Правова інформація, що міститься в цих поло- женнях і імперативно окреслює певні ідеальні моделі і бажані правила поведінки відповідних категорій суб’ктів емісійно-посвідчувальних правовідносин, є прескриптивною. Правова інфор- мація як дескриптивного, так і прескриптивного характеру, що міститься в нормах ЦК України та інших актів законодавства про цінні папери, з урахуванням інформаційно-психологічного впливу цих положень на поведінку учасників вказаних правовідносин, може мати стимулюючий або, навпаки, обмежувальний характер. Це дає змогу розглянути правовий режим цінних паперів і з погляду інформаційного підходу. На думку А. В. Малька, «правовий режим з точки зору інфор- маційного підходу можна розглядати як специфічний вид право- вого регулювання, що виражений у своєрідному комплексі право- вих стимулів і правових обмежень» , які він розглядає як парні і взаємозалежні юридичні категорії. Правовий стимул, на його дум- ку, це правове спонукання до законослухняної поведінки, що створює для задоволення власних інтересів суб’єкта режим спри- яння» . Як правові стимули А. В. Малько пропонує розглядати юридичні факти, суб’єктивні права, законні інтереси, а також піль- ги і заохочення. До правових стимулів є підстави відносити й інші правові за- соби. Як безпосередньо пов’язані з правовими спонуканнями, що створюють для суб’єкта максимальний режим сприяння при задо- воленні його правових інтересів, слід розглядати і норми права, і правовідносини, і акти реалізації права, а також такі суб’єктивні елементи механізму правового регулювання емісійно-посвідчу- вальних відносин (і механізму правового впливу взагалі), як пра- восвідомість, правопорядок і режим законності.

Основним їх призначенням є забезпечення балансу інтересів емітентів і влас- ників цінних паперів, а також стимулювання їх правомірної по- ведінки, взаємного врахування законних прав та інтересів у сфері випуску та обігу цінних паперів. Правове обмеження А. В. Малько визначає як «правове стри- мування протизаконного діяння, що створює умови для задоволен- ня інтересів контрсуб’єкта і суспільних інтересів в охороні і за- хисті» . Елементами нормативного рівня регламентаційної основи механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних від- носин, що підлягають віднесенню до правових обмежень, є норми права, що містять заборони. Як приклад таких норм можна навести положення ч. 2 ст. 8 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок». Відповідно до зазначеної норми випуск облігацій підпри- ємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також покриття збитків, пов’язаних із господарською діяльністю, не допускається. Певну роль як різновид правових обмежень у досліджуваному механізмі відіграють і акти застосування права. Прикладом актів застосування права, що містять заборони і мають характер право- вих обмежень, може бути рішення суду про визнання випуску цінних паперів масових емісій (наприклад, акцій, облігацій, депо- зитних сертифікатів) недійсним. Це дає підстави звернути увагу на практично безперспективну з точки зору можливості визначен- ня шляхів її розв’язання проблему співвідношення індивідуальних і колективних інтересів правоволодільців, права яких посвідчені цінними паперами, випуск яких може бути визнаний недійсним. Адже таке судове рішення може бути винесене за позовом однієї особи, а правовим наслідком його задоволення буде втрата посвід- чених цінними паперами одного випуску майнових прав усіма їх правоволодільцями.

Характеру актів застосування права можуть набувати також рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, винесені з метою захисту прав і законних інте- ресів учасників ринку цінних паперів у межах компетенції, наданої цьому органу чинним законодавством. Із запропонованого А. В. Мальком підходу, а також віднесення ним суб’єктивного права до категорії правових стимулів і визнан- ня парності (взаємопов’ язаності) досліджуваних категорій можна зробити висновок про доцільність розгляду і суб’єктивних обов’язків як різновиду правових обмежень. «Що таке обов’язок? Це насамперед усвідомлення зв’язаності своєї волі... Людина діє не так, як спонукають її власні інтереси, вона вважає за необхідне обмежити себе у можливому фактичному здійсненні своїх інтере- сів, враховуючи інтереси інших» , — зазначав Г. Ф. Шершеневич. Таке обмеження спрямоване на задоволення інтересів контрагента (контрсуб’єкта — за термінологією А. В. Малька) за допомогою встановлення (у договорі або одностороньому правочині) зобов’язаною у правовідносинах особою міри своєї належної поведінки. Цей висновок підлягає поширенню на зобов’ язання, елементом змісту яких є обов’язки, що кореспондують посвідченим цінними паперами майновим правам. Їх особливістю є безпосередність участі зобов’язаної особи (емітента) у встановленні свого обов’язку в ході емісії цінних паперів. З огляду на це такі юридично значущі правомірні дії емітента (в контексті їх розгляду як особливого різновиду правових обмежень) підлягають віднесенню до самооб- межень у цивільному праві. Самообмеження змістовно визначені актами саморегулювання і мають характер правових засобів, що забезпечують «внутрішній» регламентаційний вплив на емісійно- посвідчувальні відносини.

Однак більшість правових стимулів і обмежень (за винятком самообмежень) встановлюються нормами актів цивільного зако- нодавства і об’єктивуються в правових засобах, що є елементами вказаного механізму і характеризують його «зовнішній» вплив на поведінку учасників досліджуваних відносин. Слід зазначити, що правовий режим цінних паперів забезпечує в основному стимулю- ючий правовий вплив на поведінку як емітента, так і набувачів майнових прав, посвідчених цінними паперами. Цей вплив загалом характеризується дозвільною направленістю і може бути проілюстрований законодавчим стимулюванням здійснення визначених видів діяльності у сфері випуску і обігу цінних паперів. Наприклад, Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» передбачає можливість здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів. Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 вказаного Закону про- фесійна діяльність на фондовому ринку — це діяльність юридич- них осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщен- ня та обігу цінних паперів, обліку посвідчених ними майнових прав, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим для такої діяльності. Згідно з ч. 2 вказаної статті на фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності: діяльність з торгівлі цінними паперами; з управління активами інституційних інвесторів; депозитарна діяльність і діяль- ність з організації торгівлі на фондовому ринку. Наведені міркування дають підставу співвіднести як ціле і частину декілька категорій розглянутих правових явищ.

Поперед- ньо слід зазначити умовність і умоглядність їх поділу при співвід- несенні. Це застереження необхідне з огляду на те, що у філософсько- правовому аспекті «і онтологічно, і гносеологічно категорії цілого і частини в праві діалектично співвідносні, оскільки не тільки мають сенс лише відносно один одного, але й взагалі поза один одним не існують» . Зокрема, як ціле і частина співвідносять- ся відносини, що становлять предмет цивільного права, і відноси- ни, що виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів. Однак їх розгляд як окремої однорідної групи дає змогу акцентувати увагу на виокремленості правових режимів, встановлених для цінних паперів та інших матеріальних (як найбільш споріднених) об’єктів цивільних прав. Загальний порядок правового регулюван- ня відносин, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, припускає внутрішню градацію. При конкретизації об’єкта право- вого регулювання і комплексу використовуваних для цього засобів, як зазначає С. С. Алексєєв, у межах одного типового правового режиму можливо вирізнити ще кілька видових режимів. Напри- клад, правовий режим цінних паперів, що є типовим, містить ро- дові режими їх груп. Правові режими окремих цінних паперів (векселів, акцій, облігацій і т. ін.) підлягають розгляду як видові. Правові режими простого і переказного векселя (тратти), простих і привілейованих акцій, процентних і цільових облігацій, напри- клад, у свою чергу, матимуть підвидовий характер.

Виходячи з цього можна ставити питання про розмежування в рамках загальної сфери правового регулювання загальних типових правових режимів інших об’єктів цивільних прав, що класифіку- ються на окремі види. Зокрема, стосовно інших матеріальних об’єктів цивільних прав можна виокремити правові режими грошей і речей. У свою чергу, правовий режим і грошей, і речей не виключає внутрішньої видової диференціації відповідних порядків (видів — за С. С. Алексєєвим) правового регулювання відносин, що виникають з приводу цих матеріальних об’єктів цивільних прав. Як окремі видові різновиди загального типового порядку правового регулю- вання відносин, що виникають з приводу речей як об’єктів цивільних прав, можна вирізнити, наприклад, правові режими рухомих і неру- хомих, подільних і неподільних речей, підприємств як цілісних майнових комплексів і т. ін. У межах загального порядку правового регулювання відносин, що виникають з приводу грошей як об’єктів цивільних прав, можна виокремити правові режими готівкових і безготівкових грошових коштів тощо.

Таким чином, нормативний рівень регламентаційної основи механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних від- носин визначають положення Конституції України, ЦК України і актів поточного цивільного законодавства про цінні папери, вклю- чаючи поточні закони, піднормативні акти і акти саморегулювання. Нормативні положення регламентаційної основи розглядуваного механізму визначають особливості інституційного та індивідуаль- ного правових режимів цінних паперів як особливих об’єктів цивільних прав. Отже, цілком очевидним є те, що характеристика регламентаційної основи механізму правового регулювання емісій- но-посвідчувальних відносин без врахування не тільки норматив- них положень, але й інших засобів правового впливу (зокрема, піднормативних актів) була б неповною.