Моделювання базової конструкції цінних паперів, а також похідних від неї окремих їх видових конструкцій (тобто видових модельних схем) забезпечується на нормативному рівні. Однак механізм установлення майнових прав, посвідчених цінними па- перами як масових, так і індивідуальних емісій, є неможливим без остаточного ненормативного конструювання модельного характеру прав, обов’язків і відповідальності суб’єктів емісійно-посвідчу- вальних відносин на рівні самомоделювання. Адже емітенту нале- жить право з певних закріплених на законодавчому рівні одинич- них (потенційно-можливих) модельних схем змоделювати цінний папір окремої форми випуску, видової і групової приналежності, визначивши його як іменний або на пред’явника, встановивши відповідний модельний порядок нарахування і виплати відсотків або дивідендів, інші умови їх випуску та обігу. Цінні папери опо- середковують застосування нормативних типових модельних схем (як об’єкт-інструмент їх втілення), що стандартизують не тільки посвідчені ними майнові права і кореспондуючі їм обов’язки емітентів, але й окремі аспекти їх здійснення і відповідальності учасників правовідносин, що ґрунтуються на їх випуску та обігу. Наприклад, відповідно до положень ч. 2 ст. 198 ЦК України відмова від виконання зобов’язання, посвідченого цінним папером, з поси- ланням на відсутність підстави зобов’язання або його недійсність не допускається. Унікальним для приватноправової сфери право- вого регулювання є обмеження відповідальності емітента докумен- тарних цінних паперів перед законним власником документа. Він звільняється від відповідальності перед дійсним правоволодільцем у разі виконання ним обов’язку, що кореспондує посвідченому цін- ним папером майновому праву на користь пред’явника документа, що придбав його незаконно.

За умови належної легітимації такого пред’явника, за загальним правилом, емітент не несе відповідаль- ності перед дійсним суб’єктом посвідченого документом майново- го права, який з тих чи інших причин утратив володіння докумен- том. У цьому разі ризик неможливості виконання зобов’язання, що виникло на ґрунті оформлення та емісії документарного цінного папера, через утрату фактичного володіння ним, покладається на його володільця. Окремою модельною схемою, яка застосовується для забезпечення правового регулювання відносин лише у сфері випуску та обігу документарних цінних паперів, що підлягають індосуванню, є солідарна відповідальність перед набувачем прав на них їх емітента і всіх тих індосантів, які є учасниками цих пра- вовідносин. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 198 ЦК України особа, яка випустила (видала) цінний папір, та особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем солідарно. Ця ж норма закріплює право регресу цих осіб, що підлягає розгляду як характерна для механізму правового регулювання досліджуваних відносин конструкція, широко використовувана в ході регламен- тації інших зобов’ язальних відносин. Відповідно до цієї норми «у разі задоволення вимоги законного володільця цінного папера про виконання посвідченого цим папером зобов’язання однією або кількома особами з числа тих, хто зобов’язався за цінним папером, вони набувають право зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, що зобов’язалися за цінним папером». Законодавчо визначені типові модельні схеми побудови майно- вих прав, посвідчених цінними паперами, або встановлені норма- тивно міри відповідальності учасників емісійно-посвідчувальних відносин можуть бути як універсальними, так і мати обмежену сферу застосування.

Універсальність окремих з них виражаєть- ся в нормативному закріпленні можливості їх використання для забезпечення правового регулювання відносин, що виникають стосовно всіх форм випуску цінних паперів. Наприклад, виконан- ня емітентом обов’язку, який кореспондує вираженому у змісті цінного папера майновому праву, у повному обсязі має наслідком його погашення, тобто втрату документом правового значення цін- ного папера. Інші типові модельні схеми можуть бути нормативно встановлені і використовуватися для забезпечення впорядкуван- ня відносин, що виникають у сфері здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами відповідних (з двох можливих) форм випуску, окремих груп і видової приналежності. Як приклад останніх можна навести порядок заповнення бланків документар- них цінних паперів, особливості здійснення алонжа, іменного або бланкового індосамента і т. ін. Слід зазначити, що в деяких незалежних державах, які виникли на пострадянському просторі, законодавчо визначена конструк- ція цінних паперів зазнала певної змістовної та термінологічної трансформації.

Положення чинного Цивільного кодексу Турк- меністану закріплюють різновид конструкцій, які є спорідненими з цінними паперами за їх призначенням у цивільному обороті, але мають правову природу, аналіз якої не дає підстав їх ототожнювати. У досліджуваному ракурсі вони характеризуються специфікою, що унеможливлює їх віднесення ні до конструкцій цінних паперів, ні до договорів. У структурі вказаного Кодексу їм присвячена глава 26, що міститься в розділі другому — «Окремі види зобов’язань». Споріднені з цінними паперами цивілістичні конструкції втратили таке усталене термінологічне позначення і в цьому акті цивільного законодавства називаються борговими зобов’язаннями. Стаття 968 ЦК Туркменістану передбачає випуск боргових зобов’язань на пред’явника, а також ордерних і особистих боргових зобов’ язань (останні, виходячи з контексту зазначеної статті, відповідають за своєю конструкцією іменним цінним паперам). Як бачимо, сто- совно їх видових конструкцій наявною є не тільки змістовна, але й термінологічна спорідненість з певними видами цінних паперів.

Однак для боргових зобов’язань, незважаючи на втрату узвичає- ного найменування «цінні папери» і повну змістовну своєрідність, цей Кодекс встановлює окремий порядок правового регулювання і зберігає більшість термінів, що застосовуються у сфері випуску і обігу цінних паперів. Відмову від використання цінних паперів як термінологічно усталеної цивілістичної конструкції, випробуваної часом і апробованої більшістю правових систем світу, слід визнати невиправданою. Адже в наш час намітилася тенденція прийняття міжнародних нормативно-правових актів, норми яких спрямовані на уніфікацію і гармонізацію положень національних законодавств. Це забезпечується шляхом надання приписам міжнародних норма- тивно-правових актів, що зазвичай мають лише публічно-правовий характер, можливості за певних умов набувати значення органічної частини національного (у тому числі цивільного) законодавства відповідної країни. Положення ст. 10 ЦК України, згідно з якими чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини і згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, визнається частиною національного законодавства України, свідчать про застосування такого механізму в нашій національній правовій системі. Цей механізм був апробований у кредитно-фінансовій сфері стосовно платіжних інструментів (вексель, чек), найбільш поширених у сфері міжнародних платежів і розрахунків.

Напри- клад, відповідно до положень Женевських вексельної і чекової конвенцій, прийняті згідно з домовленостями, закріпленими у їх положеннях, Уніфіковані закони про переказний і простий вексель і чеки відповідно визнаються складовою частиною національних законодавств країн-учасниць. Разом з тим, слід визнати цікавим і повчальним наведений досвід моделювання цивілістичних конс- трукцій, аналогічних за функціональним призначенням цінним паперам, але на законодавчому рівні термінологічно ними не визнаних. Це свідчить про наявність у правових системах незалежних країн, що виникли на пострадянському просторі, спроб норматив- ного конструювання типових модельних схем, альтернативних як договірним, так і аналізованим конструкціям.