Однак вказане особисте немайнове право є лише пов’язаним з комплексом правових можливостей, посвідчених акціями відповідного акціонерного товариства. Само- стійність розглядуваного права виключає можливість його розгляду в межах змістовних характеристик відповідних модельних схем, що підлягають втіленню в акції як окремій видовій конструкції цінних паперів. Адже його обсяг і змістовні параметри ніколи не знаходять втілення в акції як видовій конструкції цінних паперів (зокрема, у її реквізитах для документарної форми їх випуску та обігу) і об’єкта-інструмента посвідчення майнових прав. Таким чином, посвідчене акцією право пайової участі зміс- товно визначається цілою низкою окремих взаємопов’язаних типових модельних схем побудови майнових та похідних від них особистих немайнових прав, що є винятком із загального правила, ілюструючи специфіку цієї видової конструкції цінних паперів. Основними майновими правами акціонера є право на дивіденди, на частку майна акціонерного товариства, що в період його існування реалізації не підлягає, але визначає розмір вимоги, пов’язаної з одержанням відповідної частини його вартості в результаті лікві- дації. Підпадають під розглядувану видову модельну схему і такі пов’язані з вказаними майновими правами особисті немайнові правоможності, як право на інформацію, на вихід із складу ак- ціонерів, яке забезпечується шляхом відчуження акції, а також право на управління, особливе значення якого в корпоративних правовідносинах підкреслює І. В. Спасибо-Фатєєва . Нормативно визначена видова модельна схема конструкції цінних паперів, що підлягає втіленню в акціях відповідного акціонерного товариства, структурно визначена окремими категоріями цивільних (майнових і особистих немайнових) прав, які зазвичай поєднанню не підля- гають. Компонування майнових і особистих немайнових прав в межах втіленої в акціях окремої видової модельної схеми побудови цивільних прав стало можливим завдяки інструментально-комбі- наторним властивостям цінних паперів як особливої цивілістичної конструкції.

У зв’язку з тим, що кожне з цих прав підпорядковане окремій одиничній типовій модельній схемі, комбінація яких і визначає змістовні характеристики пайової участі в акціонерному товаристві, всі правові можливості акціонера в цивілістиці запро- поновано розглядати як взаємопов’язані правоможності єдиного комплексного права, посвідченого акцією . Запропонований підхід цілком узгоджується з висловленою свого часу російським дорево- люційним правником П. Писемським точкою зору щодо того, що «участь в акціонерній компанії характеризується неподільністю прав та обов’язків (курсив мій. – В. Я.) акціонера» . Формалізація майнових і особистих немайнових прав акціо- нерів, а також визначених їх участю у акціонерному товаристві обов’язків у конструкції акції (як правової форми їхньої фіксації і наступного посвідчення) в одному з аспектів вирізняє її з-поміж усіх інших видів цінних паперів. Посвідчене акцією право пайо- вої участі акціонера в акціонерному товаристві характеризується єдністю комплексу різних за характером, але взаємопов’язаних майнових і особистих немайнових прав та обов’язків акціонерів.

Виходячи із викладеного, доходимо висновку про те, що акція (як окрема видова конструкція цінних паперів) є правовою формою виразу і об’єктом-інструментом посвідчення неподільного комп- лекса майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових прав, а також обов’язків акціонера, уособлюючи специфіку цивілістично- інструментального забезпечення його пайової участі у відповід- ному акціонерному товаристві. Інвестиційний сертифікат (як споріднена з акціями окрема видова конструкція цінних паперів) законодавчо віднесений до групи пайових цінних паперів з урахуванням того, що він також є об’єктом-інструментом посвідчення права пайової участі (вираже- ного у відповідній частці інвестора) в інвестиційному фонді, взаєм- ному фонді інвестиційної компанії або пайовому інвестиційному фонді (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Враховуючи те, що всі вказані юридичні особи створю- ються у формі акціонерних товариств, інвестиційні сертифікати і акції мають більше спільних рис, ніж відмінностей з точки зору мо- дельної побудови посвідчених ними майнових і особистих немай- нових прав, а також обов’язків інвесторів і акціонерів відповідно. Основна їх відмінність полягає в тому, що інвестиційні сертифікати і акції посвідчують право пайової участі осіб у товариствах хоча і споріднених (зважаючи на єдність їх організаційно-правової фор- ми), але все ж окремих видів.

Крім того, типова модельна схема змістовної побудови посвідченого акцією неподільного комплексу правових можливостей і обов’язків акціонера, як правило, завж- ди передбачає нарахування та виплату дивідендів. Обмеження щодо оголошення та виплати дивідендів акціонерним товариством можуть мати місце лише у випадках, передбачених законом (ч. 3 ст. 158 ЦК України). Типова модельна схема побудови комплексу правових можливостей і обов’язків, посвідчених інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів, не передбачає можливості нарахування та сплати диві- дендів (ч. 4 ст. 12 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Право на отримання доходу у вигляді дивідендів посвід- чується лише інвестиційними сертифікатами, що емітуються окремими різновидами інвестиційних фондів і компаній. Спільність видових конструкцій акцій і інвестиційних сертифікатів полягає не тільки в їх змістовній спорідненості, але й можливості їх випуску та подальшого функціонування в цивільному обороті як емісійних цінних паперів. Наступну і найчисленнішу за кількістю окремих видових конс- трукцій групу становлять боргові цінні папери (п. 2) ч. 5 ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Типові модельні схеми, втілені в боргових цінних паперах і в договірних конструк- ціях, що опосередковують боргові відносини, підлягають порів- нянню з огляду на їх альтернативність як окремих правових форм їх інструментального забезпечення (наприклад, відповідний бор- говий цінний папір і договір позики відповідно). Співвіднесенню підлягають правовідносини позики (надалі – позики), предметом якої є грошові кошти, обов’язок повернення яких визначається як грошовий борг (надалі – борг). Зокрема, певну спорідненість з досліджуваними мають типові модельні схеми, застосування яких забезпечує моделювання бажаного з точки зору правопорядку роз- витку боргових відносин, що виникають на підставі оформлення і видачі розписки позичальника як боргового документа. Розписки боржників і інші боргові документи не підлягають віднесенню до цінних паперів або договорів позики з точки зору їх обопільної характеристики як документів, тобто форм фіксації майнових (боргових) прав, хоча також мають певне інструментально-ле- гітимаційне значення в механізмах встановлення і подальшого розвитку боргових відносин. Але воно полягає в тому, що за за- гальним правилом розписки позичальників або інші аналогічні боргові документи в загальній структурі засобів моделювання бажаних моделей розвитку договірних боргових відносин викону- ють допоміжну роль. Зазвичай розписка боржника-позичальника є документом, що підтверджує факт передачі грошової суми, а відтак постає легітимаційним засобом, що підпорядковується договорній моделі розвитку боргових відносин, який з точки зору момента виникнення прав та обов’язків сторін є реальним.

Окреме правове значення в механізмі правової регуляції відносин позики має зустрічна розписка позикодавця (кредитора), оформлення і передача якої боржнику є свідченням припинення боргового зобов’язання виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Її застосування в механізмі регламентації позикових відносин, зважаючи на відсутність нормативного закріплення можливості її оформлення і видачі окремими положеннями ЦК України, слід вважати різновидом звичаїв (звичаєвої поведінки). Розписка або інший борговий документ є формалізованим у письмовій фор- мі документарним вираженням односторонньої волі боржника (або кредитора в зустрічній розписці), що об’єктивно обумовлює їх інструментальну подібність до цінних паперів. Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми. У розглянутому (договірному) механізмі правовстановлення боргових відносин договір є основною пра- вовою підставою їх виникнення, його (найчастіше письмова) форма – формою існування і виразу майнових прав вимоги, а розписка позичальника або інший борговий документ має допо- міжне (легітимаційно-підтверджувальне) призначення. У механізмі встановлення боргових відносин борговий цінний папір не підлягає розгляду як допоміжний (по відношенню до емісійного договору) документ.