Відповідно право власності на документарні цінні папери, як таке, що засноване на юридичній фікції, не підлягає повному ототожненню з правом власності на речі. Це обумовлює певні межі застосування положень ЦК Украї- ни про право власності при здійсненні майнових прав і виконанні обов’язків, які становлять зміст правовідносин, що виникають у сфері випуску і обігу цінних паперів. Наприклад, поширення по- ложень про набуття права власності на відносини, які складають- ся з приводу цінних паперів, можливо не у всіх випадках, перед- бачених главою 24 ЦК. Не підлягають поширенню на сферу пра- вового регулювання цінних паперів положення ст. 333 ЦК України, що передбачають можливість придбання права власності на ство- рені вперше речі. Хоча документарні цінні папери, як і більшість речей, уперше виникають у цивільному обороті в результаті їх оформлення емітентом (і в цьому сенсі такий акт може розгляда- тися як їх створення), емітент не може вважатися повноцінним її власником, бо це є юридично недоречним. Адже він об’єктивно не має юридичної можливості здійснювати комплекс правоможностей, які визначають зміст розглядуваних абсолютно-відносних відносин. Емітент оформлює цінний папір з метою встановлення в односторонньому порядку відповідного майнового права і вида- чі документа першому набувачу з правом його передачі третім особам і подальшої циркуляції в цивільному обороті. Це визначає його правову природу як об’єкта-інструмента не тільки встанов- лення, але й забезпечення оборотоздатності відповідного майно- вого права. Разом з тим, тільки цими зв’язками розглядувані від- носини не обмежуються.

Зобов’язальна природа більшості основ- них правоможностей, що становлять зміст посвідченого цінним папером суб’єктивного права, а також визначеність (хоча іноді і без індивідуалізації управоможеної особи) суб’єктного складу розглядуваних відносин, дає підстави констатувати їх відносний характер. Таким чином, суб’єктивні права й обов’язки, що вини- кають у сфері випуску та обігу документарних цінних паперів, становлять зміст як речових (абсолютних), так і зобов’язальних (відносних) відносин. Крім того, значний пласт правових зв’язків, що виникають у сфері функціонування Національної депозитарної системи України, має характер депозитарних відносин. Змішаний (речово-зобов’язальний) характер відносин, засно- ваних на оформленні і видачі документарних (класичних) цінних паперів, обумовили в усталених за часом цивілістичних дослідженнях постулат щодо їх подвійної правової природи і виокрем- лення речових прав «на папір» і зобов’язальних — «з папера» . Поєднання в межах змісту розглядуваних відносин речових (пра- во власності на цінні папери) і зобов’язальних прав (права вимоги до емітента-боржника) викликало спроби сучасного пояснення цього феномена у здійснених в Україні наукових публікаціях . Зокрема, В. В. Посполітак зазначає, що «кращою слід вважати конструкцію «безтілесної речі». При цьому зобов’язальні права по цінних паперах становлять зміст речового права користування як можливості отримання корисних властивостей цінного папера» . Отже, такий підхід правника ґрунтується на основних поло- женнях відомої в теорії цінних паперів конструкції «безтілесної речі», запропонованої Д. В. Мурзіним .

Дійсно, сферу реалізації прав «на папір» і «з папера» треба розглядати в межах змісту від- носин, що підпадають під регламентаційний вплив розглядувано- го механізму правового регулювання. Але навряд чи доцільно змішувати зміст речових і зобов’язальних відносин, пов’язаних із випуском та обігом цінних паперів, механізми здійснення яких у межах загальної структури їх правового регулювання є різними. Зобов’ язальне право ні за яких обставин не підлягає розгляду як складова правоможностей, що визначають зміст речового права. Зокрема, воно не може становити, за В. В. Посполітаком, «зміст речового права користування як можливості отримання корисних властивостей цінного папера». Будь-яка з трьох класичних право- можностей, що визначають зміст права власності, є автономною з точки зору можливості безпосереднього (без задіяння інших осіб) її здійснення власником шляхом безпосередньої дозволеної юри- дично фізичної взаємодії з річчю. Зобов’язальне право, навпаки, реалізується виключно за рахунок здійснення певних дій або утримання від них з боку боржника. Крім того, сам характер «пра- ва на папір», виходячи з положень чинних актів чинного цивіль- ного законодавства, залежить від форми випуску цінних паперів. Зокрема, у правовідносинах, заснованих на функціонуванні без- документарних цінних паперів, «право на папір» (з урахуванням очевидної термінологічної умовності такого найменування) транс- формовано і має суто організаційно-зобов’язальний характер. Депозитарні ж відносини виконують допоміжну функцію і забез- печують механізм реалізації права вимоги правоволодільця за бездокументарними цінними паперами до відповідного зберігача (депозитарія) здійснити весь комплекс передбачених законодавством дій по обслуговуванню рахунків у цінних паперах.

Простежимо співвідношення вказаних прав у межах загально- го змісту відносин, що підпадають під регламентаційний вплив розглядуваного механізму правового регулювання. У цьому аспек- ті слід звернути увагу на спостереження М. М. Агаркова, що сто- суються залежності між документарним цінним папером і вира- женим у ньому правом. Він наголошував на тому, що права «на папір» і «з папера» мають ту саму долю і можуть бути роз’єднані тільки у випадках, спеціально встановлених законом . Як приклад правник наводив відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника. Ще одним випадком можливого їх тимчасового або постійного роз’єднання, передбаченим актами чинного цивільно- го законодавства України, є реалізація правових можливостей емітента по знерухомленню цінних паперів. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» «знерухомлення цінних паперів — це переведення цінних паперів, випущених у документарній формі, у бездокументарну форму шляхом депону- вання сертифікатів у сховищах зберігача цінних паперів і/чи депо- зитарію з метою забезпечення подальшого їх обігу у вигляді облі- кових записів на рахунках зберігача цінних паперів і/чи депози- тарію». Виходячи з цього, при знерухомленні сертифікати доку- ментарних цінних паперів тимчасово зберігаються у зберігача і/чи у депозитарія. У разі реалізації права емітента на зворотне пере- ведення знерухомлених цінних паперів у документарну форму їхнім останнім законним власником визнаватиметься особа, імен- на ідентифікація якої здійснена на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Зако- ну України «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Наведений приклад можливого роз’єднання «прав на папір» і «прав з папера» в цьому разі має умовний характер і додатково наочно ілюструє інструмен- тальне призначення цінних паперів у розглядуваному механізмі. Викладене дозволяє дійти висновку про взаємопов’язаність прав на цінний папір і посвідчених ним майнових прав, що визна- чає їх нерозривність як елементів змісту досліджуваних відносин і обумовлює специфіку цих відносин. Отже, їхній тісний правовий взаємозв’язок визначає єдність і сутнісно-змістовну специфіку механізму правового регулювання досліджуваних відносин. Вони виникають і розвиваються лише у функціональній взаємодії зі всіма основними елементами його інфраструктури і внаслідок регламентаційного впливу набувають характеру правовідносин з особливим змістом. Деякі науковці пропонують розмежовувати матеріальний і юридичний зміст правовідносин . Як юридичний зміст правовід- носин вони розглядають суб’єктивні права й обов’язки їх учасни- ків. Матеріальним змістом правовідносин є фактична поведінка зобов’язаної особи, право вимоги якої належить управоможеному суб’єкту. Матеріальний зміст правовідносин, заснованих на оформленні і емісії цінного папера, полягає у дозволеній поведінці її власника і належному поводженні емітента. Дозволена поведінка власника цінного папера полягає в реалізації ним правоможностей, що становлять його зміст, а також у праві на захист і самозахист у разі здійснення протиправних дій емітентом або третіми особами. Належна поведінка емітента цінного папера може полягати в по- зитивних діях, стримуванні від дій і обов’язку відшкодувати за- вдані збитки, коли порушуються взяті ним на себе зобов’язання, виражені в тексті документа. Позитивні дії емітента полягають у виконанні взятих ним на себе в результаті видачі цінного папера зобов’язань.

Крім того, як і інші пасивно-зобов’язані в абсолют- ному правовідношенні особи, він зобов’язаний утримуватися від дій, що порушують права і законні інтереси власника документар- ного цінного папера. Обов’язок утримуватися від дій, що порушу- ють право власності на цінний папір, покладається не тільки на емітента, але й на всіх без винятку третіх осіб. Зобов’язана за цінним папером особа (емітент) одночасно є суб’єктом фактично двох відносно самостійних різновидів обов’язків, що визначають особливості змісту досліджуваних речово-зобов’язальних пра- вовідносин. По-перше, активних (які полягають у встановленій для неї змістом документа міри обов’язкового поводження) і па- сивних (поряд з іншими третіми особами не перешкоджати влас- нику документа в здійсненні приналежних йому правоможностей). У цьому виявляється зміст розглянутих правовідносин, що мають змішаний характер. Аналіз особливостей речово-зобов’язальних правовідносин тісно пов’язаний з проблемою дослідження їх внутрішньої будови з точки зору співвідношення комплексів прав і обов’язків їх учас- ників. У теорії права йдеться про те, що правовідносини з простою структурою, зміст яких становить тільки одне право і кореспонду- ючий йому обов’язок, трапляються вкрай рідко. Здебільшого пра- вовідносини мають складну структуру, а їх зміст охоплює кілька категорій суб’єктивних прав і обов’язків. «Від правовідносин зі складною структурою в літературі запропоновано відрізняти гру- пу правовідносин, що перебувають у певному зв’язку і становлять у сукупності деяку цілісність, позбавлену, однак, рис єдиного (од- ного) правовідношення» , — зазначає С. С. Алексєєв. Характер прав і обов’язків суб’єктів, заснованих на оформленні і емісії цін- ного папера правовідносин, свідчить про складність їхньої внут- рішньої структури. Разом з тим, цінний папір може бути об’єктом кількох пов’язаних між собою правовідносин. Для їх розмежуван- ня з метою окремого дослідження слід враховувати не тільки специфіку їх об’єкта (цінних паперів), але і їх предметну визна- ченість, а також характер прав і обов’язків суб’єктів, що беруть у них участь. Так, зміст одного з правовідношень можуть становити права і обов’язки, що виникають між емітентом і власником цін- ного папера. Зміст іншого — права і обов’язки в абсолютному правовідношенні, яке виникає між власником цінного папера і всіма іншими особами. Цінні папери можуть бути об’єктом спад- кування як за законом, так і за заповітом, а також договірних пра- вовідносин, підставою виникнення яких є договори поруки, заста- ви, завдатку, ренти тощо. У зміст комплексу майнових прав, посвідчених цінними папе- рами всіх визначених законодавством видів і форми (документар- ної і бездокументарної), як їх елемент завжди входять правомож- ності зобов’язального характеру. Зокрема, зобов’язальний характер мають майнові права, що становлять зміст усіх без винятку видів боргових цінних паперів — найбільшої за кількістю їх групи. Комплекс прав власників єдиного різновиду пайових цінних папе- рів — акцій — також містить майнові правоможності, що мають зобов’язальний характер. Це, зокрема, право вимоги виплати на- рахованих відповідно до рішення загальних зборів акціонерів дивідендів і частини вартості майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Зміст похідних цінних паперів становить право вимоги їх власника до їхнього емітента про придбання в останньо- го чи продажу йому протягом визначеного терміну цінних паперів, а також інших фінансових чи товарних ресурсів (активів).

Особ- ливістю похідних цінних паперів, обумовленою встановленим для них чинним законодавством України правовим режимом, є додан- ня правам і обов’язкам, що потенційно можуть бути умовами ф’ючерсного договору (а також СВОПу або депозитарної розпис- ки) правового значення особливої категорії оборотоздатних май- нових прав — права на купівлю чи продаж за фіксованою ціною певної кількості цінних паперів чи іншого майна (базового активу). Товаророзпорядчі цінні папери, що являють собою згідно з поло- женнями п. 4 ч. 1 ст. 195 ЦК України самостійну групу, також містять правоможності, що мають зобов’язальний характер. Право власності правоволодільців коносаментів (як первісного, так і подальших) поширюється як на сам документ, так і на товари, зазначені в його тексті.

Зобов’язальний характер правоможностей власників цінних паперів обумовлює і специфіку реалізації належних їм суб’єктивних цивільних прав. Вона полягає в обов’язковості не тільки пред’явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому права, але й, здебільшого, у вилученні документа в обмін на прийняття його власником виконання з боку емітента. Необхідність обов’язкового пред’явлення документарного цінного папера до виконання, що є обов’язком правоволодільця, і належне емітенту право вилучення документа взамін виконання посвідченого ним зобов’язання також ілюструє його функціональне призначення в досліджуваній струк- турі правового регулювання як інструмента механізму правореалі- зації. Вилучення цінного папера з метою ведення бухгалтерського обліку емітента — суб’єкта господарювання як документа, за яким здійснено виконання, має характер усталеного правила поведінки у сфері підприємництва, тобто звичая ділового обороту (ст. 7 ЦК України).

Таким чином, «права на цінні папери» і «права з цінних папе- рів» підлягають лише умовному, умоглядному розмежуванню і повинні розглядатись у межах єдиного загального змісту емісійно- посвідчувальних правовідносин. Зокрема, такому умоглядному розмежуванню підлягають відносини власності на документарні цінні папери, депозитарні відносини і правові зв’язки, що виника- ють з приводу здійснення посвідчених ними майнових прав. Май- нові права мають основне значення, що обумовлює похідний, допоміжний характер речових та організаційно-зобов’язальних (депозитарних) правовідносин, які опосередковують механізм їх випуску та обігу в документарній та бездокументарній формі від- повідно. Цей висновок випливає з того, що, по-перше, основний інтерес правоволодільця за цінним папером зумовлюється мож- ливістю здійснення посвідченого ним майнового права, яке реалі- зується в межах зобов’язальних (відносних) правовідносин. По- друге, в межах речових правовідносин ці правовідносини безпо- середньому здійсненню не підлягають — право власності на цін- ний папір забезпечує посвідченому цінним папером майновому (переважно зобов’язальному) праву оборотоздатність на рівні звичайних рухомих речей, а також можливість поширення на ньо- го речово-правових засобів захисту (наприклад, віндикації). По- третє, такий характер їх співвідношення зумовлюється потенцій- ною можливістю трансформації речових правовідносин у органі- заційно-зобов’язальні (при незмінності основних) у разі знерухом- лення документарних цінних паперів і, навпаки, при їх зворотній конвертації. По-четверте, у всіх інших правовідносинах (спадко- вих, рентних, заставних тощо) правовий інтерес кредитора стано- вить передусім характер, обсяг та потенційна здійсненність посвідченого цінним папером майнового (переважно зобов’язального) права і тільки у другу чергу — спосіб його фіксації. По-п’яте, інструментальний характер їх співвідношення обумовлений від- сутністю таких різновидів цінних паперів, що посвідчують виключ- но речові права. Змістом як документарних, так і бездокументарних цінних паперів переважно є зобов’язальні права.

На зобов’язальному характері більшості посвідчених цінними паперами майнових прав наголошував М. М. Агарков . Однак, виходячи з положень актів чинного цивільного законодавства України, в сучасному цивіль- ному обороті цінні папери можуть посвідчувати також речово- зобов’язальні права (просте і подвійне складські свідоцтва, коно- самент), корпоративні права (акція), право отримати від боржника виконання за основним зобов’язанням або звернути стягнення на предмет іпотеки (закладна) тощо. З цього випливає, що окремі види цінних паперів є стандартними за формою і реквізитами правови- ми конструкціями, а відтак формалізовані в їх змісті різновиди посвідчених ними майнових прав повинні підпорядковуватись відповідним типовим модельним схемам з точки зору змісту на- лежних правоволодільцю основних правоможностей. Таким чи- ном, основні особливості змісту емісійно-посвідчувальних пра- вовідносин полягають у можливості умоглядного вирізнення ок- ремих категорій суб’єктивних цивільних прав, що мають основне і допоміжне правове значення. Це обумовлює особливе місце і призначення цінних паперів у вказаному механізмі. З урахуванням класифікації, запропонованої В. М. Горшеньо- вим, специфіка механізму правового регулювання емісійно-посвідчувальних відносин і призначення цінних паперів у ньому набуває особливо рельєфних форм при аналізі його «внутрішньої» будови. Її розгляд дає змогу визначити співвідношення основних стадій та елементів цього механізму, а також усвідомити особли- вості структурно-функціонального зв’язку цінних паперів з кож- ним із елементів його інфраструктури.