Визначення особливостей порядку встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами (механізму правоустанов- лення), є проблемою, вирішення якої має важливе теоретичне та практичне значення. Не викликає сумніву, що механізм виникнен- ня посвідчуваних цінними паперами майнових прав і кореспонду- ючих їм обов’язків, опосередковуваний емісією цінних паперів, здійснюється в межах емісійно-посвідчувальних правовідносин. З огляду на те, що саме вони опосередковують механізм встановлення досліджуваних майнових прав на одній із початкових стадій механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відно- син, найбільш точно їх термінологічно визначив С. Ф. Курильов, назвавши правоустановлюючими правовідносинами .

 

Підставами і передумовами виникнення (а також зміни і при- пинення) цивільних правовідносин у літературі запропоновано вважати певний комплекс різних за характером явищ, взаємодія яких спричиняє рух цивільного правовідношення . Як підстави руху цивільних правовідносин О. А. Красавчиков розглядав нор- мативні і правосуб’єктні передумови і фактичну основу їх виник- нення, зміни або припинення . Майнові права, посвідчені цінними паперами, можуть виникати лише в межах правовідносин, які є основним і визначальним елементом розглядуваного механізму, а тому поза межами його регламентаційного впливу існувати не можуть. Особливості першої групи передумов визначаються дворівне- вим характером регламентаційної основи вказаного механізму.

 

Передумови виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав також слід називати регламентаційними, оскільки, як заува- жувалося, правове регулювання в досліджуваній сфері забезпе- чується положеннями не тільки нормативного, а й піднормативно- го рівнів. Регламентаційними передумовами виникнення розгля- дуваних правовідносин є положення актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери, які визначають форми їх випуску та обігу (документарну і бездокументарну), а також інші їх особливості залежно від того, до якої групи і виду вони нале- жать. Їх значення полягає в тому, що «норма права створює юри- дичну можливість виникнення, зміни і припинення цивільно-пра- вових відносин» .

 

Крім того, специфіка механізму встановлення посвідчених цінними паперами майнових прав (і емісійно-посвід- чувальних правовідносин) визначається також нормами локальних нормативних актів емітентів (наприклад, положеннями статутів АТ, умовами випуску та обігу цінних паперів, положеннями про виплату дивідендів або відсотків тощо). Правосуб’єктні передумови виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав ґрунтуються на особливостях правового становища первісних суб’єктів емісійно-посвідчувальних пра- вовідносин. До них слід передусім віднести емітентів і перших набувачів прав на цінні папери. Разом з тим, здебільшого в цих відносинах беруть участь професійні учасники ринку цінних па- перів та суб’єкти Національної депозитарної системи (зберігачі, депозитарії). Адже емісія цінних паперів, що опосередковує ме- ханізм виникнення посвідчених ними майнових прав, складається з цілої низки послідовно здійснюваних юридичних актів. За за- гальним правилом для участі в розглядуваних правовідносинах достатньо мати загальноцивільну правосуб’єктність. Проте в де- яких випадках для набуття статусу того чи іншого учасника емісій- но-посвідчувальних відносин законодавством можуть встановлю- ватися певні додаткові вимоги. Ними можуть бути законодавчі обмеження щодо можливості набуття статусу професійних учас ників ринку цінних паперів юридичними особами приватного права, роль яких у емісії цінних паперів може полягати в розміщенні їх ви- пуску. Це, наприклад, визначення положеннями Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» необхідності отримання спеціально- го дозволу (ліцензії) на здійснення професійної діяльності на фондо- вому ринку.

 

Для здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (наприклад, дилерської діяльності) необхідно дотримуватися нормативів щодо мінімального розміру їх статутного капіталу (ч. 1 ст. 17 вказаного Закону України). Визначення специфіки їх статусу безпосередньо пов’язане з більш загальною проблематикою, що стосується визначення харак- теру правоздатності юридичних осіб приватного права. Положення п. 1 ст. 91 ЦК України встановлюють рівний обсяг правоздатності фізичних і юридичних осіб. Водночас можливість юридичних осіб мати цивільні права і обов’язки все ж може обмежуватися. У сучас- ній цивілістичній літературі йдеться про встановлення для юридич- них осіб поряд із загальною ще й спеціальної правоздатності на підставі закону, інших правових актів, а також положень установчих документів юридичних осіб . Як приклад слід навести положення ч. 4 ст. 16 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок». Вони обмежують коло суб’єктів, які можуть набувати статусу про- фесійного учасника фондового ринку. Згідно з положеннями цієї норми професійна діяльність учасників фондового ринку, крім де- позитаріїв та фондових бірж, здійснюється за умови членства що- найменше в одній саморегулівній організації. Фактичною основою виникнення цивільних правовідносин, а відтак і прав та обов’язків, що становлять їх зміст, виходячи з пе- реконливих висновків О. А. Красавчикова, є юридичні факти. Варті уваги висловлені Р. О. Халфіною міркування щодо функціо- нального зв’язку норми права, юридичного факту і правовідно- шення в механізмі правового регулювання. «З юридичного факту починається життя правової норми, реалізованої в правовідноси- нах, перевіряється її реальність і дієвість.

 

Юридичний факт — це переважно той акт поведінки, що із волі особи або поза її волею приводить в дію механізм правового регулювання» , — пише вона. Всю сукупність юридичних фактів О. А. Красавчиков запропону- вав поділяти на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпи- няючі . Очевидно, що юридичні факти, які приводять до виник- нення майнових прав, посвідчених цінними паперами, є правоутворюючими. Беручи до уваги відому в цивілістиці їх класифіка- цію на негативні і позитивні юридичні факти , досліджувані юри- дично значущі дії слід віднести до останніх. Адже вони завжди характеризуються не відсутністю (негативний факт), а наявністю (основна характеристика позитивних фактів) відповідних обста- вин, які мають юридичне значення для виникнення емісійно-посвідчувальних правовідносин. Нарешті, виходячи з усталеної в цивілістиці їх класифікації на юридичні акти (різновидом яких є дії суб’єктів цивільного права) і юридичні факти-події , висловимо такі міркування. Посвідчені цінними паперами майнові права ви- никають лише на підставі юридичних актів — дій суб’єктів емісій- но-посвідчувальних відносин, а також актів органів юридичних осіб або державних органів, які мають у розглядуваному механіз- мі правоустановлення чітку послідовність.

 

Юридичні факти-події можуть лише в окремих випадках приводити до виникнення в межах емісійно- посвідчувальних правовідносин майнових прав і обов’ язків, функціонально пов’язаних (через цінні папери як особ- ливий об’єкт-інструмент посвідчення майнових прав) з іншими видами приватноправових за своєю природою соціально-правових зв’язків. Наприклад, пожежа (юридичний факт-подія), внаслідок якої згоріло застраховане майно, включаючи цінні папери, може бути підставою виникнення пов’язаних з досліджуваними страхо- вих правовідносин.

 

Однак тут спрацьовує загальне правило сто- совно розгляду юридичних фактів-подій як підстави виникнення цивільних прав та обов’ язків лише в поєднанні з іншими визначе- ними положеннями актів цивільного законодавства України юри- дичними фактами-діями або іншими юридичними актами (напри- клад, актами органу юридичної особи). Таким чином, у розгляду- ваному випадку підставою виникнення страхових правовідносин по відшкодуванню страховиком завданої страхувальнику майнової шкоди буде складний юридичний склад — пожежа як юридичний факт-подія і договір страхування, умови якого визначають її як один із страхових випадків. Дії суб’єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин (емітен- та і першого набувача розглядуваних прав), опосередковані розглядуваним механізмом правовстановлення, мають правомірний, вольовий, усвідомлений характер і спрямовані на реальне настання конкретних бажаних правових наслідків. У кінцевому підсумку вони спрямовані на установлення майнових прав, посвідчених цінними паперами. Однак дуалістичний характер конструкції цін- них паперів і їх конститутивний характер обумовлює особливий механізм набуття вказаних прав. Він полягає в належному оформ- ленні цінних паперів і їх передачі емітентом (або фіксації в бездо- кументарній формі) першим правонабувачам, що має кінцевим наслідком набуття ними правового значення об’єкта-інструмента посвідчення змістовно виражених у них майнових прав. Належне і послідовне вчинення всього комплексу дій, передбачених цим механізмом, є передумовою виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав і кореспондуючих їм обов’язків емітента. Як елементи досліджуваного механізму правовстановлення можуть розглядатися лише юридичні факти — правомірні дії, а в їх системі юридичні акти. Їх аналіз як різновид правомірних дій, обумовле- них волею і свідомістю людини, є загальновизнаним як у теорії права, так і в цивілістиці .

 

Юридичні акти належать до таких дій, здійснюючи які, особа керується заздалегідь поставленою метою. Як зауважує О. А. Красавчиков, здійснюючи юридичний акт із тією чи іншою метою, особа прагне викликати певні юридичні наслід- ки . Аналіз дій емітента і першого набувача прав на цінні папери (а стосовно цінних паперів масових емісій, і, зокрема, бездокумен- тарних цінних паперів, також і інших їх учасників), спрямованих на встановлення досліджуваних прав, дає підстави зробити висновок про те, що вони підлягають віднесенню до юридичних актів. Найближчою правовою метою вказаних суб’єктів є встанов- лення посвідчених цінними паперами майнових прав і кореспон- дуючих їм обов’язків емітента. Основна особливість їх виникнен- ня полягає в тому, що право опосередковується набуттям речових або зобов’язальних (залежно від форми випуску) прав на цінний папір. Момент виникнення «прав на папір» і «прав з папера» збі- гається і визначає набуття для відповідного засобу їх фіксації (документарного чи бездокументарного) правового значення цін- ного папера і об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав.

 

Розглянемо запропоновані в цивілістиці точки зору стосовно проблеми віднесення цінних паперів до різновиду юридичних фактів і визначення пов’язаної з цим значенням їх специфіки. У ході дослідження розглядуваної проблематики В. А. Вітушко, твердить, що «цінний папір — це і об’єкт, і юридичний факт, але в різних вимірах» .

 

Разом з тим, у цьому загалом слушному твер- дженні простежується певна умовність, оскільки сам цінний папір лише з деякими застереженнями можна розглядати як юридичний факт. Визначення характеру юридичного акту, що полягає в діях по виконанню вимог положень актів чинного законодавства Украї- ни стосовно форми і реквізитів цінних паперів або інших дій, не- обхідних для їх емісії в документарній або бездокументарній формі, становить одну із найбільш дискусійних і складних теоре- тичних проблем. Підходи до її вирішення мають важливе як тео- ретичне, так і практичне значення. Єдності позицій щодо шляхів її розв’язання в цивілістичній літературі немає.

 

Однак слід наго- лосити на тому, що більшість науковців визначають розглядувані дії як різновид правочинів, що, на наш погляд, цілком логічно. Допустимість визнання цих юридично значущих дій правочинами послідовно відстоює Д. В. Мурзін, який твердить, що «оформлен- ня документа являє собою самостійний правочин» . Більш термі- нологічно виважено висловлюється з цього приводу Ф. С. Карагу- сов, який вважає, що «класичний (документарний — В. Я.) цінний папір, підпорядковуючись специфічному правовому режиму як особливий об’єкт цивільних прав, є самостійною формою право- чину» . Відомі й інші підходи. Зокрема, В. А. Барулін зазначає, що «базовим положенням запропонованої теорії є кваліфікація випус- ку бездокументарного цінного папера як юридичного вчинку, спрямованого на створення нового об’єкта цивільних прав» . Роз- глядаючи дії з передачі (tradicio) товаророзпорядчих цінних папе- рів першим набувачам прав на них, І. А. Полуяхтов також пропонує кваліфікувати їх як юридичний вчинок, а не правочин . З такою трактовкою розглядуваних дій не можна погодитися. Висновок науковців щодо визнання дій емітента і першого на- бувача, результатом яких є виникнення прав, посвідчених цінними паперами, як таких, що мають значення юридичного акта, як бачи- мо, не оспорюється і є серед них усталеним. Запропонована В. А. Баруліним і І. А. Полуяхтовим кваліфікація розглядуваних юридично вагомих дій як юридичного вчинку є безпідставною і теоретично необґрунтованою.

 

Щодо проблеми розмежування правочину і юри- дичного вчинку у М. М. Агаркова є такі міркування: «...Правочин необхідно відрізняти від дій, із якими закон пов’язує певні юридич- ні наслідки, незалежно від того, спрямовані дії на ці наслідки чи ні» . Тож, як бачимо, правочин у всіх випадках характеризується спрямованістю дій особи, яка його вчиняє (або кількох осіб для договорів), на виникнення бажаних суб’єктами правових наслідків, що не завжди характерно для юридичного вчинку. Знаючи складність процедури емісії цінних паперів з точки зору виконання цілої низки нормативно визначених вимог, навряд чи можна твердити, що учас- ники досліджуваних правовстановлюючих відносин не усвідомлю- ють бажаності настання для них вказаних правових наслідків, адже всі свої дії вони спрямовують саме в цьому напрямку. Розглядаючи характер дій емітента, спрямованих на встанов- лення майнових прав, посвідчених цінними паперами на пред’явника, ції у сферу відносин стосовно випуску та обігу інших їх видів. Він нагадує, що «теорія юридичних фактів знає цілий ряд дій, які не є ні правочинами, ні правопорушеннями і, проте, породжують, змі- нюють і припиняють правовідносини…

 

Група юридичних дій, що характеризується, об’єднана негативною ознакою (не правочин і не правопорушення)… Одні з цих дій досить близько підходять до поняття правочину, інші, навпаки, дуже від нього віддалені… Оформлення цінного папера на пред’явника може бути віднесене до зазна- ченої категорії юридичних дій» . Остаточну юридичну кваліфікацію характеру розглядуваних дій емітента цінного папера на пред’явника М. М. Агарков, на жаль, так і не дав, однак, гадаємо, важливим є його висновок щодо відносної самостійності цих дій і можливості їх віднесення до категорії юридично вагомих. Аналіз дій емітента цінних паперів, емітованих як у докумен- тарній, так і в бездокументарній формі, дає змогу наголосити на їх цілеспрямованому характері. Неможливо визнати дії емітента та інших учасників розглядуваних відносин, пов’язані з оформ- ленням або емісією цінних паперів, такими, що не спрямовані на виникнення тих чи інших, але цілком визначених і усвідомлюваних ними правових наслідків. Правомірні, вольові та усвідомлені дії вказаних суб’єктів, спрямовані на встановлення бажаних для них правових наслідків, зокрема встановлення майнового права шля- хом оформлення і емісії цінних паперів (емітованих у документар- ній і в бездокументарній формі), не підлягають кваліфікації як юридичні вчинки.

 

Таким чином, ці дії підлягають віднесенню до юридичних актів — правомірних дій і, з огляду на їх направленість і характер правових наслідків, — до правочинів. Вчинення остан- ніх безпосередньо пов’язане з проблематикою визначення момен- та набуття цінними паперами правового значення об’єкта-інстру- мента посвідчення майнових прав, на який поширюється правовий режим матеріальних об’єктів цивільних прав. Її теоретичне і прак- тичне значення важко переоцінити, адже з цим моментом безпо- середньо пов’язана можливість реалізації, передачі іншим особам, захисту в разі порушення та інших можливих аспектів здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав. Дослідження шляхів її вирішення у цивілістиці започаткував В. А. Барулін. Він виходить із того, що «цінні папери стають об’єктом цивільних прав до укладення відповідного договору з першим набувачем...» . Визнання цінного папера (як бездокумен- тарного, так і документарного) об’єктом цивільних прав ще до моменту його емісії видається обґрунтованим. Разом з тим, цей висновок підлягає детальному теоретичному осмисленню. Оче- видним є те, що односторонні дії емітента по оформленню цінних паперів в кінцевому підсумку спрямовані на надання їм правового значення об’єкта-інструмента посвідчення змістовно втілених у них майнових прав і, зрештою, поширення на них правового ре- жиму об’єктів цивільних прав.

 

При цьому виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав залежить не тільки від їх фор- малізації шляхом оформлення цінних паперів — надання обумов- леної законом документарної або бездокументарної форми. Це дає змогу наголосити на залежності підготовчих дій емітента по офор- мленню сертифіката цінного папера з метою подальшого надання йому правового значення об’єкта цивільних прав і форми право- чину, правовим наслідком вчинення якого є його поява в цивіль- ному обороті. Очевидно, що до моменту виникнення у перших набувачів посвідчених цінними паперами майнових прав (стосовно докумен- тарної форми їх випуску та обігу опосередкованих набуттям права власності на сам документ) і кореспондуючих їм обов’язків емітен- тів останні не можуть розглядатися як об’єкти цивільних прав. Водночас певне правове значення цінний папір набуває ще до його видачі першому набувачу. Це судження обумовлено тим, що в деяких випадках ще до моменту придбання прав на нього першим набува- чем відповідні дії відносно оформленого належним чином цінного папера можуть бути предметом певних договірних зобов’язань. Наприклад, випуск емітентом цінних паперів масових емісій може здійснюватися ним не безпосередньо, а завдяки юридично значу- щим діям третіх осіб, які реалізуються в межах договірних відно- син. Зокрема, емітент може на підставі договору доручити роз- міщення випуску документарних цінних паперів (вже належно оформлених, але ще не випущених в оборот шляхом передачі пер- шому правоволодільцю) юридичній особі, яка має статус торговця цінними паперами. У цьому разі цінний папір (беручи до уваги висловлені вище міркування щодо правового значення його підго- товленості до емісії з погляду надання йому встановленої законом форми і реквізитів) також ще не може розглядатися як об’єкт прав його першого набувача. Водночас оформлений належним чином документарний цінний папір набуває значення об’єкта договірно- го правовідношення, що виникає між емітентом і торговцем цін- ними паперами. А відтак уже в цей момент він є об’єктом цивіль- них прав.

 

Таким чином, дії, пов’язані з розміщенням цінних папе- рів масових емісій, здійснювані не їх емітентом, а іншою особою, мають характер прав і обов’язків, що становлять зміст окремого договірного правовідношення. Розглянемо значення такого акту як оформлення цінних паперів у механізмі виникнення майнових прав, посвідчених класичними, документарними цінними паперами. Оформлення документарного цінного папера індивідуальної емісії (у механізмі виникнення емісійно-посвідчувальних відно- син) є юридично вагомою дією, що тягне за собою настання пра- вових наслідків ще до моменту його видачі першому набувачу. Цей висновок особливо наочно ілюструється у випадках, коли емітент здійснює емісію не особисто, а через представника. У разі немож- ливості особистої передачі документарного цінного папера індиві- дуальної емісії (стосовно іменних або ордерних цінних паперів особам, зазначеним в їх тексті) першому набувачу він може бути переданий йому третьою особою на підставі договору доручення, укладеного між нею і емітентом. Тоді він також підлягає розгляду як об’єкт договірного правовідношення, виникнення якого засно- вано на договорі доручення і передує виникненню посвідчених ним майнових прав. У цей момент цінний папір набуває особли- вого стану правової невизначеності — об’єкта цивільних прав, відносно якого вже можливе вчинення певних юридично значущих дій, але посвідчені ним майнові права перебувають у стадії виник- нення. Адже до моменту придбання першими набувачами прав на цінні папери і, як наслідок, виникнення посвідчених ними майно- вих прав вони не можуть визнаватися «повноцінними» об’єктами цивільних прав, оскільки перебувають у стадії формування оста- точного їх значення об’єкта-інструмента.

 

В цей час майнове право є формалізованим і текстуально визначеним у реквізитах докумен- тарного цінного папера, однак до його передачі першому набувачу ніякі правові наслідки ще не настають. Це відбувається через те, що один лише факт документального закріплення у реквізитах документарних цінних паперів майнових прав, що ними посвідчу- ються, на цю хвилину не може мати наслідком виникнення корес- пондуючих обов’язків емітента. Адже правове буття будь-якого майнового права і його здійснення управоможеною особою мож- ливе лише в тісному кореляційному поєднанні з кореспондуючим йому обов’язком зобов’язаного суб’єкта. Особливості механізму виникнення емісійно-посвідчувальних відносин полягають у тому, що юридичні наслідки — виникнення заснованих на оформленні і видачі цінного папера прав і обов’язків — настануть тільки при вчиненні всіх юридично вагомих дій юридичного складу, який охоплюється терміном «емісія». Оформлення і випуск (видача) цінних паперів, а також вчинення інших дій у необхідних випадках (наприклад, реєстрація їх випуску) тільки в сукупності підлягають розгляду як завершений юридич- ний склад. Відповідно до цього дії учасників досліджуваних пра- вовідносин матимуть характер незавершеного юридичного складу. О. А. Красавчиков відносно незавершених юридичних (фактичних) складів зазначав, що «юридичні наслідки настають тільки при наявності всіх юридичних фактів відповідного юридичного скла- ду. Створена окремими юридичними фактами незавершеного складу можливість руху конкретного правовідношення сама по собі, як і факти, що його створюють, юридичного значення не має. Завершальний етап накопичення складу є стрибком, що переводить склад із одного стану — фактичного, в інший — юридичний… До накопичення складом усіх елементів наявні факти можуть бути умовно названі потенційно-юридичними» . Серед сучасних прав- ників подібну правову ситуацію, що виникає при визначенні момента чинності укладеного шлюбного контракту, аналізує І. В. Жилінкова. Слід погодитися із загальним висновком, сформу- льованим нею в результаті здійснення такого аналізу: «Правочини нерідко включаються в юридичний склад у сукупності з іншими юридичними фактами, що призводять до виникнення цивільних відносин, що однак, не применшує їх юридичного значення» .

 

Отже, такими потенційно-юридичними фактами слід вважати підготовчі дії емітента по встановленню (фіксації) майнового пра- ва шляхом оформлення і емісії цінного папера в документарній або бездокументарній формі, публічний акт реєстрації їх випуску, виконання інших необхідних вимог, визначених актами чинного законодавства України (наприклад, публікацію проспектів емісії і умов їх випуску та обігу). З викладеного випливає, що юридична своєрідність цінних паперів як об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав обу- мовлює особливості механізму правоустановлення, які опосеред- ковують виникнення кореляційного зв’язку між останніми і обов’ язками їх емітента. Вони полягають у тому, що виникненню прав на цінний папір і, як наслідок, прав, ним посвідчених, передує оформлення цінного папера — односторонні юридично значущі підготовчі дії емітента, здійснювані з метою надання йому в ре- зультаті його наступної емісії правового значення оборотоздатно- го об’єкта цивільних прав. Такі дії (зважаючи на те, що один тільки факт оформлення цінного папера його емітентом не породжує виникнення ніяких прав і обов’язків) при їх характеристиці як правочину і юридичного факту мають незавершений характер. Разом з тим, оформлення цінного папера в цьому разі необхідно розглядати як відносно самостійну юридично значущу дію комп- лексного юридичного складу, наявність якого обумовлює виник- нення прав на цінні папери, що, у свою чергу, призводить до ви- никнення посвідчених цінними паперами майнових прав — як кінцевого наслідку розглядуваного механізму правовстановлення. Останній полягає у взаємоузгодженому і послідовному здійсненні їх учасниками цілісної сукупності юридично значущих актів, які в сукупності становлять юридичний склад.