3.1. Дії емітентів по формалізації майнових прав у цінних паперах як правочини - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина
 Цінні папери в механізмі правоустановлення
 
3.1. Дії емітентів по формалізації майнових прав у цінних паперах як правочини
 
Визначення характеру правочинів, правовим наслідком вчинен- ня яких є поява в цивільному обороті цінних паперів у значенні об’єкта-інструмента посвідчення майнови
х прав, становить проблему, що залишається дискусійною протягом тривалого часу. Таке становище обумовлено як унікальністю конструкції цінних папе- рів, так і складністю віднайдення таких шляхів її розв’язання, універсальність яких забезпечувала б урахування специфіки як документарної, так і бездокументарної форми їх випуску та обігу. Знайти і запропонувати шляхи її вирішення у межах загальних підходів інструментальної концепції цінних паперів дає змогу врахування їх значущості у механізмі встановлення емісійно-посвідчувальних відносин. Основна дискусія стосовно поставленої проблематики розгорнулась і триває в цивілістиці з приводу одно- стороннього чи двостороннього характеру дій по наданню цінним паперам значення об’єкта цивільних прав (точніше об’єкта-інстру- мента посвідчення майнових прав).
 
Розглянемо відомі спроби визначення інструментальної значущості цінних паперів у механіз- мі правоустановлення, проаналізувавши основні аргументи їх прихильників і врахувавши відповідні напрямки застосування обраного інструментального підходу. Авторами двосторонньо-правочинної (або договірної) теорії значущості цінних паперів у досліджуваному механізмі правоуста- новлення є відомі вчені XIX століття Савіньї, Тель, Генглер та ін. З огляду на період формування та розвитку цієї теорії її основні положення стосуються лише документарних цінних паперів. У ра- дянський період розвитку цивілістичної науки цю концепцію сприйняв і послідовно обстоював М. М. Агарков . Серед сучасних дослідників договірний характер виникнення майнових прав, посвід- чених ощадним (депозитним) сертифікатом, обґрунтував Є. В. Кар- манов . На договірному характері векселя наголошує С. М. Берве- но .
 
Основні положення двосторонньо-правочинної теорії зводять- ся до того, що права, посвідчені цінними паперами, виникають у результаті укладення договору між емітентом і першим правонабу- вачем. В інтерпретації її прибічників обидва юридично значущих акти (оформлення і видача цінного папера), на підставі яких вини- кають правовідносини по цінних паперах, повинні бути здійснені за згодою сторін, що беруть участь у їх установленні. Необхідність узгодження волі сторін, їх інтерпретації характеризує розглядувані юридично значущі дії як двосторонній правочин — договір. Цей підхід прихильники договірної теорії аргументують таким чином. Передача цінного папера першому набувачу відбувається його емітентом із наміром встановити відповідне зобов’язання. При цьому таким, що виникло, це зобов’язання вважається лише з моменту передачі цінного папера зобов’язаною особою (емітентом) у володіння управоможеній за документом особі.
 
Виходячи з по- ложень договірної теорії, не допускається можливості виникнення прав по цінних паперах поза волею як зобов’язаних, так і управо- можених по них осіб. На її положеннях засновані ще кілька похід- них від неї теорій, які, на нашу думку, не відповідають сучасному рівню розвитку цивілістики, але є повчальним свідченням посту- пового розвитку наукових уявлень стосовно шляхів вирішення розглядуваної проблематики. На положеннях двусторонньо-правочинної (договірної) при- роди механізму виникнення посвідчених цінними паперами майнових прав базується заснована відомим вченим XIX століт- тя Якобі так звана теорія зовнішньої видимості (удаваності) права (Rechtsscheintheorie). Відповідно до її основних положень, у ході правового регулювання відносин, пов’язаних із здійсненням посвідчених цінними паперами майнових прав, щодо їх добро- совісних набувачів зовнішня видимість права (тобто ті форми, в яких дійсно існуюче право звичайно проявляється в обороті) дорівнює реально існуючому суб’єктивному праву . Положення розглядуваної теорії мають значення спроби обґрунтувати права добросовісного набувача на пред’явницькі цінні папери і базують- ся на таких міркуваннях. Добросовісний набувач цінного папера на пред’явника може довіритися зовнішній видимості реально неіснуючого (такого, що має лише зовнішню видимість) посвідче- ного ним майнового права. Помилково сприймаючи його як на- лежне набувачу наявне суб’єктивне право, добросовісний набувач, на думку прихильників розглядуваної теорії, не повинен зазнавати майнових втрат. Тому якщо цінний папір на пред’явника незакон- но потрапив у цивільний оборот (наприклад, був украдений в емітента) і згодом на законній підставі перейшов до добросовіс- ного набувача, останній визнається законним суб’єктом прав на нього.
 
Теорія зовнішньої видимості права була піддана критиці як така, що має недостатній ступінь універсальності, оскільки не підлягає поширенню на всі різновиди цінних паперів . Однак по- ложення, на яких вона була заснована, в сучасній цивілістиці і законодавчій практиці не втрачають актуальності, визначаючи основу для доктринального обґрунтування і законодавчого закріп- лення такої інструментальної ознаки цінних паперів, як їхня пуб- лічна достовірність (ч. 2 ст. 198 ЦК України, ч. 2 ст. 147 ЦК РФ). Договірний характер виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами, визначає змістовну сутність теорії делегації, уперше обґрунтованої німецьким ученим XIX століття Унгером, положення якої також були піддані справедливій критиці . У своїй теорії він порівнював цінні папери з літеральними контрактами в римському праві. На його думку, вперше права, посвідчені цінни- ми паперами, виникають на підставі договору (літерального кон- тракту, виходячи з класифікації договорів у римському праві). Надалі ж передача цінних паперів здійснюється на підставі новації, при якій відбувається зміна кредитора.
 
Але через те, що відповід- но до положень римського права для кожної новації була необхід- на згода боржника, то, на думку Унгера, стосовно цінних паперів вона дана один раз і щодо всіх наступних набувачів документа. Таким чином, якщо порівнювати договірні відносини по виник- ненню прав, виражених у цінних паперах, із договорами в римському праві, то, вважає Унгер, як об’єкт для розгляду доцільно використовувати договір делегації. З цього погляду емітент папера є делегатом, його перший набувач, що передає його наступно- му, — делегантом і кожний наступний набувач — делегатарієм. Передача цінного папера за цією теорією зводиться до ряду на- ступних одна за одною делегацій (передач), заздалегідь санкціо- нованих боржником-делегатом стосовно всіх наступних набува- чів — делегатаріїв.
 
 При кожній наступній делегації делегат є ніби представником боржника. Недосконалість розглядуваної теорії є очевидною. Виходячи з основних її положень, останній власник цінного папера має право вимагати виконання зобов’язання, що виникло в результаті його імісії, коли доведе законність усіх попе- редніх передач документа. Якщо стосовно іменних і ордерних цінних паперів це ще можливо, хоч і досить складно, то відносно пред’явницьких документів простежити законність кожної пере- дачі документа практично неможливо. Крім того, делегація є пра- вовим засобом заміни осіб у вже встановленому, існуючому зобов’язанні. Тому вона не може розглядатися як правочин, що його встановлює. Вказана обставина також доводить недоско- налість цієї теорії з точки зору її непридатності для пояснення специфіки механізму виникнення майнових прав, посвідчених цінними паперами. Більш обґрунтованою є теорія односторонньої обіцянки емі- тента (односторонньо-правочинна теорія). Першими послідовни- ками цієї теорії вважаються вчені XIX століття Кунце, Ієринг, Беккер, Штейн та ін. Поділяють основний підхід, на якому вона заснована, і окремі сучасні правники. Зокрема, І. А. Безклубий відносить до односторонніх правочинів емісію цінних паперів, а також здійснення розрахункових операцій за допомогою чеків як платіжних інструментів . Виходячи з того, що цінні папери — це конструкція, альтернативна договору з точки зору їх співвіднесен- ня як інструментів первісної формалізації майнових прав, теорію односторонньої обіцянки запропоновано вважати найбільш прий- нятною як таку, що повністю відповідає основним положенням обстоюваної інструментальної концепції. Прибічники цієї теорії виходили з того, що майнові права, посвідчені цінними паперами, виникають у результаті формалізації в документі односторонньої волі емітента.
 
ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов