Результатом видового моделювання і остаточного втілення в цінних паперах відповідних модельних схем є поява в цивільному обороті унікальної цивілістичної конструкції, в якій уособлюється кілька відносно самостійних, але органічно поєднаних категорій майнових прав (зокрема, право власності або депозитарне право і зобов’язальне право). Це дозволяє висловити презумпцію щодо можливості розгляду сукупності правових можливостей, посвід- чених цінним папером, як єдиного комплексного суб’єктивного права, окресливши її як проблему. Адже окремі правові можли- вості, які змістовно втілюються у конструкції цінних паперів, не мають необхідного ступеня самостійності для їх визнання само- стійними, виокремленими суб’єктивними цивільними правами. Правоможності «на папір» і «з папера» немов «зливаються» в єдиному суб’єктивному комплексному майновому праві, уособ- леному (тобто формально вираженому) в конструкції цінного па- пера як об’єкта-інструмента його посвідчення.

 

Одномоментність і взаємопоєднаність виникнення, передачі здійснення, відновлення, припинення та інших можливих аспектів правового буття вказаних правових можливостей уможливлюють зазначену презумпцію пе- ревести у площину твердження. На користь його обґрунтованості свідчить аналіз положень ч. 2 ст. 194 ЦК України, згідно з яким до особи, що набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності всі права, що ним посвідчуються. Як бачимо, набуття прав власності на цінний папір основним правовим наслідком має перехід до власника всієї сукупності майнових прав, посвідчених цінним папером. Таким чином, право, що розглядається, характе- ризується змістовною єдністю правоможностей, що є його складо- вими. Це право характеризується єдністю підстав його виникнення і припинення, суб’єктного складу (з урахуванням особливостей кожного окремого їх виду), підлягає одночасній передачі і захисту тощо.

 

Виходячи з цього, роз’єднувати правоможності, що є його складовими, допустимо лише умоглядно, а саме розглядуване суб’єктивне право є єдиним, суцільним і підлягає комплексному дослідженню з погляду аналізу правоможностей, з яких воно складається. З урахуванням такого умоглядного розмежування окремих ка- тегорій досліджуваних правоможностей функціонально-правовий зв’язок права власності або депозитарного права, з одного боку, і зобов’язального права — з другого можна визначити як інстру- ментальне право слідування. З точки зору юридичної техніки це право постає як окрема одинична типова модельна схема побудови цивільних прав. Воно має лише відносну спільність з аналогічним правом у речових відносинах, адже право власності та інші речові права (наприклад, застава, сервітут) слідують за річчю і в цьому сенсі є підпорядкованими щодо неї. Інша (інструментальна) залеж- ність простежується між правовими можливостями, які належать правоволодільцю за цінними паперами. Ця залежність визначається основними («з папера») і інструментально-підпорядкованими («на папір») правами.

 

Зважаючи на це, розглядуване право слідування ґрунтується на особливій (інструментальній) підпорядкованості цих правоможностей, яка дозволяє через застосування договірних механізмів передачі права власності на цінні папери (договори купівлі-продажу, міни, дарування, ренти тощо) забезпечити пере- дачу посвідчених ними майнових прав іншим особам. Форма випуску та обігу цінних паперів обумовлює особливості досліджуваного права слідування. Стосовно правовідносин, що виникають з приводу документарних цінних паперів, може бути проведена певна аналогія з вказаною типовою модельною схемою побудови права слідування в речових відносинах. Адже докумен- тарний цінний папір як об’єкт-інструмент посвідчення майнових прав має матеріальний субстрат (паперовий бланк сертифіката). А от стосовно бездокументарної форми такий висновок зробити не- можливо. Трансформація матеріального носія правової інформації у електронний у правовідносинах, що виникають з приводу без- документарних цінних паперів, призводить до модифікації права слідування, яке, зберігаючи інструментальну спрямованість, набу- ває іншого формально-правового виразу.

 

У межах зобов’язально- депозитарних правовідносин право слідування втрачає речовий характер і забезпечується за рахунок врахування прав власності на розглядувані конструкції шляхом відкриття рахунків у цінних паперах, що обслуговуються в Національній депозитарній сис- темі України. Таким чином можна дійти висновку про те, що в правовідносинах, які виникають з приводу як документарних, так і бездокументарних цінних паперів, право слідування набуває унікального для приватноправової сфери відносин інструмен- тального характеру. Якщо в речових відносинах право слідування визначається підпорядкованим правовим зв’язком за схематичною формулою річ–право, то в емісійно-посвідчувальних вона має інший (інструментальний) вираз — право–право, адже право «з папера» завжди слідує за правом «на папір». Це підтверджує доцільність розгляду зазначених правових можливостей, функ- ціональна залежність яких має зовсім інший характер, у межах змісту єдиного комплексного суб’єктивного цивільного (майнового за змістом) права.

 

Множинність категорій майнових прав, що можуть посвідчу- ватися цінними паперами і бути складовою змісту заснованих на їхній видачі правовідносин, підкреслював М. М. Агарков . Він зазначав, що найчастіше зміст цінного папера становлять зобов’ язальні права. Однак ними можуть бути також речові права (про- сте і подвійне складські свідоцтва, коносамент), права членства в акціонерному товаристві (акція), право отримати від боржника виконання за основним зобов’язанням або звернути стягнення на предмет іпотеки (закладна) тощо. При встановленні аналогічних з наведеними різновидів майнових прав (крім прав, заснованих на акції, що мають значну змістовну своєрідність) іншими пра- вовими засобами (наприклад, договором) правовідносини, зміст яких вони становлять, не можуть розглядатися як такі, що мають змішаний (речово-зобов’язальний) характер. Річ у тім, що в зміст комплексу суб’єктивних прав власників цінних паперів усіх видів і форм випуску (документарної і бездокументарної) як їх елемент завжди входять правоможності зобов’язального характеру. Так, зобов’язальний характер має майнове право, що є змістом усіх видів боргових цінних паперів.

 

Реалізація прав власників єдиного різновиду пайових цінних паперів — акцій — ґрунтується на здій- сненні правоможностей, що мають зобов’язальний характер. Це, зокрема, право вимоги виплати нарахованих відповідно до рішення загальних зборів акціонерів дивідендів і частини вартості майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Зміст похідних цін- них паперів становить право вимоги їх власника до їх емітента про придбання в останнього чи продажу йому протягом визначеного терміну цінних паперів, а також інших фінансових чи товарних ресурсів (активів). Надання майновим правам, що потенційно мо- жуть бути умовами ф’ючерсного договору, характеру реквізитів із дотриманням нормативно визначеної форми та інших вимог визна- чає інструментальне призначення цих документів — об’єкт-інстру- мент посвідчення майнових прав з поширенням на них правового режиму похідних цінних паперів. Товаророзпорядчі цінні папери, що становлять згідно з п. 4 ч. 1 ст. 195 ЦК України самостійну групу, посвідчують правоможності, які мають як речовий,так і зобов’язальний характер. Це права власності і на сам документ, і на товари, що зазначаються в його тексті, а також право вимоги передачі останніх правоволодільцю у порту призначення. Це ще раз дає змогу підкреслити теоретичну доцільність розгляду права власності на документарний цінний папір як юридичного допущен- ня (фікції). Зобов’язальний характер правоможностей власників цінних паперів обумовлює і специфіку реалізації належних їм суб’єктивних цивільних прав.

 

Вона полягає в обов’язковості не тільки пред’явлення цінного папера для здійснення посвідченого ним майнового права, але й, здебільшого, у вилученні документа в обмін на прийняття його власником виконання з боку емітента. Належне емітенту право вимагати пред’явлення документарного цінного папера і право вилучити документ як доказ здійснення виконання зобов’язання, що виникло в результаті емісії цінного папера, також ілюструє його інструментальне призначення в ме- ханізмі правового регулювання досліджуваних відносин як право- реалізаційного засобу. Вилучення документарного цінного папера і подальше його зберігання в особистих паперах особи (врахування в бухгалтерських документах суб’єкта господарювання) як доку- мента, за яким було здійснено виконання зобов’язання на користь його пред’явника, має характер усталеного правила поведінки у сфері підприємництва, тобто звичая ділового обороту (ст. 7 ЦК України).