Право власності на цінний папір у цьому аспекті забезпечує реалізацію комплексу майнових прав, заснованих на видачі документарного цінного папера. У цьому ж можна вбачати й основну відмінність грошей від речей, з тим лише застереженням, що гроші є публічно- правовим фінансовим інструментом і виконують економіко-пра- вове функціональне призначення в цивільному обороті — як засіб забезпечення грошового обігу, платежів, розрахунків, накопичення, а також загальний еквівалент — міра всіх мір. Застосування юридичної фікції дає змогу поширити (не безпо- середньо, а опосередковано) порядок правового регулювання абсо- лютних відносин і на зобов’язальні (відносні) за своєю природою правовідносини, що складаються між емітентом і власником цін- ного папера. Крім того, завдяки встановленому законодавством тіс- ному правовому зв’язку посвідченого цінним папером майнового права і власне документа як об’єкта речових прав власник набуває цілого ряду додаткових переваг, не характерних для зобов’язальних відносин. Їх реалізація забезпечується характерним тільки для до- сліджуваного механізму специфічним набором прийомів і способів правового регулювання, закріплених положеннями речового, зобов’ язального права і спеціального законодавства про цінні папери, органічно поєднаних у межах їх єдиного правового режиму. Він, зокрема, відрізняється від порядку правового регулювання майно- вих прав, закріпленого загальними положеннями зобов’язального права. Враховуючи специфіку їх правових режимів, слід розрізняти правову природу цінних паперів і власне майнових прав, що, не- зважаючи на змістовну спорідненість, співвідносяться як окремі різновиди матеріальних об’єктів цивільних прав. У цьому аспекті слід завважити необґрунтованість висловлених у цивілістиці про- позицій стосовно ототожнення цінних паперів і майнових прав . Значення правового режиму цінних паперів полягає в нормативно- му закріпленні тісної правової залежності їх змісту і форми (права і документа), що визначає цілу низку характерних правових ознак, які впливають і на специфіку реалізації виражених у них майнових прав.

Йдеться про їхню оборотоздатність, автономність прав влас- ників цінних паперів, більш оптимальний, ніж у зобов’язальних правовідносинах, порядок розподілу фінансових (або інших майно- вих) ризиків, а також застосування способів захисту, характерних для абсолютних правовідносин (наприклад, віндикації), і т. ін. Беручи до уваги притаманні їм властивості, цінні папери мають перш за все інструментальну цінність. Її не може переважити навіть врахування фізичних якостей самого паперового документа — якості поліграфічного виконання і застосування технічних способів захисту від підробки, а також витраченої на їх виготовлення праці. «Папір сам по собі не має цінності (окрім, звісно, матеріалу); робиться ж цінним лише завдяки тому праву, вираженням якого він є» , — зазначав з цього приводу Н. Й. Нерсесов. Інструментальна цінність цінних паперів, що викликає споживчий і обумовлений ним правовий інтерес до них учасників цивільних правовідносин, визначається характером, змістом, умовами реалізації й іншими правовими ха- рактеристиками посвідченого ними майнового права. У цьому кон- тексті слушними видаються зауваження П. М. Рабіновича стосовно інструментально-позначальної, сигніфікативної, орієнтаційної цінності права. «Для відображення цінностей у законодавстві може використовуватися описова (дескриптивна) форма викладу — це має місце зазвичай у преамбулах законів. Проте основною формою вираження цінностей у праві слугують прескриптивні, деонтичні судження. Так, у вигляді обов’язків фіксуються вчинки, котрі мають цінність для відповідних (управоможених) суб’єктів, для держави. У вигляді ж прав подається опис вчинків, які здатні дати користь носіям цих прав та іншим суб’єктам» . Значно різняться також моменти початкового виникнення пра- ва власності на документарний цінний папір і річ.

Первісним власником речі може бути або збирач (у широкому розумінні) відповідних дарів природи, або виробник матеріальних благ. При- чому первісний власник речі може відразу ж використовувати її за прямим господарським або споживчим призначенням з урахуван- ням притаманних їй фізичних або інших властивостей, автономно здійснюючи всі три класичні правоможності власника, не беручи до уваги погляди щодо визнання цього переліку вичерпним або невичерпним . Механізм встановлення права власності на документарний цінний папір має суттєві відмінності. Так, бланки сертифікатів цінних паперів в Україні виготовляються на спеціалізованих поліграфічних підприємствах із дотриманням особливого режиму їх виготовлення. У цей момент право власності поширюється на ці бланки, але не на документарні цінні папери як об’єкт цивільних прав. Для поширення на бланк сертифіката правового режиму цін- ного папера потрібне ще його заповнення емітентом з урахуванням З цього приводу в правовій літературі зазначається, що «найповніший перелік правоможностей включав би права на використання речі, її споживання, руйнування, видозміну, поліпшення, управління, продаж, дарування, заповіт, здачу в оренду, на- дання під заставу, одержання доходу й ін. нормативних вимог щодо надання їм встановленої законодавством форми, дотримання необхідних реквізитів і передбачених законом інших формальних процедурних аспектів порядку їх емісії. Емі- тент, який на законній підставі набув бланк сертифіката цінного папера, після його заповнення і до моменту випуску в обіг є його власником.

Але емітент документарного цінного папера як його власник ніколи не може бути суб’єктом посвідченого документом майнового права. Здійснити це право (як правило, зобов’ язальне або з елементами зобов’язання) може будь-яка управоможена особа, крім боржника-емітента. Зобов’язання в цьому разі ще не виникло, але навіть якщо допустити зворотне (маючи на увазі наявність зобов’язальних елементів досліджуваних правовід- носин), то збіг боржника і кредитора в одній особі є безумов- ною підставою припинення зобов’язання відповідно до положень ст. 606 ЦК України. Право володіння, користування і розпоряд- ження цінним папером можуть здійснити тільки перший і наступні набувачі речових прав на документ. Тобто повноцінним об’єктом права власності цінний папір стає не з моменту його оформлення емітентом, а тільки з моменту його емісії — випуску в обіг шля- хом передачі першому набувачу прав на нього. Зазначені аспекти інструментальної природи цінних паперів також визначають їх суттєві відмінності від речей. Документарні цінні папери відрізняються від речей також тим, що з їх фізичною загибеллю не завжди припиняється комплекс прав їх власників. Із фізичною загибеллю речі її існування як об’єкт цивільних прав завжди припиняється. Цей висновок поширюється як на індивідуально-визначені, так і на родові речі. Адже родові речі в момент їх передачі за відповідним правочином індивіду- алізуються і переходять до розряду індивідуально-визначених. У разі їх загибелі або псування за винним у цьому боржником може зберегтися обов’язок виконати зобов’язання в натурі, однак предметом цього зобов’язання будуть не ті самі речі, а рівна їх кількість того ж роду і якості. Фізична загибель і юридично неза- мінних, і замінних речей призводить до припинення речових прав на них. Загибель цінних паперів не є безумовною підставою для припинення виражених у них прав. Хоча через тісний правовий зв’язок між правом і бланком сертифіката в документарних цінних паперах втрата документа може іноді ускладнити або спричинити неможливість передачі чи здійснення посвідченого ним майнового права. Однак у більшості випадків права за цінними паперами до- кументарної форми випуску обігу при загибелі документів віднов- лювані. Зокрема, положення Цивільного процесуального кодексу України передбачають можливість відновлення втрачених цінних паперів на пред’явника шляхом визивного провадження . Можуть бути відновлені також права володільців іменних і ордерних цінних паперів.

Відновлення прав за ними здійснюється шляхом видачі емітентом власнику втраченого документарного цінного папера його дубліката за умови доказу наявності права останнього на документ, що вибув із його володіння. Отже, правова природа цінних паперів (враховуючи її інстру- ментальний характер) і речей, а також режими правового регу- лювання відносин, що складаються з їх приводу, мають істотні розходження. Виходячи з цього, нормативно визначений підхід щодо віднесення цінних паперів (і грошей) до різновидів речей є теоретично необґрунтованим. Таким чином, інструментальна сутність цінних паперів виокремлює їх з-поміж інших різно- видів матеріальних об’єктів цивільних прав. Кожен із них має відмінну від інших правову природу, яка обумовлює специфіку його положення в механізмі правового регулювання майнових відносин. Речі мають у його структурі лише «пасивний» стан (об’єкт речових правовідносин). Цінні папери, не втрачаючи значення об’єкта емісійно-посвідчувальних відносин, додатково виконують у механізмі їх правового регулювання інструмен- тальне призначення як різновид ненормативних регуляторів. У цій площині вони постають як об’єкт-інструмент, у якому втілюються законодавчо визначені модельні схеми побудови окремих категорій майнових прав. Розглянемо специфіку цінних паперів у цій площині.