування і подальшого функціонування в Національ- ній депозитарній системі здійснених зберігачем облікових записів для бездокументарної форми їх випуску та обігу, постають як форма односторонньо-управоможуючого правочину, що вчиняєть- ся емітентом одноособово з метою управоможення першого і наступного правонабувачів. У цьому значенні, як форма правоустановлення і об’єкт-інструмент посвідчення майнових прав, цінні папери забезпечують знеособлення правового зв’язку (на відміну від договірних відносин, у межах яких він чітко персоніфі- кований) між емітентом-боржником і не тільки першим, але і — що особливо важливо — наступними набувачами майнових прав, посвідчених цінними паперами. Відсутність обов’язку письмово повідомити боржника про кожну заміну кредитора, характерного для договірної передачі прав вимоги (ч. 2 ст. 516 ЦК України), обумовлює підвищену обіговоздатність (транзитивність) цінних паперів. Остання забезпечується уречевленням майнових прав у конструкції документарних цінних паперів (що уможливлює їх функціонування в межах речових, абсолютних відносин) або шля- хом їх бездокументарної (електронної) формалізації у здійснених зберігачем облікових записах. Транзитивність (обіговоздатність) цінних паперів шляхом застосування договірних механізмів їх пе- редачі або інших аспектів участі в майнових відносинах визначає в кінцевому підсумку універсальну оборотоздатність посвідчених ними майнових прав, не характерну для їх можливого первісного установлення в межах договірних (зобов’язальних, персоніфіко- ваних, а тому відносних) відносин.