Акти саморегулювання, на противагу їм, мають «внутрішній» характер, оскільки приймаються самими учасниками емісійно- посвідчувальних відносин, що свідчить про їх особливу роль у механізмі їхнього правового регулювання. Акти саморегулювання С. С. Алексєєв розглядає як установ- лення «своїх прав і обов’язків шляхом вступу в договори або навіть шляхом вчинення односторонніх правочинів» . Цей регулятивний рівень забезпечує максимальне врахування індивідуальних потреб та інтересів як емітентів, так і правоволодільців за цінними папе- рами, оскільки змістовно формується ними самостійно шляхом конструювання положень односторонніх, двосторонніх і багатосторонніх правочинів. Залежно від правового значення односто- роннього чи колективного (дво- або багатостороннього) волевияв- лення їх учасників слід розмежовувати всю сукупність актів само- регулювання, що застосовуються у сфері емісійно- посвідчувальних відносин, на односторонні та договірні. Договірними актами саморегулювання, предметом яких є пе- редача цінних паперів у власність, є, наприклад, договори купівлі- продажу (ст. 655 ЦК України), міни (ст. 715 ЦК України), даруван- ня (ст. 717 ЦК України), пожертви (ст. 729 ЦК України), ренти (ст. 731 ЦК України) тощо. Передача відчужувачем у власність набувача пакета цінних паперів масових емісій, які емітовані одним або кількома емітентами і мають значну цінність, взамін довічно- го утримання та (або) догляду, може бути предметом договору довічного утримання (догляду) (ст. 744 ЦК України). Забезпечення виконання відповідного зобов’язання опосередковується укладен- ням договорів, предметом яких є передача цінних паперів як завдаток (ч. 1 ст. 570 ЦК України), застава (ст. 576 ЦК України). Такою, що ґрунтується на невиконанні або неналежному виконанні від- повідного (як правило, договірного) зобов’язання, слід розглядати можливість притримання цінних паперів (ст. 594 ЦК України). Все це ілюструє найбільшу універсальність призначення в досліджу- ваному механізмі саме договірних актів саморегулювання як пра- вового засобу опосередкування не тільки оборотоздатності, але й інших динамічних аспектів участі цінних паперів у цивільному обороті.

Отже, цілком влучним є запропонований у літературі підхід щодо визначення договору в одному із можливих аспектів аналізу його правової природи як універсального юридичного засобу (елементу) механізму правового регулювання . Односторонніми актами саморегулювання, за рахунок яких забезпечуються конкретизація порядку правового регулювання розглядуваних відносин самими їх учасниками, є деякі правочини, які можуть укладатись у сфері спадкування. Це, наприклад, заповіт (ст. 1233 ЦК України), прийняття або відмова від прийняття спад- щини, склад якої може визначатись і майновими правами, посвід- ченими цінними паперами (ст. 1268 ЦК України). Крім того, пере- дача цінних паперів у власність відказоодержувача може бути предметом заповідального відказу (ст. 1238 ЦК України). У сфері забезпечення саморегулювання відносин представництва, які по- лягають у вчиненні правочинів, предметом яких є юридично зна- чущі дії стосовно цінних паперів, може застосовуватися такий різ- новид односторонніх актів саморегулювання, як довіреність (ст. 244, 246 ЦК України). Виходячи з можливості укладення правочинів стосовно цінних паперів у межах здійснення підприємницької діяльності, довіреністю (а також і договором) можуть визначатися повноваження комерційного представника особи, яка є професій- ним учасником фондового ринку.

Такі односторонні акти саморе- гулювання мають загальний і універсальний характер, оскільки можуть використовуватись у межах інших відносин, які становлять предмет цивільного права. Однак окремі акти саморегулювання у структурі механізму правового регулювання емісійно-посвідчу- вальних відносин відіграють особливу роль, що, з урахуванням інших його суттєвих особливостей, і дає змогу виокремити його з-поміж інших. Односторонній характер мають також правочини, що опосе- редковують емісію цінних паперів. Зокрема, унікальну роль у механізмі їх емісії відіграють вчинені емітентами односторонні правочини, спрямовані на виникнення майнових прав, формалізо- ваних у формі та реквізитах класичних (документарних) цінних паперів.

Аналогічне правове значення мають організаційно-зобов’ язальні правочини по відкриттю і подальшому веденню рахунків у бездокументарних цінних паперах, що забезпечує посвідчення і реалізацію майнових прав правоволодільця шляхом застосування механізмів їх випуску та обігу, визначених положеннями Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Кінцевою метою обох різновидів вказаних правочинів є поява цінних паперів у цивільному обороті як правового засобу забезпечення виникнення і ралізації посвідчених ними майнових прав, що також можуть розглядатись як окремий різновид актів саморегулювання. Актив- на участь суб’єктів цивільного права (зокрема, емітента) у визна- ченні обсягу і належній формалізації вказаних майнових прав (навіть враховуючи їх стандартизований характер) у змісті цінних паперів (при їх аналізі у інструментальному аспекті) дає змогу розглядати їх не тільки як різновид матеріальних об’єктів цивіль- них прав.

Починаючи з цієї початкової стадії дії механізму право- вого регулювання досліджуваних відносин, цінні папери викону- ють у ньому роль правового засобу (інструмента), характер засто- сування якого визначається відповідною стадією розвитку розгля- дуваних відносин і забезпечує виникнення, передачу, безперешкодну реалізацію, а при її неможливості — відновлення і захист посвідчених ними майнових прав. Окрему проблему становить оптимізація балансу нормативних і піднормативних актів, з одного боку, та актів саморегулюван- ня — з другого, з метою забезпечення необхідного і достатньо ефективного впорядкування емісійно-посвідчувальних відносин. Його зміщення в бік актів саморегулювання видається позитивним для приватноправової сфери явищем.

Крім того, широке застосу- вання всіх видів актів саморегулювання у сфері впорядкування емісійно-посвідчувальних відносин має суттєве значення для усу- нення прогалин у правовому регулюванні емісійно-посвідчуваль- них відносин. Адже положення ст. 8 ЦК України необхідною пе- редумовою застосування аналогії (як закону, так і права) визнача- ють неврегульованість відносин не тільки положеннями ЦК України та інших актів цивільного законодавства, але й положеннями договору як одного із найпоширеніших серед засобів їх регламен- тації актів саморегулювання. Наявність прогалин у приватнопра- вовому регулюванні обумовлена динамічним розвитком суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права. У зв’язку з цим цілком доречними видаються судження С. А. Степанова про те, що «прогалини», наприклад у цивільному праві, — сама його сутність, яка виражається в прагненні приватного права до великих «вільних зон» . Виходячи зі ступеня важливості і значної питомої ваги цивільних відносин в загальній сукупності врегульованих правом соціально-правових зв’язків поява нових їх видів, які об’єктивно потребують нормативної регламентації, видається не- минучою. Таким чином, наявність прогалин у цивільно-правовому регулюванні взагалі і сфері регламентації емісійно-посвідчуваль- них відносин не виключена. Водночас треба зазначити, що забез- печення виваженого балансу нормативного (піднормативного) і свободи саморегулювання в приватноправовій сфері є одним із основних завдань механізму цивільно-правового впливу в цілому (як категорії, що має більш широке значення і термінологічне за- стосування, ніж категорія «механізм цивільно-правового регулю- вання»).

Слід погодитися з висловленою в літературі думкою про те, що «норми цивільного права, як правило, розраховані на до- повнення нормативного регулювання індивідуальною регламен- тацією відносин за розсудом співучасників цивільно-правових зв’язків» . Положення ЦК України закріплюють новий підхід до розгляду окремих аспектів співвідношення нормативного і індиві- дуального регулювання відносин у сфері приватного права. У своїх роботах правники звертаються до особливостей вказаного співвід- ношення у сфері забезпечення регламентації договірних відносин. Зокрема, З. В. Ромовська і М. М. Сібільов звертають увагу на те, що у сфері договірних відносин ЦК України відсуває закон на друге місце, віддаючи перевагу договору . Подальше законодавче стимулювання і вдосконалення піднор- мативного (індивідуального) регулювання і саморегулювання як його складової, що становлять окремі рівні регламентації досліджуваних відносин, доцільно розглядати як шляхи вирішення проблеми скорочення прогалин у їх впорядкуванні. Наявність прогалин у правовому регулюванні досліджуваних відносин обу- мовлена відносно коротким періодом формування нормативної основи, що забезпечує регламентаційний вплив у розглядуваній сфері.

У зв’язку з цим доречно аналізувати можливі механізми ско- рочення прогалин у регулюванні емісійно-посвідчувальних відно- син , оскільки проблема забезпечення їх подолання вирішена на законодавчому рівні. Положення ст. 8 ЦК України визначають мож- ливість застосування для врегулювання неврегульованих відносин аналогії закону або права (ч. 1 і ч. 2 вказаної статті відповідно). У контексті викладеного стає зрозуміло, що вказані положення ЦК України умовами застосування аналогії закону або права визначають не тільки неврегульованість відносин, але і ігнорування сторона- ми такого важливого і універсального правового засобу забезпечення саморегулювання у приватноправовій сфері, як договір. Широке впровадження механізмів саморегулювання в ході регламентації емісійно-посвідчувальних відносин (як і у приват- ноправову сферу взагалі) слід розглядати як один із шляхів розв’язання проблеми скорочення прогалин у досліджуваній сфері правового регулювання. Він повинен забезпечуватись всебічним (на нормативному, організаційному, освітянському і навіть ідеоло- гічному рівнях) стимулюванням активної участі суб’єктів емісійно- посвідчувальних відносин у забезпеченні свободи саморегулюван- ня останніх. В цьому аспекті як окремий різновид засобів право- вого регулювання, які забезпечують регламентаційний вплив розглядуваного механізму на емісійно-посвідчувальні відносини, постають правові стимули. Їх застосування у сфері випуску та обігу цінних паперів повинно забезпечити стимулювання підви- щення активності і однакового рівня правових можливостей для всіх учасників емісійно-посвідчувальних відносин при здійсненні їх регламентації у межах цієї і наступних стадій механізму їх пра- вового регулювання. Виникнення суб’єктивних прав і обов’язків (наступна стадія механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних від- носин) опосередковується такими його елементами, як юридичний факт і правовідносини. Емісійно-посвідчувальні правовідносини виникають в результаті здійснення цілого комплексу юридично значущих дій як емітента, перших набувачів прав на цінні папери, так і відповідних державних органів в межах їх компетенції. Такі дії доктриною цивільного права розглядаються як юридичні факти. Юридичний факт О. А. Красавчиков обґрунтовано визначав і пе- редумовою, і одночасно підставою руху цивільних правовідносин . Поетапний (оформлення та випуск цінних паперів) характер по- рядку встановлення розглядуваних правовідносин дає змогу як передумову їх виникнення розглядати не одиничний юридичний факт, а юридичний (фактичний) склад. Сукупність юридичних фактів, що визначають його елементний склад, підлягає доклад- ному аналізу в наступних розділах цього дослідження. Роль і значення правовідносин у розглядуваному механізмі правового регулювання важко переоцінити. С. С. Алексєєв вбачає основну їх роль «у тому, щоб перевести, переключити загальні правові розпорядження в площину конкретних прав і обов’язків» .

Правовідносини опосередковують процес регулятивного впливу нормативних положень законодавства про цінні папери, підзакон- них актів і актів саморегулювання на відносини, що підлягають регламентації. На думку С. А. Голунського і М. С. Строговича, право встановлює особливий правовий зв’язок між людьми через категорію «правовідносини», що забезпечує вплив норми права на суспільні відносини, які підлягають регулюванню . Ґрунтовне подальше дослідження наведених аспектів розуміння вказаної категорії стосовно емісійно-посвідчувальних правовідносин дасть змогу визначити місце останніх у загальній структурі правового регулювання, опосередкованій його механізмом, а також глибше усвідомити функціональне призначення цінних паперів у ньому. Як категорія, що має найважливіше значення (і в теорії права, і в цивілистиці), правовідносини завжди були і залишаються об’єктом пильної уваги правників. Відомо декілька підходів до визначення поняття правовідносин. В інструментальній теорії права вони розглядаються засобом, за допомогою якого здійс- нюється дія юридичних норм , суспільними відносинами, що за- безпечують зв’язок прав однієї особи з кореспондуючими їм обов’язками іншої особи . С. С. Алексєєв пропонує розглядати правовідносини як «суб’єктивні права і юридичні обов’язки, що переводять за наявності конкретних життєвих обставин (юридич- них фактів) абстрактні можливості і необхідність у площину кон- кретних, адресних суб’єктивних юридичних прав і обов’язків і, отже, переключають правову енергію юридичних норм на рівень конкретних суб’єктів — носіїв прав і обов’язків» .

Особливості правовідносин досліджені й у цивілістиці. У формулюванні О. С. Йоффе цивільні правовідносини — це юридичний засіб «забезпечення певної поведінки зобов’язаних осіб, що обумовлює для управоможеної особи реальну, гарантовану матеріальними умовами життя суспільства можливість здійснення власних дій» . Р. О. Халфіна характеризували цивільні правовідносини як «фор- му, в якій абстрактна норма права набуває свого реального бут- тя, втілюючись у реальних, конкретних суспільних відноси- нах» . А. Я. Риженков пропонує розглядати правовідносини як засіб впливу на суспільні відносини і об’єкт соціального регулю- вання , а К. А. Єрошенко — як умову руху і спосіб конкретизації суспільних відносин . В. А. Вітушко визначає їх як «індивідуально регламентовані нормами цивільного права суспільні відносини між взаємопов’язаними даними нормами та інтересами особами по здійсненню і захисту майнових і особистих прав цивільно-право- вими способами і засобами» . Таким чином, у результаті регуля- тивного впливу всієї сукупності нормативних і ненормативних регуляторів, взаємозв’язок яких забезпечує і опосередковує до- сліджуваний механізм, фактичні майнові відносини, що виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів, набувають значення пра- вовідносин. Місце правовідносин у системі правового регулюван- ня визначив Ю. К. Толстой. Досліджувана категорія розглядається ним як така, що посідає проміжне становище між суспільними відносинами і нормою права . Така позиція унеможливлює їх відрив від конкретного суспільного відношення, правовою формою якого вони є. Тому більш виваженою слід визнати позицію Р. О. Халфіної, котра розглядає правовідносини і як результат реалізації норми права як абстрактної моделі, і як конкретні суспільні відносини, втілені в правову форму . Висловлену нею слушну пропозицію з цього приводу слід доповнити наступними міркуваннями. Емісій- но-посвідчувальні правовідносини (як і інші цивільні правовідно- сини), враховуючи нові підходи, визначені положеннями ЦК України та інших актів цивільного законодавства, є результатом втілен- ня у правову форму конкретних суспільних відносин не тільки за рахунок реалізації норми права, але і (додатково) відповідного комплексу ненормативних регуляторів. Абстрактне моделювання бажаного нормального розвитку емісійно-посвідчувальних відно- син у сучасних умовах має комплексний характер, обумовлений розширенням кола регуляторів, які його забезпечують. Окрім норм права — найбільш поширеного і універсального правового регу- лятора суспільних відносин і засобу моделювання бажаної поведін- ки суб’єктів емісійно-посвідчувальних відносин, до них належать і положення актів саморегулювання. Адже зафіксовані в нормі права бажані моделі поведінки доповнюються і конкретизуються на рівні положень актів саморегулювання — договорів і односто- ронніх правочинів. Слідування певним визначеним ними ідеаль- ним моделям поведінки в сфері розглядуваних фактичних соціаль- но-правових зв’язків здійснюється через механізм правового ре- гулювання емісійно-посвідчувальних відносин шляхом їх переве- дення у площину правовідносин.

Правовідносини, таким чином, слід визнати основним і визна- чальним елементом забезпечення дієвості механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин. Вони виникають, починаючи з другої стадії, і опосредковують його регламентацій- ний вплив до моменту припинення посвідчених цінними паперами прав і кореспондуючих їм обов’язків . Виникнення суб’єктивних прав і обов’язків емітентів і набувачів майнових прав, посвідчених цінними паперами, збігається з установленням емісійно-посвідчу- вальних правовідносин. Суб’єктивні права і обов’язки, що станов- лять їхній зміст, поза їх межами не можуть ні виникати, ні зміню- ватись, ні припинятись.