Дематеріалізація цінних паперів виключає можливість використання в ході забезпечення правового регулювання емісійно- посвідчувальних відносин положень речового права. Оформлення прав за цінним папером не за допомогою документарного цінного папера, а з використанням здійсненого зберігачем облікового за- пису не змінює, а навпаки, підкреслює інструментальну природу досліджуваних об’єктів цивільних прав. І документарні, і бездоку- ментарні цінні папери однаковою мірою є об’єктом-інструментом встановлення і посвідчення відповідного майнового права, виник- нення, здійснення і припинення якого неможливе без використання в тому чи іншому аспекті паперового документа або облікового запису відповідно. Ці особливості також ілюструють теоретичну необґрунтованість беззастережного віднесення цінних паперів до різновиду речей. Характерна для цивільного права широта меж розсуду його суб’єктів у виборі форм і механізмів встановлення цивільних від- носин і варіантів поведінки має неоднаковий характер стосовно цінних паперів і речей. Звуження меж розсуду суб’єктів цивільного права можна помітити при розгляді загальної кількості окремих видів цінних паперів і речей, участь яких у цивільному обороті є потенційно можливою. Актами чинного цивільного законодавства України визначені обмеження, що передбачають ступінь свобо- ди участі (а іноді і саму таку можливість) у цивільному обороті відносно деяких різновидів речей (як рухомих, так і нерухомих). Раніше на вільні в обороті, обмежено оборотоздатні і вилучені із цивільного обороту класифікувалися тільки речі . Положеннями ст. 178 ЦК України така класифікація закріплена щодо всіх видів об’єктів цивільних прав. Однак при поширенні цих положень на ті чи інші різновиди об’єктів цивільних прав слід пам’ятати про їх правову природу. Зокрема, враховуючи такий аспект інструмен- тального призначення документарних цінних паперів, як забезпе- чення оборотоздатності посвідчених ними майнових прав, винят- ковим повинне бути законодавче віднесення окремих їх видів до об’єктів, обмежених у обороті або вилучених з нього.

Винятком із загального правила є обмежена оборотоздатність приватизаційних цінних паперів. Обмеженість цінних паперів у цивільному обороті нівелювала б їх інструментальне призначення — забезпечити транзитивність посвідчених ними майнових прав. Вилученими з цивільного обороту можуть бути тільки речі, право власності на які можуть набувати окремі суб’єкти. Тому обмеження оборотоз- датності і вилучення з цивільного обороту може мати місце лише стосовно речей. Разом з тим, окремий документарний цінний па- пір може бути вилучений із нього за умови його невідповідності вимогам актів чинного цивільного законодавства України щодо його форми або після виконання емітентом визначеного змістом розглядуваних правовідносин зобов’ язання. Деякі з них можуть бути вилученими з цивільного обороту в разі їх підробки, необ- хідності їх анулювання і заміни на документи іншого випуску, у зв’язку з втратою здійсненності посвідчених ними майнових прав (облігація товариства-банкрута) тощо. Таким чином, припинення участі цінних паперів у цивільному обороті має індивідуальний характер, визначається іншими чинниками і має інші правові наслідки порівняно з нормативним вилученням з нього таких різ- новидів речей, як військова зброя, бойові отруйні речовини й інші об’єкти цивільних прав, використання яких за призначенням може бути суспільно небезпечним і підлягає жорсткому контролю з боку держави. Цінні папери, як об’єкт-інструмент забезпечення оборо- тоздатності посвідчених ними майнових прав, є спеціально при- стосованими для участі в цивільному обороті, що індивідуалізує їх вилучення з нього або обмеження участі в ньому.

Порівняльний аналіз цінних паперів і речей також визначає суттєві відмінності їх правової природи. Цінні папери (в цьому разі йдеться перш за все про докумен- тарну форму їх випуску) відрізняються від речей дуалізмом їх правової природи, оскільки правовідносини, об’єктом яких вони є, мають змішаний, речово-зобов’язальний характер. Права на рухомі і нерухомі речі найчастіше виникають на підставі договорів або од- носторонніх (наприклад, заповіт) правочинів. Права на речі завжди виникають лише на підставі їх укладення, але ніколи цивілістичні інструменти, що забезпечують їх виникнення, не набувають харак- теру об’єктів цивільних прав. Це правило стосується як рухомих, так і нерухомих речей. Щодо більшості рухомих речей сама річ легітимує її фактичного володільця як власника. Адже правопоря- док (основи якого у приватноправовій сфері закладені положен- нями актів чинного цивільного законодавства України) виходить з презумпції правомірності володіння суб’єктами цивільного права більшістю рухомих речей, поки не доведено інше. Виняток із цього основного правила становлять об’єкти нерухомості (включаючи підприємство як цілісний майновий комплекс) і деякі обмежені в обороті різновиди речей (наприклад, мисливська зброя), реалізація прав на які інколи потребує необхідності їх посвідчення певними документами. Зокрема, документи, зміст яких забезпечує легіти- мацію власників нерухомості, називають правовстановлюючими.

Правовстановлюючі документи і документарні цінні папери мають як спільні, так і відмінні риси, а тому підлягають порівнянню. Об’єднує їх те, що вони є інструментом посвідчення відповідних категорій майнових прав. Разом з тим, слід наголосити і на пев- ній їх відмінності. По-перше, правовстановлюючі документи, на відміну від документарних цінних паперів, не є оборотоздатними. По-друге, кожна зміна власника відповідного об’єкта нерухомості викликає необхідність оформлення нових правовстановлюючих до- кументів, що для цінних паперів не характерно. Для документарних цінних паперів, залежно від притаманного певному їх виду способу легітимації управоможеної особи, законодавством встановлені відповідні особливості фіксації факту зміни управоможеної особи (наприклад, шляхом оформлення індосаменту). Таким чином, цінні папери суттєво відрізняються не тільки від власне речей, але ма- ють певну специфіку і відносно правовстановлюючих документів, які посвідчують права на деякі їх різновиди. Прововстановлюючі документи на об’єкти нерухомості також мають певний правовий зв’язок з нерухомими речами, оскільки супроводжують їх з мо- менту виникнення в цивільному обороті і до припинення прав на них (наприклад, у разі знищення або знесення), але вони ніколи не набувають правового значення оборотоздатного об’єкта-інструмен- та їх посвідчення. Адже можливість купити, продати, подарувати, обміняти, заповідати (наприклад, договір або односторонній пра- вочин чи інший правовстановлюючий документ на нерухомість) положеннями актів чинного цивільного законодавства України не передбачена. На відміну від цінних паперів, правова природа речей ніколи не характеризується їх тісним правовим зв’язком з правовим засобом (наприклад, договір або односторонній правочин) забез- печення виникнення і посвідчення прав на них. У цій площині, на відміну від дуалізму (тобто подвійності) правової природи цінних паперів, їх сутність завжди характеризується одинарністю. Інструментальний характер правової природи цінних паперів наочно ілюструється при аналізі їх споживчого призначення і цін- ності порівняно з речами.

Споживча цінність речей, що обумовлює правовий інтерес до них учасників цивільних правовідносин, визначається їх природними властивостями — фізичними, хімічними, біологічними і т. ін. Тому до речей у цивільному праві відносять існуючі у природі матеріальні предмети зовнішнього світу, що залучені у сферу людської діяльності шляхом збирання її дарів і були створені людьми в ході здійснення господарської, наукової та інших видів діяльності. Споживча цінність речей заснована на їх природних (фізичних) властивостях, що забезпечують задоволен- ня тих чи інших потреб людей. З огляду на це речі можуть бути повноцінними об’єктами речових прав, зокрема найбільш повного з них — права власності. Адже їх правова природа дозволяє управоможеній особі (власнику) здійснювати належні йому правові можливості автономно, тобто без звернення до інших осіб (як у зобов’язальних і досліджуваних відносинах). Специфіка права власності на документарні цінні папери обумовлена їх інструмен- тальною правовою природою і заслуговує на окремий розгляд. Законодавче встановлення можливості набуття права власності на цінний папір (випущений як у документарній, так і в бездоку- ментарній формі) як правовий титул, що встановлює і підтверджує надалі відповідне майнове право, є прикладом використання пра- вових фікцій у правовому регулюванні емісійно-посвідчувальних відносин. У методології права «правова фікція — це такий при- йом юридичної техніки, що проголошує вірним те, що таким не є, причому робиться це свідомо. Хоча на перший погляд фікції здаються не тільки безглуздими, але і суперечними основним со- ціальним цінностям, насправді це не так. Це метод, за допомогою якого право у найлегший спосіб досягає визначених припустимих цілей» .

Документарний цінний папір, на відміну від речі, сам по собі як матеріальний предмет (просторово-речова субстанція), без врахування характеру й обсягу посвідченого ним майнового права, не має ніякої цінності для учасників цивільного обороту. Фікція речі, встановлена щодо документарного цінного папе- ра — документа, що посвідчує майнове право, дає змогу додати заснованим на його оформленні і емісії правовим зв’язкам рис абсолютних правовідносин. Завдяки її встановленню всі суб’єкти цивільного права як пасивно-зобов’язані учасники абсолютних правовідносин повинні утримуватися від дій, що перешкоджають власнику документарних цінних паперів здійснювати належні їм правоможності.

Механізм здійснення права володіння і розпоряд- ження цінними паперами є автономним, практично збігається з порядком реалізації аналогічних правоможностей стосовно речей, а тому реалізується в межах абсолютних (речових) правовідносин. Однак здійснення права користування документарним цінним па- пером неможливе без звернення права вимоги до емітента, а тому може бути реалізоване лише в межах відносних (зобов’язальних) правовідносин. Засноване на фікції законодавче поширення на документ (як правовий титул) права власності дає змогу використо- вувати при регламентації досліджуваних відносин деякі положення речового і зобов’ язального права, характерні для впорядкування соціально-правових зв’язків, що виникають у сфері обороту речей. Наприклад, передача документарних цінних паперів у власність (як і традиція речей) може бути предметом договорів купівлі-продажу, міни і дарування, ренти, довічного утримання (догляду) тощо. Крім того, враховуючи поширення на документарні цінні папери фікції речі, а також їх індивідуально визначений характер, обумовлений обов’язковістю позначення номера і серії їх сертифікатів, більшість із них можуть бути предметом віндикації. Завдяки застосуванню вказаного прийому юридичної техніки цінні папери усіх форм випуску можуть передаватися в довірче управління, а також бути об’єктом заставних і спадкових правовідносин. І. В. Жилінкова визнає цінні папери особливим об’єктом права власності под- ружжя і цілком слушно зазначає, що це обумовлює особливості здійснення ними правоможностей по володінню, користуванню та розпорядженню ними .

Міра можливої поведінки власника документарного цінного папера визначається одночасно змістом права власності на до- кумент і вираженими в його тексті правоможностями, що мають здебільшого зобов’язальний характер. Виключення з цього правила становлять цінні папери, змістом яких є комплекс різних за своєю правовою природою (як речових, так і зобов’язальних) правомож- ностей (наприклад, акція, коносамент і т. ін.). Право на папір (і в документарних, і в бездокументарних цінних паперах) у відриві від посвідченого цінним папером майнового права не має самостійно- го правового значення. Це також є аргументом на користь розгляду права власності на цінний папір (документ — об’єкт-інструмент фіксації права, а не виключно предмет матеріального світу, як будь-яка інша рухома річ) як приклад юридичних фікцій.