Стилістика викладу тексту доку- ментарного цінного папера характеризується логічно вивіреним структуруванням його змістовного наповнення і лаконічністю викладу загальнообов’ язкових відомостей — реквізитів. Порядок структурування правової інформації, що становить текст окре- мих видів документарних цінних паперів, при виготовленні їх сертифікатів визначений у нормативних актах і, таким чином, має загальнообов’язковий характер. Зокрема, послідовність викладу правової інформації, що повинна міститись у сертифікатах деяких видів документарних цінних паперів, передбачає додаток № 1 до Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у документарній формі, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 31. 07. 1998 р. № 95 . Наприклад, стосовно акцій зазначене Положення встановлює загальнообов’ язковий порядок розташування їх реквізитів та іншої правової інформації, що становить текст як фронтального, так і зворотного боку документа. Фронтальний бік сертифіката акцій повинен містити в правому верхньому куту вказівку номера категорії цінного папера, а в правому нижньому — печатку і рекві- зити реєстродержателя. У лівому верхньому куту повинен бути зафіксований код випуску цінних паперів, після чого зверху вниз з цього ж боку бланка вказуються реквізити цінного папера. Це тип цінного папера, назва його емітента, його месцезнаходження і код по ЕГРПОУ, дата випуску, кількість випущених акцій, їх но- мінальна вартість, розмір статутного фонду, ім’я їхнього власника, кількість випущених цінних паперів, строк виплати дивідендів, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи і печатка емітента. Зворотний бік сертифіката документарного цінного папера у верхній частині повинен містити поле для запису номерів цінних паперів, а в нижній — серію і наскрізний (висічений у бланку круг- лими маленькими крапками) номер і реквізити підприємства-ви- готівника бланка, викладені в нижньому лівому куту. Зворотний бік сертифіката документарного цінного папера обов’язково повинен містити два текстуально роз’єднані інформаційні блоки.

Це вико- нане друкарським способом роз’яснення сутності і призначення в цивільному обороті сертифіката документарного цінного папера і повне текстуальне відтворення положень ч. 3 п. 1 ст. 5 Закону України «Про національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Ця норма визначає, що «права на участь в управлінні, одержанні прибутку і т. ін., засновані на іменних цінних паперах, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів». Ці відомості підлягають обов’язковому включенню в текст зворотного боку сертифіката документарного цінного папера. Вони адресовані власникам документа і мають інформаційно- ознайомлювальне інструментальне призначення.

Слід зазначити, що в цьому разі має місце відтворення в тексті сертифіката докумен- тарного цінного папера положень нормативного акта, який регулює відносини, що складаються у сфері функціонування документів, випущених у бездокументарній формі. Оформлення документарного цінного папера як юридичного документа на його фінальній стадії припускає надання йому юри- дичної чинності. Є. Предеїн і А. Сокова зазначають, що «юридич- на чинність документа — це можливість бути доказом, підтверджувати якийсь факт або право на що-небудь» . Вони завважують також, що надання документу юридичної чинності або посвідчення справжності (автентичності, від грецького authentikos — справж- ній, такий, що виходить із першоджерела ) здійснюється за до- помогою його підписання і скріплення печаткою . Вказуючи, що «одним із засобів посвідчення (справжності документа. — В. Я.) є вказівка точного авторства документа» , Є. Предеїн і А. Сокова наголошують на необхідності підпису автора на документі для забезпечення доказу його автентичності (стосовно документарних цінних паперів підпис емітента має бути виконаний на бланку їх сертифіката), а необхідність проставлення печатки (для посвідчен- ня його справжності) може передбачатися чинним законодавством або звичаями ділового обороту.

Справжність (автентичність) документарного цінного папера як документа припускає визначення точного авторства укладача документа — емітента (уповноваженого органу для емітентів, що є юридичними особами). При цьому його підписання і скріплен- ня печаткою (якщо емітент — юридична особа або підприємець) і оформлення документа на спеціальному бланку сертифіката є загальнообов’язковими. За своїм функціональним призначенням у процесі оформлення цінного папера підпис емітента або уповнова- женої ним особи і, у необхідних випадках, печатка є техніко-юри- дичними засобами посвідчення його автентичності. Саме підпис і печатка як техніко-юридичні засоби, що забезпечують посвідчення факту оформлення цінного папера (при його розгляді як документа, що встановлює і посвідчує в подальшому майнове право упра- воможеного суб’єкта) належним суб’єктом, надають літерально викладеній у його змісті правовій інформації характеру юридич- ного документа. До власноручного оформлення за юридичною вагомістю дорівнюється виклад правової інформації (реквізитів) цінних паперів у бланках їх сертифікатів, виконаних друкарським способом, включаючи факсимільний підпис управоможеної особи, а також відтворення печатки юридичної особи-емітента.

Стосовно документарних цінних паперів можна вирізнити ще одну самостійну групу техніко-юридичних прийомів і засобів, використання яких при їх наступному власноручному оформлен- ні є загальнообов’язковим і передує їх випуску. Третьою групою таких прийомів і засобів, використовуваних у процесі оформлення цінного папера як втіленого у документі індивідуального акта, є нормативні вимоги щодо зовнішніх ознак і особливої форми до- кумента. Вимоги, що стосуються форми документарного цінного папера, містяться в цілому ряді нормативних актів. Положення про вимоги до сертифікатів цінних паперів, випущених у докумен- тарній формі, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 31. 07. 1998 р. № 95, регламентує порядок використання низки таких прийомів і засобів щодо акцій і облігацій. Зокрема, Положення встановлює низку обов’язкових вимог, що стосуються використання особливих техніко-юридичних прийомів при виготовленні бланків сертифікатів документарних цінних паперів. Розділ 2 зазначеного нормативного акта визначає вимоги до паперу, що використовується для виготовлення бланків сертифікатів цінних паперів. Це і розмір формату паперу, і його щільність, а також склад паперової маси (не менше 80 відсотків волокон бавовни), і вміст у папері не менше двох видів волокон, що можна було б перевірити у видимій чи іншій частині спектра, і можливість заміни волокон на інші види включення — конфеті, полімерні нитки, капсульований люміноформ тощо, і багатотоно- вий водяний знак, що легко розпізнається за якістю і розміром. Частина 3 зазначеного Положення встановлює вимоги до способів друку бланків цінних паперів, випущених у документарній формі. Зокрема, при виготовленні бланків сертифікатів усіх цінних паперів обов’язковим є використання не менше двох способів друку. При цьому рекомендується використовувати в процесі виготовлення бланків сертифікатів усі модифікації офсетного, металографічного, а також орловський і високий види друку.

Спосіб друку визнається однією з ознак дійсності цінного папера, тому видається таким, що набуває юридичного значення. Рамки, фонові сітки, барельєфні малюнки рекомендується виготовляти металографічним, офсет- ним, металографічно-офсетним або орловським способами друку. Крім того, спеціальні вимоги ставляться до використовуваних при друкуванні бланків сертифікатів цінних паперів фарб, їх дизайну, захисту від підробки, маркірування і друкування їх реквізитів. Пункт 6 Положення встановлює адресовану виробникам блан- ків сертифікатів документарних цінних паперів вимогу при їх виробництві постійно вдосконалювати технології їх захисту від підробки, головною метою застосування яких є створення надійних технологічних і юридичних перешкод для протизаконних спроб їх підробки. В літературі спеціально-технологічними способами за- хисту цінних паперів від підробки називаються спеціальна полігра- фія, гільйоширні елементи (геометричні візерунки, виконувані у вигляді розеток і поясів), штрихові рисунки, орнамент, фон, мікро- текст, приховані знаки та особливі способи захисту, всі різновиди голограм (дифракційні ґратки, кінеграми, кіноформ, плівкові голо- грами) тощо . Способи захисту цінних паперів використовуються не тільки для запобігання їх підробці, але і з метою недопущення фальсифікації і несанкціонованого тиражування (відтворення) (п. 6. 4 Положення).

Незважаючи на те що вказані способи мають технологічний характер, вони все ж виступають одночасно і як засоби юридичної техніки (техніки виконання нормативних вимог щодо форми цінного паперу), оскільки їх використання передба- чене чинним законодавством України і є загальнообов’язковою та невід’ємною частиною процесу виготовлення бланків їх сертифі- катів. Свідченням доцільності їх віднесення до технологічно-юри- дичних засобів є те, що окремі їх елементи визначають як форму, так і реквізити документарного цінного папера. Від належного виконання цих вимог законодавства в кінцевому підсумку зале- жить поява в цивільному обороті документів, на які поширюється правовий режим документарних цінних паперів. Адже документ, який не містить обов’язкових реквізитів цінних паперів і не від- повідає встановленій для них формі, не є цінним папером (ч. 2 ст. 196 ЦК України).

Такий підхід до розгляду документів не тільки набув устале- ності у цивілістичних дослідженнях, але і підтверджується шляхом аналізу приписів актів чинного цивільного законодавства України. Згідно з положеннями ст. 27 Закону України «Про інформацію» до- кумент — це передбачена законом матеріальна форма отримання, збереження, використання і поширення інформації (в тому числі також і правової — В. Я.) шляхом її фіксації на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці чи іншому носії. Стосовно документарної форми цінних паперів дослідження документа як носія правової інформації і засобу юридичної техніки сумніву не викликає. За умови їх фіксації на магнітних носіях юридичні документи набува- ють матеріальної форми і підлягають віднесенню до електронних документів. Проблему становить їх аналіз у розглядуваній площині як електронної (бездокументарної) форми цінних паперів. Питання доцільності співвіднесення бездокументарної форми цінних паперів з документами взагалі і електронними документа- ми зокрема у цивілістичній літературі є дискусійним. Можливість розгляду бездокументарної форми цінних паперів як різновиду до- кументів заперечує Д. В. Ломакін . Л. Н. Єфимова і О. П. Вершинін, навпаки, послідовно її відстоюють.

Показово, що О. П. Вершинін, слово «бездокументарні» в аналізованому словосполученні бере в лапки, підкреслюючи важливість визначення «раціонального правового сенсу конструкції, що з’явилась у зв’язку з новими фор- мами посвідчення прав, які раніше уособлювались у відособлених письмових цінних паперах» . Висловлене ним бачення бездоку- ментарних цінних паперів саме як (цивілістичної) конструкції є цілком прийнятним. Крім того, слід наголосити на доцільності їх законодавчого термінологічного визначення як «безбланкових цінних паперів», що була висловлена в літературі як пропозиція і знайшла підтримку серед окремих російських цивілістів . Доку- мент (як це не парадоксально) як форма вираження волі суб’єкта в індивідуальному акті в найбільш загальному вигляді зберігає своє правове значення і для бездокументарних цінних паперів. А відтак підхід до розгляду бездокументарних (у розглядуваному аспекті більш доречніше — безбланкових) цінних паперів як особливої електронної форми документа, що посвідчує майнове право, є більш обґрунтованим, повністю відповідає сучасним правовим реаліям і цілком вписується в межі відстоюваної інструментальної концепції цінних паперів. «Електронна "форма”» знаходить прояв у технічних елементах і якостях носія інформації. Вона створюється шляхом використання електронно-технічних засобів фіксації, обробки і передачі інформації. За допомогою електронно-технічних засобів фіксації, обробки і передачі інформації закріплюються відомості в документах, які мають не письмову, а "електронну форму”» . Отже, письмова і електронна форми документа виконують одні й ті ж функції як засоби закріплення правової інформації, що зафіксована на відповідних її носіях, забезпечуючи доступність її сприйняття. Бездокументарна форма цінних паперів у їх значенні елек- тронних документів визначає їх як особливий різновид засобів юридичної техніки. Оформлення, емісія і обіг у цивільному обо- роті бездокументарних цінних паперів забезпечуються за рахунок використання цілого комплексу взаємопов’ язаних прийомів і засобів, заснованих у технологічно-юридичному плані на вико- ристанні електронних носіїв правової інформації, не характерних для документарної форми їх випуску. Легальне поняття бездоку- ментарної форми цінних паперів як здійснених зберігачем облі- кових записів найчастіше збігається з доктринальними підходами до формулювання їх поняття. Зокрема, В. В. Колесник визначає її як «записи, що зберігаються в комп’ютерних файлах» .