Аналіз особливостей цієї стадії досліджува- ного механізму дає змогу окреслити один із аспектів вирішення проблеми визначення в ньому місця і ролі цінних паперів, а також їхню взаємну обумовленість. Зі встановленням емітентом і першим набувачем прав на цінні папери, який визначає і обов’язковість їх- нього застосування для здійснення останніх, пов’язана можливість їх визнання об’єктами цивільних прав і відповідно правовідносин. У цьому аспекті роль цінних паперів як правового засобу посвід- чення майнових прав учасників досліджуваних відносин у механіз- мі їх правового регулювання визначає і місце паперів у ньому — як об’єкта-інструмента, належне оформлення і емітування котрого є однією з передумов виникнення емісійно-посвідчувальних пра- вовідносин. Таким чином, емісійно-посвідчувальні правовідносини опосе- редковують існування всіх основних стадій досліджуваного ме- ханізму. Стосовно документарної форми випуску цінних паперів розглядувані правовідносини характеризуються наявністю як ре- чових, так і зобов’язальних елементів їх змісту. Для депозитарних правовідносин, тобто соціально-правових зв’язків, що виникають у сфері функціонування бездокументарних цінних паперів, еле- менти речових відносин не характерні. Цей висновок ґрунтується на аналізі змісту прав і обов’язків учасників Національної депо- зитарної системи, які мають суто зобов’язальний характер, що обумовлено відсутністю паперового документа як об’єкта речових прав.

Специфіка правовідносин, що виникають на організованому (фондовому) ринку цінних паперів, полягає в тому, що вони явля- ють собою органічну сукупність власне цивільно-правових (зобов’ язальних за природою) і організаційних відносин, допустимість існування яких у приватноправовій сфері в сучасній цивілістиці не оспорюється . «Організаційні відносини, — як слушно зауважує О. А. Красавчиков, — це такі побудовані на засадах координації або субординації соціальні зв’язки, які спрямовані на впорядку- вання (нормалізацію) інших суспільних відносин, дій їх учасників або формування соціальних утворень» . Відносини, що виникають між прямими і опосередкованими учасниками Національної депо- зитарної системи (зокрема, прямими учасниками — депозитарія- ми, зберігачами, реєстраторами власників іменних цінних паперів, опосередкованими — організаторами торгівлі цінними паперами, банками, торговцями цінними паперами та емітентами), з одного Допустимість існування організаційних відносин у цивільному праві мотивова- но обґрунтована О. А. Красавчиковим боку, і Державною комісією з цінних паперів та фондового рин- ку — з другого, будуються на засадах координації і спрямовують- ся на впорядкування соціально-правових зв’язків, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів. У техніко-юридичному плані ці правовідносини забезпечують не тільки здійснення державного регулювання, контролю та інших координуючих дій у сфері випуску та обігу цінних паперів. У певних випадках вони опосередковують забезпечення встановлення прав, що виникають у зв’язку з впорядкуванням і видачею цінного папера (наприклад, відносини, пов’язані з реєстрацією випуску цінних паперів масо- вих емісій).

У межах організаційних правовідносин реалізуються також спеціальні (такі, що застосовуються поряд із загальноцивіль- ними) заходи захисту законних прав і інтересів учасників ринку цінних паперів. Одним із таких заходів є створення системи захис- ту прав інвесторів відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Таким чином, однією з основних особливостей правовідносин, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів, є їх комплексний характер. З одного боку, він обумовлений притаманним їм тісним правовим зв’язком майнового права (або комплексу прав) і доку- мента (традиційного паперового або вираженого в обліковому записі), що їх посвідчує, а з другого — наявністю елементів ор- ганізаційних відносин стосовно соціальних зв’язків, які виникають на організованому (фондовому) ринку цінних паперів, а також у сфері їх випуску та обігу в бездокументарній формі. Стадія реалізації прав і виконання обов’язків учасниками емісійно- посвідчувальних відносин не підлягає розгляду у відриві від категорії «правовідносини», позаяк характеризує їх подальший нормальний розвиток. Реалізація прав і виконання обов’язків учас- никами цих правовідносин являє собою окрему стадію і одночасно результат регламентаційного впливу механізму правового регулю- вання. В літературі, однак, висловлена інша думка з цього питання. «...Самі по собі ні норма, ні правові суспільні відносини, навіть якщо їх розглядати як основні елементи механізму (правового регулюван- ня. — В. Я.), діяти не можуть, вони повинні бути самі приведені в дію якимось механізмом» , — завважує Ю. І. Гревцов і на підставі цього спостереження вводить у правовий вжиток категорію «ме- ханізм здійснення права (правореалізації)». Подальші його мірку- вання зводяться до того, що слід «розширити і поглибити пробле- матику реально функціонуючого механізму здійснення соціаліс- тичного права» . Використання категорії «механізм здійснення права» та її скороченого виразу «правореалізації» у понятійному апараті як інструментальної теорії права, так і цивілістики, на наш погляд, є доцільною. Проте зазначена категорія не підлягає розгля- ду у відриві від інших елементів досліджуваного механізму пра- вового регулювання. Тому твердження Ю. І. Гревцова стосовно необхідності приведення норми права і правовідносин в дію яки- мось додатковим механізмом видається непослідовним. Акти ре- алізації прав і виконання обов’язків не можуть мати окремого (від механізму правового регулювання відносин у відповідній сфері) механізму приведення їх у дію. Результативний вплив механізму правового регулювання відносин у сфері випуску та обігу цінних паперів, зокрема, підлягає розгляду як результат взаємодії всіх його елементів, що опосередковує окремі механізми — правовстанов- лення, правореалізації, правопередачі, захисту права тощо.

В кінцевому підсумку, всі разом і кожен із них окремо, вони спрямовані на забезпечення безперешкодної реалізації посвідчених цін- ними паперами майнових прав і законних інтересів правоволоділь- ців та належного виконання кореспондуючих їм обов’язків зобов’язаними суб’єктами емісійно-посвідчувальних відносин. З огляду на судження Ю. І. Гревцова про можливість виділення і окремого аналізу механізму реалізації права (враховуючи його значення як невід’ємної складової розглядуваного) можна зробити такий висновок.

Цінні папери є правовим засобом забезпечення механізму здійснення (реалізації) посвідчених ними майнових прав. Яскравим і незаперечним свідченням цього є усталений у цивілістиці постулат про необхідність пред’явлення документарно- го цінного папера для виконання вираженого в ньому права, вперше запропонований Н. Й. Нерсесовим і обґрунтований М. М. Агарко- вим. Необхідність здійснення цих юридично вагомих дій хоча законодавчо і не закріплена, але давно набула характеру звичаю (у підприємницьких відносинах звичаю ділового обороту) і також свідчить про їх особливе, унікальне для приватноправових відно- син інструментальне призначення в механізмі правореалізації. Крім цього, документарні цінні папери виконують роль інструмен- та, застосування якого забезпечує не тільки власне реалізацію комплексу посвідчених ними прав, але і їх передачу іншим особам (шляхом тільки простого вручення документа або додаткового здійснення ще й індосаменту), а стосовно деяких їх видів — і від- новлення прав на документ. Цінний папір виконує особливу інс- трументальну роль у механізмі реалізації (правореалізації) посвід- ченого ним майнового (як зазначалось, у переважній більшості випадків зобов’язального) права і в разі, коли втрата ним значення об’єкта цивільних прав зумовлена не тільки належним виконанням свого зобов’язання емітентом, а й іншими обставинами, що підля- гають урахуванню як підстава його припинення (наприклад, не- можливість його виконання). Ці висновки мають універсальний характер з точки зору мож- ливості їх поширення і на цінні папери, випущені в бездокумен- тарній формі. Бездокументарний цінний папір (легально визначе- ний як здійснений зберігачем обліковий запис) втрачає характер матеріального (вираженого в паперовому документі, що має ма- теріальну субстанцію, яка уможливлює його розгляд як об’єкта права власності) способу фіксації вираженого в ньому майнового права і, отже, не може визнаватися об’єктом речових прав.

Однак тісний правовий зв’язок між вираженим у цінному папері майно- вим правом і здійсненим зберігачем обліковим записом, що опо- середковується шляхом відкриття і ведення рахунку в цінних па- перах, характерний і для бездокументарної форми їх випуску, адже без звернення до зобов’язаних осіб Національної депозитарної системи воно не може ні виникати, ні здійснюватися, ні передава- тися, ні припинятися. Тобто відстоюване значення цінних паперів зберігається і для бездокументарної форми їх випуску та обігу. Незважаючи на характерну для бездокументарної форми їх випуску та обігу трансформацію традиційного паперового доку- мента і його заміну рахунком у цінних паперах, слід констатувати лише суто поверхові зміни в сутності їх правової природи.

Цінні папери як у документарній, так і в бездокументарній формі підля- гають розгляду в одному із можливих ракурсів як інструмент за- безпечення функціонування механізмів правовстановлення і пра- вореалізації. Саме завдяки нормативно визначеній можливості цінних паперів набувати різної форми їх випуску та обігу і обумовленій нею їх конвертаційній здатності вони набувають значення особливого різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав. Забезпечуваний впливом розглядуваного механізму хід реалі- зації суб’єктивних прав і виконання обов’язків суб’єктами емісій- но-посвідчувальних відносин забезпечується за рахунок регламен- таційного впливу відповідних способів (прийомів) правового ре- гулювання. В правовій літературі їх визначають як дозволи, забо- рони та зобов’язування, що знаходять вираз в управоможуючих, забороняючих і зобов’язуючих нормах відповідно . Такий склад способів правового регулювання (головних чинників забезпечен- ня регламентаційного впливу розглядуваного механізму на емісій- но-посвідчувальні відносини) у вказаному складі визначають не всі правознавці, а деякі не вважають його вичерпним. Зокрема, В. М. Горшеньов не враховує зобов’язування, вказуючи на те, що «дозволи і заборони як найбільш загальні способи впливу права на суспільні відносини характеризують зовнішні чинники механіз- му правового регулювання, тобто своєрідні способи організації волі суб’єктів відносин, для досягнення певного правового ефек- ту» . Н. Н. Рибушкін, навпаки, вважає, що відома «тріада» підлягає доповненню такими способами правового регулювання, як упов- новажування, розпорядження, обмеження, закріплення, рекомен- дації, заохочення і заходи державного примусу . Їх застосування в повному складі для впорядкування приватноправової сфери взагалі і механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин зокрема слід визнати недоцільним. Виняток становлять хіба що заохочення, можливість застосування яких, поряд із від- повідальністю, визначена положеннями ч. 3 ст. 14 ЦК України. Крім того, питання можливості розгляду заходів державного при- мусу як різновиду способів (прийомів) правового регулювання видається спірним. Заходи державного примусу підлягають відне- сенню не до регулятивної, а до охоронної сфери правового впливу на суспільні відносини.

Способи правового регулювання, як зазна- чав В. М. Горшеньов, «є одним із спонукальних чинників у ме- ханізмі правового регулювання, що забезпечують нормативність права в упорядкованості суспільних відносин» . Саме вони є тими спонукальними чинниками, які через механізми правовстановлен- ня, правореалізації, правопередачі та правозахисту забезпечують належну направленість фактичної поведінки суб’єктів досліджу- ваних правовідносин і її відповідність ідеальним моделям, визна- ченим змістом норм права і (або) положеннями відповідних актів саморегулювання. Застосування права як окрема, відособлена стадія механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин також може розглядатися лише умоглядно. Акти застосування права мають місце як у ході встановлення, так і при подальшому розвит- ку розглядуваних правовідносин. Правники пропонують розгля- дати стадію застосування права як таку, що має факультативний характер , очевидно, беручи до уваги тільки її функціональний зв’язок з охоронними правовідносинами. Водночас у літературі зазначається, що акти застосування права, прийняття яких опосе- редковує цю стадію досліджуваного механізму, в ході виникнення і розвитку не тільки охоронних, але і регулятивних правовідносин мають велике значення. «Акти застосування права становлять владні дії компетентних органів, що забезпечують виникнення правовідносин, які втілюють вимоги норм права в життя, гаранту- ють здійснення прав і обов’язків» .

Акти застосування права у відповідних випадках є однією з передумов як виникнення, так і припинення регулятивних правовідносин, що виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів масових емісій (як документарних, так і бездокументарних). Це знаходить свій вияв у закріпленні чинним законодавством України необхідності звернення до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку для здійснення як реєстрації, так і анулювання випуску цінних паперів масових емісій. Обов’язок емітента проводити реєстрацію випусків цінних паперів або одержувати дозвіл на їх випуск шляхом звернення до зазначеного державного органу передбачено низкою нормативних актів, виданих у рамках компетенції останнього. Це, наприклад, «Положення про порядок реєстрації акцій та облігацій іноземних емітентів в Україні», затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДК ЦПФР) № 42 від 20 лис- топада 1997 р., «Положення про порядок реєстрації випуску акцій закритими акціонерними товариствами», затверджене рішенням ДК ЦПФР № 41 від 12 лютого 1998 р., «Порядок скасування реєст- рації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію ви- пуску акцій» , затверджений рішенням ДК ЦПФР № 222 від 30 грудня 1998 р., тощо. Всього аналогічних нормативних актів ДК ЦПФР налічується кілька десятків. Крім того, застосування права як стадія механізму правового регулювання досліджуваних відносин реалізується також в охоронних правовідносинах. У цьому разі її дія опосередковується прийняттям відповідним органом (як судом, так і ДК ЦПФР) відповідного акта застосування права в межах його компетенції. Аналіз особливостей цієї стадії розгля- дуваного механізму також дає змогу наголосити на певній спе- цифіці співвідношення місця і ролі в ньому цінних паперів. Вона полягає в тому, що правовим наслідком винесення одного акта застосування права (наприклад, рішення про реєстрацію або ану- лювання випуску цінних паперів) може бути визнання всіх цінних паперів одного випуску як такими, що набули значення об’єктів цивільних прав, так і такими, що втратили його.

Крім того, неви- конання вимог чинного законодавства стосовно порядку оформ- лення або випуску цінних паперів також може обумовити втрату ними їх правового значення як об’єктів цивільних прав. Наприклад, вади їх форми і реквізитного складу, виявлені не тільки в ході їх емісії, але і в подальшому, мають наслідком втрату їх значення матеріальних об’єктів цивільних прав. У цьому разі у зв’язку з винесенням акта застосування права (наприклад, рішення суду про невідповідність цінних паперів вимогам законодавства стосовно їх форми і реквізитів або про визнання недійсним правочину, пред- метом якого є їх передача або інші юридично вагомі дії) при визначенні місця таких цінних паперів у механізмі правового регулю вання емісійно-посвідчувальних відносин вони не можуть розгля- датись тільки як об’єкти цивільних прав. З огляду на це суттєве значення для дослідження особливостей місця і функціонального призначення цінних паперів у механізмі правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин має дослідження його статич- ної складової, опосередкованої структурою регламентаційної ос- нови, положення якої визначають їх особливий правовий режим як окремого різновиду матеріальних об’єктів цивільних прав.