Окремою проблемою є визначення того, як саме співвідносять- ся з категорією «суб’єктивне право» інструментально поєднані суб’єктивні права «на папір» і «з папера». У правовій літературі знаходимо твердження про те, що поява термінологічного словосполучення «суб’єктивне право» лежить у площині його зістав- лення з об’єктивним правом. «Від об’єктивного права, писав М. В. Вишняк, теоретична юриспруденція стала відрізняти суб’єктивне право, що визначається як сукупність правомож- ностей і вимог, які належать особі на основі норм об’єктивного права, як те, що визнається в інтересах індивіда і забезпечене можливістю правового захисту» . Правознавці в сфері теорії пра- ва визначають суб’єктивне право як «гарантовані законом вид і міру можливої або дозволеної поведінки особи» . В цивіліс- тичній літературі суб’єктивне право також характеризується як вид і міра можливої поведінки суб’єктів цивільних правовідно- син . Відповідно реалізація суб’єктивних прав — це юридично забезпечена можливість позитивної поведінки управоможеної особи по реалізації всіх заснованих на його оформленні видачі правоможностей. Розглянутий вище і не оспорюваний більшістю дослідників правової природи цінних паперів тісний правовий зв’язок між документом і майновим правом, що становить його зміст, має наслідком неможливість їх самостійного правового буття. У цивілістичній літературі зауважується, що і всі «права з папера» (якщо їх декілька) являють собою «єдину неподільну юридичну сукупність прав, які є об’єктом зобов’язального права» . Однак цей висновок потребує уточнення.

Очевидно, що і «право (власності) на папір» не може бути ні передано, ні здійснено у відриві від майнового права, що становить його зміст. Крім того, це право можна розглядати у відриві від самого цінного папера лише з урахуванням допустимої в теоретичних дослідженнях умов- ності. Перехід усієї сукупності прав, посвідчених цінним папером, із його передачею, як зазначалося, закріплений і в ч. 2 ст. 194 ЦК України. Тому наведений висновок Л. Р. Юлдашбаєвої цілком може бути екстрапольований і використаний у сфері дослідження особливостей інструментального призначення цінних паперів у досліджуваному механізмі правового регулювання. Він дає під- стави розглядати «єдину неподільну юридичну сукупність прав», яка становить зміст цінного папера, і право власності на нього як правоможності єдиного «конгломерату» правових можливостей, що в сукупності постають як особливий різновид суб’єктивних цивільних прав майнового змісту. Разом з тим, не слід забувати і про комплекс кореляційних їм правових обов’язків, які становлять зміст емісійно-посвідчувальних правовідносин, беручи до уваги слушне зауваження О. С. Йоффе, який вбачав зміст цивільного правовідношення в єдності суб’єктивного права і відповідного йому цивільно-правового обов’язку . Інструментальний підхід до визначення співвідношення прав «на папір» і «з папера» дає змогу окреслити в межах досліджу- ваних відносин шляхи вирішення проблеми, яку стисла можна подати формулою «право на право». Характерне для більшості західних правових систем юридичне допущення (фікція) «прав на права» — права власності на зобов’язальне або інше майнове право — уможливлює залучення до розгляду окресленої проблеми і прав, посвідчених бездокументарними цінними паперами.

Такий висновок випливає з аналізу легального визначення бездокумен- тарного цінного папера, що міститься в Законі України «Про на- ціональну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» . Згідно з положеннями ст. 1 Закону бездокументарна форма цінного папера — це здійснений збері- гачем обліковий запис, що є підтвердженням права власності на цінний папір. Відсутність матеріального носія правової інформації (паперового бланка) як правового засобу фіксації майнового права, що становить зміст цінного папера, все ж дозволяє законодавцю використовувати конструкцію власності (із використанням того ж юридичного допущення, фікції) і щодо бездокументарних цінних паперів. Виходячи з трансформації права власності (за загальним правилом, самостійного суб’єктивного цивільного права) у право- можність єдиного суб’єктивного права, уособленого в конструкції цінного папера, слід звернути увагу на комбінованість функціо- нального призначення в досліджуваному механізмі декількох блоків правових засобів, застосовуваних зазвичай у різних сферах право- вого регулювання (у сферах речових або зобов’язаних відносин). Їх поширення на єдину сферу правового регулювання також дає змогу визначати сукупність правоможностей, засновану на оформленні і видачі цінного папера і уособлену в ньому як єдине комплексне суб’єктивне право. Запропонований підхід, на наш погляд, не су- перечить основним поглядам на природу суб’єктивного права, які висловлюють правознавці в галузі загальної теорії права. Зокрема, Н. І. Матузов пропонує розглядати суб’єктивне право як багатопла- нову правову можливість, що включає, як мінімум, чотири елемен- ти. Це можливість позитивної поведінки самого управоможеного, тобто право на власні дії; можливість вимагати відповідної поведін- ки від правозобов’язаної особи, тобто право на чужі дії; можливість удатися до державного примусу в разі невиконання стороною, що протистоїть управоможеній, свого обов’ язку (претензія); можливість користуватися на основі даного права певним соціальним благом.

На підставі цих міркувань змістовний аспект суб’єктивного права Н. І. Матузов визначає як право-поведінку, право-вимогу, право- претензію і право-користування . Однак право-поведінка перебуває більше у площині фактичних, аніж юридичних дій, а з точки зору її юридичної характеристики охоплює і право-вимогу, і право-пре- тензію, і право-користування. Тому для окреслення особливостей змісту будь-якого суб’єктивного цивільного права (включаючи і досліджуване) у розглядуваному аспекті достатньо вказати, що він визначається мірою можливої правомірної поведінки (зміс- товно втілюється в загальному праві-поведінці в інтерпретації Н. І. Матузова), що знаходить вираз у вказаних трьох можливих діях, здійснюваних у межах нормативно визначених типових модельних схем їх побудови. Право «на папір» (або право власності на документ, або депози- тарне право для бездокументарної форми їх фіксації) слід розгля- дати як таке, що не має самостійного правового значення у відриві від права «з папера». А відтак воно має характер допоміжної (але не менш важливої) правоможності в цьому єдиному комплексно- му суб’єктивному праві. Адже засновані на оформленні і видачі цінного папера правоможності (включаючи речове право на сам документ стосовно документарних цінних паперів) виникають і припиняються одномоментно.

Правоможності, що становлять аналізоване єдине комплексне суб’єктивне право, можуть здійс- нюватися окремо, однак передачі підлягають тільки в сукупності. Той факт, що деякі з правоможностей за цінним папером можуть бути здійснені окремо (наприклад, право на дивіденди за акція- ми або відсотки за облігаціями, ощадним сертифікатам і т. ін.), не є контраргументом. Здійснення власником будь-якої з трьох правоможностей, заснованих на праві власності, не перешкоджає згодом скористатися й іншими правовими можливостями, і це не призводить до припинення речового права в цілому. Неподільність сукупності посвідчених цінним папером право- можностей (саме правоможностей як окремих правових можливос- тей, а не прав) означає також недопустимість роздільної передачі права «на папір» і «з папера» протягом усього часу його функціо- нування в цивільному обороті. Тісний правовий зв’язок цих право- можностей, що підлягають розгляду як такі, що становлять єдине комплексне суб’єктивне право, засноване на оформленні і видачі цінного папера, припускає їх єдину правову долю.

Розмаїтість видів цінних паперів і багатогранність правовідносин, які вини- кають у зв’язку з їх оформленням і видачею, дозволяє наголосити на певних особливостях останніх. У деяких заснованих на оформленні і видачі цінного папера правовідносинах правоможності можуть розглядатися як основні і як допоміжні. Зокрема, механізм здійснення основних правоможностей, посвідчених борговими цінними паперами, полягає у праві вимоги не тільки суми основ- ного боргу. Управоможена особа за будь-яким дохідним цінним папером має право вимоги до їх емітента по виплаті відповідної винагороди за користування капіталом (відсотків або дивідендів). Ці правоможності з погляду економічної теорії є відсотком на позичковий капітал, а тому цілком залежать від таких економіко- правових показників цінного папера, як його номінальна вартість, строк його обігу, розмір банківських процентних ставок на момент встановлення відповідних правовідносин і т. ін. Можливість окре- мого закріплення в реквізитах цінного папера, наприклад тільки права на отримання відсотків, виключається. Так, у власників ощадних (депозитних) сертифікатів, казначейських зобов’язань України, процентних векселів, а також облігаціонерів є право на отримання відсотків (у акціонерів — дивідендів). Право вимоги виплати відсотків або дивідендів є однією з їх правоможностей, що мають похідний характер. Виконання емітентом обов’язку по виплаті відсотків, дивідендів або інших видів доходів протягом усього строку обігу відповідного цінного папера з визначеною умовами їх випуску періодичністю не тягне за собою його пога- шення.