Специфіка регламентаційної основи механізму правового ре- гулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів по- лягає в забезпеченні найбільш оптимального і органічного поєд- нання правових засобів нормативного і піднормативного рівнів регулювання. Разом з тим, нормативне та піднормативне регулю- вання становлять хоча і взаємопов’язані, але окремі рівні регла- ментаційного впливу на досліджувані відносини.

 

Нормативне і піднормативне регулювання у приватноправових відносинах мають рівнозначний характер, а в деяких випадках останнє може навіть переважати. Цей висновок ґрунтується на тому, що положення ст. 6 ЦК України визначають можливість суб’єктів цивільного права відступити від положень актів цивільного законодавства (які забезпечують нормативне регулювання) і в договорі (ч. 3 вказаної статті), і в односторонньому правочині (ч. 4 вказаної статті) як різновидах засобів забезпечення піднормативної регламентації розглядуваних відносин.

 

Проте сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Основна відмінність нормативного і піднормативного рівнів регламентаційної основи механізму правового регулювання емісій- но-посвідчувальних відносин визначається складом суб’єктів, яким належить активна роль у їх формуванні. Нормативний рівень рег- ламентаційної основи досліджуваного механізму визначається діяльністю спеціально уповноважених на те державних органів — суб’єктів нормотворчого процесу, що діють у межах компетенції, наданої їм положеннями Конституції і нормами інших актів чин- ного цивільного законодавства України. Це, зокрема, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні органи державної влади, зокрема відповідні міністерства, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку тощо. Положення, що забез- печують піднормативне (індивідуальне) регулювання, встановлю- ються самими суб’єктами цивільного права в межах укладення ними правочинів і вчинення інших правомірних і юридично зна- чущих дій (наприклад, по встановленню положень локальних нормативних актів). Їх піднормативність характеризується тим, що положення актів, що її визначають, не повинні суперечити не тіль- ки положенням Конституції України (з урахуванням вказаних положень ст. 6 ЦК України), але й інших актів цивільного законо- давства України.

 

Надання можливості суб’єктам цивільного права брати актив- ну участь у здійсненні індивідуального регулювання майнових і особистих немайнових відносин, гадаємо, є одним з найбільш пріоритетних завдань ефективного функціонування механізму цивільно-правового регулювання. Під піднормативним (індивіду- альним) регулюванням у теорії права розуміють «конкретизацію юридичних норм учасниками правових відносин — вирішення ними юридично значущих питань, яким законодавець не дав ви- черпної нормативної регламентації» . Цим пояснюється його під- нормативний (підпорядкований нормам) і індивідуальний (з ура- хуванням обмеженого кола суб’єктів, відносини між якими підля- гають впорядкуванню) характер. С. С. Алексєєв розглядає індиві- дуальне регулювання як один із видів ускладнень у механізмі правового регулювання. «Хоча нормативний спосіб регламентації відіграє головну і визначальну роль, у ряді випадків необхідно на основі правових норм врегулювати суспільні відносини в тих чи інших межах також і в індивідуально-визначеному порядку» , — зауважує він.

 

Піднормативне (індивідуальне) регулювання слід розглядати як необхідну складову частину загального порядку регламентації відносин, що виникають у сфері функціонування цінних паперів у цивільному обороті. Індивідуальне регулювання «припускає, по-перше, сам факт відомого простору для самостійного вирішення суб’єктами того чи іншого питання відповідно до особливостей даної ситуації, а по-друге, наявність повноважень в осіб на таке рішення» . Будучи справедливим для інших різновидів виокремлених груп майнових відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулюван- ня, спостереження С. С. Алексєєва не є винятком і для відносин, що підпадають під регламентаційний вплив механізму правового регулювання кредитно-емісійних відносин.

 

Специфіка індивіду- ального (як піднормативного) регулювання відносин у розгляду- ваній сфері залежить від особливостей правового режиму того чи іншого виду цінних паперів, стадії правової регламентації відно- син, що виникають з їх приводу, та інших чинників. Специфіка індивідуального регулювання окремих груп відно- син, що виникають у досліджуваній сфері, була предметом розгля- ду в літературі. Зокрема, вона досліджувалася О. Ю. Синенком у ході аналізу особливостей здійснення емісії корпоративних цінних паперів . Як правові засоби забезпечення індивідуального регулю- вання відносин, що виникають між учасниками емісійного проце- су, він називає три групи актів піднормативного рівня. Це локаль- ні акти емітентів (статути, інші внутрішні документи, наприклад різні положення), конкретні рішення органів управління емітентів (рішення загальних зборів акціонерів про збільшення статутного капіталу) і цивільно-правові договори, що опосередковують реалі- зацію окремих етапів емісії . Ці акти піднормативного рівня (зокрема, договори) можуть використовуватися як правові засоби забезпечення регламентації відносин, що виникають у процесі випуску і обігу не тільки цінних паперів масових емісій. Вони виконують істотну роль у механізмі правового регулювання від- носин, що виникають з приводу інших видів цінних паперів. Розглядаючи роль правочинів і, зокрема, договорів у механіз- мі правового регулювання досліджуваних відносин, слід наголо- сити на її вагомості не тільки для впорядкування відносин у ході здійснення окремих етапів емісії цінних паперів. Договори забез- печують індивідуальне регулювання відносин, які опосередкову- ються обігом цінних паперів у цивільному обороті.

 

Разом з тим, вони є не єдиним правовим засобом забезпечення індивідуаль- ного регулювання відносин, що виникають у процесі участі цінних паперів (як об’єктів цивільних прав) у цивільному обороті. Певну роль у механізмі правового регулювання досліджуваних відносин відіграють і односторонні правочини, предметом яких є передача цінних паперів, наприклад заповіт, доручення, прий- няття спадщини і відмова від неї. Як односторонній правочин, характерний тільки для емісійно-посвідчувальних відносин, є підстави розглядати дії по передачі прав, посвідчених іменними і ордерними цінними паперами, за допомогою передавального напису (індосаменту). Наявність індивідуального регулювання як складової частини регламентаційної основи досліджуваного механізму правового регулювання ґрунтується передусім на диспозитивності методу цивільного права. О. А. Красавчиков окреслював диспозитивність як «можливість суб’єктів цивільного права на свій розсуд здобу- вати суб’єктивні цивільні права і обов’язки, визначати у відомих межах їх зміст, здійснювати їх, розпоряджатися ними» . Шляхом індивідуального регулювання здійснюється розширення меж пра- вового регулювання взагалі за рахунок передачі ініціативи його забезпечення самим суб’єктам врегульованих правом відносин.

 

 Однак обсяг правових можливостей суб’єктів емісійно-посвід- чувальних відносин (як і інших цивільних правовідносин) у сфері забезпечення їх індивідуального регулювання не безмежні. Наприклад, нормативно обмеженою є їхня здатність на свій розсуд змістовно визначати сам характер посвідчених відповідним видом цінних паперів майнових прав або відступати від вимог актів чин- ного цивільного законодавства стосовно їх форми та реквізитів, також ігнорувати інші необхідні вимоги (ст. 196 ЦК України). Це пояснюється особливостями правової природи цінного папера, який є правовим засобом посвідчення саме стандартизованого майнового права, зміст якого законодавчо визначений і коригуван- ню в ході здійснення саморегулювання не підлягає. Емітент має можливість вільно вибирати умови випуску та обігу цінних папе- рів, які слід розглядати як різновид актів саморегулювання. Разом з тим, положення ст. 3 Закону України «Про державне регулюван- ня ринку цінних паперів в Україні » передбачає обов’ язковість реєстрації випусків (імісій) цінних паперів та інформації про їх випуск (емісію).

 

Крім того, емісійна правоздатність фізичних і юридичних осіб щодо окремих їх видів може бути обмежена особ- ливостями правового статусу відповідних категорій потенційних емітентів. Зокрема, емітентами емісійних цінних паперів можуть бути лише юридичні особи або держава. Емітувати певні види цінних паперів, виходячи зі змісту посвідчених ними майнових прав, може тільки держава в особі певних державних органів чи юридичні особи або окремі їх організаційно-правові форми. Наприклад, згідно з положеннями Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» акції емітуються лише акціонерними товариствами (ч. 2 ст. 6), казначейські зобов’язання — державою в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ч. 3 ст. 11), ощадні (депозитні) сертифікати — лише бан- ками (ст. 13) тощо. Це також ілюструє нормативне звуження меж розсуду суб’єктів цивільного права, що здійснюють індивідуальне регулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Межі їх розсуду у ході забезпечення їх піднормативного (ін- дивідуального) регулювання визначаються нормами, що станов- лять нормативний рівень регламентаційної основи розглядуваного механізму. Законодавче визначення меж розсуду учасників пра- вовідносин, заснованих на випуску і обігу цінних паперів, є тео- ретично і практично виправданим. Адже значна їх частина є інструментом забезпечення функціонування кредитно-фінансової сфери (деякі вчені-економісти у зв’язку з цим іменують боргові цінні папери приватними грошима) як однієї з найважливіших у суспільстві. Через важливість забезпечення ефективної регламен- тації цих відносин свобода розсуду їх учасників при вчиненні юридично значущих дій підлягає нормативному обмеженню. При- кладом звуження меж розсуду суб’єктів відносин, що виникають у кредитно-фінансовій сфері, в процесі індивідуального регулю- вання останніх є законодавче обмеження самостійного конструю- вання не передбачених законом нових видів цінних паперів.

 

Від- повідно до положень ч. 2 ст. 195 ЦК України види цінних паперів і порядок їх обігу встановлюються законом. Це обумовлено тим, що змістом багатьох різновидів цінних паперів (наприклад, век- сель, облігація, казначейське зобов’язання, ощадний сертифікат тощо) є майнові права, засновані на грошових зобов’язаннях. Зву- ження меж розсуду суб’єктів правовідносин, які виникають у сфері випуску і обігу деяких видів цінних паперів, що посвідчують май- нове право, засноване на грошовому зобов’ язанні (особливо емі- тованих державою або державними органами), обумовлені їх значущістю в кредитно-фінансовій сфері суспільних відносин. При розгляді особливостей регламентації відносин, що вини- кають при функціонуванні цінних паперів у цивільному обороті, в опосередковуваному досліджуваним механізмом правового ре- гулювання динамічному аспекті, слід розрізняти категорії «індиві- дуальне регулювання» і «саморегулювання» .

 Саморегулювання є різновидом індивідуального регулювання і виражає специфіку регламентації відносин, що виникають при функціонуванні цінних паперів у цивільному обороті. В цивілістичній літературі воно дістало назву локального саморегулювання . Його локальний характер проявляється в тому, що дія положень, які забезпечують саморегу- лювання відповідних відносин, поширюється тільки на вузьке коло їх учасників, що брали особисту участь у їх встановленні. Саморегулювання і нормативне регулювання не слід розгляда- ти як відірвані один від одного рівні регламентування суспільних відносин у досліджуваній сфері. Одним з найбільш пріоритетних завдань будь-якої правової системи в галузі регламентації відносин, що виникають у приватній сфері, є забезпечення взаємодії механіз- мів «зовнішнього» (нормативного регулювання) і «внутрішнього» (саморегулювання) відносин. Як зазначається з цього приводу у правовій літературі, «складна система об’єктивно не може управ- лятися тільки за допомогою приписаних ззовні правил або інших зовнішніх впливів. Вплив зовнішніх регуляторів на ці системи по- винен доповнюватися впливом внутрішніх регуляторів, тобто саморегулюванням» (курсив мій. — В. Я.) .

 

Цей висновок повною мірою підлягає екстраполяції і у сферу відносин, що виникають у процесі випуску і обігу цінних паперів. Щодо цього показовим і повчальним є досвід США як країни з розвинутою ринковою еко- номікою взагалі і інфраструктурою ринку цінних паперів зокрема. У механізмі правового регулювання відносин, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів у цивільному обороті США, аналітики виокремлюють три регламентаційні рівні — федераль- ний, окремого штату (зовнішні регламентаційні рівні) і рівень самої індустрії (рівень саморегулювання) . Вивчення досвіду США в забезпеченні регламентації відносин, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, може бути корисним і для національної правової системи України. Як дореч- но зауважує з цього приводу Д. А. Пенцов, «з метою удосконален- ня національного законодавства про цінні папери доцільно вивча- ти й узагальнювати позитивний закордонний досвід» . Чинний Закон США про торгівлю цінними паперами 1934 р. як основну мету його прийняття декларує «налагодження всеосяжного регу- лювання біржових і позабіржових ринків цінних паперів і недопу- щення несправедливої і нечесної практики торгівлі на цих рин- ках» . Практична реалізація цієї мети покладена на спеціальне Федеральне агентство — Комісію з цінних паперів і бірж — орган, функції якого аналогічні основним напрямкам діяльності вітчиз- няної Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку. Одним з визначених Конгресом США завдань цієї Комісії є забезпечення механізмів саморегулювання (відносин, що виникають. — В. Я.) на ринку цінних паперів. «Це означає, що в межах, встановлених федеральними законами і законами окремих штатів, оператори ринків виробляють і приймають свої власні правила чесної та етичної поведінки аналогічно тому, як це роблять професійні ор- ганізації типу медичних товариств і асоціацій юристів. Однак са- морегулювання індустрії цінних паперів є набагато більшим і всеосяжнішим порівняно навіть із дуже добре розвинутим само- регулюванням у банківській або страховій галузі, а також торгівлі нерухомістю» .

 

 Створені в США саморегулівні організації відповідно до аме- риканського законодавства покликані всебічно захищати права приватних інвесторів. Здійснюючи аналітичний огляд механізмів державного регулювання і саморегулювання фондового ринку США, Р. Тьюлз, Е. Бредлі і Т. Тьюлз зазначають, що «типовий приватний інвестор рідко прямо зіштовхується з законами про торгівлю цінними паперами. Хоча не можна заперечувати, що іноді інвестори вдаються до послуг адвокатів — фахівців у галузі цінних паперів, більшість із них віддає перевагу домагатися покарання своїх реальних або удаваних кривдників через галузевий механізм саморегулювання» .

 

Нині фондовий ринок України перебуває в початковій стадії свого становлення, тому з метою прискорення процесу вдоскона- лення механізмів його регулювання і саморегулювання може бути позитивним закріплення на рівні положень актів національного цивільного законодавства України цього позитивного іноземного досвіду. Важливим є і віднесення до нормативних актів, норми яких у сукупності становлять нормативну основу механізму пра- вового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин, положен- ня «Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів», затвер- джене наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку № 329 від 23 грудня 1996 р. Це Положення встановлює цілі створення і подальшої діяльності саморегулівних організацій. Зокрема, п. 4 Положення визначає їх у такий спосіб: забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів; впровадження ефективних механізмів вирішення спорів, що виникають між учасниками саморегулівних організацій та їх клієнтами; розробка і впровадження заходів, що забезпечують захист клієнтів — учасників саморегулівних організацій та інших інвесторів. При закріпленні правових аспектів функціонування саморе- гулівних організацій у ході правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, у підпункті д) п. 52 розгляду- ваного Положення встановлюється правило щодо права саморе- гулівних організацій «вдосконалювати механізм обігу цінних па- перів, а також ведення обліку і звітності щодо операцій із цінними паперами». Аналіз встановлених положеннями ст. 17 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні » повноважень саморегулівних організацій дозволив О. І. Онуфрієн- ку визначити основні їх функції. До них він пропонує відносити стандартизаційну, кваліфікаційну і контрольну функції .

 

 Аналіз нормативних приписів цього Положення дає змогу вирізнити ще кілька важливих функцій саморегулівних організацій. До них на- лежить регулятивна, координаційна (з урахуванням того, що коор- динація діяльності учасників саморегулівних організацій виключає застосування заходів, використання яких порушує заборони, вста- новлені нормами антимонопольного законодавства України), ін- формативна, превентивна та охоронна функції.

 

Деякі нормативні приписи Положення мають декларативний характер, оскільки не містять чітко змодельованих на рівні його норм механізмів забез- печення практичного здійснення наданих саморегулівним органі- заціям повноважень щодо вдосконалення регламентування відно- син, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, або вирішення спорів, що виникають у розглядуваній сфері. Вдоско- налення і реальне впровадження в практику випуску і обігу цінних паперів механізмів саморегулювання є першочерговим завданням подальшого розвитку вітчизняного фондового ринку. Таким чином, положення, що становлять піднормативний рі- вень регламентаційної основи механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин, справляють істотний вплив на весь хід їх упорядкування і дають змогу враховувати індивіду- альні запити суб’єктів, що беруть у них участь. Тому вони є ор- ганічним доповненням сукупності норм, які виражені в актах цивільного законодавства і становлять нормативний рівень регла- ментаційної основи досліджуваного механізму. При такому підході цю основу можна розглядати як нероздільну сукупність її норма- тивного і піднормативного рівнів, за допомогою якої визначається їх правовий режим як особливий різновид матеріальних об’єктів цивільних прав. А це, у свою чергу, визначає їх місце в системі цивільного права.