Таким чином, з урахуванням запропонованого підходу теоре- тично обґрунтовується можливість продажу емітентом акціонер- ного товариства випущених ним акцій (які в момент їх емісії є своєрідним інвестиційним товаром) вище їх номінальної вартості і одержання так званого емісійного доходу. Пояснюється також характер правовідносин емітента і торговця цінними паперами по передачі цінних паперів одного випуску (наприклад, за договором комісії) для їх розміщення, тобто поширення серед необмеженого кола третіх осіб (потенційних інвесторів). У цьому аспекті ще до моменту передачі першому набувачу цінні папери масових емісій можуть розглядатися як об’єкти цивільних прав, які перебувають у стадії формування. Остаточне їх установлення в розглядуваному механізмі опосередковується діями комісіонера, що має статус торговця цінними паперами, якому вони передаються емітентом для їх розміщення в оформленому (готовому для їх емісії) вигляді. У цьому разі необхідними елементами розглядуваного механізму правоустановлення є договір комісії і укладений ним правочин (як правило, теж договір), спрямований на передачу прав (власності стосовно документарної форми їх випуску та обігу) на цінні папе- ри. Розміщення випуску документарних і бездокументарних цінних паперів масових емісій також здійснюється на підставі договорів відповідного договірного типу. Ніякої суперечності в такому твердженні немає. Їх емісія полягає у випуску в цивільний оборот або видачі (для цінних паперів індивідуальних емісій) першим набу- вачам належно оформлених цінних паперів і являє собою інший правочин, вчинення якого в поєднанні з іншими юридичними фактами приводить до виникнення розглядуваних майнових прав.

Отже, правовий режим досліджуваних об’єктів- інструментів при- пускає можливість передачі посвідчених ними майнових прав через механізм договірної передачі права на самі цінні папери. Тобто немає ніяких перешкод розглядати цінні папери у значенні форми вираження майнових прав, а відтак форми односторонньо- го правочину як юридичного факту незавершеного юридичного складу і особливого об’єкта-інструмента, права на який набува- ються внаслідок взаємоузгодженого послідовного здійснення ін- ших правочинів та юридичних фактів публічно- та приватнопра- вової спрямованості. Механізм правоустановлення, характерний для документарних цінних паперів масових емісій, опосередко- вується оформленням і видачею їх сертифікатів як форми право- вого вираження односторонньої волі їх емітента по установленню кількісних і якісних показників, що характеризують зміст та обсяг посвідчених ними майнових прав, а також укладенням договору, предмет якого становить їх передача правонабувачу як особливого товару, майнової цінності, об’єкта-інструмента, володіння яким дає змогу набути і здійснювати їх у подальшому. Опосередкований їх емісією акт випуску (видачі) цінного па- пера полягає в його обов’язковій передачі першим набувачам. Стосовно документарних цінних паперів індивідуальних емісій це завжди зустрічний односторонній правочин, що вчиняється пер- шим правонабувачем. Необхідність фізичного передання (вручен- ня) сертифіката документарного цінного папера першому набува- чу пояснюється їх конститутивністю — неможливістю здійснення посвідчених ним майнових прав без його пред’явлення. Стосовно документарних іменних цінних паперів додатковим юридично значущим актом є фіксація реєстратором імені управоможеної особи, а також кількості і виду належних їй документів одного випуску. З цього моменту документарний цінний папір масових емісій вважається випущеним в цивільний оборот і набуває харак- теру об’єкта цивільних прав, що посвідчує відповідне майнове право. Сукупність дій, охоплювана поняттям «емісія», означає виникнення майнових прав, посвідчених цінним папером, а також прав (власності) на документ у першого набувача. Тоді останній відповідно до положень цивільного законодавства, актів саморе- гулювання (наприклад, положення про випуск та обіг відповідних цінних паперів), його змісту і умов випуску може самостійно або через представника здійснювати належні йому правоможності. Крім того, перший набувач прав на цінний папір може передати його (а разом із ними і посвідчені ним майнові права) іншій особі в порядку, обумовленому способом його легітимації як управомо- женої в цих правовідносинах особи. Екстраполюємо вказані загальні висновки на механізми вста- новлення майнових прав, посвідчених окремими видовими конструкціями цінних паперів.

Механізм установлення майнових прав, посвідчених акціями як одного із різновидів пайових цінних паперів масових емісій, які можуть емітуватись як у документарній, так і в бездокументарній формі, структурно визначається сукупністю юридичних фактів, що приводять до виникнення акціонерного товариства як юридич- ної особи, а також специфікою їх видової конструкції. Розглянемо елементний склад механізму правоустановлення, визначеного для посвідчених акціями майнових прав, не вдаючись у специфіку порядку створення АТ, що була детально досліджена у цивілістиці . Слід зазначити лише, що для набуття АТ статусу емітента воно повинне бути визнане засновниками таким, що від- булося, пройти процедуру державної реєстрації і набути статусу юридичної особи. Наступним юридично значущим актом досліджуваного механізму є підписка на акції, процедурні особливості і правова природа якої також детально визначені в цивілістичній літературі . Емітовані в документарній формі сертифікати акцій постають як форма односторонньо-управоможуючого правочину емітента — відповідного акціонерного товариства. У ньому втілюється одна з можливих модельних схем (документарна або бездокументарна), яка, як зазначалося, змістовно визначена правом вимоги акціонера і односторонньою обіцянкою (до моменту визнання АТ таким, що відбулося, набуває характеру його обов’ язку) емітента сплачувати дивіденди, компенсувати частку вартості майна АТ (якщо воно залишилося після всіх першочергових розра- хунків) у разі його ліквідації, отримувати інформацію (що не є конфіденційною) про фінансово-господарську діяльність АТ, за- безпечити його голосування на загальних зборах та інші аспекти безпосередньої участі в управлінні ним тощо.

Отже, у ході виникнення окремих цивільних правовідносин односторонні правочини призводять до настання наслідків, до яких прагнуть суб’єкти їх вчинення, лише в поєднанні з іншими юридич- ними фактами юридичного складу. Вчинення таких правочинів не відразу приводить до виникнення юридичних наслідків, до настан- ня яких прагнуть учасники цивільних відносин. Саме такого зна- чення набувають дії емітента по формалізації майнових прав у цінних паперах, що слугують особливою формою установлення і посвідчення майнових прав як кінцевого результату укладення од- носторонньо-управоможуючих правочинів у механізмі, що аналі- зується. З цього приводу правники завважують, що значення одно- сторонніх правочинів у механізмі правового регулювання може бути як самостійним (їх вчинення є достатнім для виникнення відповід- них правовідносин), так і залежним від інших юридичних фактів, коли йдеться про їх місце і роль у відповідному юридичному складі. Зокрема, П. І. Стучка, пишучи про їх значення для виникнення век- сельних правовідносин, твердить, що «односторонній правочин не є по суті одностороннім, бо він безумовно до кого-небудь спрямо- ваний і вимагає приєднання цієї особи при вчиненні правочину, інакше правочин не досягає мети (наприклад, якщо спадкоємець від прийняття спадщини відмовляється або векселеодержувач не при- ймає векселя і т. д.)» . Погодившись із цим висновком, слід зазначи- ти, що для належного оформлення цінних паперів індивідуальних емісій (векселя, коносамента, складського свідоцтва тощо) достатньо формалізації в їх реквізитах волі зобов’язаної особи (емітента). Зустрічні дії набувача прав на цінний папір індивідуальних емісій по його прийняттю можуть розглядатись як конклюдентні, оскільки вони не формалізуються в додатковому документі. Це видається виправданим, оскільки формалізація волі набувача прав на цінні папери (управоможеної особи) не настільки важлива, як фіксація одностороннього обов’язку емітента не тільки стосовно нього, але і всіх інших майбутніх правонабувачів.

Механізм встановлення емісійно-посвідчувальних відносин, що виникають щодо деяких видових конструкцій цінних паперів, як правило, передбачає наявність додаткових юридичних фактів. Наприклад, щодо вексельних правовідносин згідно з положеннями актів чинного цивільного законодавства України він доповнюється ще одним юридичним фактом. Відповідно до положень ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Згідно з ч. 2 цієї ж статті умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі. На взаємозалежному з іншими юридичними фактами відповід- ного юридичного складу характері односторонніх правочинів наголошує і С. С. Алексєєв. Характеризуючи односторонні право- чини, що є ланкою в правоутворюючому складі юридичних фактів, він указав на їх роль у «створенні основи для наступної ланки складного складу, що приводить в кінцевому підсумку до виник- нення правовідношення» . Це спостереження дає змогу говорити про взаємну залежність досліджуваних односторонніх правочинів та інших правоутворюючих юридичних фактів у досліджуваному механізмі встановлення емісійно-посвідчувальних правовідносин. Особливості розглядуваного механізму полягають у необхідності попереднього оформлення цінного папера як першого підготовчо- го етапу всієї сукупності юридично вагомих дій, що його визнача- ють. Право оформлення цінних паперів належить тільки особам (наприклад, стосовно цінних паперів масових емісій тільки емі- тентам — юридичним особам), що мають статус емітента і визна- чені ним відповідні правоможності. Елементний склад окремих юридичних складів, що є підставою виникнення майнових прав, посвідчених окремими видовими конструкціями цінних паперів, має специфіку, визначену правовим статусом їх емітентів. У цьому аспекті істотні особливості є і в механізмі виникнення майнових прав, посвідчених державними цінними паперами. Вони полягають у тому, що держава емітує цінні папери лише масових емісій, а односторонні дії, правовим наслідком яких є їх оформлення, засновані на положеннях відповід- ного нормативно-правового акта, що визначає умови їх випуску й обігу. Таким актом може бути, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України про умови випуску і обігу державних облігацій або казначейських зобов’язань, постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 80 «Про випуски облігацій внут- рішніх державних позик» .

Стосовно недержавних цінних паперів склад юридичних фактів, що є підставою виникнення заснованого на їх оформленні і випуску правовідношення, залежатиме від їх віднесення до об’єктів індивідуальних або масових емісій. Основ- на особливість державних цінних паперів полягає в тому, що вони не підлягають державній реєстрації. Разом з тим, характерний для досліджуваного механізму правовстановлення основний елементний склад в цілому зберігається для більшості цінних паперів, емітованих приватними емітентами. Механізм емісії державних і приватних цінних паперів масових і індивідуальних емісій вирізняється певними особливостями. Для виникнення правовідносин стосовно недержавних (приватних) цінних паперів індивідуальних емісій достатньо їх оформлення емітентом і набуття прав на них їх першими набувачами. Оформ- лення і випуск окремих видів державних цінних паперів масових емісій (наприклад, державних облігацій України) здійснюється в Україні в особливому порядку. Так, відповідно до ч. 6 ст. 10 Зако- ну України «Про цінні папери і фондовий ринок» емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Отже, підставою виникнення прав за цінними паперами є юридичний склад, що утворюється як мінімум із двох самостійних, взаємообумовлених юридично значущих актів. Першим із них є оформлення документарних цінних паперів як об’єктів цивільних прав із дотриманням передбачених законом форми, реквізитів і їх випуск в цивільний оборот. Оформлення і випуск в оборот цінних паперів масових емісій є актом, що залежить від односторонньої волі емітента. Його воля може бути виражена або в нормативному акті (емісія державних цінних паперів), або в односторонньому правочині (емісія недержавних, приватних цінних паперів). На цьому етапі емітент в односторонньому порядку встановив харак- тер і обсяг майнових прав у змісті цінного папера, однак, поки він не переданий першому правонабувачу, суб’єктивне право на нього як на об’єкт цивільних прав ще не виникло. У цьому разі в механіз- мі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин виникає ситуація, коли і обов’язок, і право, якому він кореспон- дується, мають невизначений стан встановлення (формування) відповідних правових можливостей. Невизначеність цієї правової ситуації виражається в тому, що суб’єктивне право першого набу- вача цінного папера і обов’язок емітента, що кореспондується йому, ще не виникли. Вивчення особливостей такої невизначеності документарного цінного папера в цей момент становить окрему проблему. Шляхи її вирішення може підказати аналіз запропонованих у цивілістиці інших складних механізмів правоустановлення, у межах яких можливе поєднання кількох правоустановлюючих правочинів.

Характер досліджуваних юридично значущих дій, на перший погляд, підлягає порівнянню з механізмом узгодженого укладен- ня основних і допоміжних правочинів, специфіку якого окресли- ла О. А. Флейшиц . Як допоміжні і основні правочини вона про- понувала розглядати взаємопов’язані спорідненою правовою ме- тою юридично значущі дії суб’єктів цивільних правовідносин. Правочин, що має самостійне правове значення, в цьому юридич- ному складі буде основним, а похідний від нього — допоміжним. Як приклад таких залежних один від одного правочинів можна привести основний правочин, що є підставою виникнення відносин позики або кредиту (договір позики або кредитний договір від- повідно), і допоміжний, вчинення якого закріплює встановлення того або іншого засобу забезпечення його виконання (наприклад, договір застави). Характер залежності між цими правочинами проявляється в неможливості існування допоміжного правочину у відриві від основного. Визнання основного правочину недійсним має правовим наслідком припинення прав і обов’язків, встановле- них допоміжним правочином. Водночас у цьому разі визнання недійсним допоміжного правочину не впливає на дійсність основ- ного. Адже основний правочин (договір позики) має основне значення в цьому юридичному складі саме тому, що, як правило, на його дійсність ніяк не впливають вади допоміжного правочину (наприклад, вади форми або змісту договору застави, поруки тощо, що призводять до їх недійсності). Виняток становить кредитний договір, механізм укладення і подальша чинність якого в банківських інструкціях обумовлені обов’язковістю наявності юридичного складу, що слугує підставою виникнення розглядуваних кредитних відносин.

Крім того, не є винятком випадки, коли основний пра- вочин може породжувати правовідносини, на встановлення яких він був направлений, незалежно від укладення допоміжного (по- зика без застави). Незважаючи на певну подібність (але не тотожність) розгляду- ваних правових ситуацій, юридично значущі дії, результатом здійснення яких є виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав, не можуть бути розглянуті як основні (оформлення цінних паперів) і допоміжні (їх емісія) правочини. Характер залежності між досліджуваними діями по оформленню цінних паперів (фор- малізації майнового права в сертифікаті або глобальному сертифі- каті) і їх емісії (розміщенню, яке полягає в набутті прав на цінні папери першими набувачами на підставі правочинів) дещо інший, ніж у наведеному вище прикладі співвідношення основного і до- поміжного правочинів як підстав виникнення взаємопов’язаних кредитних і заставно-забезпечувальних правовідносин. Адже до моменту емісії права на цінний папір характеризуються невизна- ченим станом їх формування, а тому до моменту його передачі першому набувачу правові наслідки, настання яких в кінцевому підсумку бажає емітент, не виникають.