Додатковим аргументом на користь неможливості його розгляду як класичного договору морського перевезення вантажу свідчить незмінність зафіксованої у змісті коносамента як цивілістичної конструкції відповідної типової модельної схеми побудови визначених його реквізитами майнових прав і відсутність серед них обов’язків набувача прав на коносамент. Таким чином, коносамент є втіленням кількох одиничних ти- пових модельних схем побудови посвідчених ним майнових прав, формалізованих у ньому як специфічній видовій конструкції цін- них паперів. З точки зору реквізитного складу і особливого порядку їх компонування вона підлягає розгляду як альтернативна договору перевезення форма одностороннього правочину, що вчиняється перевізником.

Шляхом оформлення коносамента перевізник в од- носторонньому порядку бере на себе зобов’язання надати послугу по перевезенню вказаного в ньому вантажу і передати його в кін- цевому порту призначення пред’явнику документа. Цей правочин є односторонньо управоможуючим , оскільки перевізник надає пред’явнику коносамента право вимоги до нього отримати ввіре- ний йому для перевезення вантаж у кінцевому порту призначення. З точки зору значущості в механізмі правовстановлення відносин по перевезенню вантажу морським шляхом коносамент постає як окрема видова конструкція цінних паперів, форма одностороннього правочину, що за умови виконання вимог щодо його реквізитного наповнення підлягає розгляду як об’єкт-інструмент посвідчення змістовно визначених його реквізитами майнових прав. Специфіку видової конструкції складського свідоцтва (про- стого та подвійного) визначають типові модельні схеми побудови майнових прав, закріплені ч. 1. ст. 961 ЦК України і положеннями Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» . Як зазначає Ф. О. Гудков, «як і будь-які інші цінні папери, складські свідоцтва посвідчують цілком визначені майнові права. Ці права почасти випливають з відно- син, пов’язаних із зберіганням речей (статті 886–926 ЦК РФ), а почасти із відносин, пов’язаних із заставою речей (статті 334–358 ЦК РФ)» . Слід також додати, що складські свідоцтва засвідчують право власності на вказані у їх реквізитах товари, забезпечують їх оборотоздатність і надають право розпорядження цими товарами. Саме тому їх, як і коносамент, відносять до товаророзпорядчих цінних паперів. Конструкція останніх передбачає можливість лише документарної форми фіксації посвідчених ними майнових прав та індивідуальний характер їх емісії.

Показово, що окремі положення актів чинного цивільного за- конодавства України, що стосуються як простого, так і подвійного складських свідоцтв, є свідченням законодавчого визнання розгля- дуваної видової конструкції цінних паперів правовою формою за- кріплення майнових прав, що дає підстави розглядати їх як різновид цивілістичних інструментів. Згідно зі ст. 957 ЦК України правова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене склад- ським свідоцтвом. Законодавче ототожнення письмової форми договору складського зберігання (видової конструкції договорів на надання послуг) і складського свідоцтва (видової конструкції цінних паперів) слід визнати теоретично невиправданим. Про це свідчить альтернативність застосування вказаних конструкцій у механізмі правовстановлення і порівняльний аналіз специфіки як їхньої форми, так і змістовних особливостей. Форма договору (в тому числі і складського зберігання) є відносно довільною з точ- ки зору відсутності нормативних обмежень загального обсягу змістовного наповнення його положень.

Формалізація майнових прав у документарних цінних паперах, включаючи складські свідоцтва, характеризується обов’язковістю виконання норма- тивних вимог щодо лаконічності викладення правової інфор- мації, що визначає їх реквізити, а також не характерного для договірних конструкцій особливого поліграфічного виконання бланків їх сертифікатів. Однак основна, змістовна їх відмін- ність полягає в тому, що в конструкції договору складського зберігання не може знаходити своє вираження типова модельна схема, складовою якої є можливість передачі третій особі права власності на переданий на зберігання товар.


У його положеннях закріплюється лише звернене до зберігача зобов’язальне право вимоги його оплатного збереження і повернення у схоронності (ч. 1 ст. 957 ЦК України). Таким чином, у змісті договору склад- ського зберігання підлягають втіленню типові модельні схеми, що визначають його суто зобов’язальний характер. Відповідно відносний (зобов’язальний) характер мають і правовідносини, що виникають між його сторонами (зберігачем і поклажодав- цем), що не дає змоги забезпечити оборотоздатність переданих на зберігання товарів у період їх зберігання. Ця правова мета досягається застосуванням конструкції складського свідоцтва, випущеного у формі документарного цінного папера, установ- лення (речових, а значить абсолютних) відносин власності щодо якого уможливлює забезпечення підвищеної оборотоздатності і посвідчених ними майнових прав. Змістовно-реквізитна побу- дова конструкції будь-якого складського свідоцтва передбачає втілення кількох одиничних модельних схем — права власності на передані на зберігання товари (речове право) і права вимоги забезпечення їх схоронності і видачі по закінченні строку дії дого- вору (зобов’язальні права). Тож основна відмінність конструкцій договору складського зберігання і складського свідоцтва полягає в забезпеченні можливості втілення в них різних за змістовним наповненням основних одиничних модельних схем. Конструкція складського свідоцтва як різновиду цінних паперів включає не тільки модельну схему побудови права вимоги видачі переданих на зберігання товарів, але й речових прав (прав власності на то- вар). Таким чином, обіговоздатність складського свідоцтва як об’єкта (точніше об’єкта-інструмента) цивільних прав забезпе- чує оборотоздатність посвідчених ним майнових прав (не тільки зверненого до їх емітента права вимоги повернення переданих на зберігання товарів, але і прав власності на них), що не характерно для конструкції договору складського зберігання.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох документів — власне складського свідоцтва і заставного свідоцтва (ст. 4 Закону). В одному з них емітентом втілюється схема побудови майнового права, характерна для простого складського свідоцтва, в реквізитах іншого — моделюється можливість передачі передано- го на зберігання товару під заставу. Виходячи з відносної юридич- ної єдності цих документів (адже відповідно до положення ст. 964 ЦК України вони можуть передаватися як разом, так і окремо, а згідно зі ст. 966 ЦК України товарний склад як емітент видає това- ри лише в обмін на обидва свідоцтва разом), вони є конструкцією, у якій змістовно втілюється ця додаткова одинична модельна схе- ма. Особливості побудови можливих модельних схем обумовлені тим, що вони визначаються лише законодавчо. Згідно з ч. 2 ст. 961 ЦК України товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва. Положення ст. 962 ЦК України, що визначають ви- моги до реквізитного складу подвійного складського свідоцтва, передбачають повну ідентичність їх викладення у складському і заставному свідоцтвах як інструментально пов’язаних і змістовно підпорядкованих документах. А відтак розглядувана додаткова одинична модельна схема міститься лише в назві заставного свідоцтва (варанта) і полягає в можливості використання това- ру, прийнятого на зберігання, як предмета застави. Через іден- тичність змістовно-текстуальних характеристик розглядуваних документів, що мають характер нормативно визначеної вимоги, схема побудови заставних прав не підлягає втіленню в реквізитах документа. Зазначена особливість відрізняє подвійне складське свідоцтво від більшості інших видових конструкцій докумен- тарних цінних паперів. Важливу теоретичну і практичну проблему становить мож- ливість віднесення до цінних паперів окремих платіжних інстру- ментів (зокрема, розрахункового чека), які в більшості правових систем віднесені до них на законодавчому рівні. Наприклад, чек (аналогічний документ у ст. 1102 ЦК України визначений як розра- хунковий чек) віднесений до цінних паперів положеннями ст. 143 чинного ЦК Російської Федерації . На його правовій природі як цінного папера зосереджує увагу О. Г. Каратуєв .

З огляду на не- визначеність його правового режиму положеннями актів чинного законодавства України про цінні папери він не підлягає віднесенню до їх різновидів, хоча і має більшість основних притаманних їм ознак. Положеннями чинного ЦК України та інших актів вітчизня- ного цивільного законодавства розрахунковий чек не віднесений до різновидів цінних паперів. Втім, нормативно визначена типова модельна схема побудови посвідченого ним майнового права зміс- товно підпадає під конструкцію цінного папера. Згідно з положен- нями ст. 1102 ЦК України розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану в чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю). Як бачимо, типова модельна схема посвідченого розрахунковим чеком майнового права має подібність до змістовної характеристики конструкції векселя як цінного папера. Крім цього, положення ст. 1102–1106 ЦК України сформульовані із використанням термінології і врахуванням специфіки окремих регулятивних механізмів, усталених в ході конструювання типових модельних схем, характерних для інших видових конструкцій цін- них паперів. Для забезпечення вирішення проблеми невизначеності правового режиму розрахункового чека є потреба у внесенні деяких змін в акти чинного цивільного законодавства України про цінні папери. Зокрема, законодавче поширення правового режиму цінного папера на розрахунковий чек відповідатиме тенденціям уніфікації і гармонізації відчизняного законодавства із законодавчими підхо- дами, усталеними в основних правових системах світу. Для цього доцільно доповнити перелік цінних паперів, закріплений Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок», визначивши в них розрахунковий чек як їхній різновид. Правову природу розрахунко- вого чека як різновиду цінних паперів і необхідність його законо- давчого віднесення до них відстоює і Д. О. Кулик .

Таким чином, окремі видові конструкції цінних паперів фор- муються емітентом шляхом комбінування нормативно визначених базово-статичних і варіативно-видових модельних схем побудови прав «на папір» і «з папера» відповідно. Кожна видова конструкція цінних паперів завжди базується на особливостях форми фіксації посвідченого ними майнового права (документарної або бездоку- ментарної), а відтак форми їх випуску та обігу, і нормативного закріплення одиничних модельних схем майнових прав «з папера».

Саме вони в кінцевому підсумку визначають видову конструкцію відповідного цінного папера як векселя, акції, облігації тощо. Ха- рактер майнових (основних) прав «з папера», які згідно із законом можуть посвідчуватися цінними паперами, визначає потенційну можливість їх комбінаторного поєднання в межах однієї цивіліс- тичної конструкції з однією з базових типових модельних схем побудови (допоміжних) прав «на папір» (документарної і бездоку- ментарної). Наприклад, майнові права, які підлягають втіленню в конструкції векселя, складського свідоцтва, коносамента та інших цінних паперів індивідуальних емісій, підлягають комбінаторному поєднанню лише з базовою типовою модельною схемою побудови прав «на папір», і це визначає їх випуск та обіг у документарній формі. Інші видові конструкції цінних паперів (наприклад, акції, облігації, ощадні сертифікати тощо) підлягають поєднанню з од- нією з двох законодавчо визначених базових типових модельних схем побудови права «на папір» і відповідної комбінаторно-видо- вої моделі майнового права «з папера».

Слід зазначити, що дуалізм правової природи цінних паперів і подвійність видових конструк- цій документарних і бездокументарних цінних паперів взаємообу- мовлені. Кожна з цих конструкцій завжди уособлює складне утво- рення визначених їх правовим режимом окремих типових модель- них схем (документарної і бездокументарної) побудови прав «на папір» і посвідчених ними окремих категорій майнових прав «з папера». Поєднання цих модельних схем визначає дуалістичну правову природу цінних паперів як об’єкта-інструмента, в якому емітентом змістовно втілюються нормативно змодельовані майнові права, набуття яких власне і становить інтерес управоможеної особи. Разом з тим, як форма остаточного втілення посвідчених ними стандартизованих (типових модельних) майнових прав вони постають як видова і складна (така, що змістовно складається з кількох одиничних) цивілістична конструкція. Законодавче моде- лювання останніх — це перманентний, динамічний процес, що узгоджується з відповідними потребами цивільного обороту. Адже їх урахування дає змогу в подальшому на законодавчому рівні здійснювати законодавче їх «домоделювання» шляхом удоскона- лення встановлених і конструювання нових типових модельних схем, що підлягають втіленню у видових конструкціях цінних паперів. Його результатом відповідно буде або вдосконалення правових режимів існуючих цінних паперів, або законодавче визначення правової можливості появи в цивільному обороті нових їх видів.