Можливість їх випуску та обігу була передбачена положеннями Закону України від 6 березня 1992 р. «Про привати- заційні папери» і постанови Верховної Ради України від 26 червня 1998 р. «Про строки видачі і використання майнових і компенса- ційних сертифікатів» , Указом Президента України від 24 грудня 1994 р. № 698/94 «Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових накопичень в установах Ощадного банку України і Укрдержстраха» . Основна мета використання громадя- нами компенсаційних сертифікатів в процесі приватизації знайшла текстуальне вираження в назві цінного папера та найменуванні останнього з вказаних нормативно-правових актів. Видові модельні схеми, що підлягають змістовному втіленню в похідних цінних паперах, нормативно визначені положеннями п. 5 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ри- нок». Слід зазначити, що положення ст. 1 цього ж Закону відносять їх до категорії економіко-правових засобів забезпечення оборотоздатності фінансових і товарних активів, які дістали легальну назву «фінансові інструменти».

Розгляд співвідношення термінологіч- них словосполучень «цінні папери», «фінансові інструменти» та «похідні фінансові інструменти» у вітчизняній цивілістиці здійснив Ю. В. Мица . Застосування цього легального словосполучення сто- совно певних видових конструкцій цінних паперів дає нам змогу акцентувати увагу на інструментальних характеристиках цінних паперів не тільки в економічній, а й у правовій площині в межах обстоюваної інструментальної концепції цінних паперів. Положення Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» і п. 3 ст. 195 ЦК України визначають похідні цінні папери як документи, механізм випуску та обігу яких пов’язаний із правом на придбання або продаж протягом строку, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, ін- ших фінансових та/або товарних ресурсів. Таким чином, видова модельна схема побудови посвідчених похідними цінними папе- рами майнових прав полягає в односторонньому наданні їх емі- тентом управоможеній за ними особі майнового (зобов’язального) права вимоги на придбання або продаж протягом певного строку вказаних різновидів майна. Окремі положення, що визначають специфіку формально-змістовної конкретизації і реквізитного на- повнення видових конструкцій похідних цінних паперів, містяться в положеннях цілої низки нормативно-правових актів — як Законів України, так і підзаконних актів.

Деякі фрагменти одиничних мо- дельних схем, які знаходять вияв у похідних цінних паперах, що стосуються відповідних обмежень механізму їх випуску та обігу, зафіксовані положеннями п. 5 ч. 4 ст. 80 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» , п. 15 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» , ч. 3 ст. 26, абз. 9 ч. 2 ст. 30, абз. 6 ч. 9 ст. 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвес- тиційні фонди») тощо. Їх подальша конкретизація забезпечується положеннями окремих підзаконних нормативно-правових актів. Так, постанова Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» містить обов’язкові вимоги щодо їх реквізитного складу. Певні положення, у яких закріплюються фрагменти одиничних типових модельних схем, містяться у Пра- вилах випуску та обігу фондових деривативів , затверджених рі- шенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 червня 1997 р. № 13, а також її ж рішеннях від 13 квітня 1999 р. № 70 «Про упорядкування випуску та обігу деривативів» і від 16 грудня 1999 р. № 261 «Про можливості використання дерива- тивів у процесі приватизації» .

Специфіка похідних цінних паперів, номінованих у іноземній валюті, визначається модельними схема- ми, закріпленими Правилами випуску та обігу валютних дерива- тивів , затверджених постановою правління Національного банку України від 7 липня 1997 р. № 216. Найбільш суттєві змістовні особливості деяких законодавчо закріплених видових конструкцій похідних цінних паперів закладені в їх поняттях, що містяться в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» . Форвардні і ф’ючерсні контракти, а також опціони підля- гають розгляду як об’єкти-інструменти, шо емітуються лише в документарній формі і засвідчують зобов’язання придбати або продати інші папери, товари або кошти (базові активи) на визначених умовах у майбутньому. Варіативність одиничних модельних схем у межах видових конструкцій похідних цінних паперів забезпечується моделюванням окремих розбіжностей у моментах фіксації ціни базових активів при їх продажу або купів- лі в майбутньому, а також інших умов їх випуску та обігу. Одні схеми визначені законодавчо і коригуванню не підлягають, інші надають емітентам певний простір для самомоделювання.

Однією із законодавчо визначених можливих варіативних умов випуску та обігу похідних цінних паперів є момент фіксації ціни їх продажу або покупки. Для форвардних контрактів така фіксація здійс- нюється в момент їх укладення, для ф’ючерсних — при виконанні зобов’язань, а для опціонів має альтернативний характер — або на час його укладення, або на час його придбання. У вітчизняній цивілістичній літературі дискусійним є питання визначення пра- вової природи форвардного контракту. Зокрема, Д. М. Притика, В. Я. Карабань і В. Г. Ротань не визнають форвардний контракт різновидом деривативів, обґрунтовуючи свою позицію тим, що він спрямований на реальну передачу права власності на базовий актив . Такої ж думки дотримується і О. А. Беляневич . Певні комплекси типових модельних схем підлягають втіленню в конструкціях товаророзпорядчих цінних паперів (п. 6 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Більшість правників до товаророзпорядчих цінних паперів відносять доку- менти, володіння якими надає правоволодільцю право розпоряд- ження товарами , вказаними в їх реквізитах. Товаророзпорядчими документами, що підлягають віднесенню до цінних паперів, вра- ховуючи їх конструктивні особливості, є коносамент і складське свідоцтво. Втілена в коносаменті видова модельна схема побудови посвідченого ним майнового права змістовно визначена речово- зобов’язальними елементами. Неемісійним товаророзпорядчим речово-зобов’язальним цінним папером визначає коносамент і А. В. Коструба . Такий підхід обумовлений втіленням у коносамен- ті права власності (речове право) на зазначений у його реквізитах вантаж, а також права вимоги (зобов’язальне право) його видачі в порту призначення і подальшого розпорядження ним. Таким чи- ном, конструкція коносамента як документарного цінного папера індивідуальних емісій не може ототожнюватися з договірною. Її втілення в особливому транспортному товаророзпорядчому документі протягом усього періоду морського перевезення забез- печує оборотоздатність посвідчених ним майнових прав (права власності на зазначені в його реквізитах товари (вантаж), а також права вимоги їх видачі в порту призначення і розпорядження ними). Унікальність видової модельної схеми побудови посвідче- них коносаментом майнових прав і визначені нею його змістовні особливості як особливої конструкції обумовили в цивілістичних дослідженнях різноманітність підходів до розгляду його правової природи. Багатолітні намагання науковців дослідити правову природу коносамента обумовили широкий діапазон поглядів, висловлених з цього приводу: від визнання його формою договору морського перевезення вантажу або різновиду цінних паперів аж до їх еклектичного поєднання окремими сучасними правниками. Зокрема, О. Г. Нєвєров пише, що коносамент як «…товарно-транс- портний документ — це особливий об’єкт цивільних прав. Він не тільки підтверджує складання договору перевезення вантажу, але є необхідним способом закріплення власне договору перевезення вантажу — є його формою» .

Наведене твердження висвітлює інструментальну природу коносамента, однак його еклектичність очевидна, адже одна і та ж цивілістична конструкція не може одно- часно визнаватись і об’єктом цивільних прав, і формою договору. Втім, проблема багатоманітності пропозицій щодо визначення правової природи коносамента знімається з урахуванням основних підходів, визначених запропонованою інструментальною концеп- цією цінних паперів. Їх видова конструкція (як і конструкція інших цінних паперів) законодавчо встановлюється як альтернативна договору правова форма фіксації відповідного майнового права. Її застосування дає змогу розірвати міцний персонально-визначений правовий зв’язок між боржником і кредитором, характерний для договірних (відносних) правовідносин.

У цьому сенсі коносамент не може ототожнюватися з договором морського перевезення вантажів, визнаватись особливою формою його вираження, роз- глядатись як об’єкт, що змістовно містить його умови тощо. Цей висновок випливає з того, що договір перевезення вантажу як цивілістична конструкція зазвичай опосередковує лише надання послуги по переміщенню в просторі відповідних товарів, він без- посередньо не охоплює майнових відносин власності на вантаж, а тим паче не може забезпечити його оборотоздатності протягом строку дії договору. Адже питання визначеності особи власника товарів (вантажу), що перевозяться, в період дії договору ніяк не впливає на його укладення і виконання — ним може бути як відправник, так і інша особа. Виходячи із положень ч. 1 ст. 909 ЦК України, перевізник зобов’язується доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу. При цьому зазвичай не має правового значення, є одержувач вантажу його власником чи ні і взагалі хто саме має на нього право власності. Відносини між сторонами договору перевезення (перевізником і відправником), а також одержувачем, який розглядається як третя особа, що не є стороною договору за винятком випадків, коли він є одночасно відправником вантажу , мають суто зобов’язальний (відносний) характер. Особливості цих відносин полягають у необхідності їх оформлення шляхом видачі коносамента.

Конструкція цінного папера, як зазначалось, дає змогу поєднати в межах змісту і фор- ми одного цивілістичного інструмента (коносамента) дві типові модельні схеми (одиничні конструкції) побудови посвідчених ним речових і зобов’язальних майнових прав. Йдеться про абсолютне, речове право власності на вантаж, що перевозиться морським шляхом, і відносне, зобов’язальне право вимоги його видачі в порту призначення та похідне від них право розпорядження ним. Таким чином, у межах змісту коносамента як видової конструкції цінних паперів втілюються одночасно дві одиничні типові модель- ні схеми побудови речових і зобов’язальних прав. Застосування коносамента як видової конструкції цінних паперів, у якій втілені (конструктивно поєднані) вказані майнові права, дає змогу забез- Такий погляд на визначення статусу вантажоодержувача в цивілістиці є усталее ним печити їм у цивільному обороті оборотоздатність на рівні рухомихречей. У період здійснення перевезення вантажу посвідчене коно- саментом право власності на нього і право вимоги його видачі в порту призначення уречевлюються і через нормативно визначений механізм передачі права власності на вказаний цінний папір як об’єкт цивільних прав набувають оборотоздатності.