Матеріальною передумовою формування право- вого інституту є наявність такого різновиду суспільних відносин або кількох подібних за характером їх різновидів, які б об’єктивно вимагали здійснення правового регулювання комплексом виокрем- лених нормативних розпоряджень. Відносини, які виникають у сфері випуску й обігу цінних паперів, безсумнівно є такими спе- цифічними (тим більше з появою бездокументарних цінних папе- рів), що об’єктивно вимагають забезпечення урахування їх своєрід- ності і виокремленості їх правового регулювання. Основна роль у формуванні інститутів належить компетентним органам держави, які в результаті правотворчої (кодифікаційної) роботи на підставі наявного нормативного матеріалу, даних прак- тики і рекомендацій юридичної науки формулюють нормативні розпорядження з таким розрахунком, щоб вони могли розглядати- ся як окрема правова спільність — правовий інститут.

Розрізня- ють два шляхи формування правових інститутів . Перший шлях С. С. Алексєєв визначає як такий, що полягає в безпосередньо нормотворчій діяльності правотворчих органів, у ході здійснення якої у положеннях законодавчих актів нерідко текстуально втілю- ються певні теоретичні конструкції, спочатку запропоновані і розроблені правниками. Цей шлях є характерним для формування інститутів, норми яких забезпечують правове регулювання нового кола суспільних відносин. Другий шлях формування правових інститутів полягає в безпо- середньому впливі на розвиток законодавства юридичної (зокрема, судової) практики. Такий розвиток правових асоціацій, об’єднань нормативних розпоряджень, де є одна генеральна норма із супро- відними конкретизуючими її розпорядженнями, все більше набуває самостійного значення, обростає новими варіантними і деталізую- чими положеннями, в результаті чого і відбувається поступове пе- реростання асоціації («низки» розпоряджень) у правовий інститут . Поступова якісна зміна правових асоціацій у досліджуваній сфері суспільних відносин і формування в Україні інституту цінних папе- рів, на наш погляд, відбувалися комбінованим способом, за допомо- гою правоутворюючих чинників, характерних для обох шляхів.

Формування нормативних положень про цінні папери як окре- мої правової спільності почалося задовго до проголошення неза- лежності України. На території України, як однієї із республік колишнього СРСР, діяли прийняті законодавчими органами Ра- дянського Союзу нормативні акти, нормативні положення яких забезпечували правове регулювання досліджуваних відносин. Їх основу складали Положення про переказний і простий вексель , затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1344, Положення про чеки , затверджене ЦВК і РНК 6 лис- топада 1929 р., Кодекс торговельного мореплавства СРСР (у частині положень ст. 124, присвяченої правовому регулюванню відносин, що виникають з приводу коносаментів), наказ Мініс- терства фінансів СРСР про випуск (з дозволу Ради Міністрів СРСР) у 1966 і 1982 роках в обіг облігацій трипроцентної виграшної пози- ки (строком на 20 років) та інші нормативно-правові акти.

Окремі положення, що стосуються правового регулювання відносин у сфері випуску і обігу цінних паперів, номінованих як у національній (кар- бованцях на той час), так і в іноземній валюті, містив Статут Держ- банку СРСР (зокрема, положення ст. 57 Статуту). Таким чином, вже в період існування СРСР у системі законодавства України були за- кладені нормативні підвалини формування інституту цінних паперів, який спочатку характеризувався зовсім незначним загальним обся- гом нормативних приписів і розпоряджень. Його зародження, а та- кож подальше формування і розвиток як окремої правової спільності слід вважати передумовою інституціоналізації, представленої поло- женнями актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери правової спільності більш високого рівня, ніж правовий інститут (при його розгляді як однієї з первинних асоціацій норма- тивних розпоряджень). Теоретичне значення положень про асоціації нормативних розпоряджень у літературі визначається не тільки можливістю осмислення первинних форм їх об’єднання і вирішення деяких питань юридичної техніки. Значення положень про асоціації нор- мативних розпоряджень С. С. Алексєєв вбачає в тому, що «тут виявляються знайденими ті первинні утворення, із яких на основі юридичної практики і в результаті вдосконалення законодавства розвиваються правові інститути. Головним в цьому процесі є поступове формування єдиного, компактного комплексу нормативних розпоряджень, що має свою ділянку суспільних відносин і побу- дований на єдиних правових засадах, на особливій юридичній конструкції» .

Основними нормативними актами, в яких сформу- вався єдиний, компактний комплекс таких нормативних розпоряд- жень у галузі правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з випуском і обігом цінних паперів, є такі акти цивільного законодавства України: закони України «Про цінні папери і фон- довий ринок» від 23 лютого 2006 р., «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30 жовтня 1996 р., «Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р., «Про інвестиційну діяль- ність» від 8 вересня 1991 р., «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. та інші законодавчі акти, що містять норми про цінні папери. Особливе значення мають положення глави 14 розділу III Кни- ги першої ЦК України, що визначають найбільш загальні правові засади регламентації відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів. З розробкою і прийняттям цих нормативних актів, зважа- ючи на тенденцію постійного зростання їх загального масиву як на рівні поточних законів, так і підзаконних нормативних актів, розвиток регламентаційної (в частині її нормативного рівня) основи досліджуваного механізму вийшов на якісно новий рівень.

Враху- вання її якісних і кількісних характеристик при вирішенні окремих напрямків проблематики визначення місця нормативних положень про цінні папери в системі цивільного права уможливлює їх розгляд у межах більш складного нормативного утворення, ніж правовий інститут, що являє собою просту сукупність взаємопов’язаних норм. Однак не всі правники розглядають інститут саме як просту (що не має внутрішньої градації) сукупність взаємопов’язаних норм, які регулюють відповідну групу суспільних відносин. Так, у цивілістиці можливість існування самостійних «органічних утво- рень» у межах загальної структури правових інститутів уперше обґрунтував О. С. Йоффе . Такі нормативні утворення правник запропонував називати субінститутами.

Базуючись на запропоно- ваному О. С. Йоффе підході, можна вирізнити зазначені правові спільності в межах асоціацій виокремлених нормативних поло- жень, що забезпечують правове регулювання відносин, котрі складаються з приводу пайових, боргових, товаророзпорядчих, похідних, приватизаційних, іпотечних та інших груп цінних папе- рів. Тому норми, що забезпечують правове регулювання відносин, які виникають з приводу кожної з наведених груп цінних паперів, можуть розглядатися як окремі інститути. Виходячи з цього, пра- вові спільності, норми яких забезпечують правове регулювання відносин, що виникають у сфері випуску і обігу всіх форм випус- ку, видів і груп цінних паперів, на сучасному рівні їх розвитку підлягають розгляду як об’єднання правових інститутів. Подаль- ший розвиток об’єднань правових інститутів є підставою форму- вання і інституціоналізації підгалузей цивільного права. Таким чином, можна поставити окрему проблему в межах досліджува- ної — чи може розглядувана правова спільність розглядатись як підгалузь цивільного права. Можливість її постановки обумовлена передусім тим, що положення актів цивільного законодавства України про цінні папери (як така окрема правова спільність) посідають проміжне становище між речовим та зобов’язальним правом і не можуть бути віднесені до однієї з указаних основних підгалузей цивільного права. Вирішення проблеми розгляду положень про цінні папери як підгалузі цивільного права ускладнюється тим, що це правове явище порівняно з правовим інститутом і нормою права є мало- вивченим як на рівні інструментальної теорії права, так і в цивілістиці.

Підгалуззю в теорії права запропоновано вважати таке об’єднання інститутів, для якого характерний високий ступінь спеціалізації, диференціації та інтеграції правових спільностей, що входять до його складу. Найбільш яскравою характерною рисою підгалузей у літературі запропоновано вважати наявність у їх складі загального інституту або, в усякому разі, асоціації загальних норм. При цьому, як правило, підгалузь «очолюється» загальним інститутом або навіть групою загальних інститутів, що закріплю- ються в особливій главі кодифікованого нормативного акта . Глава 14 розділу ІІІ Книги першої нового ЦК України містить (хоча, на жаль, й у суттєво урізаному порівняно з обсягом почат- кової його редакції вигляді) загальні положення про цінні папери.


Сукупність норм, що становлять цей загальний інститут, підлягають розгляду як основа формування положень інших актів цивільного законодавства про цінні папери, виходячи з визначеного положен- нями ст. 4 ЦК України ієрархічного характеру системи актів цивіль- ного законодавства України. Закріплення в основному кодифікова- ному акті цивільного законодавства України загальних положень про цінні папери слід розглядати як одну із загальних передумов можливої подальшої інституціоналізації всієї сукупності положень про цінні папери до рівня підгалузі цивільного права. Розглянемо норми цивільного права, що становлять норматив- ну основу механізму правового регулювання відносин, опосеред- кованих випуском та обігом цінних паперів, із погляду їх система- тики як правової спільності якісно нового рівня. На самостійності і виокремленості положень, що забезпечують правове регулюван- ня досліджуваних відносин, наголошували як дореволюційні, так і деякі сучасні правознавці. Н. Й. Нерсесов у ході аналізу місця положень про цінні папери на пред’явника в системі цивільного права писав, що окремі правові спільності можуть посідати про- міжне становище між положеннями зобов’язального і речового права . Цей висновок підлягає поширенню не тільки на пред’явницькі документи, оскільки відносини з приводу інших видів цінних паперів також одночасно регулюються положеннями ЦК України, які в досліджуваній систематиці визначені такими найбільш вагомими підгалузями, як речове і зобов’язальне право. З огляду на своєрідність положень про цінні папери, яку окреслив ще Н. Й. Нерсесов, а також якісно новий рівень розвитку цих по- ложень (наявність цілого окремого нормативного масиву, що за- безпечує регламентацію відносин у сфері випуску і обігу бездоку- ментарних цінних паперів) вони об’єктивно не можуть бути від- несені до якоїсь однієї з указаних підгалузей. Деякі сучасні пра- вознавці також цілком слушно зауважують, що «цінні папери — особливий і багато в чому виокремлений інститут сучасної цивілістики. Як правило, численні дослідження цінних паперів спрямо- вані в кінцевому підсумку на те, щоб визначити їх місце у системі юридичних конструкцій сучасного цивільного права» . Як інститут цивільного права пропонує розглядати положення про цінні папе- ри й О. А. Трусов, указуючи на місце в ньому норм, що регулюють відносини, посвідчені заставною . Як цивільно-правовий інститут розглядає положення про цінні папери і Ф. С. Карагусов .