З прийняттям останнім часом законів України «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні », «Про приватизаційні папери», «Про обіг векселів в Україні», «Про іпотечні облігації», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про іпотеку», "Про Акціонерні товариства", «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про сертифі- ковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» та інших актів цивільного законодавства перелік спеціальних тер- мінів, що використовуються в досліджуваній сфері правового ре- гулювання і підлягають розгляду як нормативні узагальнення, суттєво розширився. Сталими в галузі регламентації відносин, що виникають у сфері функціонування в цивільному обороті бездо- кументарних цінних паперів, є терміни: «зберігач», «здійснений зберігачем обліковий запис», «глобальний сертифікат», «депози- тарій», «депозитарна діяльність», «депозитарний договір», «депо- зитарний облік», «електронна торгово-інформаційна мережа», «клірингова діяльність» тощо. Такими, що побутують у галузі правового регулювання інших цивільно-правових відносин, однак у межах правового режиму цінних паперів набувають особливого правового значення, є терміни: «емісія», «емітент», «форма і рекві- зити», «екземпляр і бланк документа», «оригінал і копія докумен- та», «випуск і обіг» і т. ін. Це свідчить про наявність усталеної спеціальної термінології, що є одним із визначених інструменталь- ною теорією права показників існування виокремленої правової спільності. Нормативні положення цієї спільності забезпечують регламентацію окремої сфери однорідних суспільних відносин у межах загального регламентаційного впливу механізму цивільно- правового регулювання.

Як про ще одну з необхідних ознак, що дає змогу констатувати інституціоналізацію в цивільному праві окремої правової спіль- ності, у теорії права йдеться про вираженість нормативних уза- гальнень у вигляді характерних тільки для неї певних загальних прийомів і способів правового регулювання. Для використання їх у вигляді аргумента на користь розгляду норм законодавства про цінні папери як окремої правової спільності виражені в них спо- соби і прийоми правового регулювання повинні мати юридичну своєрідність (порівняно зі способами і прийомами, закріпленими положеннями інших інститутів або інших нормативних спільностей цивільного права). З урахуванням переважання в цивільному праві таких способів (прийомів) правового регулювання, як доз- воління, положення розглядуваної правової спільності також ха- рактеризуються певними особливостями. Поряд із використанням універсальних способів правового регулювання, а саме: дозволін- ня, заборона і зобов’язування, закріплених положеннями норм правової спільності, — для останньої характерне закріплення та- ких рідко використовуваних у сфері правового регулювання від- носин, що становлять предмет цивільного права, особливих при- йомів (способів) правового регулювання, які пропонується термі- нологічно визначити як «дозвоління-зобов’язування». Їх встанов- лення визначає особливості положень деяких актів цивільного законодавства, що забезпечують регламентацію відносин у розгля- дуваній сфері. Зокрема, їх містять положення Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок». Вони сформульовані в межах однієї норми і підлягають розгляду як комбіновані прийоми (спо- соби) правового регулювання. Наприклад, положення ч. 4 ст. 7 Закону встановлюють, що дострокове погашення облігацій за ви- могою їх власників дозволяється (дозвоління) у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок установлення ціни їх дострокового погашення (зобов’язування).

Таким чином, обов’язок емітента передбачити в умовах випуску облігацій можливість їх дострокового погашення є однією з умов реалізації ним нормативно визначеного дозволін- ня здійснити їх погашення достроково. Положення ч. 2 ст. 8 цього ж Закону є прикладом застосування такого способу правового регу- лювання, як заборона: «Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій…». Можливість нормативного встановлення заборон визначена на рівні положень ЦК України як основного (ч. 2 ст. 4) акта цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦК України законом може бути виключена можливість випуску цінних паперів певного виду як іменних, або як ордерних, або як паперів на пред’явника. Крім того, з урахуванням законодавчого закріплення певних видів цінних паперів залежно від тієї чи іншої підстави заборона на ви- пуск, наприклад пред’явницьких і ордерних документів, при необ- хідності емісії цінного папера саме цієї групи, матиме характер зобов’язування випустити його саме іменним. Притаманною тільки положенням досліджуваної правової спільності є можливість вста- новлення заборон і зобов’язувань, що знаходять свій вияв і закріп- лення у формі повноважень, які входять до компетенції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Її статус, завдання і компетенція у сфері здійснення державного регулювання ринку цінних паперів визначені в статтях 6–8 Закону України «Про держав- не регулювання ринку цінних паперів в Україні». Як приклад нор- мативно закріплених зобов’язувань, встановлення яких входить до її компетенції, можна навести визначене в п. 2) ст. 8 цього Закону її право «встановлювати обов’язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по опе- раціях із цінними паперами…».

Характерним лише для регламентації емісійно-посвідчуваль- них відносин є відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника. Процесуально-процедурні аспекти здійснення цього порядку захисту прав і законних інтересів прав власників окремих видів цінних паперів закріплені положеннями глави 7 розділу IV ЦПК України. Матеріально-правове значення цього способу за- хисту прав власників цінних паперів на пред’явника і векселів полягає у відновленні порушеної майнової сфери при неможли- вості здійснення посвідченого документом права в результаті його втрати заявником. Нормативні положення розглядуваної правової спільності закріплюють можливість використання цілого комплек- су правових засобів, що забезпечують функціонування цінних паперів у Національній депозитарній системі України. Зокрема, детальній регламентації на рівні не тільки зазначених законів, але й інструктивних вказівок Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку і відповідних внутрішніх інструкцій підлягає діяльність учасників Національної депозитарної системи України по фіксації прав, посвідчених бездокументарними цінними папе- рами, і забезпеченню їх подальшого функціонування в цивільному обороті. Розглядувані положення мають певну подібність до норм, що регулюють відносини в банківській сфері (наприклад, норми, які забезпечують відкриття рахунку в бездокументарних цінних паперах), однак характеризуються певною своєрідністю.

У загаль- ному нормативному масиві положень актів цивільного законодавства про цінні папери вже переважають норми, що забезпечують правове регулювання відносин, які виникають у сфері випуску та обігу бездокументарних цінних паперів. Це також додатково під- креслює структурну виокремленість досліджуваної правової спіль- ності в системі цивільного права. Основною правовою спільністю, що складається із взаємопов’ язаних окремих нормативних розпоряджень, є правовий інститут. Правовий інститут являє собою «первинний, самостійний струк- турний підрозділ галузі, де правові норми групуються за їх юри- дичним змістом .