Ефективність і результативність регла- ментаційного впливу розглядуваного механізму визначається створенням найбільш сприятливих умов для нормального і безпе- решкодного розвитку емісійно-посвідчувальних відносин, що досягається передусім закріпленням такого порядку їх правового регулювання, який би забезпечував саморегулюючий правовий режим функціонування індустрії цінних паперів. Це може бути вирішене тільки шляхом подальшого і постійного вдосконалення такої структурної ланки розглядуваного механізму правового ре- гулювання, що нею є його регламентаційна основа, норми якої і визначають їх загальний правовий режим як окремого різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав. А це, у свою чергу, можли- ве при удосконаленні окремих правових режимів відповідних груп і видів цінних паперів залежно від форми їх випуску та обігу.

Таким чином, правовий режим цінних паперів забезпечує ок- ремий і особливий порядок регламентування емісійно-посвідчу- вальних відносин, що в динамічному аспекті реалізується через механізм їх правового регулювання. У свою чергу, особливості впливу останнього на відносини в цій сфері визначаються в кін- цевому підсумку специфікою правового режиму, встановленого для відповідного різновиду цінних паперів. Взаємопроникнення розглядуваних категорій в їх функціонально-змістовному аспекті пояснюється також структурною подібністю механізму правового регулювання і правового режиму. Розглядаючи структуру правових режимів, В. Б. Ісаков зазначає з цього приводу, що «при більш глибокому аналізі ми приходимо до тих же основних засобів пра- вового регулювання, що становлять механізм правового регулю- вання, — норм права, юридичних фактів, правовідносин, актів реалізації прав і обов’язків. Будь-який найскладніший правовий режим у кінцевому підсумку утворюється з цих елементів» . Це судження підкреслює зв’язок розглядуваних категорій, проте не дає підстав для повного їх ототожнення. У довідковій літературі в необхідному контексті режим (від франц. regime — управління) розглядається як система правил, заходів, необхідних для досягнення тієї чи іншої мети . Виходячи з цього, категорія «режим» термінологічно заснована на одному із значень поняття управління як діяльності щодо впорядкування відповідних суспільних відносин, котрі об’єктивно вимагають цього. Управляти означає «спрямовувати хід, рух когось, чогось, управляти діями когось, чогось» . У загальнофілософському розрізі поняття «управління» термінологічно використовується для позначення осмисленого, цілеспрямованого впливу суб’єкта на від- повідний об’єкт. Особливого значення управління набуває у сфері соціального регулювання. В теорії права «соціальне регулювання розуміють як процес, що іманентний суспільству і визначає со- ціальний порядок» . Відповідно соціальний режим розглядається в літературі як відносно стійкий взаємозв’язок соціального об’єкта (явища, процесу, інституту) з іншими соціальними об’єктами, який забезпечує досягнення певних цілей .

Як бачимо, таке тлумачення категорії «соціальний режим» багато в чому збігається з проаналі- зованими визначеннями категорії «правовий режим». Вагоме значення категорія «режим» має в його загальнокатегоріальному розумінні, що обумовлює універсальність і розмаїтість форм ви- користання останнього. У правовій сфері термін «режим», як встановлений порядок чого-небудь , є категорією, що може вико- ристовуватись багатьма галузями права. Наприклад, термінологіч- не сполучення «режим цілісності майна» з огляду на численність правових засобів охорони та захисту права власності може вико- ристовуватися не тільки цивільним, а й кримінальним, адміністра- тивним, трудовим правом, кримінологією та іншими галузями права. Але найбільш поширеною за сферою застосування у пра- вових дослідженнях є категорія «правовий режим». Категорія «правовий режим» також має міжгалузеве значення. Вона широко використовується правовими науками взагалі і цивілістикою зокрема для позначення порядку нормативної регламен- тації відносин, що виникають у відповідних сферах соціальної дійсності.

Міжгалузеве використання термінологічного словоспо- лучення «правовий режим», гадаємо, обумовлено можливістю його застосування з метою позначення особливостей застосування відповідних комплексів юридичних засобів, що використову- ються для забезпечення правового регулювання відповідних груп однорідних суспільних відносин, які є складовою частиною предмета різних галузей права. Термінологічне словосполучен- ня «правовий режим» застосовувалось і в цивілістичних дослідженнях, зокрема стосовно цінних паперів. На особливості правового режиму грошей і цінних паперів звертає увагу Ф. С. Ка- рагусов .

У контексті цього дослідження правовий режим цінних паперів визначений як виокремлена частина загального порядку регулю- вання відносин у праватноправовій сфері, що перебуває з ним у нерозривному взаємозв’язку і залежності. Розгляд правового ре- жиму цінних паперів саме як визначеного нормативною основою механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних від- носин порядку їх регламентації, на наш погляд, є методологічно виправданим, оскільки найбільш повно відображає його специфі- ку як правової категорії. Порядок у значенні правил, за якими відбувається що-небудь , завжди, в усіх випадках іманентно при- таманний праву взагалі і цивільному праву зокрема. Встановлені нормами актів цивільного законодавства про цінні папери веління нормативного і піднормативного (включаючи положення актів саморегулювання) характеру забезпечують регламентацію від- повідної групи відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів.

Специфіка кожної із цих груп відносин обумовлює й особливості комплексу засобів правового впливу, що характеризують правовий режим відповідного різновиду цінних паперів. Категорія «правовий режим» є комплексним явищем правової дійсності. На думку В. І. Сенчищева, «правовий режим — це су- купність усіх позитивно-правових розпоряджень, що містяться в імперативних і диспозитивних нормах, і заснованих на них (або їм не суперечних) суб’єктивно-правових вимог, що існують і дій- сні із погляду права й у відповідних випадках визначають права, обов’язки, дозволи, заборони і розпорядження абсолютно всіх осіб (або відносно абсолютно всіх осіб) з приводу того предмета (або явища), відносно якого вони встановлені» . Незважаючи на оче- видну громіздкість наведеного визначення, воно становить певний інтерес. У ньому досить чітко простежується критерій індивіду- алізації правових режимів залежно від предмета (явища), відносно якого вони встановлені. Цей висновок дає змогу акцентувати ува- гу на основному критерії вирізнення досліджуваного правового режиму в окремий їх різновид — особливості цінних паперів як об’єкта цивільних прав, відносно яких він встановлений.

Водночас правовий режим кожного їх різновиду підлягає дослідженню як складова загального порядку правового регулювання, встановлено- го для них нормами досліджуваної регламентаційної основи. У цьому аспекті слід погодитися з висловленою В. І. Сенчищевим думкою про наявність загального галузевого режиму, в межах якого можна виокремити інституційний правовий режим, а в деяких ви- падках — індивідуальний правовий режим цього явища . Отже, слід розрізняти загальний (інституційний) правовий режим цінних па- перів та індивідуальні правові режими відповідних їх видів. Єдність і диференціація регламентаційної основи механізму правового регулювання досліджуваних відносин дає змогу розгля- дати індивідуальні правові режими окремих видів цінних паперів як окремі складові їх загального (інституційного) режиму. Їх умов- не розмежування, з урахуванням диспозитивності і дозвільної спрямованості основних засад цивільно-правового регулювання, забезпечує емітенту можливість обрати з метою емісії відповідний різновид цінних паперів зі встановленим для нього індивідуальним правовим режимом, який задовольняє його наміри і є для нього найбільш прийнятним, або встановлювати відповідне майнове право в межах інших (наприклад, договірних) відносин. Зокрема, відносини, засновані на передачі кредитором певної грошової суми боржнику зі встановленням зобов’язання останнього повернути її по закінченні строку договору з обумовленими відсотками, можуть бути задокументовані за допомогою оформлення і видачі облігації, ощадного (депозитного) сертифіката або іншого боргового цінно- го папера. Виходячи з диспозитивності основних засад цивільно- правового регулювання, вибір форми та інших умов випуску цінного папера (і, як наслідок, встановленого для нього правового режиму) належить емітенту як учаснику цих правовідносин. На таких же засадах ґрунтується право інших учасників правовідно- син, що виникають у цій сфері (наприклад, акціонерів, облігаціо- нерів, векселедержателів, інших правоволодільців), набути посвід- чених цінними паперами прав. При цьому на відносини між зазна- ченими суб’єктами (в цьому разі емітентом і набувачем прав на цінний папір) поширюватиметься індивідуальний правовий режим, встановлений для акцій, облігацій, векселів або правоволодільців, наприклад за депозитним сертифікатом відповідно.

Кожний індиві- дуальний правовий режим забезпечує специфіку регулювання од- норідної групи суспільних відносин, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів відповідного виду, групи і форми випуску. Термінологічне використання категорії «правовий режим» стосовно об’єктів цивільних прав є умовним. С. С. Алексєєв слуш- но зазначає, що «режим об’єкта» — лише скорочене словесне позначення порядку регулювання, вираженого характером і обся- гом прав стосовно цього об’єкта (тих чи інших природних об’єктів, видів державного майна і т. д.) . Цим зауваженням відомий правник наголошує на доцільності розгляду правового режиму цінних па- перів як такому особливому порядку правового регулювання, у межах якого імперативно визначається характер правоможностей на цінні папери, а також стандартність змісту посвідчених ними майнових прав. Разом з тим, ним визначена можливість суб’єктів досліджуваних правовідносин шляхом укладення або прийняття відповідних актів саморегулювання самостійно встановлювати обсяг останніх, а також окремі умови їх випуску та обігу.

Екстраполяція деяких вироблених інструментальною теорією права підходів у досліджувану сферу дає змогу проаналізувати особливості порядку правового регулювання відносин, заснованих на випуску і обігу цінних паперів, з точки зору інформаційно-пси- хологічного аспекту дії права . З урахуванням значення категорії «правовий режим цінних паперів» цей аспект уможливлює відсте- ження мотиваційного впливу правової інформації, що міститься в положеннях, які змістовно визначають регламентаційну основу досліджуваного механізму, на поведінку суб’єктів цивільного пра- ва. Цей вплив полягає у формуванні позитивної психологічної мотивації, що забезпечує в кінцевому підсумку засноване на законі вільне волевиявлення суб’єктів емісійно-посвідчувальних пра- вовідносин в ході емісії цінних паперів, укладенні обслуговуючих її та їх подальший обіг у цивільному обороті правочинів і вчинен- ні інших правомірних дій. Інформаційний вплив нормативних положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери залежно від їх спрямованості обумовлює формуван- ня не тільки позитивної, а й негативної психологічної мотивації дій суб’єктів емісійно-посвідчувальних правовідносин, спрямова- них на недопущення ними неправомірної поведінки.

«Мотивацій- ний вплив права полягає не тільки у виклику позитивних імпульсів тієї чи іншої поведінки (позитивна правова мотивація), а й в усу- ненні або попередженні появи різних мотивів на користь відомої поведінки, в усуненні «спокус» і т. д. (негативна правова мотива- ція). Різні види мотивації комбінуються в праві один з одним» , — зазначав із цього приводу Л. І. Петражицький. Зокрема, поінфор- мованість учасників досліджуваних відносин стосовно деяких нормативних положень про цінні папери, які забороняють або обмежують можливість здійснення ними певних дій, слугує за- побіганню їх неправомірній поведінці. Правова інформація, яка міститься в нормах ЦК України та інших актів чинного цивільного законодавства, що визначають порядок правового регулювання розглядуваних відносин, може мати описовий (дескриптивний) і нормативно-приписуючий (пре- скриптивний) характер . Правова інформація дескриптивного ха- рактеру міститься в окремих нормах ЦК України та актах поточ- ного цивільного законодавства України (зокрема, законах і підза- конних актах), що закріплюють значення використовуваних у них термінів. Здебільшого вони є вузькоспеціальними з точки зору їх застосування для позначення особливостей випуску та обігу цінних паперів і не використовуються як засіб юридичної техніки при формуванні нормативних положень, характерних для інших цивіль- но-правових інститутів. Така інформація міститься, як правило, в преамбулах і розділах, що включають загальні положення, а також становить основу легальних визначень, закріплених положеннями ЦК України і актів спеціального цивільного законодавства України про цінні папери.