«Правове регулювання: по-перше, виражає напружену динамі- ку права, що реалізує його силу, енергію, спрямовану на досягнен- ня правового результату (в кінцевому підсумку — на вирішення життєвих ситуацій, що «потребують права»); по-друге, здійснюєть- ся за допомогою системи засобів, що формують не просто комп- лекси, багатоелементні утворення, а «ланцюжки», послідовно пов’язані ланки структури в динаміці» .

 

Таку оцінку дає правово- му регулюванню відомий російський вчений С. С. Алексєєв. Ре- зультативний вплив механізму правового регулювання емісійно- посвідчувальних відносин є таким, що триває в часі. Саме тому механізм правового регулювання в цьому аспекті в науковій літе- ратурі розглядають як «тривалий процес, що розпадається на такі обов’язкові стадії, як видання правової норми та її загальна дія; виникнення прав і правовідносин; реалізація прав і обов’язків, втілення їх у фактичну поведінку учасників суспільного відношен- ня» . Як слушно зазначає А. В. Малько, «кожний з етапів і юри- дичних елементів механізму правового регулювання викликається до «життя» з огляду конкретних обставин, що відбивають логіку правової впорядкованості суспільних відносин і особливості впли- ву правової форми на соціальний зміст» .

 

Етапи регулятивного впливу цивільного права на суспільні відносини запропонував виокремлювати Ю. К. Толстой . Він висловив пропозицію розрізняти три етапи впливу права на поведін- ку людей: правоздатність, юридичний факт і правовідносини. Слід визнати, що всі вони мають суттєве значення для забезпечення тих чи інших аспектів функціонування досліджуваного механізму. Правоздатність суб’єктів розглядуваних відносин є передумовою правоволодіння, а юридичний факт і правовідносини розглядають- ся в сучасній теорії права як його важливі структурні елементи. З огляду на відсутність у цивілістиці ґрунтовних досліджень особ- ливостей механізму цивільно-правового регулювання при визна- ченні і характеристиці стадій і елементів, що забезпечують його локальний регламентаційний вплив на майнові відносини, опосе- редковані випуском та обігом цінних паперів, слід керуватися підходами, які мають загальногалузеве значення. У теорії права запропоновано розрізняти чотири стадії механізму правового ре- гулювання: 1) юридичної регламентації суспільних відносин; 2) виникнення суб’єктивних прав і обов’язків; 3) реалізація суб’єктивних прав і виконання обов’язків; 4) застосування права . При цьому відзначається тісний взаємозв’язок і залежність стадій та елементів механізму правового регулювання.

 

Стадіям механізму правового регулювання відповідають такі його елемен- ти: 1) норми права, 2) юридичні факти і правовідносини, 3) акти реалізації прав і обов’язків (у межах регулятивних правовідносин), 4) акти застосування права (у межах охоронювальних правовідно- син). Такий підхід слід взяти за основу при подальшому дослідженні специфіки механізму правового регулювання емісійно- посвідчувальних відносин. Усі стадії цього механізму доцільно розглядати як основні і факультативні. Перші три з наведених стадій постійно опосеред- ковують процес правового регулювання, тому є основними. Стадія застосування права має додатковий і не обов’язковий характер, оскільки її виникнення і розвиток у межах регулятивних правовід- носин виключається. Відповідно додатковим, факультативним елементом механізму правового регулювання емісійно-посвідчу- вальних відносин слід визнати акти застосування права. Останні у сфері його впливу приймаються уповноваженими державними органами (судами, нотаріусами, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також іншими органами державної влади в межах їх компетенції). Прикладом таких актів є рішення судів або вказаної Комісії, виконавчі написи нотаріусів, винесені для забезпечення захисту прав та інтересів суб’єктів досліджува- них правовідносин. Визначені їх змістом приписи виконуються суб’єктами досліджуваних відносин добровільно або у примусо- вому порядку. В разі коли це робиться примусово, до зобов’язаної особи (наприклад, емітента) застосовуються відповідні заходи примусу з метою забезпечення виконання ним визначених їх зміс- том обов’язків майнового характеру.

 

Стадія юридичної регламентації відносин, які виникають у розглядуваній сфері, є нормативною передумовою дієвості механіз- му їх правового регулювання. Вона забезпечує безперервність його регламентаційного впливу. Як самостійні стадії правового регулю- вання С. С. Алексєєв розглядає «регламентування суспільних відносин, що потребують правового опосередкування» і «дію юридичних норм, у результаті яких виникають або змінюються правові відносини (суб’єктивні юридичні права та обов’язки кон- кретних осіб)» . Очевидно, що досліджувані С. С. Алексєєвим як самостійні стадії ділянки регламентаційного впливу механізму правового регулювання в наведеній вище їх градації є об’єднаними і розглядаються як одна стадія. Це дає змогу вирізнити особливості взаємозв’язку окремих стадій досліджуваного механізму. Звичай- но стадія як період, щабель у розвитку чого-небудь припускає відносно чіткі межі її початку і закінчення, причому закінчення однієї стадії означає початок іншої. Деякі стадії механізму право- вого регулювання емісійно-посвідчувальних відносин не мають чітких меж. Зокрема, з відсутністю стадійної визначеності з точки зору чітких меж її початку і закінчення характеризується стадія їх регламентації. При цьому необхідно мати на увазі постійний рег- ламентаційний вплив на них положень, визначених його норма- тивною основою. Первинним елементом, що забезпечує дію початкової стадії досліджуваного механізму, є його нормативна основа, вихідною ланкою якої є норма права .

 

 Специфіка цієї стадії механізму пра- вового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин полягає у використанні для забезпечення його постійного регулятивного впливу на них положень двох регулятивних рівнів — нормативно- го і піднормативного. З огляду на те, що останній з них структур- но представлений не тільки піднормативними актами, але й акта- ми саморегулювання, які змістовно визначені положеннями ненор- мативного (але регламентаційного) характеру, вказаний елемент механізму цивільно-правового регулювання взагалі і досліджува- ного механізму зокрема доцільно називати не нормативною, а регламентаційною основою. Нормативний рівень його регламентаційної основи визначений нормами Конституції України, що є основою цивільного законо- давства (п. 1 ст. 4 ЦК України), а також основного (ЦК України) та інших актів цивільного законодавства, зокрема поточних законів (п. 2 ст. 4 ЦК України) і підзаконних актів (пп. 3, 4, 5 ст. 4 ЦК України). Їх норми мають найбільше значення з точки зору визначеної положеннями ЦК України ієрархічності побудови загальної системи джерел цивільного права взагалі і актів цивільного законо- давства зокрема, що обумовлює широту їх дії в часі, просторі і за колом осіб. Другий рівень становлять положення, що містяться в актах піднормативного (індивідуального) характеру. Хоча іноді вони відіграють суттєву роль в економіці й суспільстві в цілому (наприклад постанова КМ України про випуск облігацій зовнішньої державної позики), як правило, сфера їх регулятивної дії (або в часі, або у просторі, або за колом осіб) звужена порівняно з нор- мами, закріпленими в законодавчих актах.

 

Положення актів цього регулятивного рівня мають більш вузьку щодо останніх сферу застосування з врахуванням широти охоплення кола осіб, на яких поширюється їх регламентаційний вплив (конкретні емітенти і правоволодільці), свої особливості дії в часі (це іноді досить об- межений проміжок часу — наприклад, положення про нарахуван- ня і виплату відсотків за облігаціями або дивідендами за акціями за поточний рік) і просторі (можуть мати локальну дію з точки зору охоплення їх регламентаційним впливом тільки певної території). Крім того, їх норми завжди ієрархічно підпорядковані положенням Конституції, ЦК та Законів України. Ці акти не мають притаманної законодавчим актам глобальної загальності й універсальності їх застосування. Акти індивідуального регулювання не слід ототож- нювати з актами саморегулювання. Індивідуальне регулювання забезпечує відносно обмежений (локальний) регламентаційний вплив, що має завжди «зовнішній» стосовно учасників цивільних відносин характер. Як зазначається в літературі, в межах індиві- дуального регулювання відповідний юрисдикційний або інший державний орган «відповідно до своєї компетенції точно встанов- лює суб’єктів, конкретизує їх права і обов’язки та ін. » . Актами індивідуального регулювання досліджуваних відносин треба вва- жати, наприклад, акти реєстрації емісії окремих видів і форм ви- пуску цінних паперів Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (наприклад, рішення про реєстрацію випуску депозитних сертифікатів), окремі адміністративні акти інших де- ржавних органів, винесені для забезпечення виникнення і подаль- шого нормального розвитку емісійно-посвідчувальних відносин або захисту порушених прав і законних інтересів їх учасників.