Цей висновок ґрунтується на тому, що гроші і грошові зобов’язання не підлягають ототожненню. Тому вексель як документ, що посвідчує грошове зобов’язання, при його аналізі в правовому аспекті не може розглядатися як різновид грошей, навіть з урахуванням застереження його кредитного характеру (як різновид кредитних грошей). Слід зазначити, що підходи до розгляду сутності цінних паперів і грошей, вироблені економічною наукою, при дослідженні останніх із погляду їх правової природи, не завжди можуть бути екстрапольовані в галузь права. Цей висновок можна проілюструвати на такому прикладі. Англійський вчений-економіст Лоуренс Харріс відносить до грошей безвідсоткові банківські депозити . Допустиме в межах економічних досліджень змішування категорій «гроші» і «гро- шові (депозитні) зобов’язання» в галузі правової науки взагалі і цивілістиці зокрема є неприпустимим. Банківський депозит у будь-якому із його можливих категоріальних значень не підля- гає ототожненню з грошима.

Останні з точки зору цивілістики є різновидом матеріальних об’єктів цивільних прав, а банківсь- кий депозит є різновидом кредитних відносин між вкладником і банком, підставою виникнення яких може бути як договір, так і цінний папір — депозитний сертифікат. Суттєва подібність між певними категоріями цінних паперів і грошима дозволяє деяким представникам економічної науки необґрунтовано ототожнювати їх, розглядаючи категорію «гроші» у більш широкому значенні, ніж це роблять правознавці. «Очевидно, що економісти і юристи вкладають різний зміст у поняття «гроші»… Багато видів активів, що включаються економістами в грошову масу (ліквідні акції, деякі інші різновиди цінних паперів), цивільним правом розглядаються як самостійні об’єкти регулювання», — зауважує з цього приводу Л. А. Новосьолова . З подальшого дослідження особливостей виникнення правовід- носин з приводу цінних паперів і грошей випливає висновок про взаємну обумовленість їх інструментального походження і подаль- шого розвитку. Не тільки гроші обумовили появу цінних паперів у цивільному обороті, але й цінні папери відіграли певну роль в еволюції грошей.

Зокрема, паперові гроші, що стали звичними для кредитно-грошових систем практично всіх сучасних держав світу, з’явилися в цивільному обороті в результаті трансформації металевих грошових знаків (монет, виготовлених із дорогоцін- них або так званих монетарних металів) у папір. Конструювання паперових грошей було обумовлене врахуванням переваг, які забезпечувались у кредитно-грошовій сфері застосуванням таких особливих об’єктів-інструментів, як векселі. Обмеженість сфери функціонування векселів обумовила необхідність заміни приватної гарантії платежу, вираженої в ньому, більш надійними засобами. Розширення вексельного обігу вимагало заміни векселя засобом обігу і платежу більш загальної значущості . Це обумовило появу такого різновиду паперових грошей, як банкноти або асигнації. Банкноти (асигнації), як уже про це йшлося, визнаються пред- ставниками економічної науки різновидом кредитних грошей.

За своєю правовою природою вони (враховуючи їх сутність в момент їх виникнення), так само як і вексель, не можуть визнаватися грошима, оскільки поряд із виконанням функцій грошей мають зобов’язальну природу. Стосовно банкнот і асигнацій остання полягала в зобов’ язанні банку, що їх випустив, через певний час або за вимогою їх держателів обміняти їх на відповідну кількість золотих монет . Конструкція банкнот і асигнацій як первісного різновиду грошей, що також посвідчували майнове боргове пра- во і забезпечували високий ступінь його оборотоздатності, була скопійована з цінних паперів на пред’явника, які виникли значно раніше. Встановлений для них правовий режим, з точки зору їх інструментальних особливостей, найбільш споріднений з поряд- ком правового регулювання відносин, що виникають стосовно рухомих речей. Адже цінні папери на пред’явника є об’єктом-інс- трументом, застосування якого забезпечує передачу посвідчених ними майнових прав шляхом простого вручення документа новому правонабувачу. Слід зазначити, що з врахуванням характерної для сьогодення відсутності обов’язку банківської установи, яка ви- пустила банкноти (асигнації), обміняти їх на відповідну кількість грошових знаків, виражених у золотих монетах, вони втратили зобов’язальний характер і вказану подібність до цінних паперів на пред’явника.

Визначення юридичної природи грошей та їх співвідношення з цінними паперами й іншими матеріальними об’єктами цивіль- них прав у цивілістиці характеризується наявністю різних під- ходів. Одні автори обґрунтовано відстоюють суттєву юридичну своєрідність грошей і розглядають їх як окрему категорію об’єктів цивільних прав, інші — як різновид речей. Як слушно завважує В. Вітрянський, «гроші є особливим об’єктом цивільних прав, вони замінні, оскільки завжди є в наявності в майновому обороті, вони не втрачають своїх властивостей у процесі використання в майновому обороті, а навпаки, їм притаманне збільшення» . Ще більш дискусійною є проблема дослідження юридичної природи безготівкових грошей та визначення їх співвідношення з бездокументарними цінними паперами. Застосування безготів- кових грошей як інструмента забезпечення платежів та розрахун- ків полягає у відкритті та веденні банківських рахунків, на яких вони повинні враховуватися як універсальні вартісно-еквівалентні грошові одиниці.

Це обумовлює уникнення від застосування готівкових грошових знаків у вигляді паперових купюр і монет. Слід навести прямо протилежні точки зору стосовно вказаної проблематики, висловлені у ході дискусії, що розгорнулася серед російських цивілістів. Зокрема, Д. Потяркін висловив думку сто- совно можливості розглядати безготівкові гроші як об’єкти речових прав . К. Трофимов, навпаки, цілком заперечує речову природу безготівкових грошей . З його думкою слід погодитися, оскільки вона є найбільш обґрунтованою. Цілком доречно заперечує мож- ливість встановлення права власності (як основного речового пра- ва) на безготівкові гроші і В. А. Бєлов . Л. Г. Єфимова обґрунтовує можливість визнання безготівкових грошей юридичною фікцією готівкових грошей . М. В. Антокольська розглядає гроші як речі, але все ж таки відзначає їх особливе значення в обороті як загаль- ного еквівалента і засобу платежу. «З одного боку, — розмірковує вона, — вони являють собою речі… однак їх особливе значення в обороті визначається тим, що вони виконують функцію загально- го еквівалента і можуть бути використані як універсальний засіб платежу» . Такі погляди свідчать про інструментальну значущість грошей і їх спорідненість у цьому аспекті з цінними паперами. У пошуках шляхів вирішення цієї проблеми слід звернути- ся до аналізу міркувань відомих цивілістів, які започаткували її дослідження. Зокрема, П. Цитович як різновид речей розглядав гроші, виражені в золотій монеті. «Гроші не знаки, не мітки, не розрахункові марки, а речі, — це рухомість, цінна своєю власною цінністю, цінна через той матеріал, із якого вона зроблена», — за- значав він . П. Цитовичу належить також пріоритет у встановленні однієї з найбільш істотних відмінностей цінних паперів і грошей. Він писав, що емітент цінного папера, видаючи його, тим самим «тільки документує борг, що робиться або вже зроблений ним (а не погашає його, як паперові гроші), або, навпаки, той, хто при- ймає той чи інший папір, має на увазі придбати вимогу, придбати боржника, стати кредитором» .

Речовий характер грошей (фор- мою вираження яких були золоті монети) він вбачав у цінності насамперед дорогоцінного металу (золота або срібла), із якого вони раніше карбувались. Адже навіть із втратою ними інстру- ментального значення як законного платіжного засобу їх речовий характер і цінність у цивільному обороті будуть забезпечуватись тим, що вони виготовлені із дорогоцінного металу, фізичні влас- тивості якого можна використати іншим чином (переплавити і виготовити ювелірні прикраси). Із заміною більшістю країн світу грошових знаків у вигляді монет, виготовлених із монетарних металів, на паперові гроші відпали всі підстави відносити останні до різновидів речей. З моменту придбання готівковими грошима форми паперових грошових знаків вони втратили речовий характер і набули подібності до цінних паперів. Тому доцільно говорити про поширення на гроші правового режиму речей, але недоречно беззастережно відносити їх до різновидів останніх.

Це міркування також дає підстави твердити про подібність між інструментальною правовою природою цінних паперів і грошей. Виходячи з поширення на гроші і цінні папери правового ре- жиму матеріальних об’єктів цивільних прав, в одному з аспектів вони можуть розглядатися як майнові блага, що мають споживчу привабливість. На відміну від рухомих речей, стосовно грошей і цінних паперів вона визначається не їх якостями як предметів матеріального світу, а іншими (інструментальними) чинниками. Їх фізичні властивості (поліграфічне виконання, зносостійкість, наявність засобів захисту від підробки і т. ін.) мають лише віднос- не значення. Споживча привабливість грошей визначена їхньою інструментальною правовою природою і полягає в можливості їх використання як загального еквівалента, міри вартості речей (то- варів), робіт, послуг, а також інших матеріальних і нематеріальних благ. Інструментальна значущість грошей у цивільному обороті знаходить прояв у визначенні їх споживчої цінності не кількістю купюр, а врахуванням посвідчених ними умовних грошових одиниць, що становлять їх номінал. Споживча привабливість цінних паперів у першу чергу визначається змістом і обсягом посвідчених ними майнових прав, а також їх номінальною вартістю (для деяких їх різновидів). Остання визначає орієнтовну вартість цінного па- пера при його відчуженні, оскільки ціна його продажу (особливо при котируванні на фондовій біржі) може бути як вищою, так і нижчою за його номінал.

Гроші є інструментом посвідчення (носієм) вартості як еконо- мічної міри цінності всіх суспільних благ у широкому розумінні. Як об’єкт-інструмент посвідчення (фіксації у спеціальній, загаль- новизнаній термінології) цінні папери також є «носієм» відповід- ного майнового права. Адже споживча цінність кожного окремо- го їх різновиду і обумовлений нею правовий інтерес суб’єктів цивільного права визначаються характером і обсягом майнового права, із здійсненням і припиненням якого вони втрачають правове значення матеріальних об’єктів цивільних прав у загальноприйня- тому розумінні. Цінність паперових грошових знаків визначається їх можливістю забезпечення припинення будь-якого зобов’ язання (яке може мати як грошовий, так і майновий або немайновий харак- тер). Разом з тим, належне виконання і припинення відповідного зобов’язання шляхом передачі грошей не призводить до втрати ними правового значення матеріальних об’єктів цивільних прав. Ці особливості грошей і цінних паперів (які полягають як у спільних рисах, так і у відмінностях) відрізняють їх від речей, цінність яких визначається їх споживчими властивостями і визначеним ними їх призначенням у цивільному обороті.

Особливості цінних паперів і грошей полягають також у тому, що їх емісія є прерогативою визначених у законодавстві суб’єктів. Емісія грошових знаків на території України має суто публічний характер і здійснюється державою в особі Національного банку України. Емісія цінних паперів має приватноправовий характер, а коло суб’єктів цивільного права, що можуть мати статус емітентів, значно ширше. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок», емітентом цінних паперів є особа, яка бере на себе відповідні зобов’язання. Слід зазначити, що законодавство більшості країн світу визначає певні обмеження сфери участі фі- зичних осіб в емісійній діяльності (зокрема, вони не можуть бути емітентами цінних паперів масових емісій). В усіх економічно розвинутих країнах фізичні особи зазвичай є найбільш активною частиною інвесторів, які вкладають грошові кошти в цінні папери, а емітентами виступають украй рідко.