Розглянуте інструментальне призначення цінних паперів у механізмі правовстановлення ілюструє теоретичну неспромож- ність повного ігнорування правового значення односторонньої формалізації емітентом посвідчених ними майнових прав, а відтак свідченням однобічності положень договірної концепції. Необхід- ність акту узгодження волі емітента і першого набувача прав, посвідчених цінними паперами, не означає маловагомості акта їх первісної односторонньої формалізації, що особливо наочно про- слідковується на прикладі пред’явницьких документів. Тож у разі, коли цінний папір на пред’явника потрапляє у цивільний оборот незаконно, здається, що немає підстав визнавати права на нього не тільки за особою, яка заволоділа документом незаконно, а й за всіма наступними набувачами. Адже ніхто не може передати іншій особі прав більше, ніж має сам. Однак цей відомий постулат сто- совно цінних паперів на пред’явника не спрацьовує — пред’явницький документ є формою вираження односторонньої волі його емітента, а відтак є підставою виникнення правовідносин між ним і всіма добросовісними правонабувачами (навіть у випадках не- санкціонованого випуску в обіг) саме завдяки його інструменталь- ному призначенню як оборотоздатного об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Обґрунтованість запропонованого підходу ілюструється спе- цифікою правового регулювання відносин, заснованих на випуску ощадних (депозитних), а також інвестиційних сертифікатів. Пред- метом передачі ощадного (депозитного) або інвестиційного сер- тифіката за договором між емітентом і набувачем є готовий із погляду дотримання його форми і реквізитів документ.

Таким чином, емітент передає сертифікат його власнику в момент, коли документарний цінний папір хоча і не є ще об’єктом цивільних прав, але вже належним чином оформлений. Зміст правовідношен- ня, що виникає між його суб’єктами, становить право законного власника сертифіката вимагати від емітента виконання його одно- стороннього зобов’язання по поверненню після закінчення строку обігу грошової суми, що визначає його номінальну вартість, і унормованих умовами випуску відсотків. У розглядуваних пра- вовідносинах цінний папір уже є предметом правового інтересу їх учасників як об’єкт цивільних прав, права на який перебувають у стадії формування. Запропонований підхід дає змогу окреслити і вирішити деякі проблеми, які виникають при дослідженні особливостей емісії державних цінних паперів. Основна специфіка порядку їх емісії полягає в тому, що елементом юридичного складу, який призводить до виникнення державних цінних паперів у цивільному обороті як об’єктів-інструментів посвідчення майнових прав, є нормативний акт. Його видання слугує однією з підстав виникнення майнових прав, заснованих на емісії державних цінних паперів. Він видаєть- ся компетентним органом державної влади і визначає основні умови випуску, розміщення і погашення державних цінних паперів. Прикладом випуску державних цінних паперів на підставі норма- тивного акта є, зокрема, емісія векселів Державного казначейства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 «Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства» .

Відповідно до даної постанови век- селедавцем і платником за казначейськими векселями виступає Головне управління Державного казначейства. Казначейські век- селі, що випускалися з вексельними сумами 5 000 (п’ять тисяч) і 10 000 (десять тисяч) гривень, є простими і пред’явницькими цін- ними паперами. З цього випливає, що всі необхідні елементи змісту вексельного зобов’язання встановлює в цьому разі держава в особі уповноваженого органу і, таким чином, перший і наступні векселедержателі не беруть ніякої участі в погодженні змісту да- ного вексельного зобов’язання при його виникненні. Лише після формалізації посвідчених ними майнових прав в результаті здійс- нення односторонніх дій емітента (держави в особі компетентно- го органу) правоволодільці можуть їх набувати і здійснювати. Відповідно до зазначеної постанови, векселі Державного казна- чейства видаються в рахунок фінансування витрат Державного бюджету, за винятком витрат на оплату праці та інших грошових виплат населенню. Ці векселі видавалися за згоди відповідного одержувача грошових коштів із державного бюджету і могли ви- користовуватися їх держателями для: а) погашення кредиторської заборгованості за згодою відповід- них кредиторів, при цьому розрахунки ними здійснюються за вексельними сумами; б) продажу юридичним особам — резидентам України; в) застави з метою забезпечення зобов’язань перед кредитора- ми — резидентами; г) зарахування на сплату податків у Державний бюджет за ба- жанням векселедержателя.

Таким чином, уже в момент випуску в оборот казначейські зобов’язання (у цьому разі векселі Державного казначейства) є об’єктами цивільних прав, а їх набувачі можуть ставати управомо- женими особами на підставі відповідних договорів, спрямованих на їх відчуження представником емітента. Отже, особливий порядок емісії державних цінних паперів повністю узгоджується з законодавчими підходами, закріпленими положеннями нового ЦК України. Зокрема, ч. 4 ст. 4 ЦК України визнає актами цивільного законодавства постанови Кабінету Міністрів України, а ч. 3 ст. 11 ЦК України визначає, що цивіль- ні права і обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У механізмі емісії державних цінних паперів комплекс інструментів праворегуляції, зокрема право- чинів, спрямованих на розміщення цінних паперів (наприклад, договір андеррайтингу), доповнений нормативним актом, що слугує однією із правових підстав для їх емісії. Однак це не ні- велює приватноправову інструментальну природу державних цінних паперів. Характер і обсяг майнових прав, посвідчених державними цінними паперами, спочатку визначається положен- нями нормативного акта, фіксується в умовах їх випуску і змісті сертифікатів (індивідуального або глобального) або здійсненого зберігачем облікового запису. Після цього відбувається їх роз- міщення — передача першому набувачу на підставі відповідних цивільно-правових договорів. Загальний висновок про визнання дій емітента по встановлен- ню майнових прав, посвідчених цінними паперами, як односто- ронньо-управоможуючого правочину, а їх сертифікатів — як його форми, підлягає поширенню на всі види документарних і бездо- кументарних цінних паперів. Запропоноване бачення одного із аспектів їх багатогранної інструментальної значущості можна пояснити тим, що вади емісійного і наступних (спрямованих на передачу прав або інші юридично вагомі наслідки) правочинів не впливають на чинність одностороннього правочину, формою яко- го постає сертифікат документарного цінного папера або глобаль- ний сертифікат. Якщо правочин, на підставі якого здійснена емісія (початковий випуск у оборот) або наступна передача майнових прав, посвідчених документарним цінним папером на пред’явника, згодом визнається недійсним, документ все ж може в майбутньому передаватися іншій особі за новим правочином. Стосовно іменних ордерних цінних паперів така можливість ускладнюється через необхідність вказівки імені їх перших набувачів у їх змісті, а також усталеного правила (звичая ділового обороту) щодо неприпусти- мості виправлень у зафіксованих у їх змісті положеннях, що визначають їх реквізитний склад.

Аналогічна проблема виникає і стосовно ордерних цінних паперів. Однак загальний висновок від цього не змінюється, адже у таких випадках застосовують механізм анулювання цінних паперів і їх заміну аналогічною кількістю ін- ших (змістовно тотожних) сертифікатів цінних паперів індивіду- альних чи масових емісій. Замінність цінних паперів є свідченням їх інструментальної значущості як форми одностороннього пра- вочину емітента, оскільки рішення про анулювання цінних паперів і їх заміну іншими в межах одного випуску (чи цінними паперами нового випуску, який підлягає додатковій реєстрації) приймає саме він. Разом з тим, іменні і ордерні цінні папери підлягають анулю- ванню з указаних або інших підстав лише за умови фіксації імені управоможеної особи в їх реквізитах. Але якщо визнаний недійс- ним правочин, на підставі вчинення якого був оформлений блан- ковий індосамент, конструкція якого передбачає можливість впи- сати ім’я (найменування для юридичних осіб) управоможеної особи в незаповнений бланк лише в майбутньому, то механізм анулювання цінного папера не застосовується.