Оформлення і емісія боргового цінного папера є не додатковим підтвердженням, а основною і самостійною правовою формою самомоделювання боргових відносин між емітентом і правонабувачем, в якій знаходить вті- лення належне останньому майнове право вимоги. Лише за умови належного (з точки зору виконання нормативних вимог щодо їх форми і реквізитів) моделювання цінний папір набуває значення оборотоздатного об’єкта цивільних прав. Таким чином, з точки зору інструментальної характеристики борговий цінний папір є формою виразу вчиненого емітентом односторонньо-управоможу- ючого правочину (одного із юридичних фактів юридичного складу, наявність якого призводить до виникнення боргових відносин як бажаного для боржника і кредитора правового наслідку). На відмі- ну від усіх інших боргових документів, що не мають самостійного значення як форма фіксації боргових прав, цінні папери мають не лише доказове значення, а виступають як інструмент самомоделю- вання (тобто втілення в їх змісті визначених законодавчо типових модельних схем побудови стандартизованих майнових прав), що забезпечує в подальшому їх посвідчення і здійснення. Більшість окремих видових конструкцій боргових цінних па- перів нормативно змодельовані як емісійні.

 

До емісійних цінних паперів (враховуючи легальну термінологію) положеннями п. 2 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» віднесені облігації підприємств, державні облігації України, облігації місце- вих позик, казначейські зобов’язання України і ощадні (депозитні) сертифікати. Єдиним різновидом боргових цінних паперів, що емітуються в індивідуальному порядку, є векселі. Законодавче текстуальне викладення видового різноманіття боргових цінних па- перів без застереження про можливість подальшого нормативного закріплення можливості випуску додаткових їх різновидів обумовлює їх розгляд у межах закритого переліку.

 

Такий законодавчий підхід слід визнати недостатньо виваженим і послідовним, адже, як свідчить практика, потреби цивільного обороту постійно викли- кають необхідність нормативного конструювання нових видових конструкцій (як боргових, так і інших) цінних паперів. Специфіку типових модельних схем побудови майнових прав, посвідчених борговими цінними паперами масових емісій, визна- чає необхідність врахування єдності правової мети, до якої праг- нуть їх емітенти. Вона полягає в тому, щоб за рахунок емісії бор- гових цінних паперів зібрати певну грошову суму (загальна сума їх сукупної номінальної вартості) для здійснення певних фінансових проектів (облігації підприємств, ощадні (депозитні) сертифікати) чи вирішення інших завдань, що мають загальнодержавну значу- щість (державні облігації і казначейські зобов’язання України) або спрямовані на вирішення соціально-економічних проблем місцево- го рівня (облігації місцевих позик). А відтак емітенти (незалежно від їх статусу – юридична особа, держава в особі відповідного державного органу, місцева рада, банк тощо) однаково зацікавлені в якнайшвидшому розміщенні боргових емісійних цінних паперів усього випуску. Інструментальну специфіку емісійних цінних папе- рів можна висвітлити, ґрунтуючись на міркуваннях окремих росій- ських дореволюційних правників, висловлених з приводу правової природи облігацій (як одного із найбільш поширених у сучасних умовах різновиду боргових цінних паперів масових емісій). Зокрема, Г. М. Колоножников пропонував розглядати облігацію як втілену в оборотоздатному («такому, що легко передається» в авторській ін- терпретації) цінному папері частку участі в єдиній великій позиці . Наочною є подібність посвідченого облігацією майнового права до типової модельної схеми, змістовно втіленої в акції.

 

Якщо акція посвідчує певну частку участі у акціонерному товаристві, то об- лігація – частку боргу у єдиній великій позиці. У зв’язку з цим акція нормативно віднесена до пайових (і посвідчує корпоративні майнові права) цінних паперів, а облігація – до боргових. Втілена в облігації типова модельна схема побудови майнового права облігаціонера уособлює належну йому частку в єдиній ве- ликій позиці, яка умовно може бути окреслена як така, що «розпа- дається» на безліч окремих змістовно однорідних (як якісно, так і кількісно – номінальна вартість цінних паперів одного випуску завжди однакова) боргових прав вимоги, посвідчених кожною із емітованих облігацій. Конструкція акції дає змогу посвідчити частку участі акціонера у формуванні майна акціонерного това- риства, а також пропорційну їй частку його участі в управлінні ним як підприємницьким організаційно-правовим утворенням, що має статус юридичної особи, а також у майнових вигодах від здійснення ним господарської діяльності.

 

Характерні для відомих сучасному цивільному обороту інших боргових цінних паперів масових емісій типові модельні схеми побудови посвідчених ними майнових прав також так чи інакше орієнтовані на забезпечення механізмів формування єдиної великої позики. Частку участі в єдиній великій позиці, що дає змогу визна- чити пропорцію участі правонабувача в загальній сумі грошового боргу емітента і визначену нею належну частину майнових зисків від їх участі у майновому обороті, посвідчують не тільки облігації, але й ощадні (депозитні) сертифікати, казначейські зобов’язання України та інші боргові цінні папери масових емісій, випуск і обіг яких передбачається положеннями актів чинного цивільного зако- нодавства України. В таких випадках істотного правового значення набуває номінальна вартість кожного із цінних паперів масових емісій єдиного випуску. Саме вона дає можливість співвіднести частку участі, розмір майнових вигод (відсотків або інших май- нових зисків), а також визначити грошову суму, що підлягає по- верненню емітентом, стосовно кожного із набувачів прав на цінні папери масових емісій.

 

 Зручність і надійність механізмів моделювання і здійснення майнових прав, посвідчених облігаціями, обумовила їх широке застосування в цивільному обороті як однієї із найбільш поши- рених і значних за обсягами емісії видової конструкції боргових цінних паперів. Положення актів чинного цивільного законодавства України визначають можливість емісії трьох різновидів обліга- цій — підприємств, місцевих позик і державних облігацій України. Розглянемо основні інструментальні характеристики вказаних різновидів облігацій в досліджуваному розрізі. Показово, що Л. В. Мірошниченко розглядає облігації як інструмент фондового ринку . Однак інструментальна сутність облігацій цим не вичер- пується, а у розглядуваній площині полягає також в можливості самомоделювання емітентом змістовних параметрів посвідченого нею як борговим цінним папером майнового (боргового) права згідно з нормативно встановленою для відповідного їх різновиду модельною схемою. Вона є універсальною для всіх видів облігацій і полягає у праві правонабувача вимагати повернення по закінченні строку обігу цього боргового цінного папера отриманої емітентом грошової суми (боргу), що становить його номінальну вартість, виплати обумовлених відсотків або передачі інших майнових благ (для цільових облігацій), а також виконання інших обов’язків емітента, визначених умовами їх випуску. Це майнове право є зобов’язальним і посвідчує грошовий борг, що ґрунтується на від- носинах позики, саме тому більшість облігацій (окрім іпотечних) належить до групи боргових цінних паперів. У реквізитах доку- ментарної облігації для віднесення до різновиду цінних паперів повинна обов’язково міститися її назва — «облігація». Крім того, облігація повинна посвідчувати майнове (зобов’язальне) право вимоги повернення визначеної її номінальною вартістю грошової суми з обумовленими відсотками у встановлений строк. Інші їх змістовні особливості і параметри конкретизуються на рівні само- моделювання як у реквізитах цінних паперів одного випуску, так і в положеннях локальних нормативних актів (зокрема, в умовах їх випуску та обігу). Нормативно-встановлена типова модельна схема побудови майнового права підлягає втіленню в окремих видових конструкціях облігацій шляхом її конкретизації і стис- лого текстуального викладення необхідної правової інформації в їх реквізитах.