Разом з тим, її не можна розглядати спрощено — як механічне поєднання окремих правових засобів, що забезпечують його регламентацій- ний вплив. У праві, як системному явищі , всі елементи системи, що забезпечують процес правового регулювання, перебувають у постійному зв’язку, обумовленості і взаємодії. Регулятивний вплив на відносини, що виникають з приводу цінних паперів, забезпе- чується за рахунок застосування цілісного комплексу правових засобів, які мають різноманітний (публічно- або приватнопра- вовий) характер, але єдину регулятивну спрямованість. Саме це обумовлює необхідність фрагментарного окреслення особливостей публічно-правових засобів правового регулювання, які в органіч- ному поєднанні з приватноправовими забезпечують регламентацію відносин у розглядуваній сфері.

Допустимість одночасного застосування публічно- і приват- ноправових праворегулюючих засобів як елементів загальної структури правового регулювання окремих груп відносин вислов- лена в правовій літературі. Як «фундаментальні лінії сучасного правового розвитку, виражені в цивільних законах нового по- коління» С. С. Алексєєв називає «самостійні приватноправові і публічно-правові елементи, що підкоряються «своїм» режимам юридичного регулювання і поміщені «разом» в ім’я глибоких со- ціальних завдань, засад солідарності» . Обґрунтована у правовій літературі можливість їх комбінованого використання свідчить про комплексність регламентаційного впливу національної правової системи України в цілому на деякі найбільш важливі групи суспільних відносин (зокрема, на відносини, що складаються на фондовому ринку). Слід погодитися з міркуваннями, висловлени- ми Л. В. Пановою, яка слушно завважує наявність особливостей правового регулювання відносин, які складаються на ринку цінних паперів, що відрізняють його від інших ринків . Як один із сегмен- тів цивільного обороту фондовий ринок (з урахуванням прогресу- ючої тенденції домінування серед суб’єктів господарювання ак- ціонерних товариств) одночасно справляє істотний вплив на еко- номіку, визначаючи і економічну, і політичну стратегію будь-якої держави. Це обумовлює необхідність забезпечення державного регулювання відносин на ринку цінних паперів і допустимість розмаїтості (як приватноправових, так і публічно-правових) форм регулятивного впливу в даній сфері. Слід визнати доречними висловлені Я. М. Шевченко міркування з приводу недоліків «ринко- вого законодавства, яке в галузі акціонерних товариств, фондової біржі, цінних паперів (курсив мій. — В. Я.) тощо зазнає багато невиправданої правової регламентації при одночасній наявності великих прогалин» .

Проблема допустимості привнесення в приватноправову сферу (включаючи відносини з приводу цінних паперів) в обумовлених регламентаційною доцільністю межах публічно-правових засобів правового впливу була предметом деяких цивілістичних досліджень. Так, В. А. Лапач зазначає, що «в методі цивільного права при абсолютному переважанні загальних дозволів завжди були і будуть присутні і заходи обмежувального характеру, і розпоряд- ження, і прямі заборони» . Надалі він наголошує на тому, що «сполучення таких праворегулюючих засобів у визначених про- порціях і дозуваннях залежить від характеру розв’язуваного за- вдання, однак навіть повне домінування методу розпорядження у встановленні юридичних режимів окремих об’єктів цивільних прав не виводить цю предметну галузь із сфери цивільно-правового методу, оскільки для правової галузі первинними все ж є відноси- ни предмета правового регулювання» . Цей загальний висновок є обґрунтованим і підлягає екстраполяції і у сферу досліджуваних відносин. Стосовно окремих їх груп (наприклад, відносин, які складаються на фондовому ринку, а також у сфері випуску та обі- гу бездокументарних цінних паперів) застосовуються комплекси праворегулюючих засобів комбінованого як публічно-, так і при- ватноправового характеру.

Разом з тим, основний і переважний регулятивний вплив у розглядуваній сфері забезпечується за раху- нок застосування положень актів цивільного законодавства, пра- вочинів та інших приватноправових засобів. Детальний розгляд праворегулюючих засобів публічно-правової спрямованості в ме- жах дослідження загального регламентаційного впливу методу і механізму регулювання майнових відносин є недоцільним. Втім, повне їх ігнорування виключало б найбільш наочну ілюстрацію комплексного впливу цілісної системи праворегулюючих засобів на відносини, пов’язані з випуском та обігом цінних паперів. Про необхідність державного (імперативного) регулювання відносин у сфері функціонування індустрії цінних паперів (але в тісній взаємодії з її представниками) йдеться і у спеціалізованій літературі, присвяченій проблемам функціонування ринків цінних паперів . Одним із напрямків припустимого втручання держави у приватноправові за предметною визначеністю відносини, що ви- никають у сфері випуску та обігу цінних паперів, є діяльність спеціально створеного державного органу — Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Її компетенція не виключає можливості застосування комплексу заходів організаційно-конт- рольного, дозвільного, охоронного і обмежувального характеру. Можливість здійснення державного контролю в розглядуваній сфері закріплено в Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР (з урахуванням змін, внесених Законом України від 14 липня 1999 р. № 938-ХІV) . Його преамбула передбачає, що «цей Закон визначає правові основи здійснення державного регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні». Форми державного впливу на відносини, що складаються на ринку цінних паперів і мають ор- ганізаційний характер, передбачені положеннями ст. 2 цього Зако- ну України.

Вони полягають у забезпеченні реалізації єдиної де- ржавної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних, створенні умов для ефективної мобілізації і розміщенні учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів із ураху- ванням інтересів суспільства, недопущенні монополізації і ство- ренні умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів, а також у застосуванні інших заходів. До державних заходів охоронного характеру слід віднести створення системи захисту прав інвесторів, забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів та інші заходи. Крім того, охорона прав та законних інтересів суб’єктів розглядуваних відносин забезпечуєть- ся положеннями Конституції України, ЦК України та інших актів вітчизняного цивільного законодавства і статей 2, 3 зазначеного Закону України. До них слід віднести забезпечення конституційних гарантій недоторканності права власності на цінні папери, здійс- нення захисту прав учасників фондового ринку юрисдикційними органами тощо. Необхідною складовою цілісної системи засобів забезпечення охорони прав та законних інтересів суб’єктів досліджуваних відносин є законодавче закріплення, визнання і забезпе- чення їх права на застосування неюрисдикційних способів їх за- хисту, зокрема самозахисту (ст. 19 ЦК України). Наприклад, мож- ливість притримання документарних цінних паперів до моменту повної їх оплати згідно з положеннями ст. 594 ЦК України може бути додатковою гарантією забезпечення прав і законних інтересів правоволодільців у цій сфері. Стаття 3 названого Закону України встановлює деякі форми державного регулювання ринку цінних паперів, які визначають особливості загальної структури правового регулювання досліджуваних відносин.

Однією з таких форм є нормотворча діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, до компе- Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 38. – Ст. 339. тенції якої входить видання рішень, які мають нормативний харак- тер і є обов’язковими до виконання суб’єктами ринку цінних па- перів України і підлягають врахуванню юрисдикційними органами при вирішенні пов’язаних із їх випуском та обігом майнових спорів. Визначення співвідношення меж втручання цього державного органу в хід регламентації відносин, які виникають у сфері випуску та обігу цінних паперів, а також ступеня участі са- мих їх учасників у цьому процесі на піднормативному рівні також є частиною проблеми, що розглядається. Цілком обґрунтованими є міркування Р. О. Халфіної щодо аналогічної проблеми, дослідженої нею у більш глобальному аспекті. Розглядаючи межі вико- ристання відомчих нормативно-правових актів у забезпеченні правового регулювання суспільних відносин, вона застерігає про небезпеку «лавини необґрунтованих суперечливих відомчих інструкцій і постанов» .