Її побоювання в сучасних умовах є виправ- даними і особливо актуальними. Зайва детальна регламентація відносин у досліджуваній сфері шляхом видання підзаконних нормативних актів указаною Комісією та іншими органами державної влади в межах їх компетенції може призвести до значного обмеження ступеня участі суб’єктів цивільного права в процесі забезпечення саморегулювання розглядуваних відносин. Необґрун- товане розширення меж їх «зовнішньої» регламентації за рахунок розширеного використання положень відомчих нормативно-пра- вових актів автоматично зумовлює обмеження застосування в за- гальній структурі їх правового регулювання частки засобів регла- ментаційного впливу, що мають характер актів саморегулювання. Вирішення цієї проблеми можливе при законодавчому встановлен- ні для Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку об- меженого обсягу повноважень у сфері нормотворчості, визначених окремими напрямками правового регулювання відносин, пов’язаних із функціонуванням фондового ринку та інших найбільш важливих сфер функціонування в цивільному обороті розглядуваних об’єктів цивільних прав. Ці заходи будуть недостатніми без одночасного розширення можливостей суб’єктів досліджуваних відносин у забезпеченні піднормативного регулювання відносин, що склада- ються на ринку цінних паперів. Одним із шляхів вирішення цієї проблеми може бути також поступове звуження повноважень Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку шляхом їх поетапної передачі саморегулюючим організаціям ринку цінних паперів відповідно до положень п. 53 Положення про саморегулів- ну організацію ринку цінних паперів, затвердженого наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку № 329 від 23 грудня 1996 р.

Державне регулювання досліджуваних відносин здійснюється також за допомогою заходів дозвільного характеру. Вони поляга- ють, зокрема, у видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на здійс- нення професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також реєстрації випусків (емісій) цінних паперів та інформації про їх випуск. Їх законодавче закріплення ілюструє привнесення у сферу загальної структури правового регулювання відносин, пов’язаних із випуском та обігом цінних паперів, засобів правового впливу, що мають публічно-правовий характер і не є властивими приват- ноправовій сфері. Атиповими для розглядуваної сфери, але об’єктивно необхід- ними і позитивними є також установлені в межах державного регулювання досліджуваних відносин заходи контрольного харак- теру, закріплені положеннями ст. 3 аналізованого Закону. Вони полягають у забезпеченні контролю за достовірністю інформації, наданої емітентами і особами, що здійснюють професійну діяль- ність на ринку цінних паперів; за додержанням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів; за системами ціноутворення на ринку цінних паперів; за діяльністю осіб, що обслуговують випуск і обіг цінних паперів, і т. ін. Більш докладний їх розгляд виходить за межі цього дослідження.

Державне (імперативне) регулювання розглядуваних відносин органічно доповнюється активною участю у їх упорядкуванні емітентів і набувачів прав, пов’язаних із випуском та обігом цінних паперів. Зайва ж зарегламентованість досліджуваних відносин обмежує свободу розсуду їх учасників у встановленні і здійсненні суб’єктивних цивільних прав і обов’язків, що визначають зміст правовідносин у сфері випуску та обігу цінних паперів. Про необ- хідність активної участі самих суб’єктів у забезпеченні правового регулювання відносин, що виникають між ними, йшлося на рівні інструментальної теорії права. Аналізуючи роль громадських організацій в процесі правового регулювання суспільних відно- син, В. М. Горшеньов писав, що завдяки їх участі «…фактично відбувається не звуження сфери правового регулювання, а якісна зміна самого регулювання за рахунок суб’єктів і конкретних ме- тодів…» . Л. С. Явич вважає, що характерною рисою механізму правового регулювання є «його орієнтація не стільки на заходи адміністративно-примусового впливу, скільки на прояв зростаю- чої творчої ініціативи суб’єктів права, на підвищення ролі в правовому регулюванні «людського фактора», на поглиблення зв’язку між можливостями всебічного використання наданих правоможностей і точного виконання юридичних обов’язків» . Ці спостереження досить повно відображають специфіку загаль- ної структури правового регулювання відносин саме в досліджу- ваній сфері. Одним із її проявів є нормативно визначена мож- ливість активної участі емітентів і набувачів прав на цінні папе- ри в самому процесі впорядкування відносин, що складаються між ними. Ця участь є помітною як у ході встановлення їх сто- сунків, так і в їх обопільній подальшій активній діяльності по забезпеченню додаткової регламентації досліджуваних відносин на піднормативному рівні, наприклад, шляхом розробки і затвер- дження різноманітних Положень про порядок випуску та обігу окремих видів цінних паперів. Висловлені твердження є актуальними і сьогодні.

Активна участь не тільки громадських організацій, а й інших суб’єктів цивільного права в забезпеченні піднормативного регулювання у приватноправовій сфері визначають специфіку і дієвість механіз- му правового регулювання відносин, пов’язаних із випуском та обігом цінних паперів. Його регламентаційний вплив забезпечуєть- ся за рахунок органічного поєднання нормативного і піднорматив- ного (індивідуального) рівнів регулювання цієї сфери відносин. З точки зору результативності правового впливу на відносини, пов’язані з випуском та обігом цінних паперів, їх слід розглядати як однаково необхідні ланки елементного складу розглядуваного механізму правового регулювання. Механізм правового регулювання майнових відносин, що ви- никають у сфері випуску та обігу цінних паперів, структурно і функціонально визначений його статичною та динамічною скла- довими. Саме взаємодія статичної (норми права, що визначають правовий режим цінних паперів) і динамічної (правовідносини у сфері їх випуску та обігу) його складових в кінцевому підсумку забезпечує впорядкування цієї групи майнових відносин і дає змогу охарактеризувати його у статико-динамічному аспекті. Со- ціально-правові зв’язки між учасниками цих відносин з моменту їх встановлення набувають характеру правовідносин і опосеред- ковують подальший розвиток усіх стадій досліджуваного механіз- му. Виходячи з цього, найбільш універсальним елементом розгля- дуваного механізму слід визнати правовідносини, засновані на оформленні і випуску цінних паперів у цивільний оборот, що потребує зосередження на них особливої уваги. Специфіка правової природи цінних паперів і необхідність забезпечення впорядкова- ності їх участі у цивільному обороті обумовлюють і специфіку регулятивного впливу норм цивільного права на майнові відноси- ни, що складаються в розглядуваній сфері.

Незалежно від форми функціонування (документарної чи бездокументарної) їх зміст становлять певні категорії майнових прав — речові, зобов’язальні, корпоративні тощо. Правники твердять, що «від характеру і змісту суспільних відносин, які становлять предмет правового регулю- вання, залежать особливості, характер, способи і засоби правово- го регулювання» . На елементний склад механізму правового регу- лювання впливає соціальне середовище. На думку С. С. Алексєєва, «в міру розвитку соціального життя відбуваються зміни якості ре- гулювання, ускладнення, витончення і вдосконалення регулятивних засобів і механізмів, їх наростаюча диференціація та інтеграція, створюється в єдності з усією системою регулятивних чинників свого роду інфраструктури регулятивних механізмів …» . Інститу- ціоналізація і подальший розвиток положень актів чинного цивіль- ного законодавства про цінні папери визначають якісно новий рівень регламентування майнових відносин, пов’язаних із їх ви- пуском та обігом. Завдяки особливостям правової природи цінних паперів, зокрема їхньої конвертаційній здатності, яка визначена положеннями чинного законодавства України, у загальній інфра- структурі досліджуваного механізму вони використовуються як особливий трансформаційний інструмент посвідчення майнових прав.

Відносини, пов’язані із функціонуванням у цивільному обо- роті як документарних, так і бездокументарних цінних паперів, випуск та обіг яких опосередковує виникнення, передачу та здій- снення посвідчених ними майнових прав, також мають трансфор- маційну здатність, яка вирізняє їх з-поміж інших споріднених груп майнових відносин і обумовлює особливості загальної інфраструк- тури механізму їхнього правового регулювання. Щоб обґрунтувати висловлені міркування, звернімося до порів- няння механізмів правового регулювання відносин, що виникають з приводу документарних цінних паперів, один із яких має право- ве значення документа-«носія» посвідченого ним майнового пра- ва, а другий втратив його внаслідок здійснення, визнається рухо- мою річчю і може розглядатись лише як річ і об’єкт задоволення певних майнових інтересів суб’єктів цивільного права. Цінний папір, що не є документом-«носієм» майнового права (наприклад, облігація погашеної позики), може визнаватися різновидом ма- теріальних об’єктів цивільних прав. Так, він може становити пра- вовий інтерес суб’єктів цивільного права як колекційний чи му- зейний екземпляр і у зв’язку з цим мати вартісну оцінку і бути об’єктом майнових відносин. Соціально-правові зв’язки, що ви- никають стосовно такого цінного папера, підпадають під регла- ментаційний вплив механізму правового регулювання речових відносин. У структурі цього механізму він посідає місце об’єкта речових правовідносин, не має ніякого додаткового функціональ- ного призначення в ньому і за своєю правовою природою підлягає віднесенню до рухомих речей. Інша роль у механізмі правового регулювання майнових від- носин відводиться цінним паперам, які є інструментом посвідчен- ня наявного і потенційно здійсненного майнового права. Докумен- тарні цінні папери порівняно з рухомими речами мають подвійну (речово-зобов’язальну) правову природу, що відповідно ускладнює зміст пов’язаних з їх випуском та обігом відносин. Як наслідок, порівняно з окремими механізмами правового регулювання речо- вих і зобов’язальних відносин ускладнюється загальна структура їх регламентації.

Відносини, посвідчені бездокументарними цін- ними паперами, також мають ускладнену структуру. Її визначають депозитарні (організаційні) і суто зобов’язальні відносини, які виникають між емітентом (зобов’язаною особою) і правоволоділь- цем за цінним папером. Відповідно структура їх правового регу- лювання також характеризується суттєвими особливостями, вихо- дячи з єдиного у своєму роді механізму їх випуску та обігу, забез- печеного функціонуванням спеціально створеної Національної депозитарної системи. Особливості змісту відносин, виникнення яких обумовлене випуском та обігом цінних паперів обох вказаних форм їх випуску та обігу, дають усі підстави констатувати їх сут- тєву своєрідність порівняно з іншими майновими відносинами і необхідність їх термінологічної персоніфікації. Тож розглянемо їх специфіку. Положення актів чинного цивільного законодавства про цінні папери (ч. 2 ст. 194 ЦК України) передбачають можливість вста- новлення щодо них відносин власності. Соціально-правові зв’язки, що виникають між суб’єктами цивільного права в результаті здій- снення права власності на цінні папери, виходячи зі специфіки належних їм суб’єктивних прав і обов’язків, мають абсолютний характер. Встановлення можливості набуття права власності (тоб- то абсолютного права) на документарний цінний папір слід роз- глядати як приклад юридичних фікцій у цивільному праві. Адже цінний папір являє собою документ (тобто правовий титул) і не є річчю у традиційному її розумінні, оскільки являє собою об’єкт цивільних прав, правовий інтерес до якого обумовлений власти- вими йому самому як предмету зовнішнього матеріального світу фізичними або іншими властивостями.