Правове регулювання як вихідна, базова категорія, що дає змогу виявити особливості впливу права на регламентовані ним суспільні відносини, характеризується множинністю підходів до її визначення і в інструментальній теорії права трактується неод- нозначно. Правове регулювання розглядається як «встановлення правових норм і підпорядкування останнім відповідних суспіль- них відносин шляхом направлення поведінки їх учасників» , «усі форми впливу права на свідомість і поведінку людей» .

 

У більш пізніх за часом дослідженнях правове регулювання пропону- ють розглядати як «результативний, нормативно-організацій- ний вплив на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування)» , «застосування норм права, інших юридичних засобів для впливу на суспільні відносини з метою їх упоряд- кування і прогресивного розвитку, а також впливу на поведінку людей» , «цілеспрямований вплив на поведінку людей і суспіль- ні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів» .

 

 Виходячи з наведених загальнотеоретичних визначень, у най- більш загальному вигляді правове регулювання у приватноправовій сфері можна охарактеризувати як регламентаційний вплив на особисті немайнові і майнові відносини цілісної системи право- вих засобів, що забезпечує упорядкованість фактичної поведінки їх учасників. Загальновідомо, що правове регулювання охоплює регулятивним впливом не всі суспільні відносини, а тільки ті з них, що об’єктивно потребують упорядкування. Окремі їх групи в сукупності визначають предмет правового регулювання кож- ної із галузей права взагалі і цивільного права зокрема. Предмет правового регулювання становлять суспільні відносини, що за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і в конкретно-історичних умовах вимагають регламентації . В теорії права питання про предмет правового регулювання на- лежить до дискусійних . Разом з тим, у приватноправовій сфері віднесення особистих немайнових і майнових відносин (цивільних відносин), окремою групою яких є і правові зв’язки, пов’язані з випуском та обігом цінних паперів до таких, що об’єктивно потре- бують регламентації і тому становлять предмет цивільно-правового регулювання, визначено на законодавчому рівні (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

 

Правове регулювання як процес упорядкування особистих не- майнових і майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників, забезпечується взаємодією статичних і динамічних аспектів його регламентаційного впливу. Як функціональна правова субстанція правове регулювання цивільних відносин у динамічному аспекті є неможливим без характерного для нього механізму реалізації цього впливу. Основні теоретичні засади механізму забезпечення такого регламентаційного впливу на суспільні відносини були розглянуті на рівні загальної (інструментальної) теорії права, а їх загально- методологічний характер припускає можливість їх застосування і в цивілістичних дослідженнях. Для позначення структурно-динамічних аспектів нормативно- організаційного впливу права на суспільні відносини, що підляга- ють регламентації, понятійний апарат теорії права було збагачено категорією «механізм правового регулювання», що має міжгалузеве значення. Вона була термінологічно сконструйована і введена в правовий вжиток Н. Г. Александровим .

 

Аналізуючи питання регу- лятивного впливу права на регламентовані ним суспільні відноси- ни, він запропонував розглядати її як категорію, що опосередковує взаємодію комплексу правових засобів, котрі забезпечують дина- міку (рух) правовідносин. Відомі й інші підходи до визначення її особливостей. С. С. Алексєєв визначає механізм правового регулю- вання як «взяту в єдності систему правових засобів, за допомогою якої забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини» . Р. К. Русинов і А. П. Семітко пропонують розглядати механізм правового регулювання як «систему юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання» . На думку А. В. Малька, «механізм правового регулювання — це система правових засобів, організованих найбільш послідовним способом із метою подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення ін- тересів суб’єктів права» . Із аналізу наведених визначень випливає, що загальним для них є розгляд механізму правового регулювання саме як системи правових засобів, за допомогою яких здійснюється процес результативного правового впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування (власне їх правового регулювання).

 

Допустимість і доцільність використання правовою наукою категорії «механізм правового регулювання» в літературі підда- ються сумніву. Зокрема, доцільність застосування в правових дослідженнях категорії «механізм правового регулювання» заперечує Л. Корчевна. Як аргумент на захист своєї позиції вона завважує, що поява цієї категорії була обумовлена ототожненням радянською наукою правознавства і природознавства . Л. Корчевна доходить висновку про те, що «онтологічна революція в науці і пов’язана з нею гуманітаризація теоретичних знань, включаючи і знання про державу і право, спростовують механістичний підхід у правознав стві як спрощений, а отже, і недостатній» . Така позиція не може не викликати заперечень. Гуманістичний і механістичний методологічні підходи не за- вжди визначають напрямки здійснення досліджень всіх без ви- нятку явищ правової дійсності і пов’язані з ними термінологічно. Зокрема, категорія «механізм правового регулювання» не може розглядатись як методологічно визначена і пов’язана тільки з механістичним підходом. У літературі йдеться про те, що ме- тодологічні підходи до дослідження права, які ґрунтуються на виключно однобічному аналізі, можуть бути оцінені як невиправ- дані відхилення від науково виваженого розуміння змісту права . Застосування різноманітних методологічних підходів і напрямків дослідження забезпечує всебічність і комплексність розгляду особливостей більшості явищ у галузі права. Так, С. І. Максимов множинність методологічних підходів до осмислення правової реальності розглядає як відображення її багатогранності і суперечливості .

 

Поряд із правовим позитивізмом він наголошує на таких загальних методологічних підходах до дослідження правової реальності, як правовий об’єктивізм, правовий суб’єктивізм і пра- вова інтерсуб’єктивність, особливо на тій ролі, що її відіграє для пізнання правової реальності екзистенціально-феноменологічна концепція права . До онтологічної революції в науці і пов’язаної з нею гумані- таризації правових знань, визначених Л. Корчевною, у сучасних дослідженнях вдаються не тільки в галузі філософії права. Ав- тори наукових публікацій в галузі інструментальної теорії права також використовують як основу свого наукового пошуку різні методологічні підходи і напрямки. Розглядаючи відповідні правові явища з позицій позитивізму, деякі з них вирізняють суб’єктивні елементи сприйняття правової дійсності, можливість пізнання яких у межах зазначеного методологічного прийому заперечує Л. Корчевна. Зокрема, В. М. Корельський розглядає як елемен- ти механізму правового регулювання правосвідомість і режим законності. Їх своєрідність він вбачає в нематеріальності, що, на його думку, не заважає їм дієво впливати на весь процес право- вого регулювання .

 

Гадаємо, що всю сукупність елементів, які становлять механізм правового регулювання, у цьому аспекті доцільно класифікувати на матеріальні і нематеріальні. Критерієм класифікації відповідних явищ правової дійсності на матеріальні і нематеріальні є наявність або відсутність матеріального субстрату, що визначає їх сутність. Таким чином, елементи, що визначають склад механізму правового регулювання, не підлягають розгляду з погляду їх матеріальності або нематеріальності (вони завжди нематеріальні, оскільки не мають матеріального субстрату). Це обумовлено тим, що вони є абстрактними категоріями найвищо- го рівня узагальнень. Опосередковуючи ідеальний зріз правової дійсності, у цьому аспекті вони підлягають аналізу з погляду їх об’єктивного або суб’єктивного характеру. Аналіз поглядів В. М. Корельського з досліджуваного питання дає підстави зробити висновок про обопільний вплив і взаємо- проникнення всіх елементів механізму правового регулювання, включаючи й ті, які він називає нематеріальними. Ілюструючи специфіку їх застосування як засобів забезпечення регламентації суспільних відносин, В. М. Корельський зазначає, що «норми права, акти законодавства, рішення судів справляють на поведінку людей і на суспільні відносини інформаційний, психологічний, ідеологічний вплив, під дією якого формуються психологічні установки, мотиви поведінки людей» . Виходячи з цих мірку- вань, доходимо висновку, що механізм правового регулювання є категорією, яка структурно складається з елементів, які можуть мати як об’єктивний (нормативна основа, правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків), так і суб’єктивний (правосвідомість, режим законності, правова свідомість, культура і т. ін.) характер. Слід погодитись із А. І. Бобильовим, який відносить правову сві- домість і культуру, а також правотворчий процес до елементів, що становлять структуру механізму правового впливу — правової категорії, яку він цілком слушно вважає ширшою за досліджувану. Безперечно, правова свідомість, правова культура і правотворчий процес помітно впливають на процес правового регулювання. Тому вони також можуть розглядатися як окремий різновид струк- турних елементів, що в сукупності забезпечують результативний вплив на нормальний розвиток урегульованих правом відносин. Взаємодію всіх структурних елементів обох вказаних категорій з урахуванням їх загального регламентаційного впливу на від- носини, які підлягають регулюванню, можна розмежувати лише умоглядно.